Відділ бібліографії та краєзнавства
Вступ
Юрій Іванович Яновський – видатний український письменник, наш земляк, в історії української культури займає особливе місце.
Першовідкривач, новатор, творче життя якого пройшло під постійним вогнем дошкульної критики – нині визнаний класик української літератури, автор багатьох літературних шедеврів.
Творчість визначного українського прозаїка ХХ століття здобула світове визнання.
Маємо надію, що цей бібліографічний покажчик допоможе бібліотечним працівникам, вчителям, краєзнавцям, всім, хто цікавиться літературою рідного краю глибше ознайомитись з митцем широкого діапазону – Юрієм Яновським, у творчому набутку якого – оповідання і романи, драматургія і сценарії, поезія і публіцистика.
До покажчика увійшли окремі видання творів, їх публікації в різних часописах, літературознавчі праці про життя і творчість письменника.
Матеріали в покажчику розташовані за такими розділами:
- Вступ
- Слово про Вершника
- Твори Ю. І. Яновського
- Література про життя і творчість Ю. І. Яновського
- Роздуми про творчість Юрія Яновського
- Поетичне слово про Яновського
- Інтернет-ресурси
Література в покажчику розміщена: в розділі «Твори Ю. І. Яновського» – за алфавітом назв творів; в розділі «Література про життя і творчість Ю. І. Яновського» - за алфавітом авторів (за відсутності автора – за алфавітом назв).
Джерелами пошуку для посібника були фонди нашої бібліотеки, краєзнавчі матеріали з періодичних видань, електронні каталоги бібліотек країни.
Упорядники не претендують на вичерпну повноту матеріалу. Головна мета даного посібника – переконати читача, що кращі твори нашого земляка Юрія Яновського непідвладні часові, бо є невичерпним джерелом «розумного, доброго, вічного».
Слово про Вершника
(27 серпня 2012 року – 110 років від дня народження
Юрія Яновського)
«Полюбив я тоді степ. Немає в ньому обману. Іде до вас людина і ви ще здалеку бачите її всю, її руки, чуєте пісню, тому що степ не гори, степ не ліс. В горах і лісі можна підкрастися, можна схитрувати, обманути.
Степ втішає, звеселяє і підбадьорує людину, він не мутить її розум і діє тільки на почуття…».
Ці слова про степ належать нашому земляку, відомому українському письменнику Юрію Яновському.
Такий чарівний степ ви можете побачити і сьогодні неподалік села Нечаївки Компаніївського району Кіровоградської області, в якому 27 серпня 1902 року народився Юрій Іванович Яновський.
Пристрасний і поетичний, ліричний і щирий – таким постає перед нами один з найбільших майстрів української прози.
Юрій був першою дитиною у батьків, першим онуком у діда Миколи Максимовича Яновського, який любив його до нестями.
Родина Юрія Яновського була велика, трудова, пахло від неї степовими вітрами. В сім’ї було дев’ятеро дітей. Юра навчився рано читати і писати. Вчила його мати – Марія Мусіївна. Вона була чудовим оповідачем. Любила читати. Шевченка знала напам’ять. Пушкіна, Гоголя, Лермонтова перечитувала безліч разів. Прочитане переказувала дітям. Юрій Іванович пишався своєю родиною. В ній, по лінії матері, були предки невмирущого Миколи Васильовича Гоголя, який був найулюбленішим письменником Юрія Івановича. Юрій Яновський у школі навчався бездоганно.
Повернувшись з фронту в 1918 році, батько купив в місті Єлисаветграді будинок. Це були роки революційного лихоліття: влада в місті змінювалася мало не кожного місяця. Свист куль, залита кров’ю бруківка стали звичайним міським явищем.
Ці роки назавжди врізалися в пам’ять майбутньому письменникові і описані ним в повісті «Байгород» (1927).
З 1912 по 1919 р. Юрій Яновський – учень Єлисаветградського реального училища. Єлисаветградська «реалка» була блискучим навчальним закладом. Варто сказати, що реальне училище в різний час закінчували Микола Садовський і Панас Саксаганський, Євген Чикаленко і Олександр Тарковський, Генріх Нейгауз і Кароль Шимановський, Гнат Юра і Євген Маланюк.
Хворобливий фізично, скромний до сором’язливості, Юрій в училищі намагався бути непомітним, хоча гордитися йому було чим, бо навчався найкраще на всю «реалку». І все ж літературу він любив найбільше. Читав твори Пушкіна, Некрасова, Єсеніна, Тичини, Сосюри, засиджувався над творами Гоголя. Пізніше, під враженням дитячого захоплення, письменник, в одеський період свого життя, написав сценарій і разом з Тимофієм Левчуком поставив кінофільм «Микола Васильович Гоголь».
Юрій не раз дивував вчителів реального училища оригінальними думками. Закінчив училище з відзнакою – золотою медаллю.
Згодом Юрій Яновський став студентом Київського політехнічного інституту. В студентські роки Юрій Іванович подружився із Сергієм Корольовим. Схожі вони були тим, що вміли постійно йти до мети. Поєднало їх справжнє прагнення до висоти – і справжньої, і поетичної. Один став майстром пера, а другий зміг відірвати людство від земного тяжіння.
Сергій Павлович Корольов завжди з повагою і захопленням ставився до Юрія Яновського. Свідченням цього є те, що книгу Ю. Яновського «Вершники» С. П. Корольов прочитав за два дні і сказав тоді: «Написано разюче, на рівні світової класики». Ця повага була взаємна.
Коло друзів Яновського – це цікаві особистості, з якими у письменника були теплі стосунки.
Як відомо, Юрій Яновський починав з поезії. Вірші він писав усе життя, незважаючи на те, що видав лише одну поетичну збірку «Прекрасна УТ» (1927 р.). Досить перелічити назви деяких віршів Яновського, щоб скласти уявлення про коло його тематичних зацікавлень: «Вітаю море», «Корабель Колумба», «Романтика моря» та інші. Перший вірш українською мовою «Дзвін» був надрукований у газеті «Більшовик» 14 лютого 1924 року.
Книжка Ю. Яновського «Мамутові бивні» - перший крок молодого письменника у велику літературу, де йому судилося залишитися навіки. Після виходу книжки Юрій Яновський полишає навчання в Київському політехнічному інституті і переходить на творчу роботу. Він переїздить до Харкова, де працює у Всеукраїнському фотокіноуправлінні.
Тут Яновський знайомиться з Олександром Довженком. Молоді обдаровані митці міцно подружилися. Юрій Яновський був одним із перших, хто оцінив дивовижний талант Довженка. Дружба Яновського і Довженка була плідною для обох в творчому відношенні: сповнені дерзновенних задумів, вони мали ту поетичну окриленість, яка робить їх яскравими представниками романтичної течії в нашій літературі.
Яновський серйозно захоплюється кіномистецтвом, пише перші кіносценарії, переходить працювати на Одеську кінофабрику. Робота в кіно багато дала Яновському як художнику слова. Можна говорити про вплив кіностилістики на стиль прози Юрія Яновського.
Однодумцем і підтримкою для письменника завжди була його дружина – Тамара Юріївна. Вони були «дружнім і ніжним подружжям», - згадували їхні друзі. Спільним захопленням обох був театр. Юрій був вихований на добрих традиціях «других українських Афін», як називали тоді Єлисаветград. Тамара – з театральної сім’ї. Її дід – Юрій Юр’євич Горський працював у різних українсьих і російських театрах, грав з Марією Заньковецькою. Мати Тамари - теж актриса.
Юрій Яновський рано посивів – йому тоді було 30 з лишком. Актор знаменитого курбасівського театру «Березіль» Йосип Гірняк, повернувшись перед війною з сталінського Сибіру, застав своїх друзів Яновського і Довженка сивочолими. «Невідомо, де легше, - сказав Довженко, - не думайте, що нам тут з медом…».
Юрій Яновський – одна з найбільш трагічних постатей в українській літературі. Людина надзвичайно яскравого і оригінального обдарування, найталановитіші свої книги він написав замолоду, ще до тієї ранньої сивини. Для цього йому вистачило 10 років – з 1925 до 1935.
У романі «Чотири шаблі» (1930) Юрій Яновський знову після «Байгорода» звертається до подій на Україні в період революції та громадянської війни. Вперше тут письменник застосовує техніку роману в новелах. Твір складається з чотирьох практично самостійних новел, пов’язаних тільки спільною ідеєю, присвячених чотирьом героям (Шахрай, Остюк, Галат і Марченко), кожен з яких представляє одну з протиборчих сил у революції.
Як зазначає Михайло Наєнко, один із сучасних дослідників творчості Юрія Яновського, - «Чотири шаблі» - одна з найдраматичніших сторінок в історії української пореволюційної літератури. Півстоліття після опублікування роман залишався мішенню для найбезглуздішої критики і повернувся до читачів тільки в 1983 році.
Перо Юрія Яновського народжувало незвичайні, натхненні слова як в повісті «Байгород», так і в романах «Майстер корабля», «Чотири шаблі», «Вершники». Однак, кожен його крок, кожне слово було на безжальному прицілі. Над українською інтелігенцією з 1932 року почали збиратися хмари. Почалися репресії.
В романі «Майстер корабля» Яновський устами свого героя сивоголового майстра кіно То-Ма-Кі скаже: «В мене одна наречена, наречена з колиски, про яку я думав, мабуть, і тоді, коли не вмів ще говорити… Культура нації – звуть її». Доля Яновського згодом засвідчить, як ризиковано мати наречену, яка зветься КУЛЬТУРА УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ.
Шлях Яновського до справжньої прози проліг через «Майстра корабля» та «Чотири шаблі». Але майже кожна книга Юрія Яновського супроводжувалася розносом – і «Майстер корабля», і «Чотири шаблі», і «Вершники», і «Жива вода».
«Загони зіткнулися на рівному степу під Компаніївкою. Небо округ здіймалося вгору блакитними вежами… Гув серпень нечуваного тембру…». Так, це з роману «Вершники». Дружина письменника згадувала, що він багато працював над ним з 1932 по 1935 роки: «Окремі оповідання він переписував кілька разів, домагаючись найбільшої яскравості і чіткості». Якщо попереднім романом «Чотири шаблі» Юрій Яновський вийшов на дорогу оригінальної творчості, то «Вершники» поставили його в один ряд з класиками світової літератури.
У мистецтві слова Яновський був неперевершеним майстром. Хто ще так, як Юрій Яновський, змалював громадянську війну в Україні як трагедію народу?
Бій під Компаніївкою – це модель всієї громадянської війни. І яке трагічно безжальне оте «подвійне коло», в якому опинилася родина Половців. Незважаючи на ідеологічну правильність сюжету (як того вимагав час), проглядається невтішний висновок самого автора: сім’я, в якій брати вбивають один одного, приречена на загибель.
Юрій Яновський писав: «Коли я читаю книжку і хочу її оцінити, я питаю себе: «Чи взяв би ти її в далеку путь, по розмитій дорозі босоніж ступаючи в далеку таємну путь?. Чи поклав би ти її в торбу поруч із хліба окрайцем, пучкою солі й цибулиною? Чи достойна вона там у торбі лежати всю путь, до хліба торкаючись? На перепочинку, коли розв’язеш торбу і з’їси хліба з цибулиною, чи дасть вона тобі мужність і радість, щирий захват і приємний біль мудрості?..».
А щодо книги, то він написав таку – і не одну. Але одна йому була особливо дорога – «Вершники». І надто дорогою стала в роки війни, коли він мав нагоду пересвідчитись, що вона теж воює на фронті і не тільки писана кров’ю його серця, а й полита кров’ю бійців. У роки війни Юрій Іванович одержав з фронту примірник «Вершників», знайдений у кишені вбитого бійця. Книжку пробили три кулі. Андрій Ткач, робітник з Миколаєва, читав її в проміжку між боями з фашистами. В Східній Прусії ворожа куля прошила і книгу, і серце бійця…:
А він по травах міг ходити.
А він хотів любити, жить…
Як серце воїна пробите
В музеї книга та лежить.
Ті сторінки вікам не стерти!
Загинуть війни, дзвін меча…
Та книга – автора безсмертя
І слава воїна Ткача.
(Т. Масенко. Балада про книгу).
Юрій Іванович, одержавши книгу, заплакав. А потім сказав: «Власне, тільки зараз я по-справжньому зрозумів, що я – письменник».
З перших днів війни Юрій Іванович Яновський працював на перемогу своїм майстерним пером, бо за станом здоров’я не міг брати участь в діючій армії.
Вже 22 липня 1941 року закінчив своє перше оповідання воєнного часу «Коваль». Це своєрідний монолог коваля, який став народним месником. В роки війни Юрій Іванович написав оповідання «Дід Данило з «Соціалізму», «Заповіт», «Генерал Макодзьоба» та інші, які ввійшли до циклу «Земля батьків».
Юрій Іванович ніколи не скаржився на незгоди військового часу, на суворий побут. В маленькій і тісній кімнатці в Уфі він створив багато чудових оповідань про військові події, доблесних патріотів і їх дітей, що віддали своє життя для Перемоги над фашизмом у Великій Вітчизняній війні (1941-1945 років). В одному з перших оповідань «Дівчинка у вінку» зображено образ дівчинки – патріотки, яка самовіддано, ціною власного життя допомогла знешкодити диверсантів.
Новелу «Українка» Юрія Яновського передали по радіомовленню. Багато листів болісних і сумних приходило на радіо у зв’язку з цим оповіданням. В 1943 р. Петро Панч писав в Уфу письменнику: «Новелу «Українка» багато людей чуло по радіо на різних фронтах. Приїздять і кажуть: «Слухали і плакали». В Москві її читають в перекладі з естради… Взагалі річ дуже популярна…».
В період війни, не дивлячись на хворобу, Юрій Іванович вів також складну організаційно-редакційну роботу. Він був головним редактором літературно-публіцистичного журналу «Українська література» (пізніше – «Вітчизна»). В 1943 р. він повертається в Москву, де продовжує редагувати журнал «Українська література», бере участь у виробленні нового українського правопису, а згодом їде військовим кореспондентом на І Український фронт. Пізшіше опублікував ряд статей під загальною назвою «Дорогами війни».
Повернувшись на звільнену від ворога українську землю, Юрій Яновський багато подорожує. Він побував на Криворіжжі, Корсунь - Шевченківщині, Вінничині, на Кіровоградщині, Звенигородщині, у Каховці і Чигирині. Юрій Іванович взагалі любив багато подорожувати. У своєму блокноті він зробив запис: «Мрію серйозно про подорож по всій Україні (не поїздом). Яка це благодатна річ для літератора».
В 1946 році Ю. Яновський разом з Я. Галаном був присутній в якості спостерігача на судовому процесі над військовими злочинцями в Нюрнберзі (збірка «Листи з Нюрнберга», 1946).
В 1947 році письменник публікує новий роман «Жива вода», присвячений війні і післявоєнній відбудові, але отримує новий жорстокий удар долі. Перший секретар ЦК КП(б)У Л. М. Каганович обрушується з нещадною критикою на письменника і як редактора, і як автора роману «Жива вода». Його звинувачують в націоналізмі, міщанських поглядах, публікації аполітичних, помилкових творів. Юрія Яновського знімають з посади редактора і залишають без засобів існування.
Про погляди Юрія Яновського важко судити, якими вони були насправді. Бо все і всіх огорнув Великий Страх. Страх перед арештом і розстрілом, у кращому випадку – перед повним замовчуванням. І він ступив на шлях, яким ішла тоді переважна більшість письменників, – писалися речі прохідні, кон’юктурні, прямолінійні. Уже ніколи після «Вершників» Яновський не зміг стати врівень зі своєю «залізною трояндою».
Під постійним вогнем гострої, дошкульної критики проминуло, власне, майже все творче життя цього нині визнаного класика української літератури, автора багатьох літературних шедеврів – аж до дня одержання Державної премії в 1949 році. Сталінська репресивно – каральна машина блискуче володіла методом «батога і пряника». Отож, Юрію Яновському раптом присуджують Сталінську (пізніше перейменована в Державну) премію за цикл «Київські оповідання».
Твори Юрія Яновського в літературному житті ніколи не проходили непомітно. Їх схвалювали, з ними сперечалися, вони мали прихильників і супротивників, бо завжди будили людську душу.
«Він дуже любив дітей…», – згадував про Ю. Яновського Максим Рильський. Але письменникові, який пише для дітей, мабуть, замало тільки любити їх. Треба ще не розгубити дитячу безпосередність, сприймання, вразливість душі. Натура Яновського зберегла «дитинність» у кращому розумінні цього слова. Юрій Яновський залишив нам у спадок багато прекрасних творів, героями яких є діти, що прагнуть пізнати світ. Письменник виявив себе глибоким і тонким знавцем психіки дитини. Для дітей книги нашого земляка – живі сторінки історії. Маленькі герої Яновського – це цілий своєрідний світ.
Ні ким іншим в українській літературі не сплутаєш образ 11-річного Романа з п’єси «Дума про Британку», в характері якого переплелися дитячість і дорослість.
Ще в 30-і роки ХХст. Юрій Яновський написав невелику новелу «Чапай», в якій кількома яскравими, виразними штрихами намалював сильний характер підлітка і розкрив витоки цієї сили.
В новелі «Дівчинка у вінку» письменник тонко передав думки і почуття юної героїні, її страх, біль від поранення і гордість, що вона вчинила справжній подвиг, допомігла затримати шпигуна.
Ще одна новела воєнної тематики – «Петрусь і Гапочка» показує мужність, стійкість дітей, їх моральну вищість над ворогом.
Оповідання «Київська соната» (або «Серед руїн») розповідає про перші дні в окупованому Києві, підпільну боротьбу дорослих, яким допомагали і діти.
Його воєнні новели про дітей – яскраві психологічні замальовки, в яких з великою теплотою відтворено світлий світ дитинства в найтрагічніший момент нашої історії.
Юрій Яновський був людиною, а значить знав вагання і сумніви, злети таланту, помилки і ілюзії. Він гідно переносив удари долі, але жорстокі лещата системи знесилювали його талант. Юрій Яновський рано пішов із життя – мав трохи більше 50 років, але залишив нам Майстер своє Слово.
Юрій Смолич писав: «Яновський у прозі був поетом». Він прийшов у серйозну літературу зі своїми оповіданнями, завоював ними собі ім’я, в останні роки життя писав майже самі оповідання, а тому й не випадково літературній премії, яка присуджувалася в Україні за кращі оповідання року, на початку 80-х років ХХ століття співзасновники – Спілка письменників і журнал «Вітчизна» – дали ім’я Юрія Яновського.
Кращі твори Яновського непідвладні часові, їх читатимуть, допоки й існуватиме українське слово.
Твори Ю. І. Яновського
Яновський Ю. І. Твори: В 5-и т / Упоряд. та приміт. М. М. Острика. / Ю. І. Яновський. – К.: Дніпро, 1982.
Яновський Ю. І. Вибрані твори: романи / передм. Я. Голобородька / Ю. І. Яновський. – Х.: Ранок, 2009. – 352 с. – (Укр. класики).
Яновський Ю. І. Вибрані твори / Ю. І. Яновський. – Х.: Ранок: Веста, 2003. – 368 с. – (Програма з літератури).
Яновський Ю. І. Вершники: романи / Передм. О. Колініченко / Ю. І. Яновський. – К.: Школа, 2009. – 272 с. – (Б-ка шк. класики).
Яновський Ю. І. Вершники: романи; оповідання / Ю. І. Яновський. – Х.: Фоліо, 2006. – 318 с. – (сер. «Укр. л-ра»).
Яновський Ю. І. Вершники: роман / Ю. І. Яновський. – К.: Дніпро, 1987. – 143 с.: іл.
Яновский Ю. И. Всадники: роман / предисл. К. П. Волынского / Ю. И. Яновский; пер. с укр. И. В. Дорбы. – К.: Дніпро, 1984. – 118 с., илл.
Яновський Ю. І. Київська соната: оповідання / Ю. І. Яновський. – К.: Рад. школа, - 1985. – 350 с.
Яновський Ю. І. Майстер корабля: роман / Ю. І. Яновський. – Одеса: Маяк, 1972. – 156 с. – (Морська б-ка).
Яновський Ю. І. Мир: роман; оповідання / Ю. І. Яновський – К.: Рад письменник, 1982. – 232 с. – (Шк. б-ка).
Яновський Ю. І. Оповідання: романи; п’єси / Ю. І. Яновський – К.: Наук. думка, 1984. – 574 с.
Яновський Ю. І. Петрусь і Гапочка: оповідання / Ю. І. Яновський – К.: Веселка, 1985. – 14 с.
Яновський Ю. І. Чотири шаблі: романи; оповідання / упоряд. та передм. К. П. Волинського / Ю. І. Яновський. – К.: Дніпро, 1990. – 366 с.
Література про життя і творчість Ю. І. Яновського
Бабишкін О. К. Кіноспадщина Юрія Яновського / О. К. Бабишкін. – К.: Мистецтво, 1987. – 141 с.
Бабій Г. Методика вивчення роману «Вершники» Ю. Яновського: урок-дослідження. 7 клас / Г. Бабій // Укр. л-ра в загальноосвітній школі. – 2004. - № 9. – С. 37-38.
Базилевський В. Карбування по металу / В. Базилевський // В. Базилевський. І зав’язь дум, і вільний лет пера. – К.: Рад. письменник, 1990. – С. 104-113.
Роздуми про творчість Юрія Яновського
Бондар В. Один з уніфікованих. Роздуми над першим томом творів Юрія Яновського / В. Бондар // Нар. слово. – 2002. – 1 жовтня.
Босько В. Великому Романтику присвячується / В. Босько // Нар. Слово. – 2002. – 14 вересня.
Босько В. Вшанували лицаря української культури / В. Босько // Нар слово. – 2002. – 29 серпня. – С. 1 – 2.
Відзначення 100-річчя від дня народження письменника – земляка Ю. Яновського.
Гончар О. Співець мужності, поет людської чистоти /
О. Гончар // Українські радянські письменники. – К.: Дніпро, 1984. – С. 87-89.
Добрін Н. Вершник з рідного степу / Н. Добрін // Вечірня газета. – 1992. – 28 серпня.
Жигун С. Мовна гра як стилетвірний чинник у творчості Юрія Яновського / С. Жигун //Дивослово. – 2010. – С. 47-49.
«І як нам мало треба…»: (Історія одного листування) // Єлисавет. Історико-краєзн. додаток до газ. «Нар. слово». – 1992. – 14 жовтня. – С. 2.
Історія листування Юрія Яновського з дружиною (1928-1935 рр.).
Ковальчук О. Жінка у візіях чоловіка: аберації зору: роман Ю. Яновського «Майстер корабля» / О. Ковальчук // Дивослово. - № 8 – С. 37-41.
Костюк Г. Зустрічі і прощання: до 90-річчя Ю. Яновського / Г. Костюк // Нар. слово. – 1992. – 15 вересня.
Костюк Г. Лицар культури нації / Г. Костюк // Українське слово: Хрестоматія укр. л-ри і літ. критики ХХ ст. у 3-х кн. Кн. 2. – К.: Рось, 1994. – С. 433-443.
Костюк Г. Лицар культури нації. Замість некролога: (Юрій Яновський. 1902-1954) / Г. Костюк // Єлисавет. Історико – краєзн. додаток до газ. «Нар. слово». – 1992. – 19 серпня. – С. 2-3.
Кудрявцев Л. Письменник, що любив зелене чорнило / Л. Кудрявцев // Україна молода. – 1999. – 31 серпня. – С. 12.
Лаврусевич Н. Прочитаймо ще раз «Вершники» Яновського / Н. Лаврусевич // Укр. мова і л-ра в школі. – 1993. - №11. – С. 43-46.
Маланюк Є. Юрій Яновський (28 лютого 1954 р.) / Є. Маланюк // Єлисавет. Історико-краєзн. додаток до газ. «Нар. слово». – 1992. – 19 серпня. – С. 2.
Маланюк Є. Юрій Яновський (28 лютого 1954 р.) / Є. Маланюк // Маланюк Є. Книга спостережень. Проза. – Канада. Торонто, 1962. – С. 238-242.
Матівос Ю. Одного родоводу / Ю. Матівос // Кіровогр. правда. – 1989. – 1 квітня.
Зв’язок М. В. Гоголя з Ю. І. Яновським.
Міщенко Д. Перша і остання бесіда / Д. Міщенко // Київ. – 1999. - № 1-2. – С. 128-134.
Спогади про Ю. Яновського.
Модзолевський В. Гоголі – Яновські / В. Модзолевський // Родослав. – 1992. - № 4. - С. 6.
Із історії сім’ї Яновських.
Наєнко М. Юрій Яновський (27 серпня 1902 - 25 лютого 1955) / М. Наєнко // Українське слово: Хрестоматія укр. л-ри і літ. критики ХХ ст. У 3-х кн. Кн. 2. – К.: Рось, 1994. – С. 395-401.
Налапко Г. Тестування за творчістю Юрія Яновського / Г. Налапко // Дивослово. – 1995. - № 9. – С. 44-45.
Островський Г. Все, що залишилось… або Авторський спогад про ліричний роман / Г. Островський // Вітчизна. – 1993. - № 1, 2, № 3-4.
Одеська сторінка біографії Юрія Яновського.
Панченко В. Вітрильник Яновського / В. Панченко // Нар. слово. – 2001. – 28 серпня.
Сторінки книги відомого дослідника творчості Юрія Яновського.
Панченко В. Єлисавет: епізод 1920-го року / В. Панченко // Нар. слово. – 1995. – 2 грудня.
Панченко В. «…І думав я не тільки те, що написав у книжках»: Перечитуючи молодого Юрія Яновського / В. Панченко // Панченко В. Магічний кристал / В. Панченко. – Кіровоград, 1995. – С. 178 – 200.
Панченко В. Степ, що пахне Техасом / В. Панченко // Нар. слово. – 2002. – 30 травня. – С. 3.
Дитячі та юнацькі роки Ю. Яновського.
Панченко В. «Це була надзвичайно гостинна сім’я» / В. Панченко // Нар. слово. – 1992. – 29 серпня
Кілька спогадів про молодого Юрія Яновського, його домівку і рідню.
Плачинда С. Чому плакала флейта?: До 90-річчя від дня народження Юрія Яновського / С. Плачинда // Літ. Україна. – 1992. – 3 вересня.
Плачинда С. П. Юрій Яновський: Біограф. роман / С. П. Плачинда. – К.: Молодь, 1986. – 256 с., фотоіл. – (Б-ка юношества). – (Уславлені імена. - Вип. 67).
Родовий герб Яновських // Кіровоград. правда. – 1998. – 27 серпня.
Рудницька О. Соцреалістичний канон і новаторський естетичний пошук у романі Юрія Яновського «Вершники» / О. Рудницька // Дивослово. – 2011. - № 5 – С. 55-59.
Савченко З. Проблемно-стильовий аналіз роману Ю. Яновського «Вершники». Матеріали до вивчення твору. 11 клас. / З. Савченко // Укр. л-ра в загальноосвітній школі. – 2005. - № 4. – С. 29-38.
Тюрін С. Шкільний друг / С. Тюрін // Лист у вічність: Спогади про Юрія Яновського. – К.: Дніпро, 1980. – С. 98 – 101.
Чумаченко О. Український «кіплінгіанець» Ю. Яновський / О. Чумаченко // Слово і час. – 1998. - № 3. – С. 28-31.
Шудря М. Тоді дмухав трамонтан. (Із подорожніх записок письменника): Знахідки. Повідомлення. Публікації. / М. Шудря // Україна. – 1984. - № 49. – С. 10-11.
Юрій Яновський – автор роману «Майстер корабля» подорожував на вітрильнику «Товариш» по Чорному морю. Під час подорожі почав працювати над романом «Вершники».
Юрій Яновський (1902-1954) // Українська література ХХ століття. – К.: Укр. письменник, 1993. – С. 34-39.
Юрій Яновський: Новаторський характер роману Ю.Яновського «Майстер корабля» // Бернадська Н. Українська література / Н. Бернадська, С. Задорожна. – К.: «Femina», 1995. - С. 95-98. – (серія «Старшокласникам і абітурієнтам»).
Яновська О. Слово про брата / О. Яновська // Лист у вічність: Спогади про Юрія Яновського. – К.: Дніпро, 1980. – С. 87-97.
Поетичне слово про Яновського
- Базилевський В. Людина високого зросту.
- Добрін Н. З безмежжя компаніївських степів.
- Драч І. Мій спомин про Юрія Яновського.
- Калюжний Д. Романтик.
- Коломієць В. Чебрецевий спогад.
- Масенко Т. Балада про книгу.
- Рильський М. Юрієві Яновському.
Інтернет-ресурси
Яновський Юрій Іванович [Електронний ресурс]: [Біографія. Вибрана бібліографія. Пам’ять] // Вікіпедія: [веб-сайт]. – Режим доступу: uk.wikipedsa.orq. /…
Яновський Юрій Іванович [Електронний ресурс]: [(Біографія). Архів робіт] // [веб-сайт]. – Режим доступу: referatwm. ru /…ivanovich…
Яновський Юрій Іванович [Електронний ресурс]: [Біографія. Письменник. – Автор…] // [веб-сайт]. – Режим доступу: www. ukrlit. vn. ua. / bioqraphy / yanovski. html.
Яновський Юрій Іванович [Електронний ресурс]: [Огляд творчості Юрія Яновського – реферат з української…] // [веб-сайт]. – Режим доступу: www. ukrlit. vn / article /…
Яновський Юрій Іванович [Електронний ресурс]: [Юрій Яновський – сміливий новатор в українській літературі ХХ ст…] // [веб-сайт]. – Режим доступу: osvita…ua / vnz / reports / ukr…
Яновський Юрій Іванович [Електронний ресурс]: [(Стриножений вершник Юрій Яновський) – реферат з…] // [веб – сайт]. – Режим доступу: www. ukrlit. vn. ua / article…
Яновський Юрій Іванович [Електронний ресурс]: [ Вершники] // [веб-сайт]. – Режим доступу: www. velib. com / download book. html?..
Яновський Юрій Іванович [Електронний ресурс]: Тема громадянської війни в романі Ю. Яновського «Вершники»…] // [веб-сайт]. Режим доступу: www. oblosvita. kiev. ua /…
Яновський Юрій Іванович [Електронний ресурс]: [Юрий Яновский. «Двойное кольцо». «Детство». «Шаланда в море»…] // [веб-сайт]. – Режим доступу: www.parta. com. ua / scool proqram…
Яновський Юрій Іванович [Електронний ресурс]: [Майстер корабля. /зміст/ Библиотека] // [веб-сайт]. – Режим доступу: www. velib. com. / book…
Яновський Юрій Іванович [Електронний ресурс]: [Мої роздуми над романом Юрія Яновського «Чотири шаблі»…] // [веб-сайт]. – Режим доступу: www.parta.com.ua./composition…
|
