Пропонуємо почитати Пропонуємо почитати
Буктрейлери Буктрейлери
Презентації Презентації
Періодичні видання I півріччя II півріччя
Анонси Оголошення
Бібліотечні клуби Бібліотечні клуби
Безпека в Інтернеті Безпека в Інтернеті
Бібліотеки в Інтернеті Бібліотеки в Інтернеті
Електронний каталог Електронний каталог

 

Жіноча гімназія

        Жіноча гімназія, найстаріша на півдні України, була відкрита у 1860 році як жіноче училище 1-го розряду. Розташовувалася у будинку Плескачевської на вулиці Биківський (не зберігся). Училище було двокласним, а гроші на його утримання щорічно виділяли місцеві купці. У рік відкриття в училищі було три наставники та 12 дівчаток. 9 вересня 1870 року жіноче училище було перейменоване в загальну жіночу гімназію в складі шести класів і переведено в дім на вулиці Великій Перспективній, кут Нижнє-Донської (нині Тараса Карпи) – одна з будівель НВК №6. Раніше цей будинок належав генералу Екельну. В 1881 році при гімназії було відкрито восьмий педагогічний клас.

        Нове приміщення, де могли навчатися до 1000 учениць, було закладено у квітні 1902 року на вул. Петрівській (нині Т. Шевченка).

        Місто виділило на будівництво 240 тис. крб. Просторі холи та широкі сходи, актову залу з ліпниною, великий двір, де дівчата могли відпочивати і займатися гімнастикою, електричне освітлення, навіть парове опалення в будівлі спроектував О. Лишневський. А керував будівництвом новий міський архітектор Олександр Кишкін.

        11 квітня 1904 року, день відкриття нової гімназії, вважають початком літопису ЦДПУ ім. В. Винниченка. У радянські часи на базі гімназії створили педтехнікум, у 1930 році він став інститутом народної освіти, а потім педінститутом.

        У гімназіях училися діти всіх станів суспільства. Багато дівчаток з бідних сімей обирали гімназію, щоб забезпечити собі в майбутньому матеріальну підтримку: працювали вчительками та гувернантками. З метою запобігання нерівності у відносинах між ученицями, усі дівчата носили шкільну форму. Так, за спогадами Марії Плахотіної, форма учениць жіночої громадської гімназії складалася з плаття коричневого кольору з мереживним комірцем-стойкою та чорного фартуха (на свята носили білий фартух та білу пелеринку). Також дівчата носили чорні касторові капелюшки, на яких закріплювалася стрічка та герб гімназії збоку.

        Навчальний процес у гімназіях, як і в початковій школі, був тісно пов'язаний із виховним, що ґрунтувався на нормах християнської моралі. Закон Божий цементував весь процес викладання в гімназіях і був обов'язковим для всіх християнських гімназій. Учениці повинні були регулярно відвідувати церкву, подавати наставникам довідки від священиків про те, що вчасно бувають на сповіді. За наявності коштів на території навчальних закладів навіть будували гімназійні церкви. Дівчатам заборонялося бути присутніми на балах і вечорах, у громадських зібраннях. Театри, парки дозволялося відвідувати в супроводі батьків. Намагаючись компенсувати обмеження особистої свободи учениць, прагнучи запобігти порушенням дисципліни, адміністрація жіночих навчальних закладів влаштовувала виховні позакласні та позашкільні заходи морально-естетичного та загальнокультурного спрямування.

        Серед небагатьох відомих нам учителів жіночої гімназії періоду становлення її діяльності зустрічаємо добре знаних педагога й організатора освітянської справи, дворянина М. Р. Завадського, педагога і етнографа В. М. Ястребова.

         Випускниці ставали вчительками початкових шкіл чи займалися «вільною практикою».

        У буремні роки української національної революції гостро постала потреба підготовки кваліфікованих педагогічних кадрів для нової української школи. Влітку та восени 1918 року діячі Єлисаветградського міського земства і товариства «Просвіта» почали вимагати від уряду гетьмана П.Скоропадського рішення про відкриття у м. Єлисаветграді педагогічного вузу. Але дійсні спроби реалізації цих планів було зроблено лише за правління наступного українського уряду завдяки значній підтримці нашого земляка, голови Директорії Володимира Винниченка. 26 січня 1919 року Директорія УНР прийняла рішення про створення у Єлисаветграді закладу з підготовки вчителів. Але в результаті поразки Директорії здійснити ці плани так і не вдалося, навіть звістка про постанову щодо вчительського інституту загубилася десь на кривавих шляхах війни і до Єлисаветграда так і не дійшла.

        Першим реальним кроком із створення вищого педагогічного закладу на Єлисаветградщині стало відкриття 1 червня 1921 року вищих педагогічних курсів, які готували вчителів для початкових шкіл. У краї на той час розгорнулася боротьба з неписьменністю.

        1925 року педагогічні курси було реорганізовано в Зінов'євський педагогічний технікум, який продовжував підготовку вчителів для початкової школи. 1927 року педагогічний технікум одержав приміщення колишньої громадської жіночої гімназії.

        1 жовтня 1930 року Рада Народних Комісарів УСРР прийняла офіційну постанову про відкриття інституту народної освіти, який складався з чотирьох факультетів: техніко-математичного, агро-біологічного, історико-економічного та мовно-літературного. В інституті працювало 26 викладачів. Навчалося більше 300 студентів. З 1929 по 1941 рр Кіровоградський педагогічний і учительський інститути підготували 2025 висококваліфікованих вчителів для школи.

        У 1992 році Кіровоградському державному педагогічному інституту присвоєно ім'я Володимира Кириловича Винниченка.

        4 квітня 1997 року Постановою Кабінету Міністрів України Кіровоградському державному педагогічному інституту було надано статус державного педагогічного університету.

        27 березня 2017 р. Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка перейменовано в Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка.

        На сучасному етапі метою освітньої діяльності Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка є підготовка фахівців для Нової української школи.

Дізнатися більше:

Книги

Шевченко Сергій Іванович. Старі стіни: Єлисаветградська громадська жіноча гімназія 1860-1920 рр.: біографія колективна / Сергій Шевченко; авт. передм.: Григорій Клочек; Кіровоградський державний педагогічний ун-т ім. В. Винниченка. – Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2007. – 179 с.: фото. – Бібліогр. с. 170-178.

Публікації

Матівос Ю. Книга про гімназію, яку мало знали / Ю. Матівос // Кіровоградська правда. – 2008. – 1 лютого. – С. 4.

Старі стіни жіночої гімназії // Наше місто. – 2016. – 11 серпня. – С. 9: фото. кол.

Шевченко C. «Приміщення з прекрасною архітектурою» / Сергій Шевченко // Вечірня газета. – 2007. – 29 червня. – С. 7.

Ресурси Інтернет

Від Єлисаветградської жіночої гімназії – до педагогічного університету: (Випуск 9): Вулицями Єлисаветграда [Електронний ресурс]: відеофільм // YouTube: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?time_continue=5&v=lDz2COGVTjo . – Дата публікації: 13.07.2018. – Дата перегляду: 06.08.2019.

Олещенко В. Студентам педуніверу присвячується [Електронний ресурс] // AkulaMedia: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://akulamedia.com/studentam-peduniveru-prisvjachuetsja. – Назва з екрана. – (Дата перегляду 06.08.2019). – Мова укр.

Степанова О. Чому вчили єлисаветградських дівиць і хто збудував гімназію на Петровській [Електронний ресурс] // DOZOR: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://dozor.kr.ua/post/chomu-vchili-elisavetgradskih-divits-i-hto-zbuduvav-gimnaziyu-na-petrovskij--2008.html. – Назва з екрана. – (Дата перегляду) 06.08.2019. – Мова укр.