«Таємниці української минувшини у творчості
Сергія Васильовича Піддубного»

    1. Від укладачів
    2. Ранні дослідження та краєзнавство (1993–2005 рр.)
    3. Дослідження праісторії та «Велесова Книга» (2007–2014 рр.)
    4. «Велесова книга»
    5. Фундаментальні праці та пізній період (2016–2022 рр.)
    6. Видання Сергія Піддубного для дітей та юнацтва
    7. Дізнатися більше

                                                                              Даремно забуваємо доблесні старі часи наші та йдемо куди
                                                                                не відаючи, і, оглядаючись назад, запитуємо: «Хто ми?»
                                                                                                                                                                 С. Піддубний

Від укладачів

        Сергій Васильович Піддубний – письменник, журналіст, публіцист, етнограф, краєзнавець, дослідник української мови та історії, перекладач і коментатор Влескниги. Засновник газет «Сходи» (1990-1994 рр.), «Там, де Ятрань», журналу «Ятрань» (2002-2003 рр.). Автор більше 30 книг, енциклопедії Голованівського району.

        Дослідник впевнений, що Голованівськ та навколишні села – по Бугові, до Синюхи і аж до Умані приховують чимало таємниць. Невпинно цікавиться минулим своєї землі тисячолітньої та ще глибшої давнини. Самотужки переклав Велесову Книгу і зумів вичитати в ній багато того, чого не помітили інші перекладачі та дослідники. А потім вирішив не пошкодувати часу і років, щоб довести, що це – автентична книга. Робиться також спроба глянути на Україну часів Ісуса очима апостола Андрія Первозваного, який мандрував нашою територією і нібито пропагував тут його вчення в книзі «Євангеліє від Андрія». Автор поєднує історичні факти, міфологічні свідчення та власну аналітику, створюючи цілісну картину давнього світу у виданні «Хто є хто в античній і біблійних історіях». Як коментатор додав дещо нове в прочитання «Слова про похід Ігорів», довів правдивість староруських переказів «Сказань Захарихи».

        Тему голодоморів та їх призвідців досліджував у книзі «Війни проти українського селянства».

        Нещодавно вийшло друге, оновлене і доповнене, видання книги «Голованівщина від Трипілля до сьогодення» та історії сіл району.

        Лауреат обласної літературної імені Євгена Маланюка в номінації «Літературознавство та публіцистика» за книгу «Ілар Хоругин. Влескнига» (2011 р.).

        Сучасного допитливого читача закликає вивчати досягнення і здобутки своїх пращурів, а не чужих.

        Піддубний Сергій Васильович народився 16 січня 1956 року в с. Крутеньке на Кіровоградщині, нині проживає в містечку (райцентрі) Голованівську на Кіровоградщині.

        У своїх спогадах Сергій Васильович зазначає свій непересічний зв'язок з голованівським краєм: «Я найменший серед шістьох дітей моїх батьків, звичайних колгоспників Василя та Ганни. Могло бути нас і дев’ятеро, але троє – дві сестрички та братик – померли у важкі голодоморні і воєнні роки… Батько за відмову вступати до колгоспу відкалатав три роки в таборі на будівництві каналу Москва-Волга… Брав участь у Другій світовій війні, тричі був поранений. Моє дитинство було доволі насиченим і цікавим. Довелося повчитися в інтернаті, бо мама часто потрапляла на лікарняне ліжко, але згодом батько повернув мене додому, оскільки була потреба в помічникові – доньки повиходили заміж, двоє старших синів – вчитися і в армію. З четвертого класу вчився прати, варити їсти і навіть хліб пекти – батько вимісить, а все інше я роблю. Мама лежить, підказує, а я працюю. Пас корову, грав у гилки, у футбол, любив боротися. Корови пасуться, а ми боремося. З дитинства мав потяг до творчості. Малював, любив вирізати, тесати. Наприклад, вирізав кубок з дерева, який потім розігрували у футбольних баталіях «куток на куток». Вирізав шахові фігури. І все – звичайними ножиком та стамескою. Спеціального інструменту не мав. Думаю, я міг би стати художником чи скульптором, якби на моєму шляху трапився якийсь вчитель. Малював ще навчаючись в Кіровоградському технікумі механізації сільського господарства. Надихала поезія…

        А взимку були ковзани, хокей, лижі. Лижі робили переважно самотужки, з акації, бо акація найкраще ковзалася по снігу. А вечорами у нас вдома часто збиралися посиденьки. Приходили материні дядько Петро і сестра Килина з чоловіком Павлом, сусідки Мотря, Варка, Вустя. Я сиджу на теплій печі і слухаю – яких тільки історій та байок не наслухався від них! Дещо донині використовую у своїх творах».

        Закінчив Кіровоградський технікум механізації сільського господарства (1975 р.), факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Шевченка (1991 р.). Трудову діяльність розпочав мотоциклістом у райторзі м. Кіровограда, потім слюсарював, шоферував, служив в армії (командував відділенням і навчальним взводом), сержант запасу. Після армії працював у Вінницькій обласній друкарні, кореспондентом газети в Голованівську, головою райспорткомітету. Після закінчення дружиною медінституту переїхав до Тюменської області. Працював помічником машиніста тепловоза, водієм пожежної машини. У 1982 році повертається до України. Працював завідуючим відділом сільського господарства голованівської районної газети. У жовтні 1989 року заснував першу в області незалежну приватну газету «Сходи» (виходила до осені 1994 p.). У 1994 р. створив іншу газету районного масштабу – «Там, де Ятрань», редактором якої є понині. Окрім газетярської справи, займається дослідженням історії краю та України. Автор першої в Україні районної енциклопедії – «Енциклопедії Голованівського району» (1993 р.), за яку отримав звання лауреата обласної краєзнавчої премії ім. В. Ястребова. Автор і упорядник більше десятка книг з історії сіл рідного та сусіднього, Благовіщенського, району, а також книг «Війни проти українського селянства», «Філософія українського слова», «Таємниці української давнини», «Ілар Хоругин. Влескнига», «Геродот. Скитія. Імперія Горросів», «Код України-Руси», «На землі Аполлона, Артеміди і Посейдона», «Давньоукраїнські боги, герої, держави і племена» та інших. Засновник щоквартального літературно-мистецького інтернет-журналу «Ятрань», ютуб-каналу «Теукр». На початку свого творчого шляху автор зосередився на вивченні історії регіону.

        «Енциклопедія Голованівського району» (1993 р.) – перша в Україні районна енциклопедія, за яку автор отримав премію ім. В. Ястребова. Автор опрацював велику кількість архівних документів та польових досліджень, що робить книгу цінним джерелом для істориків та краєзнавців. Книга була написана в період становлення незалежності України, що дозволило автору відійти від радянських ідеологічних догм та представити справжню історію регіону. Книга містить історичні відомості про край від найдавніших часів (зокрема, Трипільської культури, пам’яток якої багато на Голованівщині) до сучасності. Окрему увагу приділено добі Козаччини та визвольних змагань. Подано біографічні довідки про видатних вихідців із району – вчених, письменників, військових діячів, майстрів мистецтв та господарників. Короткі нариси про кожне село району, історію його заснування та походження назви. Опис ландшафтів, річок (зокрема Ятрані), флори та фауни регіону. Огляд місцевих традицій, фольклору та пам'яток архітектури. Саме з роботи над цією енциклопедією почалося глибоке захоплення Піддубного давньою історією та топонімікою, що пізніше вилилося у його масштабні дослідження «Велесової книги» та праісторії України-Русі.

Ранні дослідження та краєзнавство (1993–2005 рр.)

        «Війни проти українського селянства» (2001 р.) – дослідження голодоморів 1932-1933 та 1947 років. Книга містить спогади очевидців, які на момент написання (кінець 90-х – початок 2000-х) ще були живі. Ці «живі голоси» надають праці особливої цінності. Видання вийшло ще до того, як тема Голодомору стала широко обговорюваною на державному рівні (до 2006 року, коли Голодомор було офіційно визнано геноцидом). Піддубний був одним із тих, хто готував ґрунт для цього визнання. Основний акцент зроблено на механізмах винищення українського селянства: відбиранні хліба, «чорних дошках» та блокаді сіл. С. В. Піддубний наводить факти, що доводять штучність голоду. У книзі обґрунтовується думка, що селянство нищили як носія української ідентичності, мови та традиційного укладу життя. Назва «Війни» чітко вказує на агресивний характер дій влади проти власного народу, що знімає питання про «випадковість» трагедії.

        У книзі «Філософія українського слова» (2004 р.) автор пропонує нетрадиційний погляд на походження, значення та енергетику української мови. Дослідження базується на переконанні, що в українських словах зашифровані прадавні знання про будову світу, божественну природу людини та історичну місію українства. На відміну від офіційної версії «окраїна», Піддубний трактує це слово через корінь «Ра» (Сонце, божественне світло). Таким чином, Україна – це «Земля сонячного Бога» або «Країна світла». КРай за аналогією розглядається як «найближча сторона від Раю», тобто благословенна земля. Автор проводить паралель між давньою назвою України – ОРатта (легендарна країна-попередниця цивілізацій), країною тата ОРа та дією «орати». На його думку, українці (орачі) були першими, хто впорядкував землю, а саме слово «орати» є священним, бо воно дало життя хліборобській цивілізації. Сергій Піддубний виводить назву Русь не від норманів, а від сонячної природи: РУсини (РАсини) буквально – «Божі сини» або «Сини Сонця» (від того самого кореня Ра). Він вважає, що це самоназва народу, який усвідомлював свій прямий зв’язок із небесними силами.

        Дослідник звертає увагу на те, що корінь багатьох слов’янських імен та назв народів містить елемент «слав»: це трактується як здатність «славити Богів». Мова для українця, за Піддубним, – це інструмент постійного діалогу з вищими силами, тому ми «слов’яни» (ті, що володіють словом/славою). Автор аналізує мову як живу систему, що зберігає генетичну пам’ять тисячоліть. Видання покликане пробудити в читача повагу до рідного слова та усвідомлення його творчої сили. Піддубний розглядає коріння українських слів через призму санскриту та праслов’янських понять. Він шукає відповіді на питання: чому предки називали речі саме так, і який глибинний зміст прихований у звуках. Розкривається концепція мови як духовної зброї та інструменту творення національного простору. Автор наводить аргументи на користь того, що українська мова є однією з найдавніших у світі, і саме вона стала основою для багатьох європейських мов. Книга має чітке публіцистичне спрямування – вона пояснює, чому відмова від рідної мови веде до втрати національної ідентичності та життєвої сили народу.

Дослідження праісторії та «Велесова Книга» (2007–2014 рр.)

        Цей період став ключовим у формуванні авторського погляду на Україну як на одну з найдавніших цивілізацій світу. В «Таємницях української давнини» (2007 p.) автор розвиває тезу про те, що багато героїв античних міфів (Ахілл, Геракл, Аполлон) мають «прописку» в Північному Причорномор’ї та на берегах Дніпра. Розглядається тяглість традицій від трипільців до слов’ян. Автор шукає відповіді на питання, куди зникли великі цивілізації минулого і який спадок вони залишили сучасним українцям. Досліджує топоніми, що вказують на священний статус українських земель у давнину. Книга написана для тих, хто не боїться ставити під сумнів підручникові істини та прагне побачити в історії України не лише страждання, а й величну античну та дохристиянську славу.

        «Ілар Хоругин. Влескнига» (2007, 2010 pp.) – спроба власної інтерпретації та перекладу дискусійної «Велесової Книги». Книга «Ілар Хоругин. Влескнига» (2007 p.) стала справжнім викликом для українського літературного та історичного середовища. Сергій Піддубний не просто зробив черговий переклад, а запропонував радикально новий погляд на цей текст. Піддубний наполягає, що автором тексту був волхв Ілар Хоругин (саме тому це ім’я винесене в заголовок). Вважає, що це не анонімний збірник дощечок, а цілісний твір конкретної історичної особи. На відміну від попередніх перекладачів, які часто «підганяли» текст під церковнослов’янську мову, Піддубний шукав у ньому саме давньоукраїнське коріння. Він стверджує, що мова дощечок – це прамова, яка найкраще збереглася саме в сучасних українських говірках. Сергій Васильович Піддубний першим почав активно використовувати термін «Веди» стосовно цього тексту, проводячи прямі паралелі між українською та індійською духовною спадщиною. Історія українців ведеться не з IX століття, а щонайменше за 1500 років до заснування Києва. В ній детальний опис дохристиянського пантеону та етичних норм давніх русичів (поняття Правди, Яви та Нави).

                                То Велес учив Праотців наших землю раяти і зерно сіяти,
                                і жати колосся спіле на полях жнивних,
                                і ставити Снопа до огнища,
                                і шанувати його, як Отця Божого.

«Велесова книга»

        В книзі збереглись засади світогляду наших предків, що передаються із покоління в покоління:

                                «Любіть світ зелений і тваринний!
                                Любіть друзів своїх
                                і будьте мирними між родами!»

        «Свідчень існування нашої державності і прадавності, у Влескнизі чимало», – наголошує автор. Була мова як ознака окремішності і незалежності: «Як і Отці наші, очистимося мольбою в Мові – миймося, мольби творячи за чисті душі свої і тіла, яко Сварг уставив ті Мовинства та купалища, і вказав, що не сміємо їх занапащати».

        Була своя релігія: «Тисячу і триста літ зберігали святощі наші».

        Було Віче і рада старійшин: «Родами правили від імені родичів і Віча» і «всяк міг сказати слово, і те було благом». Була державницька ідеологія: «Мусимо СВОЮ худобу водити в СВОЇХ полях злачних. І вибирати маємо князів від СВОЇХ старотців, од роду до роду, і так правити».

        Було своє військо: «Утримуйте воїв своїх, хай зберігають вони силу Русі».

        Був прапор: «Мати Небесна співає над нами, і мусимо стяги наші дати вітрам тріпати, а кіннота, степами скачучи, нехай порох війни здіймає, і ворогам дамо дихати ним».

        Був державний символ, який вручався обраному Князеві: «князі, які були орчені, дбали про людей і достатки, одержували їжу і всенький пожиток од людей своїх». «Орчені» – це ті, хто отримував знак Отця Орія – булаву. І не можу не підкріпити це ще однією цитатою, навіщо була потрібна влада: «Князів наших ми вибирали, аби влада їхня про нас піклувалася. А як прийде ворог на кордони наші, то не перейде через них».

        Як довго трималася наша державність, запитуєте? Відповідь у цій фразі: «Правили п’ятнадцять віків через Віче», 1500 років…

        У книзі «Код України-Русі» (2008 р.) бачимо дослідження етимології назв та символів, що пов'язують сучасну Україну з античним світом. Автор активно використовує метод «народної етимології», шукаючи українські корені у назвах по всьому світу. У виданні Сергій Піддубний пропонує радикальну ревізію античної міфології. «У давніх джерелах також зустрічається Аполлон Тріопійський (Кримський). На його честь проводили спортивні змагання (Триолійські ігри, які греки переробили на Олімпійські), переможці отримували в нагороду бронзовий триніжок – символ (герб) Троянської держави. Мало хто знає, що в українській частині Карпат колись було святилище Апола, нині це місце називається Писаний камінь на горі Капілаш (кАПОЛаш)...

        Про те, що ім’я Гея походить з нашої землі, свідчить вживання його в різних значеннях українським народом: гей – вираження піднесення, захоплення; гей – спонукальне слово, яким підганяють корів, волів; гей – вигук при звертанні; гей – заклик до заохочення дій; гей – заспів у піснях... А ще маємо: гай – невеликий листяний ліс; гаїчка – пташка родини синицевих; гайворон – перелітний птах родини воронових; гайдар (гайдай) – вівчар; гаївка – вкраїнська обрядова пісня, веснянка. На божій річці Південний Буг є село Мігея (мабуть, мама Гея). У значенні «спів» з давньоукраїнської гейя перекочувало в санскрит, а у французьку – веселий.

        Бога Посейдона головно знаємо як Бога морів, джерел та річок. Йому були підвладні не лише водні стихії, але він міг викликати своїм тризубом також землетруси. Отже, він також воєвода підземних стихій. А зважаючи на те, що, за Гомером, він разом з Аполлоном будував наймогутніше і найвеличніше свого часу місто Іліон, Посейдон ще й будівничий. А якщо Посейдон з Аполлоном побудували Іліон (Ольвію) в Аполлонії, то очевидно, що обоє вони дбали про одну й ту саму державу: Аполлон був покровителем тогочасної правобережної України, а Посейдон – лівобережної, тобто території по сей бік Дону (до Дніпра).

        Багато чого вказує, що Геракл – син скитської (української) землі. Зокрема, навчав грати його на китарі знаменитий музикант і співак Лін (інше ім’я Манерос – «людина рос»). Жив Лін в одній із печер Гелікону, а Гелікон – Кам’яна могила. Скит Тевтар навчив Геракла стрільбі із скитського лука… Вважався носієм нової культури, богом здоров’я та атлетизму. Певно, саме з ним треба пов’язувати поняття орійська культура, бо основою, нібито грецького Геракл, є Ора (Орій). Відома навіть одна ольвійська монета із зображенням воїна, що стріляє з лука, та написом «Ора»,» - зауважує Сергій Піддубний.

        У «Коді України-Русі» боги Олімпу постають не як вигадки, а як реальні історичні постаті, правителі давніх племен, що жили на території України-Русі.

        Книга «На землі Аполлона, Артеміди і Посейдона» (2009 р.) є логічним продовженням та поглибленням ідей Сергія Піддубного, викладених у «Коді України-Русі». Якщо попередня праця була загальним начерком «українського коду», то ця книга фокусується на конкретному географічному та міфологічному просторі – Північному Причорномор’ї та його зв’язках з грецькою міфологією.

        В книзі «Українські святині та символи» (2010 р.) дослідженнями праукраїнських святилищ, символів автор осмислює наші сучасні основи і вказує, де приховується світло гармонії і де його знайти. Ви дізнаєтесь, де знаходились Гераклові стовпи, Синська земля, Вільховське святилище, де була столиця стародавньої держави Орати, магію літер української абетки, чисел та прадавніх календарів.

        «Велесова Книга: Веди України-Русі» (2013 р.) – фундаментальне видання перекладу з розлогими коментарями. Точної дати створення Велесової книги немає, але різні дослідники, такі як Юрій Миролюбов та Володимир Шаян, припускають, що вона була написана приблизно в 9-10 століттях. Вперше текст було виявлено на дерев’яних дощечках полковником Федором Ізінбеком, а вже в 1920-х роках почав його перекладати Ю. Миролюбов. Переклади цього давнього літопису робилися через його потенційну цінність як можливий зразок того, як жили русичі. Вчені, фольклористи, мовознавці з різних країн займалися перекладом змісту цього історичного твору, намагаючись зберегти архаїчну мову та стиль. Автор пропонує власну транслітерацію та переклад дощечок, намагаючись максимально наблизити їхній зміст до сучасної української мови, при цьому зберігаючи сакральний ритм оригіналу. Текст доповнюється розлогими коментарями, у яких проводить паралелі між даними «Велесової Книги» та працями античних істориків (Геродота, Страбона), а також археологічними знахідками. Автор акцентує увагу на фразі: «Слава богам нашим, бо ми маємо в собі віру, що не вмирає». Піддубний пояснює, що святиня для русича – це не кам'яна споруда, а Прав (закон Всесвіту). Жити за Правою означає бути в гармонії з природою та предками. Велес постає не просто як бога худоби , а як опікун мудрості та знань: Велес – це той, хто навчив людей орати землю, писати та пізнавати закони Всесвіту. Коментатор проводить етимологічний зв’язок: Велес – Вести – Відати. Таким чином, Велесова Книга – це книга тих, хто «відає» (знає) свій шлях.

        Місто Голунь – столиця найдревнішої руської держави Руськолані, яка згадується у Велесовій Книзі, якраз і є сучасний Голованівськ. Мріє про будівництво тут культурно-історичного центру батька Орія і його синів Кия, Щека та Хорива, які були засновниками Голуні. Для Сергія Піддубного цей текст є «Ведами України-Русі», тому що він заперечує теорію про «дикість» слов’ян до прийняття християнства. Доводить глибоку філософічність наших предків, які мали власне письмо та складну систему космогонії задовго до Кирила і Мефодія. «Велесова Книга» у прочитанні Піддубного – це не просто історія битв, це інструкція з виживання нації, яка нагадує про обов'язок перед предками тримати свою землю і свою віру.

Фундаментальні праці та пізній період (2016–2022 рр.)

        У роботах цього періоду Сергій Піддубний систематизує свої знання у форматі довідників та розширених досліджень.

        «Українська цивілізація. Ведія» (2016 р.) – словник-довідник української праісторії, де автор пояснює терміни ведичної культури в контексті України. Пізнати свою Ведію – означає повернути собі силу, яку в нас намагалися відібрати протягом століть, нав’язуючи чужу історію та чужих богів. Україна – це безпосередня спадкоємиця Трипільської цивілізації та орійського світу.

        «Великий код України-Русі» (2017 р.) – підсумкова праця, що об’єднує багаторічні дослідження про походження українців. Сергій Піддубний ставить за мету розшифрувати «генетичний код» українців через аналіз давніх текстів, топонімів, міфів та символів. Він стверджує, що Україна-Русь є прямою спадкоємицею найдавніших цивілізацій і що саме на цих землях зародилися основи світової культури та писемності. Автор пропонує власні інтерпретації «Велесової книги», написів на кам’яних могилах та античних джерел.

        «Кому Боги відкрили свої таємниці» (2018 р.) – розвідки про видатних діячів та духовних лідерів минулого. «Боги не йдуть від народу, вони залишаються в його піснях, назвах річок та у звичаях, які ми виконуємо, вже не пам’ятаючи їхнього первинного сенсу», – зазначає С. Піддубний. Він стверджує, що через імена богів до нас промовляє історія про те, як наші предки керували світом, створювали науки та культуру. Автор детально аналізує богів, відомих нам із літописів та «Велесової книги»:

• Дажбог – бог сонця та родоначальник русичів («внуки Дажбожі»);
• Перун – бог грому, якого Піддубний часто пов'язує з воїнською елітою та державністю;
• Велес – бог мудрості, достатку та мистецтва, охоронець давніх знань;
• Лада і Леля – богині любові та гармонії, яких він розглядає як символи жіноцтва українській духовності;
• Сварог – небесний коваль, творець світу, спустив з неба золотий плуг, ярмо, сокиру – люди навчились хліборобству, одомашнили тварин і стали будувати житло, і золотий ріг – як символ небесного покровительства та достатку.

        «Таємниці відкриваються лише тим, хто готовий визнати: ми не прийшли нізвідки, ми були тут завжди», – зазначає автор. «Українська земля – це вівтар, на якому тисячоліттями підтримувався вогонь найвищого знання».

        «Українська мова – мова вільних людей» (2019 р.) – публіцистичний погляд на мову як на фундамент державності. Головну тезу видання автор передає словами Пантелеймона Куліша: «Своєї мови рідної і свого рідного звичаю вірним серцем держітеся. Тоді з вас будуть люди як слід, тоді з вас громада буде шанована і вже на таку громаду ніхто своєї лапи не положить». Слово «Слава» для українця – це не просто популярність. Піддубний розглядає його як похідне від «Сяйва» (Слава = Сяйво); внутрішнє світло людини, яке проявляється через її добрі вчинки та відданість народу. Саме тому вітання «Слава Україні!» сприймається як побажання вічного світла та життя нашій землі. Автор звертає увагу на те, що українська мова – одна з небагатьох, де збереглися пестливі форми навіть для грізних слів (наприклад, «воріженьки»). Це, на його думку, свідчить про високу духовну культуру та внутрішню силу нації.

        «Славетні предки українців» (2019 р.) містить біографічні нариси про героїв прадавньої історії.

        Аттила (Гатило) – центральна постать у багатьох працях автора. Він стверджує, що це був київський князь, який об'єднав слов’янські племена і поставив на коліна Римську імперію. Саме ім'я «Гатило» він виводить від українського «гатити» (бити, наводити лад).

        Кий, Щек та Хорив – легендарні засновники Києва, автор намагається довести їхню реальність як могутніх правителів великої союзу племен, спираючись на дані «Велесової Книги». Бож (Бож-князь) – князь антів IV століття, який боровся з готами. У книзі він постає як символ незламності та мучеництва за свій народ. Таргітай – міфічний першопредок скіфів, якого автор ототожнює з праукраїнським світоглядом. Царі, які розбудовували Скіфську державу та карбували власну монету. Дослідник акцентує увагу на їхній державотворчій діяльності як фундаменті пізнішої Русі.

        Піддубний групує їх таким чином, щоб створити безперервну лінію тяглості: боги та напівбоги (Геракл, Ахіллес), мудреці та царі (Анахарсіс, Атей), велике переселення народів – могутні вожді (Аттила-Гатило), князі-засновники Кий, Щек, Хорив, що були задовго до Рюриковичів.

        Цей підхід дозволяє читачеві відчути себе не «молодшим братом» чи новоутвореною нацією, а спадкоємцем тисячолітньої традиції героїв та переможців.

        «Історія прадавньої України» (2022 р.) – це по крупинках зібрана, ретельно досліджена, проаналізована й аргументована багатотисячолітня минувшина України, територію якої Клавдій Птоломей називав «кузнею народів світу». Розглянуто широкий аспект питань, пов'язаних зі становленням української нації, – культури, духовності, мови, писемності, військової звитяги тощо. Викриваються історичні фальсифікації і повертається в рідні береги викрадене та привласнене творцями нових країн і держав. Також висувається теорія, що історія давніх греків і римлян це суцільна вигадка. Задіяно чимало раніше не досліджуваних або поверхово досліджених джерел та артефактів. Вперше в перекладі на сучасну українську мову також друкується маловідома повість XVI ст. «Історія об Аттилі, королі гунському» (переклад і коментарі С. Піддубного).

Видання Сергія Піддубного для дітей та юнацтва

        Книга Сергія Піддубного «Про Ора-Лихобора» – це не просто художній твір для дітей, а світоглядне полотно, викладене у формі казок-легенд про Котигорошка, Жар-Птицю, Батька Ора, князя Святослава Хороброго тощо. У ній автор адаптує свої складні історичні гіпотези про прадавність українців для наймолодшого читача та тих, хто любить міфологічне фентезі. В основі однойменної казки «Про Ора-Лихобора» лежить розповідь про давнього воїна-орача на ім’я Ор. Ім’я головного героя є ключовим для всієї творчості Піддубного, оскільки він вважає Ора родоначальником аріїв (оріїв) та прабатьком українського роду. Він не лише воїн, а насамперед творець, який навчає людей сіяти хліб і жити за законами Правди. Лихобор – узагальнений образ ворожих сил, загарбників та внутрішнього розбрату, що намагається знищити «золоту добу». Замість образу «бідного селянина», автор малює образ могутнього предка, якого поважав увесь світ.

        Дитина через казку засвоює ідею, що вона є нащадком героїв, а не випадковим мешканцем окраїни. Мова казки наближена до народних переказів та билин, багата на архаїзми, які автор вводить навмисно, щоб збагатити словниковий запас читача. В описі побуту та звичаїв героїв автор використовує деталі, характерні для трипільської та скіфської культур (орнаменти, одяг, зброя). «Казка про Ора-Лихобора» є своєрідним «вступом до Велесової Книги» для дітей. Якщо у своїх науково-популярних працях Піддубний доводить автентичність оріїв через етимологію, то тут він робить це через емоційний образ, який легше запам’ятовується. Ця казка – спроба створити сучасний національний епос. Вона вчить, що «Лихобора» можна перемогти лише тоді, коли ти знаєш, хто твій батько (Ор), і міцно тримаєшся за рідну землю.

        «Книжка-загадка» Сергія Піддубного з унікальними ілюстраціями львівського художника Валерія Марчака – це збірка побузьких варіантів казок і легенд про Жар-птицю і Вовка, Зміїв-Гориничів та братів, Котика і Півника. З якими ще героями ви зустрінетесь на стронінках видання підкаже вам панно Валерія Марчака.

        Видання «Велесова Книга для юнацтва» Сергія Піддубного – це спеціальна адаптація давнього тексту, мета якої – зробити складне, архаїчне письмо зрозумілим і захопливим для підлітків та молоді. Автор розуміє, що оригінальні дощечки з їхньою специфічною мовою можуть відштовхнути юного читача, тому він кардинально змінив підхід до подачі матеріалу. На відміну від академічних видань, тут текст максимально наближений до сучасної літературної української мови. Замість розрізнених фрагментів, Піддубний намагається вибудувати послідовну розповідь про пригоди та випробування наших предків. Акцент зміщено з довгих молитов на героїчні вчинки, битви та подорожі (наприклад, перехід оріїв із Семиріччя до Подніпров’я). Портрети героїв: описи та характеристики лідерів давнини (князі Кий, Щек, Хорив, легендарний Богумир), які подаються як взірці мужності та мудрості. Видання часто містить додаткові блоки, що допомагають юнацтву краще орієнтуватися в матеріалі. У виданні є тлумачний словничок з поясненнями архаїзмів (хто такий кудесник, що таке стяг, віче тощо). Для юнацтва Піддубний виділяє конкретні моральні уроки, які можна винести з Велесової Книги: повага до батьків та предків, ідея про те, що кожен підліток є «гілкою на могутньому дереві Роду». Робиться наголос на тому, що русичі ніколи не були рабами й завжди виборювали право жити за своїми законами. Автор доводить, що жити за «Правою» (Божественним законом) означає бути чесним перед собою та своїм народом. Видання для юнацтва супроводжується художнім оформленням: зображення знаків, що зустрічаються на дощечках, та пояснення їхнього значення (солярні знаки, сварги, тризуби). Малюнки того, як могли виглядати давні воїни, їхні обладунки та поселення, що допомагає візуалізувати прочитане.

        Автор заохочує молодь самостійно шукати українські корені в іноземних словах, перетворюючи читання на детективне дослідження. Це стимулює інтерес до філології та історії. Для юнацтва «Велесова Книга» у версії С. Піддубного стає альтернативою закордонному фентезі. Замість вигаданих світів Толкієна чи Роулінг, підліток отримує «свій» героїчний епос, який, за твердженням автора, базується на реальному минулому його землі.

        Це видання готує молодь до сприйняття складніших праць автора, закладаючи фундамент національного світогляду.

        Всією своєю творчістю Сергій Васильович Піддубний одстоює право мати власний погляд на історичні реалії розвитку українського нації і свого читача спонукає до історико-етимологічних і евристичних розвідок.

        Поет Дмитро Шупта присвятив Сергієві Васильовичу Піддубному акровірша за викладену власну версію давньої історії Одеси:

                                        АКРООДА ВІДКРИВАЧЕВІ
                                Сміливцю, історичний краєзнавцю,
                                Евристика далася Вам, державцю,
                                Розвіднику Праісторичних надр,
                                Герою, що очолив авангард
                                Історії занедбаного Краю.
                                Є відкриття, я з ними Вас вітаю!
                                Великий Вчений, свій Ви телескоп
                                Іносе повернули вглиб Європ,
                                Поринули Ви в ери допотопні
                                І факти проясняєте істотні:
                                Де, що стояло і стоїть тепер, –
                                Деталі даєте глибинних сфер,
                                У кого ми вдались і хто ми є –
                                Бентежить Всесвіт наше Житіє!
                                Напевно зна Одесу й стюардеса:
                                Офіусса-Одресса чи Ордеса
                                Можливою Одесою були
                                У ті часи, що у віках спливли.

        У контексті подій сучасності С. В. Піддубний звертає увагу своїх читачів на слова автора Велесової Книги Ілара Хоругина: «Старі часи – то наше благо. Дістанемо від них твердості й кріпості, аби ворогам відповідати як належить».

        На думку Сергія Піддубного, паперова книга, щоб зберегти для нащадків найважливішу інформацію, щоб не розгубити досягнення минулих поколінь, хоча б для бібліотек, повинна існувати. Запрошуємо до детального знайомства з авторськими роздумами, відкриттями, знахідками на сторінках видань.

Дізнатися більше

Твори автора:

Книги

Піддубний С. В. Війни проти українського селянства / С. В. Піддубний. – Кіровоград : Народне слово, 2001. – 42 с.

Піддубний С. В. Голованівщина : від Трипілля до сьогодення / С. В. Піддубний. – Кіровоград : Поліграф-Сервіс, 2008. – 287 с. : іл. – Бібліогр. : C. 286.

Піддубний С. В. Давньоукраїнські боги, герої, держави і племена. Кн. 2 / С. В. Піддубний. – Голованівськ : Давні світи, 2010. – 217 с.

Піддубний С. В. Код України-Русі / С. В. Піддубний. – 2-е вид., доп. – Тернопіль : Мандрівець, 2012. – 302 с.

Піддубний С. В. На землі Аполлона, Артеміди і Посейдона / С. В. Піддубний. – Голованівськ : б. в., 2009. – 80 с. : іл.

Піддубний С. В. Найдавніші пам’ятки України = Древнейшие памятники Украины / С. В. Піддубний. – Кіровоград : Поліграф-Сервіс, 2011. – 101 с. : іл.

Піддубний С. В. Про Ора-Лихобора: казки, оповідання, легенди / С. В. Піддубний. – Городок: Бедрихів край, 2013. – 80 с.

Піддубний С. В. Таємниці української давнини. Кн. 1 / С. В. Піддубний. – Умань : б. в., 2007. – 149 с.

Піддубний С. В. Українські святині та символи. Кн. 1 / С. В. Піддубний. – Голованівськ : б. в., 2010. – 109 с. : іл.

Смуток Іван. Грузьке / Іван Смуток, Сергій Піддубний. – Кіровоград : КОД, 2005. – 128 с. : фотоіл.

Українські народні казки: Книжка-загадка: Відгадай, на мотив яких казок художник Валерій Марчак намалював це панно? / уклад. С. В. Піддубний. – Голованівськ : ФОП Василь Піддубний, 2018. – 48 с.

У маминому саду / упоряд. С. В. Піддубний. – Харків: ФедоркО, 2011. – 240 с.

Публікації

Піддубний С. В. Вони не мовчали : Голодомор-33 / С. Піддубний // Народне слово. – 2008. – 20 листопада. – С. 3.

Піддубний С. В. Голованівськ – головне місто / Сергій Піддубний // Народне слово. – 2025. – 24 липня. – С. 4 : мал. ; Народне слово. – 2025. – 31 липня. – С. 6 : фот. ; Народне слово. – 2025. – 7 серпня. – С. 1, 7 : мал. ; Народне слово. – 2025. – 21 серпня. - С. 7 : фот. ; Народне слово. – 2025. – 4 вересня. – С. 7 : фот. ; Народне слово. – 2025. – 11 грудня. – С. 5 ; Народне слово. – 2025. – 16 жовтня. – С. 5 : фот. ; Народне слово. – 2025. – 23 жовтня. – С. 7 : фот. ; Народне слово. – 2025. – 30 жовтня. – С. 6 ; Народне слово. – 2025. – 6 листопада. – С. 7 ; Народне слово. – 2025. – 13 листопада. – С. 7 : фот. ; Народне слово. – 2025. – 27 листопада. – С. 7 : фот.

Піддубний Сергій. Голованівську не 253, а 260 років / С. Піддубний // Нова газета. – 2017. – 14 вересня. – С. 11.

Піддубний С. В. Євангеліє від Андрія : уривки з роману / С. В. Піддубний // Народне слово. – 2017. – 20 квітня. – С. 8 : фото.

Піддубний С. В. Насправді «Битва на Синіх водах» відбулася на Ятрані, і в 1391 році, а не 1362-му... / С. В. Піддубний // Народне слово. – 2024. – 1 лютого. – С. 4 : мал.

Піддубний С. В. Невмирущість роду, або Коли з'явилися українці : до питання генеалогії українського роду / С. В. Піддубний // Народне слово. – 2020. – 27 серпня. – С. 15.

Піддубний С. В. Перший мистецький, літературний, краєзнавчий / Сергій Піддубний // Народне слово. – 2022. – 19 травня. – С. 5 : фото.

Піддубний С. В. «Почуй, нащадку, славу ту і держи серце своє за Русь» : 9 листопада – День української писемності та мови / С. Піддубний // Народне слово. – 2007. – 8 листопада. – С. 2.

Піддубний С. В. Сакральні місця Голованівщини – у туристичний маршрут / Сергій Піддубний // Народне слово. – 2021. – 25 лютого. – С. 16 : фото. кол.

Піддубний С. В. «Слово про похід Ігорів» відкриває свої таємниці / С. В. Піддубний // Українська літературна газета. – 2025. – № 3 (березень). – С. 45 : iл.

Піддубний С. В. Таємниці давньоруської пам'ятки : до 825-річчя «Слова про похід Ігорів» / С. В. Піддубний // Літературна Україна. – 2018. – 20 вересня. – С. 12 : iл.

Твори про автора:

Публікації про життя і творчість

Висунуті на здобуття обласної краєзнавчої премії ім. Володимира Ястребова 2009 року // Народне слово. – 2009. – 14 квітня. – С. 2.

Журі обласної літературної премії імені Євгена Маланюка повідомляє перелік творів, висунутих на здобуття премії // Народне слово. – 2011. – 10 листопада. – С. 13.

Левінська Т. Переможців визначено, дипломи чекають лауреатів / Т. Левінська // Кіровоградська правда. – 2012. – 27 січня. – С. 9.

Левочко В. Криниця краєзнавців. «Копають» не за гроші, а з любові / В. Левочко // Кіровоградська правда. – 2009. – 22 травня. – С. 12.

Лісниченко Ю. Нові «бійці» Маланюкової когорти / Ю. Лісниченко // Вечірня газета. – 2012. – 10 лютого. – С. 6.

Макей Л. Вручено премію імені Ястребова / Л. Макей // Народне слово. – 2009. – 21 травня. – С. 10.

Орли Степової Еллади // Народне слово. – 2012. – 9 лютого. – С. 1, 12 : фото.