Сучасне місто складно уявити без магазинів та торгівельних центрів. І чим більше місто, тим більше там величезних маркетів. Однак торгівля – та галузь, яка здавна приваблювала кмітливих, сміливих та ризикованих. Тож, згадаємо про витоки й розвиток торгівлі у нашому краї.
Перший ярмарок для будівничих фортеці
Лелеківка разом із зимівником Кущівкою (дореволюційне передмістя Єлисаветграда) були заселені ще задовго до спорудження фортеці Святої Єлисавети. Ще за дофортечних часів тут існував перевіз через Інгул. І хоча річка неабияк заводнювалася навесні, а в літку – майже повністю пересихала, саме тут перетиналися два найголовніші торгові шляхи: із Січі – в Польшу та із ханського Перекопу – на Київ. Отож, саме на цьому місці, порушивши всі попередні домовленості про запорозькі вольності, самодержавна корона і вирішила означити, не зважаючи на козацькі протести, свою присутність у вигляді вже земляної фортифікації.
Першими, хто оживив торгівлю у новозаселеному краї, були арнаути. Ці підприємлеві ділки балканського походження із числа прагматичної купецької братії і заснували на лівобережжі Інгулу свою грецьку слобідку, що потім увійшла до складу вулиці Бикової. Арнаути розраховували на чималі бариші, позаяк вже існував імперський план подальшого заселення довколишніх територій. Вони споруджували найперші лавки та завозили провіант, реманент і худобу, сподіваючись вигідно продати їх будівничим фортеці. Іншою купецькою силою стали українці, які переселялися в ці краї із Чернігівщини та Польщі – їм випало заселяти майбутній правобережний Поділ. Ще за часів спорудження фортеці з’явилося розпорядження про обов’язкову організацію щорічного Петропавлівського ярмарку, оскільки тодішні мешканці та будівничі неабияк потребували всілякого краму та живності.
З будівництвом фортеці Святої Єлисавети біля неї починають проводитись ярмарки. І, цікаво, що перший ярмарок було запропоновано провести 5 вересня (ст.ст.), у день пам’яті святого пророка Захарія і святої праведної Єлисавети. Саме про це йдеться у Листі генерал-майора Глєбова до Генеральної військової канцелярії від 19 листопада 1753 року:
«Регистер коликое число в какие именно дни в крепости Святыя Елисаветы, в шанцах Новомиргородском и Крыловском ярманкам и торгам быть положено, значит под сим: В крепости Святыя Елисаветы: 1. Сентября 5 в день Святого Пророка Захария и Святыя Праведныя Елисаветы; 2. Генваря 1-го в день Нового года; 3. Апреля 23-го в день Святого Славного Великомученика и Победоносца Георгия; 4. Июня 29 в день Святых Славных и Всехвальных верховных апостолов Петра и Павла.»
В іншому листі Глєбова до Генеральної військової канцелярії від 20 травня 1754 року Глєбов повідомляє, що «крепость имеет быть нынешним летом застроена, просит подтвердить всемо начале ярмарков».
І перший ярмарок було вирішено провести в день святих апостолів Петра і Павла 29 червня 1754 року, що мало сприяти цивільному залюдненню місцини і постачанню будівельників і військовиків необхідними крамом і продуктами.
А 19 вересня 1754 року було видане (згідно рапорта генерал-майора Глєбова) «о допускании в бываемыя при крепости Святыя Елисаветы ярмонки к торгам с приезжающих с товарами ис турецких городов православных национальных людей с выдержкой указных карантинов».
Вже у 1768-му році купець Семен Сенковський через причорноморський порт Хаджибей, з якого дещо пізніше почалася Одеса, першим у всьому краї відкрив торгівлю із Туреччиною.
Купцеві Іванові Масленникову Потьомкін дозволив збудувати найпершу в новозаселених краях цукроварню, що зробило його одним із найбагатших купців російської імперії. Вже у 1785-му році за кошт Масленникова у держави винаймались кораблі для закордонної торгівлі виробами новоросійського краю. Купці Кльонов та Желєзцов отримали доволі ласі шматочки під магазини та лавки при розмежуванні земель у центрі Одеси. А ось Сапожников із Четверухіним примудрились продати для потреб австрійського цісаря Йозефа ІІ табун із 250 коней. Пізніше діяльного Андрія Желєзцова цілком справедливо було обрано першим міським головою Одеси.
Авторитет єлисаветградського купецтва неабияк зміцнювався за рахунок потужних міських ярмарків, що відбувалися щорічно, розпочинаючи із 1754-го року, вже одразу після закладення фортеці, коли й започаткувався найперший із них – Петропавлівський. З часом таких ярмарків стало п’ять і відкривати кожен ярмарковий сезон мав Середпісний, що влаштовувався вже на четвертому тижні Великого посту. На ньому велася жвава торгівля кіньми, шкірами та салом, що доправлялися здебільшого до Одеси та Крилова (Новогеоргіївська) з його потужними шкіро обробними та салотопними цехами, а пізніше – й до Варшави.
Популярним став і Георгіївський ярмарок, що збігався з царськими військовими оглядами. Цьому ярмарку судилося стати найзначнішим за товарообігом. Прибутки від торгівлі хлібом, худобою (для відгодівлі), шерстю, лісом, виробами із деревини, землеробським знаряддям, кінними екіпажами та колясками поповнювали міську казну. Сюди великими партіями доправлялися галантерейні та колоніальні товари із Москви, Московської та Володимирської губерній, Бердичева, Вільни. Дехто із московських купців, одразу після Хрещенського ярмарку у Харкові, заздалегідь доправляв рештки свого товару до Єлисаветграда, аби розпродати оптом купцям Херсонської, Таврійської, Подільської, Київської, Катеринославської губерній та Бессарабії. Щороку товарообіг настільки зростав, що вже у 1847-му році на ярмарку працювало сорок лавок із товарами на загальну суму близько 5 мільйонів карбованців. Тож прибутки міської казни тогоріч склали аж 3307 карбованців сріблом. Тривав цей ярмарок у два етапи: кінний з 22 по 27 квітня, а так званий «краснорядний» (галантерейно-колоніальний) – з 23 квітня по 1 травня. Найбільші прибутки зафіксовано наприкінці 50-х – початку 60-х років ХІХ століття, коли на Ярмарковому майдані завершили будівництво шести корпусів цегляних лавок для московських купців.
Третій за хронологією єлисаветградський ярмарок отримав назву Семенівського, оскільки проводився з 1 по 4 вересня на Скотопригонному базарі, що в районі Кущівки. Тут продавали відгодовану за літо худобу. Поруч із базаром знаходилися численні міські скотобійні, де нереалізовану ярмаркову худобу одразу ж переробляли на м’ясо, шкіру, сало. Сало та шкіри чимшвидше доправляли до Одеси, Крилова та Варшави.
Завершальним ярмарком вважався найневдаліший щодо рентабельності – Спиридонівський, заснований від 1840-го року. Він розпочинався 12 грудня, та згодом, за узгодженням губернської влади з міністерством внутрішніх справ, був перенесений на 15 жовтня, отримавши назву Юхимівського. Останній теж, незважаючи на пильну увагу з боку батьків міста, не отримав жаданої популярності. Щоправда, у 1863-му році вдалося організувати ще й Катерининський – від 24 листопада, але й досі невідомо, як довго він існував.
Залізниця проти посередників
Ярмарковий ренесанс припав на середину ХІХ століття, доки московське купецтво не зазнало певних непорозумінь із міською управою. Як наслідок, починаючи із 1869-го року, ці купці призупинили свою активність у нашому краї. Хоча це кардинально не позначилося на темпах наповнення міського бюджету за рахунок ярмаркових зборів. Оскільки приінгульське степове місто, завдячуючи щойно прокладеній залізничній гілці, вже сполучалося із найбільшими економічно-торгівельними центрами – Москвою, Варшавою, Харковом, Одесою. Тутешні купці отримали швидший та дешевший канал вантажопотоків із найвіддаленіших точок імперії та закордону. Відтоді відпала потреба в посередниках, оскільки з’явилася можливість отримувати всілякі, в тому числі й розфасовані, колоніальні товари, позначені яскравими фірмовими брендами. Наприклад, чай, кава або шоколад, оптовими партіями, безпосередньо зі складів монополіста або й виробника. Звісно, що всі ці товари тепер переважно надходили не до базарно-ярмаркових павільйонів, а до цілої мережі більш або менш потужних стаціонарних магазинів чи лавок, розташованих переважно в центрі міста. Найбільші торгові точки відкривалися на Великій Перспективній та Двірцевій, де місцевими купцями за будь-яку ціну скуповувалися земельні ділянки та приміщення під власний магазин чи торгову контору.
Міський голова О. Пашутін у часи економічного буму писав про економіку міста: «Сьогодні Єлисаветград є головним пунктом збуту та продажу місцевих товарів: жита, пшениці, вівса, шерсті, воску, меду, масла. Крім відправки за кордон великої кількості хліба в зерні відправляється борошно, для приготування якого в місті існує чотирнадцять першокласних парових млинів, які переробляють до 5 млн. пудів на рік пшениці».
Занепад Георгіївського ярмарку й призвів до того, що у 1869-му році в Єлисаветграді скасували ярмарковий комітет, раніше затверджений у такому складі: міський голова, поліцмейстер, бухгалтер, архітектор та троє найпочесніших місцевих купців. Традиції ярмаркування знаходять своє продовження у різних за датами місцевих ярмарках та міжнародній агропромисловій виставці-ярмарку АгроЕкспо, яка входить до ТОП-10 найбільших у Європі.
Дізнатися більше:
Книги
Маленький Париж: Елисаветград в старой открытке. – М.: Пинакотека, 2004. – 240 с.: ил.
Фортеця Святої Єлисавети. Заснування. – Кропивницький: КОД, 2019. – 40 с.
Публікації
Матівос, Ю.Таємниця першого ярмарку / Ю. Матівос // Наше місто. – 2015. – 19 листопада. – С. 3: фото.
Могилюк В. На перехресті торгових шляхів: історична правда / В. Могилюк, Сергій Коваленко // Кіровоградська правда. – 2013. – 16 серпня. – С. 10: фото.
Поліщук В. Земля купця Маслєннікова та вахмістра Арнаута / В. Поліщук // 21-й канал. – 2014. – 15 травня. – С. 18.
Ресурси Інтернет
Михайлюкова Л. Єлисаветградські ярмарки [Електронний ресурс] / Кіровоградський обласний художній музей: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: . – Назва з екрана. – (Дата звернення 2.09.2019). – Мова укр.
Матівос Ю. Білі плями історії: таємниці першого ярмарку Кіровограда [Електронний ресурс] / Акулamedia: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: . – Назва з екрана. – (Дата звернення 2.09.2019). – Мова укр.
Матівос Ю. Історія міста починалася з ярмарку [Електронний ресурс] / Кіровоградський обласний художній музей: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: . – Назва з екрана. – (Дата звернення 2.09.2019). – Мова укр.
Степанова О. Чим торгували на ярмарках у Єлисаветграді і куди поділася знаменита водонапірна вежа з Ярмаркової площі [Електронний ресурс] //DOZOR: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: . – Назва з екрана. – (Дата звернення 2.09.2019). – Мова укр.
