Вулиця Довженка Олександра

        Вулицю Боженка було перейменовано на Олександра Довженка розпорядженням «Про перейменування вулиць, провулків та інших об’єктів топоніміки міста» №24 від 19.02.2016 р.

        Вулиця знаходиться в Фортечному районі (Кіровський).

        Боженко Василь Назарович – більшовицький військовий діяч. (1871 p., за ін. даними – 1867 p., 1869 p.), с. Бережинка, нині Кропивницького р-ну Кіровоградської області – 21.08.1919, Житомир). Учасник російсько-японської війни 1904-05 pp. Ув’язнений 1907 на 3 роки за революційну діяльність. Під час більшовицького перевороту 1917 проти Тимчасового уряду та січневого повстання 1918 p. проти ЦР в Києві командував червоногвардійськими. загонами. Під час окупації України німецькими військами організував у «нейтральній зоні» партизанські загони, згодом – командир Таращанського полку, сформованого восени 1918 p. За взяття Києва 5 лютого 1919 p. ВУЦВК нагороджений почесною золотою зброєю. Від середини квітня 1919 p. командував 2-ю бригадою 1-ї Української радянської дивізії, від серпня – 44-oю стрілецькою бригадою. Помер через боротьбу більшовиків з партизанщиною – був отруєний.

Олександр Довженко

        Олександр Довженко – засновник української школи кінематографії, письменник, художник, класик світового кіномистецтва, якого називають Гомером ХХ століття. Він вчителював, був дипломатом, ставив фільми, писав літературні твори, вчив молодих митців кіно. Віддана й щира любов до своєї землі, своєї батьківщини, свого роду й народу, добре, чуйне, мудре ставлення до всього живого – ось ті орієнтири, що показують невмирущість і одвічну магію його творчості.

        Народився 10 вересня 1894 року в містечку Сосниця на Чернігівщині. Займався викладацькою діяльністю. В 20-х роках був тісно пов’язаний з партією «боротьбистів», працював у радянському консульстві в Варшаві та Берліні.

        В Німеччині студіював малярство та, після повернення на Україну, був карикатуристом в місцевих газетах, після чого потрапив до ВУФКУ, де працював над фільмом «Вася-реформатор» (1926 p.) разом із німецьким оператором Йозефом Роною.

        Його першою самостійною режисерською роботою стала комедійна стрічка «Ягідка кохання» (1926 p.), після чого був шпигунський детектив «Сумка дипкур’єра» (1926 p.). Проте, найбільшої слави Довженко здобув з легендарною німою трилогією – «Звенигора» (перший український фільм, що вийшов на міжнародну арену) (1927 p.), «Арсенал» (1929 p.) та «Земля» (1930 p.).

        Саме завдяки цій трилогії західні кінознавчі посібники зазвичай згадують Олександра Довженка серед ключових режисерів радянської монтажної традиції 1920-х років, а всі три фільми вважаються визнаними шедеврами світового кіно.

        В 1930-х роках, після реорганізації ВУФКУ, Довженкові дедалі важче було знімати через посилення ідеологічного тиску та культурної централізації.

        В 1933 році він залишив Київську кінофабрику та переїхав до Москви. З початком Другої світової війни він просив владу дозволити йому працювати документалістом та отримав відмову. Тоді Довженко пішов на фронт як доброволець і працював там воєнним журналістом. Він бачив на власні очі всі руйнування в Україні.

        Про цей біль він створює кіноповість «Україна в огні», не знаючи, що ця робота стане кінцем його кар’єри. У Сталіна уривки кіноповісті викликали шалене обурення. 31 січня 1944 року він скликав Політбюро і провів ціле засідання на тему «Про антиленінські помилки й націоналістичні перекручення в кіноповісті Довженка «Україна в огні». Твір був заборонений на понад 20 років і вперше надрукований лише в 1966 році із суттєвими змінами. Назву «Україна» замінили на «Батьківщина». Самого режисера звинуватили в націоналізмі, заохоченні українського патріотизму, антиленінізмі.

        У 1950-х Довженко чимало викладає та виношує плани таких фільмів як «Відкриття Антарктиди», «Поема про море», «Повість полум’яних літ», «Зачарована Десна», які так і не були реалізовані за життя. Помер 25 листопада 1956 року у віці 62 років. Уже після його смерті виходить вибране О. П. Довженка, дознімаються дружиною Ю. Солнцевою «Поема про море», «Повість полум’яних літ», «Зачарована Десна». У 1959 році за сценарій фільму «Поема про море» О. П. Довженку посмертно присуджується Ленінська премія.

Дізнатися більше:

Книги автора

Довженко Олександр Петрович. Вибране: для старшого шкільного віку / Олександр Довженко; упорядкув. текстів та передм.: О. М. Таранченко. – Київ: Школа, 2008. – 319 с. – (Бібліотека шкільної класики).

Довженко О. П. Зачарована Десна: оповідання, щоденник (1941-1956) / О. П. Довженко. – Київ: Дніпро, 2001. – 512 с. – (Б-ка школяра).

Довженко О. П. Кіноповісті: оповідання / О. П. Довженко. – Київ: Наукова думка, 1986. – 712 с.

Довженко О. П. Сторінки Щоденника: (1941-1956) / О. П. Довженко. – Київ: Вид-во гуманітарної літератури, 2004. – 384 с.

Довженко О. П. Україна в огні: кіноповість / О. П. Довженко; передм. О. Підсухи. – Київ: Україна, 2004. – 144 с.: іл.

Довженко О. П. Щоденник (1941-1956) / О. П. Довженко. – Київ: Знання, 2019. – 399 с. – (Класна література).

Книги про автора

Дерманський Сашко. Про Авіценну, О. Суворова, О. Довженка, У. Диснея, Пеле: оповідання / С. Дерманський. – Київ: Грані-Т, 2007. – 112 с.: іл. – (Життя видатних дітей).

Коба Світлана Левковна. Олександр Довженко: життя і творчість / С. Л. Коба. – Київ: Дніпро, 1979. – 195 с. – (Сер. «Літературний портрет»).

Олександр Довженко: Літопис життя. Фільми. Малюнки. Задуми: монографія / упоряд. С. Тримбач. – Київ: Б.в., 1994. – 132 с.: іл. – Бібліогр.: C. 125-132.

Публікації

Гриневич В. Ще раз про «затемнені» сторінки з життя Олександра Довженка / В. Гриневич // Українська література в загальноосвітній школі. – 2008. – №7-8. – С. 14-19.

Дворецька Ю. Олександр Довженко – перший поет кіно / Ю. Дворецька // Я вивчаю українську. – 2012. – №7. – С. 24-27.

Задонцева І. С. Довженко Олександр Петрович / І. С. Задонцева // Країна знань. – 2004. – №8. – С. 49.

Корогодський Р. Довженко і вчора, сьогодні, завтра в країні і національній культурі / Р. Корогодський // Дивослово. – 2001. – №5. – С. 52-58.

Костюченко В. Олександр Довженко – великий син українського народу, письменник, публіцист, кіномитець: літературна вітальня: до 120-річчя від дня народження / В. Костюченко // Українська мова і література в школах України. – 2014. – №9. – С. 49-60.

Мистецтво бачити світ: 125 років від дня народження Олександра Довженка // Шкільна бібліотека. – 2019. – №8. – С. 51-53: портр.

Новиков Анатолій. «Я України син...»: нарис життя і творчості Олександра Довженка / А. Новиков // Дивослово. – 2021. – №4. – С. 58-64: портр. – Бiблiогр. в кiнцi ст.

Орос Ярослав. Непримирені брати-комуністи: Олександр Довженко і Володимир Винниченко / Я. Орос // Літературна Україна. – 2015. – 17 грудня. – С. 5: портр.; фот.

Семенчук Іван Романович. Життєпис Олександра Довженка: літературний огляд / Іван Семенчук. – Київ: Молодь, 1991. – 223 с.: 8 арк. кол.

Супрунова Н. «Я належу людству» ( Дитячі та юнацькі роки О. Довженка) / Н. Супрунова // Українська література в загальноосвітній школі. – 2000. – №3. – С. 36-39.

Тримбач С. «Я, безперечно, загинув би...»: 50 років тому помер Олександр Довженко / С. Тримбач // Україна молода. – 2006. – 25 листопада. – С. 8-9.