Вулиця Анни Ярославни

        Вулицю Зеленогірську було перейменовано на честь Анни Ярославни рішенням Кропивницької міської ради від 04.07.2024 р. №2064 «Про перейменування вулиць».

        Зеленогірська вулиця – ймовірно названа на честь міста Зеленогорськ (до 1948 – Терійокі) в російській федерації, муніципальне утворення в складі Курортного району Санкт-Петербурга, кліматичний курорт на північному березі Фінської затоки Балтійського моря. Вулиці з аналогічною назвою перейменовано в процесі деколонізації у м. Запоріжжі та м. Боярка.

Вулиця Анни Київської

            Анна Ярославна – Анна Київська – князівна, королева Франції. Дочка великого князя Київського Ярослава Мудрого, одна з найвідоміших жінок Середньовіччя, що прославила Київ на всю Європу і за життя стала справжньою легендою. Українка, яка стала дружиною французького короля Генріха І, започаткувала у Франції культуру використання столових приборів та етикету, гігієни, моди та стилю. Втім, Анна могла ще й похвалитись найкращою освітою, яку тільки можна було здобути в ХІ столітті. Привезла вона й чимало книжок з легендарної бібліотеки свого батька і за ними вчила грамоті своїх синів. Їх у неї було троє. Анна вражала освіченістю. Доки неписьменні французькі барони ставили хрестики, Анна Ярославна впевнено підписувалася на багатьох державних документах. Між іншим, саме її підписи — найдавніші зразки староукраїнського письма. Вона листувалася з Папою Римським, принесла у Францію високу культуру, і навіть ревниві дружини графів визнавали, що Анна – найкраща жінка Франції. Постать Анна Ярославни свідчить про те, що Україна має давню європейську історію та інтегрована в європейську історію та традицію вже 1000 років.

        Близько 1018 року під час перебування в Новгороді Великий князь Ярослав Володимирович узяв другий шлюб з Інгігердою, донькою шведського короля Олафа та княгині Естрід. Інгігерда після хрещення отримала християнське ім’я Ірина. Народила вона Ярославу Володимировичу шістьох синів та трьох доньок. Наймолодшу княжну Інгігерда народила близько 1028 року або на кілька років пізніше (у проміжку між 1028-м та 1032-м рр.), якій випало стати королевою Франції, що залишилася в історії під іменем Анни Київської або Анни Руської.

        Разом зі своїми братами та сестрами княжна отримала хорошу освіту. Вона вивчала математику, граматику, зналася на історії та володіла грецькою мовою і латиною, уміла співати та малювати. Прямим доказом того, що Анна Київська володіла письмом, є її підпис на королівській грамоті 1061 року. У палатах князя проходили культурні вечори, на яких виступали поети, скоморохи та музиканти. У Києві Анна займалась переписуванням книжок для бібліотеки.

        Про чарівну вроду і добре серце Анни ширились чутки по всій Європі. За свідченням джерел, молодша донька Ярослава Мудрого та Інгігерди була дуже вродливою: мала стрункий стан, виразне обличчя з великими ясними очима, колір волосся золотавого, жовто-гарячого відтінку. Вроду і привабливість княжна Анна успадкувала від своєї матері, шведської принцеси, котра «була безперечно красунею», як зауважено в «Сазі про Інвара Мандрівника».

        Коли дочка виросла, князь став обирати для неї гідну партію. Ярослав був мудрим політиком і хотів за допомогою шлюбів власних дітей з європейськими монархами зміцнити зовнішньополітичні зв’язки. Ярослава Мудрого називали «тестем Європи», тому що сини його здебільшого одружувалися на європейських принцесах, старша донька вийшла заміж за шведського, середня – за угорського короля. Десь 1048 року (точної дати невідомо) кияни довідались, що до міста наближається зарубіжне посольство від претендента на руку молодшої доньки Київського князя. Новим було те, що посольство прибуло із Франції – країни, розташованої за тисячі кілометрів від кордонів Русі. Незабаром з’ясувалось, що на руку Анни претендував французький король Генріх І з династії Капетингів – «муж сильний зброєю та достойний королівства». Генріху І на той час виповнилось трохи більше сорока років. Перша дружина Генріха померла, і політичне становище його було доволі нестабільним.

        Під час зустрічі з посланцями князь Ярослав Мудрий дав офіційну згоду на шлюб Анни з Генріхом І. Подорож Анни Ярославни з Києва до Франції тривала близько двох місяців. Карети, вози, навантажені майном та скринями з посагом нареченої, під пильним наглядом озброєних вершників поволі рухались відомим торговельним шляхом, що з’єднував Русь із Західною Європою. Подолавши більше двох тисяч кілометрів, проїхавши майже через всю Східну Європу та вивчивши французьку мову, Анна приїхала в невеличке містечко Санліс, розташоване за 40 км від Парижа, який тоді поволі повертав собі статус столиці, втрачений наприкінці Х століття. У Санлісі Анна Ярославна вперше зустрілася з Генріхом І. Навесні 1051 року вона разом з королем вирушила звідти до Реймсу. Тут знаходився кафедральний собор і 19 травня, на Трійцю, відбулось вінчання та коронація Анни Ярославни. За легендою, що вкоренилася в науково-популярній літературі, Анна Ярославна для вінчання привезла з Києва Євангеліє. У 22 роки Анна Ярославна стала королевою Франції. До речі, всі наступні королі аж до ХШ століття, сходячи на престол, даватимуть клятву на цьому Святому Письмі.

        Дівчина привезла із собою коштовні подарунки, серед яких були книги, інкрустовані коштовним камінням. Проте король не оцінив її старань, бо придворні не знали грамоти та не вміли читати. У Франції ХІ століття були освіченими лише священнослужителі. Більше того, Париж 1051 року не мав каналізації, був брудним і смердючим. Місцеві жителі викидали сміття з вікон на вулицю, не мились, бо вважали це смертним гріхом, та їли руками. «У яку варварську країну ти мене послав; тут житла похмурі, церкви потворні і звичаї жахливі… Ти казав, що французи – розумний народ, а вони навіть письма не знають. Показала книжку королю. Він поморщився гидливо і каже: «Я не священик, щоб стільки читати! У нас в Європі жоден король читати не вміє», – писала Анна до батька. Королева вирішила виправити ситуацію та почала навчати грамоті короля та придворних, а також змусила їх користуватися виделками.

        Мудрість та дипломатичні якості, яким навчали її вдома, дозволили Анні завоювати прихильність не тільки французів, а й навіть Папи Римського Миколи ІІ. Ще більше укріпити своє становище на чужині допомогло народження спадкоємця. У першій половині 1053 року Анна Ярославна виконала свою жіночу місію: народила свого первістка Філіпа – спадкоємця французького престолу. Згодом Анна народила Генріху ще двох синів, один з них, Роберт, помер у підлітковому віці, а другий – Гуго – став одним із очільників Другого Хрестового Походу, де під час битви дістав тяжке поранення стрілою в коліно, занедужав і незабаром помер. За деякими свідченнями, Анна Ярославна мала ще й четверту дитину – доньку Емму.

        Стосунки у родині, скоріш за все, були позбавлені романтики. Переймаючись вирішенням нагальних державних справ і вплутуючись у безкінечні війни, Генріх І вів похідне життя, надовго залишаючи королівський двір і молоду дружину в одній із своїх резиденцій – в Мелені чи Санлісі, подарованих їй королем під час весілля. Анна Ярославна – кмітлива освічена жінка, донька правителя величезної держави, швидко освоїлась із роллю французької королеви, опікувалась двором, вихованням дітей. Вона навчала їх грамоті, математиці, іноземним мовам, а також співу і малюванню, вдосконалювала свої знання латини і навчалась розмовляти романським діалектом. Анна Ярославна легко знаходила мову як з придворними дамами, так і з прислугою.

        Анна Ярославна відзначалась побожністю: регулярно відвідувала богослужіння, допомагала злиденним, обдаровувала церкви та монастирі. Близько 1062 року вона, продавши частину своїх маєтностей, заснувала в Санлісі духовний заклад – абатство. У Санлісі збереглася каплиця Милості (ХІ століття), що входила до комплексу будівель абатства, заснованого Анною Ярославною. На її порталі після французької революції було встановлено скульптуру молодої жінки-королеви з довгими косами зі скіпетром в правій руці і моделлю збудованою нею церкви, яку вона тримає в лівій руці. На постаменті був напис: «Анна Руська, королева французька, засновниця собору в 1060 році». У наші дні його підкорегували, змінивши ім’я королеви на «Анна Київська» у 1996 році.

        1059 року Генріх І, здоров’я якого було підірване постійними фізичними навантаженнями та відсутністю належних побутових умов під час безкінечних походів і війн, оголосив про свій намір коронувати Філіпа – свого семирічного первістка. Процедура помазання відбулася в Реймському соборі в день Святої Трійці. У серпні 1060 року від серцевого нападу Генріх І Капетинг раптово помер. Генріх І, передбачаючи це, ще за життя висловив побажання, щоб регент-опікуном малолітнього короля став його дядько – граф Бодуен V Фландрський, який був досвідченим і мудрим політиком.

        Ставши вдовою, Анна зберегла за собою титул королеви, залишилась поряд з сином Філіпом і підписувала деякі документи разом з ним. Один з них, наданий Суансонському абатству 1063 року, затверджений підписом, виконаним кириличними літерами: «АНФ РЪНNA», тобто «Анна Королева». Це один із найдавніших зразків давньоруської писемності, який дійшов до наших днів. Все йшло своєю тихою ходою, поки в життя тридцятирічної королеви не прийшло кохання. Симпатія, яка зародилась ще за життя короля, переросла у велике кохання. У 1062 році Рауль де Крепі (пізніше «граф де Валуа») був опонентом Генріха І. Його називали «дияволом» – не боявся нікого: ні Бога, ні короля, ні диявола. Припускали, що ще за життя Генріха І між Раулем де Крепі, зрілим чоловіком, живим втіленням рицарських рис, і Анною Ярославною, молодою привабливою жінкою, яка до того ж відрізнялась від жінок, які її оточували, своєю освіченістю та розумом, зародилася взаємна симпатія чи навіть встановились особливі стосунки. Хоча він був одружений, граф без тями покохав Анну Ярославну та викрав королеву під час її прогулянки в Санліському лісі (мабуть, з її дозволу). Саме в цьому місті (Санлісі) у 1065 році вона збудувала Монастир Святого Вікентія. Він привіз королеву до свого родового замку в Крепі та випроводив звідти свою законну дружину, звинувативши її в перелюбі. Після чого взяв шлюб з Анною Ярославною. Це спричинило великий скандал. Законна дружина графа Елеонора не стерпіла такої ганьби і написала листа Папі Римському. Оскільки Папа Микола ІІ раніше листувався з королевою Франції, він вимагав від Анни розірвати ганебний союз та повернутися до Парижа, а Рауля VI відлучив від церкви. Анна проігнорувала цей лист і залишилася в родовому замку разом з чоловіком. Припускають, що папський вирок був тимчасовий і не стосувався французької королеви.

        У 1066 році у віці чотирнадцяти років був коронований Філіп І. Згодом він одружився з Бертою Фрайзінченською, і Франція отримала нову королеву. Анна всіляко допомагала сину і, не дивлячись на скандал і відсутність, мала суттєву вагу у вирішенні державних справ. Її підпис, як і раніше, постійно фігурував у документації.

        Восени 1074 року Рауль де Крепі помер. Після смерті другого чоловіка Анна Ярославна залишилась на самоті. З того часу її ім’я лише один раз зустрічається в офіційних документах – на акті про підтвердження дозволу про заснування монастиря, де її означено «матір’ю короля Філіпа». Історики вважають, що саме цього року Анна Київська померла. Джерела не повідомляють про останні роки життя цієї славетної жінки. На думку Філіпа Делорма, вони проминули в абатстві Святого Мавра в містечку Верней-Летан неподалік від Мелена.

Дізнатися більше:

Книги

Анна Ярославна // Видатні постаті в історії України IX-XIX ст. – Київ : Вища школа, 2002. – С. 32 – 35 : фото.

Анна Ярославна // Історія України в особах : давньоруська держава. – Київ : Україна, 1996. – С. 87-92.

Анна Ярославна // Історія України в особах IX-XVIII ст. – Київ : Україна, 1993. – С. 68-73.

Анна Ярославна (1032 – після 1075) – середня дочка Ярослава Мудрого // Малий словник історії України : довід. видання / В. Смолій, С. Кульчицький, О. Майборода та ін. – Київ, Либідь, 1997. – С. 42.

Котляр М. Анна Ярославна (1032 – після 1075) // Шляхами віків : довідник з історії України. – Київ : Україна, 1993. – С. 38.

Назарук Є. Анна Київська – донька Ярослава Мудрого : історична казка / Є. Назарук ; худож. О. Мединська. – Луцьк : Надстир’я, 2021. – 64 с. : іл.

Стрельник М. О. Анна Ярославна : (між 1024 і 1032-1075 рр.) // 100 видатних українців. – Київ : Арій, 2006. – С. 32-35 : іл.

Чемерис В. Л. Анна Київська : роман. – Харків : Фоліо, 2016. – 220 с.

Публікації

Горак Роман. Жінка, що першою понесла у світ славу України / Р. Горак // Дзвін. – 2014. – №7. – С. 105-114.

Гороховська Н. Славетні жінки України : усний журнал для учнів 6-7 класів (Анна Ярославна, Маруся Богуславка, Настя Лісовська (Роксолана), Маруся Чурай) // Шкільний Світ. – 2005. – №39. – С. 23-24.