Пропонуємо почитати Пропонуємо почитати
Буктрейлери Буктрейлери
Презентації Презентації
Періодичні видання I півріччя II півріччя
Анонси Оголошення
Бібліотечні клуби Бібліотечні клуби
Безпека в Інтернеті Безпека в Інтернеті
Бібліотеки в Інтернеті Бібліотеки в Інтернеті
Електронний каталог Електронний каталог

 

Завод Бургарда

        «Завод землеробських машин і знарядь», який пізніше перетворився в «Акціонерне товариство "Е. Бургард і К°"» – перший завод нашого міста. Розташовувався на перехресті сучасних Гоголя і Одеської вулиць, навпроти обласної дитячої лікарні.

        Обрусілий німець Ебергард Бургард, пройшовши шлях від простого робітника до майстра-механіка, об’єднує під своїм керівництвом кілька майстерень з ремонту сільськогосподарської техніки, а в 1847 p. спільно з К. Краузе році відкриває власне виробництво.

        У 1859 році на території заводу було запущено чавунно-ливарне виробництво з двома паровими двигунами потужністю 24 кінських сили, до справи долучився і син Ебергард Бургарда – Еміль. Освіту юнак отрива спочатку у Єлисаветградському земському реальному училищі, а потім у Ризькому технологічному інституті.

        У 1867 році основний капітал вже акціонерного товариства «Е. Бургард і К°» складав 400 тис. крб. (1600 акцій по 250 крб). До складу правління входили: головний керуючий – Е. Е. Бургард (син Ебергарда Бургарда), керуючий заводом – інженер І. М. Аронов, завідувач комерційною частиною – Л. Б. Гронфайн, директор-розпорядник – Б. В. Гронфайн. У 1909 році завод був оснащено одним паровим двигуном потужністю 20 кінських сил, у 1913 р. – двома двигунами загальною потужністю 80 кінських сил. Кількість робітників у 1909–1910 рр. була 120 чол., в 1911–1912 рр. – 250 чол., в 1913 р. – 350 чол. Річне виробництво у 1909–1910 рр. склало 130 тис. крб., в 1913 р. – 410 тис. крб. Завод випускав біля двадцяти найменувань продукції: рядові сівалки, крупорушки, соломорізки, культиватори, кінні молотарки з приводами, зерноочисні молотарки «Тріумф», гасові та нафтові двигуни «Успіх», бункера, одно- і дволемішні плуги, олійні преси, жаровні, млинарські машини, снопов’язалки, жатки, коренерізки, чавунне лиття та іншу продукцію. На заводі також ремонтували парові та кінні молотарки, машини для млинів та інші знаряддя. Продукція користувалася попитом у сільгоспвиробників, удостоєна на конкурсах та виставках у Росії і за кордоном різних нагород.

        У 1915 р. купець першої гільдії Борис Веніамінович Гронфайн став власником контрольного пакету акцій цього товариства і одноосібним власником заводу із відстрочкою платежу на 10 років.

        Збутом більшості сільськогосподарських машин і механізмів міста займався одеський купець Еманіїл Бобель, батько відомого письменника Ісаака Бабеля. Емануїл Бобель купував сільськогосподарські машини у великого київського промисловця Гронфайна і посилав за ними свого сина Ісаака. Там і познайомився майбутній класик зі своєю майбутньою дружиною – Євгенією Гронфайн. Але шансів отримати офіційним шляхом дозвіл на шлюб у молодих закоханих не було – Борис Гронфайн не бачив вигідної партії в шлюбі своєї дочки з одеським студентом Бабелем. Тому вихід був знайдений моментально – закохані втекли до Одеси, де їх обвінчав місцевий рабин в синагозі. Але розлючений батько, якому витівка сина принесла раптові збитки (ні про які дешеві поставки з підприємства Гронфайна тепер мова не йшла), відмовив йому в дотаціях на подальшу освіту. Незважаючи на це, Ісаак не занепав духом і вирішив спробувати щастя в Петербурзі, де за протекції Максима Горького і були надруковані перші новели.

        Після революції майно та бізнес Б. В. Гронфайна були націоналізовані: купцю залишили лише кімнатку у будинку, який раніше належав йому. Ось як про це писав К. Г. Паустовський в книзі «Время больших ожиданий»: «Звершилася революція. Більшовики відібрали у Гронфайна завод. Старий промисловець дійшов до того, що дозволяв собі виходити на вулицю неголеним і без комірця, з одною тільки золотою запонкою на сорочці». Помер Б. В. Гронфайн у 1927 р.

        Євгенія Гронфайн-Бабель емігрувала у 1925 році до Парижу, стала відомою художницею.

        Родину Бургард не репресували тільки тому, що вони продали акції, так і не отримавши за них коштів сповна. Еміль Бургард помер в Кіровограді в 1943 році. Похований на лютеранському кладовищі (нині не існує). Там же знайшли спокій молодший брат і дружина Емілія Павлівна. Його донька довгий час жила недалеко від заводу у колишньому притулку Ельворті для жінок на вул. Преображенській навпроти обласної дитячої лікарні.

Дізнатися більше:

Публікації

Любарський, Роман. Від Бургардта до Бабеля / Роман Любарський // Народне слово. – 2017. – 6 квітня. – С. 9: фото.

Петраков В. В. Промисловість Єлисаветградщини // Краєзнавчий вісник Кіровоградщини. – Вип. 2. – Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 2008. – С. 29.

Степанова, Ольга. Юрий Тютюшкин: собрать все! / Ольга Степанова // Украина-Центр. – 2017. – 1 июня. – С. 8: фот. кол.

Тютюшкін, Ю. Перший легковий автомобіль в Єлисаветграді був в Еміля Бургарда / Ю. Тютюшкін // 21-й канал. – 2014. – 20 лютого. – С. 12.

Ресурси Інтернет

Степанова Ольга. Найцікавіші вулиці Єлисаветграда: Беспопівська-Василівська-Хрестовоздвиженська-Успенська [Електронний ресурс] // DOZOR: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://dozor.kr.ua/post/najtsikavishi-vulitsi-elisavetgrada-bespopivska--vasilivska--hrestovozdvizhenska--uspenska-foto-4833.html. – Назва з екрана. – (Дата звернення 10.07.2019). – Мова укр.

Степанова Ольга. Не тільки Ельворті: Хто зробив Єлисаветград столицею сільськогосподарського машинобудування [Електронний ресурс] // DOZOR: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://dozor.kr.ua/post/ne-tilki-elvorti-hto-zrobiv-elisavetgrad-stolitseyu-silskogospodarskogo-mashinobuduvannya-1939.html. – Назва з екрана. – (Дата звернення 10.07.2019). – Мова укр.