Вулиця Євгена Маланюка

        Вулицю Дружби народів було перейменовано на Євгена Маланюка рішенням Кропивницької міської ради «Про перейменування вулиць, провулків, тупиків, проїзду» №1359 від 15.11.2022 р.

        Вулиця знаходиться в Подільському районі (Ленінському).

        Площа Дружби народів – колишня площа в місті Кропивницькому, названа на честь дружби народів. У травні 2022 року площа була ліквідована, а її будинки приписані до сусідніх вулиць – Маланюка і Матвієнка.

Євген Маланюк

        Євген Маланюк – український письменник, поет, публіцист, літературний критик, одна з найяскравіших постатей вітчизняної літератури XX століття, її безумовний класик. Усією своєю творчістю він прагнув сприяти відродженню української держави для сильної та самобутньої української нації.

        Народився Євген Маланюк 1 лютого (20 січня за старим стилем) 1897 року в селищі Архангород, яке розташувалося над річкою Синюхою Херсонської губернії (тепер містечко Новоархангельськ Кіровоградської області). Майбутній поет змалечку всотав як дух українства, так і повагу до представників інших національностей, якими був багатий південь Російської імперії, особливо його рідна Херсонщина. Але безумовною домінантою його світобачення, що її він проніс крізь усе своє життя, було прагнення незалежності та державності України:

                Внук кремезного чумака,
                Січовика блідий праправнук, –
                Я закохавсь в гучних віках,
                Я волю полюбив державну…

        Навчався Є. Маланюк в Архангородській початковій школі. Як і його молодші брати, Онисим та Сергій, він відзначався блискучими знаннями. Але лише найстарший із синів – Євген – продовжив здобувати освіту в Єлисаветградському земському реальному училищі. За великі успіхи його не лише звільнили від сплати за навчання, а й відзначили спеціальною стипендію Єлисаветградського земства. У тринадцятирічному віці юнак починає писати вірші.

        У 1914 році Є. Маланюк вступає до Петербурзького політехнічного інституту, проте Перша світова війна стає на перешкоді навчанню.

        1917 рік приніс Євгенові Маланюкові чимало гострих вражень, потрясінь і втрат: жорстокі будні на фронтах Першої світової війни, Лютнева революція і несподівана відпустка додому у зв’язку зі смертю батька (мати померла ще у 1913 році), демобілізація з російської армії й участь у творенні Української Народної Республіки (УНР), служба в чині старшини в Генеральному Штабі України. Пізніше він стає ад’ютантом генерала Василя Тютюнника. 1920р. поет-патріот назавжди покидає Україну: спочатку разом з іншими інтернованими захисниками УНР потрапляє до таборів у Стшелкові та Шипіорні, а згодом у Каліші (Польща).

        Тут Є. Маланюк багато пише, зі своїми друзями Юрієм Дараганом, Миколою Чирським, Максимом Гривою (Загривним) видає гектографічним способом журнал «Веселка» (1922-1923 pp.), в якому й сам починає друкуватися. Інтерновані вояки заснували аматорський театр, чоловічий хор, навіть балетні курси; влаштовували різні культурно-освітні акції. Але й таке насичене мистецьке й громадське життя не применшувало туги цих людей за Україною.

        Восени 1923 року поет виїхав до Чехословаччини, де вступив на гідротехнічне відділення інженерного факультету Української господарської академії в Подєбрадах.

        Є. Маланюк брав участь в обороні столиці Польщі від фашистських військ у 1939 році.

        Після вступу на територію Польщі радянських військ письменник був змушений податися вже на другу еміграцію, рятуючись від пильного ока енкаведистів, які на той час уже замордували його найкращого друга Юрія Липу.

        У червні 1949 року поет переїжджає до США, поселяється на околиці Нью-Йорка: спершу працює фізично, потім – в проектному бюро, де й трудився до виходу на пенсію в 1962 році.

        У 1958 р. Є. Маланюк став почесним головою об’єднання українських письменників «Слово».

        У 1962 році письменник ризикнув відвідати соціалістичну Польщу. Це було його останнє побачення з Варшавою, з багатьма спогадами про минуле. Зустрівся Є. Маланюк і з колишньою дружиною Богумілою.

        Помер Євген Маланюк 16 лютого 1968 року у Нью-Йорку. Похований на православному цвинтарі святого Андрія Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі. Вже після смерті письменника у мюнхенському видавництві «Сучасність» з’явилася впорядкована ним самим збірка поезій «Перстень і посох» (1972 p.), що стала його лебединою піснею.

        Маланюкові боліло питання: чому Україна від Батия і до 20 ст. не повернула державності та суверенітету? Чому спадкоємиця славетної Київської Русі весь час опинялася в ролі чиєїсь «окраїни»: чи то «кресів» Речі Посполитої, чи то східних кордонів Австро-Угорщини, чи то «у края» Російської імперії? Над цим питанням Євген Маланюк болісно розмірковував фактично протягом усього свого життя, що відчутно позначилося на його творчості. Чому ці (такі схожі на українців) народи власні держави збудувати спромоглися, а українці – ні? Особливо його хвилювало: «Невже ж калюжею Росії замре її широчина»?

Літературна премія ім. Є. Маланюка

        Премія є творчою відзнакою, якою нагороджують літераторів Кіровоградської області за високохудожні твори, спрямовані на ствердження гуманістичних ідеалів, збагачення історичної спадщини народу, державотворення та демократизацію суспільства. Премію встановлюють у трьох номінаціях:

• художня література (поезія, проза, драматургія);
• літературознавство та публіцистика;
• переклад (з української мови на інші мови, з інших мов на українську мову).

        Вручення відбувається щорічно до 2 лютого – дня народження Євгена Маланюка. Автору твору-переможця надають звання «Лауреат обласної літературної премії імені Євгена Маланюка», вручають диплом установленого зразка, нагрудний знак лауреата, почесну відзнаку обласної ради і обласної державної адміністрації – скульптуру «Степовий орел» та грошову винагороду.

Дізнатися більше:

Книги

Володимир Винниченко: «Бо я – українець»: життя і творчість В. Винниченка, Є. Маланюка та Я. Славутича у дослідженнях кіровоградських літературознавців. Кн. 1. – Кіровоград: Імекс ЛТД, 2011. – 512 с.: іл.

Герасимова Г. П. Маланюк Євген Филимонович / Г. П. Герасимова // Енциклопедія історії України: у 10 т./ редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. – Київ, 2009. – Т. 6: Ла-Мі. – С. 467.

Клочек Г. Д. Енергія художнього слова: збірник статей / Г. Д. Клочек. – Кіровоград: КДПУ ім. В. Винниченка, 2007. – 448 с.

Клочек Г. Д. Євген Маланюк: «Проза» поета: збірка статей / Г. Д. Клочек. – Київ: Український пріоритет, 2019. – 264 с.

Куценко Л. В. Князь духу: статті про життя і творчість Євгена Маланюка / Л. В. Куценко. – Кіровоград: [б. в.], 2003. – 184 с.: іл.

Куценко Л. В. Крицеве слово: літературний портрет Євгена Маланюка / Л. В. Куценко. – 2-е вид. – Київ: Веселка, 2005. – 22 с. – (Урок літератури).

Маланюк Є. Ф. Вибрані твори: поезії та поема / передм. І. Немченка / Є. Ф. Маланюк. – Харків: Ранок, 2009. – 288 с. – (Українська муза).

Маланюк Є. Ф.З нотатника: витяги з еміграційних періодичних видань / Є. Ф. Маланюк; упоряд. Г. Д. Клочек. – Кропивницький: Лисенко В. Ф., 2021. – 224 с.

Маланюк Є. Ф. Книга спостережень: статті про літературу / Є. Ф. Маланюк. – Київ: Дніпро, 1997. – 430 с.

Маланюк Є. Ф. Невичерпальність: поезії, статті / Є. Ф. Маланюк; упоряд. Л. Куценко. – Київ: Веселка, 2001. – 318 с. – (Шкільна б-ка).

Маланюк Є. Ф. Повернення: поезії. Літературознавство. Публіцистика. Щоденники / Є. Ф. Маланюк. – Львів: Світ, 2005. – 496 с.: іл.

Маланюк Є. Ф. Поезії з нотатників: (із недрукованої спадщини) / Є. Ф. Маланюк. – Кіровоград: Спадщина, 2003. – 96 с.: іл.

Маланюк Є. Ф. Українська література: програмні тексти, ілюстрації, пояснення, завдання, тести: 11 клас / Є. Ф. Маланюк. – Київ: АртЕк, 2002. – 64 с.: іл. – (Усе для школи).

Маланюк Євген // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. – Київ, 2002. – С. 357.

Слабошпицький М. Ф. 25 поетів української діаспори / М. Ф. Слабошпицький. – Київ: Ярославів Вал, 2006. – 728 с.: портр.

Публікації

Маланюк Є. Доба українського Бароко / Є. Маланюк // Всесвітня література та культура. – 2005. – №8. – С. 27-28.

Маланюк Є. Лист до молодих** / Є. Маланюк // Народне слово. – 2012. – 15 березня. – С. 10: фото.

Панченко В. Шокова терапія від Євгена Маланюка / В. Панченко // Народне слово. – 2008. – 18 березня. – С. 3.

Ратушняк О. Занурення у містичний світ Маланюка: (Про книгу О. Гольник «Міф у художньому світі Євгена Маланюка») / Ратушняк О. // Нова газета. – 2014. – 18 грудня. – С. 15: фото.