Відділ бібліографії та краєзнавства
«І голос Тарковських звучить…»
Біобібліографічний покажчик для
користувачів-учнів старшого шкільного віку та
організаторів дитячого читання
«І голос Тарковських звучить…»: біобібліогр. покажчик для читачів – учнів старш. шк. віку та організаторів дит. читання / Кіровоградська обл. б-ка для дітей ім. А. П. Гайдара; авт.-уклад. Л. В. Матвієнко. – Кіровоград, 2012. –
18 с.
Вступ
Видатні особистості краю. За кількістю видатних уродженців Кіровоградщина не тільки не поступається, а можливо, навіть переважає інші регіони України.
У 2012 році на наші терени приходить ціла низка ювілеїв Тарковських: у квітні – 80-річчя непересічного кінорежисера Андрія Тарковського, а в червні – 105-річчя від дня народження його батька, поета Арсенія Тарковського.
Цього ж року в березні місяці виповнюється 160 років з дня народження Надії Тарковської, дружини українського драматурга, театрального діяча Івана Тобілевича (Карпенка-Карого). Її ім’ям названо родове гніздо митців, а нині – це заповідник-музей «Хутір Надія» (Кіровоградський район). У вересні минає 150 років брату Надії – Олександру Тарковському, народовольцю, активному діячеві колишньої єлисаветградської «Громади».
Лише один перелік цих імен та подій з ними зв’язаних, що мали громадське і культурне звучання, свідчить: ця родина – ціле явище у духовному житті краю, що творить його неповторну енергетику.
Пропонуємо вам познайомитися з біобібліографічним покажчиком «І голос Тарковських звучить…», який дає уявлення про життя і творчість непересічних особистостей, відомих далеко за межами Кіровоградщини.
Матеріали в покажчику розташовані за такими розділами:
Література в розділах розміщена в алфавітному порядку та містить біографічні довідки, основні твори і роботи, літературу про життя, творчість і діяльність цих видатних людей.
Джерелами розшуку для посібника були фонди нашої бібліотеки, електронні каталоги бібліотек країни, публікації з періодичних видань.
Із історії родини Тарковських
Прізвище «Тарковські» походить від назви польського містечка Таркув під Варшавою.
Тарковські з’явилися в Україні ще на початку ХVІІІ століття. Тоді з Любліна на Волинь переселився Войцех Тарковський, який і започаткував українську гілку свого роду. Десь у другій половині ХVIII століття Тарковські заволоділи землями степової України, оселившись у селі Миколаївці (тепер – Кіровоградського району). А 1805 року майор Матвій Тарковський домігся дворянського титулу, прийняв православну віру. Його син, відставний ротмістр Карл Тарковський, одружився з Марією Кардасевич.
Пращури Кардасевичів були графами, герцогами. Вони мали золоті копальні. Але так склалася їх доля, що вони поселилися у степовій частині України в с. Миколаївці. Воно засновано Кардасевичами в кінці 18 ст. Карл та Марія були освіченими, високодуховними людьми, збудували в селі церкву, церковно – приходську школу та бурсу для дітей простих селян. Марію Тарковську простолюдини та священники вважали святою. Коли вона померла, її поховали у церкві.
Пошлюблені об’єднали і села, якими володіли роди: Миколаївку та Кардашеву. Та тут Карл Матвійович і його дружина Марія не знайшли щастя. У них було п’ятеро дітей: Микола, Євгенія, Надія, Віра, Олександр. Перші їхні діти померли. А 1869 року, супроти волі батька, Надія Тарковська бере шлюб з Іваном Тобілевичем (Карпенком-Карим).
Розпочинається нова історія незвичайного поєднання родини митців: Тарковських і Тобілевичів.
Через чотири роки після одруження Івана та Надії в один день від холери помирають батьки Надії. Під опіку Івана Карповича переходять малолітні сестри та брати Надії та маєток Тарковських разом з боргами. Івану Тобілевичу довелося рятувати землю, взявши для цього позику в банку. В майбутньому – це «українські Афіни», «театральна столиця України», - хутір Надія – єдина у світі родинна колонія митців.
Тут, у сім’ї Надії Карлівни, зростав її брат Олександр (1863-1924), в майбутньому – народоволець та громадський діяч. Його син Арсеній (1907-1989) стане відомим російським поетом, а його внук Андрій (1932-1986) – всесвітньовідомим кінорежисером.
Династія Тарковських – Олександр, Арсеній, Андрій – явище незвичайне: це – перетікання інтелектуальної енергії від покоління до покоління.
Список літератури про родину Тарковських:
Антоненко К. Про сім’ю Тарковських / К. Антоненко // Народне слово. – 1992. – 10 жовтня.
Биков В. Третьою дитиною була Надія: Нові документи про родину Тарковських / В. Биков // Народне слово. – 1991. – 28 грудня.
Войченко Г. Із сузір’я Тарковських: вчимося не за підручниками / Г. Войченко // Молодіжне перехрестя. – 2007. – 17 травня.
Войченко Г. У гніздов’ї Тобілевича – Карпенка-Карого / Г. Войченко // Культура і життя. – 2007. – 3 жовтня. – С. 2.
Дні пам’яті Олександра, Арсена і Андрія Тарковських 18-21 вересня) // Єлисавет (Історико-краєзнавчий додаток до газети «Народне слово»). – 1992. – 16 вересня. – С. 1-4.
Дні Тарковських у Кіровограді // Вечірня газета. – 2002. – 21 червня.
Жук О. Поезія однієї мови: Фестиваль «Каштановый дом» запровадив премію ім. Тарковських / О. Жук // Україна молода. – 2007. – 3 жовтня. – С. 9.
Зотиков О. Хутори надії на урановому підгрунті / О. Зотиков // Україна молода. – 2006. – 19 серпня. – С. 8 – 9. Про вплив розташування області на мистецькі таланти нашого краю, зокрема – родин Тобілевичів, Тарковських, Тодоровських.
Куценко Л. Стежками хутора «Надія». Нарис / Л. Куценко // Кіровоград: «Імекс – ЛТД», 2007. – С. 14.
Лаврин А., Педиконе П. Отец и сын / А. Лаврин, П. Педиконе // Юность. – 1993. - № 1-4. Про Арсенія та Андрія Тарковських.
Любарський Р. «Ваше місто було культурним…» / Р. Любарський // Вечірня газета. – 1990. – 30 листопада. Спогади Марини Тарковської – доньки Арсена Тарковського про родину Тарковських.
Озеров Л. Династия / Л. Озеров // Єлисавет (Історико-краєзнавчий додаток до газети «Народне слово»). – 1992. – С. 1.
Орел С. «Я свідомо йду по цьому шляху і несу свій хрест» / С. Орел // Вечірня газета. – 2007. – 13 квітня. – С. 9. Про родину Тарковських
Орел С. Порятувати міг Хутір Надія / С. Орел // Кіровоградська правда. – 2012. – 15 червня. – С. 9. Романов Л. Дні пам’яті Тарковських / Л. Романов // Вечірня газета. – 1992. – 11 вересня.
Сипатова М., Сипатов С., Тайны Тарковских / М. Сипатова, С. Сипатов // Молодіжне перехрестя. – 2007. – 12 квітня. – С. 9.
Черненко М. Нехай звучать голоси Тарковських / М. Черненко // Народне слово. – 2012. – С. 13.
Черненко М. Голоса Тарковских / М. Черненко // Ведомости плюс. – 2012. – 4 мая. – С. 6.
Тарковський Олександр (1862–1924)
Олександр Карлович Тарковський був наймолодшим сином Карла Тарковського. Він народився 3 вересня 1862 року, як свідчить витяг з метричної книги Благовіщенської церкви с. Миколаївки.
Після смерті батьків Олександр виховувався в родині Івана Тобілевича, закінчив шість класів Єлисаветградського земського реального училища. Його незалежний і волелюбний характер дався взнаки ще в училищі, коли після конфлікту з викладачем малювання П. О. Крестоносцевим змушений був залишити училище. Остаточні іспити склав при Мелітопольському реальному училищі.
Будинок Тобілевичів на колишній вулиці Знам’янській в Єлисаветграді на той час був центром українського громадського життя. Юний Олександр Тарковський спілкувався тут з братами Тобілевичами, майбутніми видатними акторами Миколою Садовським та Панасом Саксаганським, приходили сюди і Олександр та Софія Русови, майбутній меценат і громадський діяч Євген Чикаленко, до речі – однокласник Олександра по земському реальному училищу. Не раз тут знаходив прихисток і Марко Лукич Кропивницький.
У цих стінах знаходилася Єлисаветградська «Громада», яка мала українофільську спрямованість. Частиною «Громади» був молодіжний гурток «Народна воля», до якого входив і Олександр Тарковський. У Єлисаветграді цей гурток був значною мірою українським. І це, очевидно, стало причиною жорстокої розправи над молодими людьми, бо ж для царського уряду захоплення українськими ідеями було чи не більшим гріхом, ніж прихильність, на той час, до революційних.
Молодий Олександр Тарковський (йому не виповнилося ще й 20) отримав 10 років тюрем і заслання. На засланні в Іркутській губернії в одній хаті з Олександром жили Юзеф Пілсудський та Михайло Войнич – майбутній чоловік автора роману «Овод» Етель Ліліан Войнич. З ними він підтримував зв’язок і після повернення із заслання.
Повернувшись до Єлисаветграда, служив на банківській службі, але банк був лише прикритям та хлібом насущним для Олександра Тарковського. Журналіст, поет, перекладач, він знав латинську, грецьку, французьку, німецьку, англійську, італійську, польську, сербську, давньоєврейську мови. Писав вірші, прозу. Був перекладачем «Божественної комедії» Данте; автор сибірських нарисів «В инородческих весях», «Очерков рев. движения 80-х годов в Елисаветграде».
Як і у більшості непересічних особистостей, любов у долі Тарковських грала особливу роль. Романтичне кохання Олександра Тарковського і гімназистки Олександри Сорокіної, яка теж була членом «Народної волі», може служити взірцем вірності. Олександра чекала коханого із заслання 10 років. Дочекалася, але щастя було недовгим. Після народження доньки Леоніли, Олександра дуже молодою пішла із життя.
Матір’ю Арсена і Валерія (старшого брата майбутнього поета, якого у зовсім юному віці під час громадянської війни вбили григор’євці), стала Марія Рачковська, історія завоювання серця якої вдівцем Олександром Карловичем теж заслуговує на увагу романістів.
Помер Олександр Карлович Тарковський 26 грудня 1924 року від крововиливу в мозок. Поховали його на Биківському кладовищі в місті Єлисаветграді.
Література про Олександра Тарковського:
Биография / уклад. О. Чуднов // Елисавет (Історико-краєзнавчий додаток до газети «Народне слово»). – 1992. – 16 вересня. – С. 2.
Рукописна біографія Олександра Тарковського мовою оригіналу. Є фотографії.
Босько В. М. Історичний календар Кіровоградщини на 2007 рік. Люди. Події. Факти / В. М. Босько // Кіровоград: «Полімед-Сервіс», 2006. – С. 84. Олександр Карлович Тарковський (1862 – 1924).
Любарський Р. «Бажання віддати все»: Історико-краєзнавча розвідка про народовольську і громадську діяльність О. К. Тарковського (1862-1924) / Р. Любарський // Вечірня газета. – 1992. – 18, 22 вересня.
Мітіна С. Сни про Єлисаветград: Уривки «Із бесід з Арсенієм Тарковським» / С. Мітіна // Елисавет (Історико-краєзнавчий додаток до газети «Народне слово»). – 1993. – 15 квітня. – С. 6. Є спогади про О. К. Тарковського.
Олександр Карлович Тарковський (1862-1924) // Кіровоградська правда. – 1988. – серпень-вересень.
Олександр Карлович Тарковський (1862-1924) // Народне слово. – 1992. – 28 грудня.
Очерк революционного движения 80-х годов в городе Елисаветграде / уклад. О. Чуднов // Елисавет (Історико-краєзнавчий додаток до газ. «Народне слово». – 1992. – 16 вересня. – С. 2-3.
Ненадруковані спогади Олександра Тарковського мовою оригіналу.
Шевченко С. Олександр Тарковський: два промені щастя / С. Шевченко // Народне слово. – 2007. – 13 лютого. Особисте життя О. Тарковського.
Чикаленко Є. Сторінки із «Спогадів» / Є. Чикаленко // Єлисавет (Історико-краєзнавчий додаток до газети «Народне слово»). – 1992. – 16 вересня. – С. 4.
Спогади відомого мецената Є. Чикаленка про О. Тарковського, надруковані у його книзі: Чикаленко Є. Спогади (1861-1907) / Є. Чикаленко Спогади. – Нью-Йорк: Українська Вільна Академія Наук у США, 1955.
Інтернет-ресурси
Тарковський Олександр Карлович [Електронний ресурс]: [Біографія] // Вікіпедія: [веб-сайт]. – Режим доступу: uk. wikipedia. org./… / Тарковський Олександр.
Тарковський - Олександр Карлович [Елекронний ресурс]: [Андрей Тарковский [Архив] // [Веб-сайт]: Режим доступу: www. Infance. su / forum / arhive / index…
Тарковський Олександр Карлович [Електронний ресурс]: [Володимир Панченко «Він був одним із батьків українського…] // [Веб-сайт]. – Режим доступу: eureka. ucoz. ua / publ / teatr…
Тарковський Олександр Карлович [Електронний ресурс]: [«И правда за меня под кривдой умирала…»] // [Веб-сайт]. – Режим доступу: dt. ua /…/ i pravda za menja pod krivdoy umirala…
Тарковський Олександр Карлович [Електронний ресурс]: [Тарковський Олександр Карлович – mapyourinfo.com] // [Веб-сайт]. – Режим доступу: mapyourinfo. com /…
Тарковський Арсеній (1907–1989)
Важко впізнати у нинішньому Кіровограді старовинний Єлисаветград, де з дідів – прадідів жила сім’я Тарковських, яка була в родинних відносинах з плеядою Тобілевичів. Багато чого бачив на своєму віку поет Арсеній Тарковський, але ніколи не залишав його образ «навіки рідної землі».
Народився Арсеній Тарковський 12(25) червня 1907 року в Єлисаветграді у родині народовольця Олександра Тарковського, тут минули його дитячі та юнацькі роки. Назавжди залишилися в його пам’яті роки, які він провів у нашому місті.
Мама, Марія Данилівна Рачковська, передала сину Арсенію свою красу. І норов був у риму із зовнішністю (на фото: Марія Рачковська (Тарковська) із синами Валерієм та Арсенієм (справа). Єлисаветград, 1911 рік).
У своїх спогадах Арсеній Тарковський напише: «…Детей надо очень баловать. Я думаю, это главное. У детей должно бать золотое детство. У меня оно было... Может быть потому я так хорошо помню свое детство – ведь главное в мире это память добра. Меня очень любили…»
На формування Арсенія Тарковського впливала так звана «аура» тодішнього Єлисаветграда, який у ті часи вважався центром культурного життя. Сюди приїздили відомі поети, письменники, композитори, музиканти, артисти. В інтелігентних родинах влаштовували літературні, музичні, артистичні вечори, на яких разом з батьком і матір’ю бував і Арсеній.
Часто відвідував Арсеній і хутір «Надію». Надія Карлівна Тарковська (на фото), перша дружина І. Тобілевича (Карпенка-Карого), доводилася йому рідною тіткою. Арсеній ходив доріжками великого саду, добре був знайомий з крутоярами й скелястими берегами Біанки, Сугоклеї та Інгулу, знав насипні вали фортеці св. Єлисавети, міські вулиці Дворцову, Велику Перспективну, Карабінерну та інші.
Арсеній Тарковський залишивши наше місто 18-річним юнаком, декілька разів приїздив сюди у 30-і роки ХХ століття до матері, потім ще двічі – у 1955 та у 1973 роках. Але якщо уважно вчитатися у його вірші, інтерв’ю, які він давав уже в похилому віці, можна прийти до висновку, що Єлисаветград, «этот город хлебной торговли и мелких ремесел, устроенных так, что весь мир вращался вокруг задворков и голубятен», назавжди залишився в його душі як спогад про найдорожче.
Арсеній Тарковський довго йшов до свого утвердження як поета. У 30-і роки ХХ століття він уже писав досить пристойні вірші, але книгу до війни так і не видав.
Більше десяти разів Арсеній Тарковський писав заяву з проханням взяти його в армію і щоразу одержував відмову. Потім, накінець, його мобілізували добровольцем.
Арсеній пішов на війну в грудні 1941 року, працював на посаді письменника армійської газети «Боевая тревога» Білоруського фронту, співпрацював з московськими письменниками, зокрема, з Олександром Твардовським (на фото: А. Тарковський і О. Твардовський на фронті, 1942 рік).
У кінці війни в 1944 році був поранений у ногу, яку довелося ампутувати вище коліна. Із армії Арсенія Тарковського демобілізували. Він повернувся в Москву. За участь у боях з фашистами А. О. Тарковський нагороджений орденом Червоної Зірки та медалями.
Пройшовши фронтовими дорогами Великої Вітчизняної війни та будучи вже зрілим майстром слова, у 1946 році він підготував свою першу поетичну збірку, але її не допустили до друку. Збірка мала вийти у пору відомої постанови ЦКВКП(б) 1946 року про журнали «Звезда» і «Ленинград», в якій з особливою прискіпливістю критикували поезію Зощенка і Ахматової. Відчуваючи в поезії Тарковського споріднені нотки, вже готову збірку не допустили до друку. Сама ж А. Ахматова пізніше про вірші Арсенія Тарковського висловилася так: «Про вірші Тарковського будуть багато думати і багато писати».
Трагізм долі Арсенія Тарковського не так помітний, як у багатьох його сучасників. Він не був ув’язнений, репресований чи вбитий. Однак, його життя – це щоденний подвиг. Подвиг служінню Слову. Йому залишився вірний, коли зникали друзі, заборонялись книги. Свою першу книгу Арсеній Тарковський побачив лише в 55 років.
Він був людиною прямою і не вмів приховувати свого відношення до подій і людей. Поетичний всесвіт нашого земляка співзвучний і з сучасністю. Його поезія – відображення глобальних проблем і загальнолюдських цінностей ХХI століття. А витоки його поезії – тут, у нашому місті, на початку його шляху у велике життя.
Вдивляючись пильно в життєвий і творчий шлях Арсенія Тарковського з переконливістю можна сказати, що Тарковський – поет вийшов з Єлисаветграда. Тобто, він не просто тут перебував, він увібрав у себе назавжди ту ауру міста, яка складалася з духмяного степового повітря, сонця, дерев і дощів, з шляхетності і народності, з музики і слова, з любові і милосердя мешканців.
Єлисаветград – місто степове. І ця топографія відчувається в ліриці Арсенія Тарковського. Він і поет міста, і поет степу.
Здається жоден з літераторів-земляків не присвятив стільки віршів і оповідань рідному краю як Арсеній Тарковський: «Река уходит в камыш», «Зима в детстве», «Я в детстве заболел», «Белый день», «Страус в 1913 г.», «Жили-были», «Степь», «Дождь», «Фонари» та інші.
Одного разу, донька поета – Марина Арсеніївна, працюючи з архівом батька, натрапила на зошит із віршами з присвятою «Марії». Вона вирішила, що це поезія про кохання батька до її матері – Марії Вишнякової. Але, перечитавши уважніше, зрозуміла, що ці вірші написані в різні роки життя і присвячені іншій, а саме – жительці Єлисаветграда – Марії Фальц. Сусідами Тарковських в Єлисаветграді була сім’я бувшого керуючого маєтком барона Фальц – Фейна «Асканія – Нова» Густава Фальца. Його доньку звали Марія. Це була гарна, розумна, освічена жінка. З Арсенієм її розділяла прірва в 9 років, що на той час було неможливо для спільних відносин. Але саме Марія Фальц стала Прекрасною Дамою поета.
Арсеній Тарковський сам радів життю і любив приносити радість іншим, однак тяжка фронтова рана часто гасила цю радість. Після смерті сина Андрія в Парижі Арсеній Тарковський зовсім занеміг. Протез приносив йому безкінечні страждання. Стала відмовляти пам’ять. Але він намагався терпіти, щоб не турбувати дружину. У 1989 році обірвалося життя талановитого поета. Арсеній Тарковський похований в Передєлкіно (Московська обл., Росія) поруч з могилою іншого відомого поета Бориса Пастернака.
Еміграції, заслання, висилки – трагічні реалії життя нашого народу. Скільки їх, людей, що з доброї, а частіше – з недоброї волі покинули рідні домівки? Як би не складалася нова доля, але рана на серці залишається назавжди.
Ностальгія звучить у віршах Арсенія Тарковського. Він шукав те, чого ніколи не зможе знайти знову: рідне місто свого дитинства. Остання книга Арсенія Тарковського укладена ним з найдорожчих для нього віршів і має підсумкову назву «От юности до старости».
Я свеча, я сгорел на пиру.
Соберите мой воск поутру.
И подскажет вам эта страница,
Как вам плакать и чем вам гордиться.
Твори Арсенія Тарковського:
Арсеній Тарковський у перекладах Дмитра Павличка // Сучасність. – 2000. - № 9. – С. 65-80.
Тарковский А. А. Вестник. Стихи / А. А Тарковский. – М.: Сов. писатель, 1969. – 219 с., 1 л. портр.
Тарковский А. Зимний день. Стихотворения / А. Тарковский. – М.: Сов. писатель, 1980. – 95 с.
Тарковский А. Избранное: Стихотворения. Поэмы. Переводы (1929-1979) / А. А. Тарковский; вступ. статья С. Чупринина. – М. Худ. литература, 1982. – 736 с., 1 л. портр.
Тарковский А. А. Перед снегом. Стихи / А. А. Тарковский. – М.: Сов. писатель, 1962. – 142 с.
Тарковский А. А. Повесть о прекрасной Гулаим… / А. А. Тарковский. – М.: Дет. литература, 1965. – 190 с.
Тарковский А. А. Стихи разных лет / А. А. Тарковский. – М.: Современник, 1983. – 206 с.
Тарковский А. А. Стихотворения; предисл. М. Алигер / А. А. Тарковский; худож. Е. Ганнушкин. – М.: Худ. литература, 1974. – 288 с.
Тарковский А. «Я по крови – домашний сверчок…» / А. Тарковский // Семья. – 1989. – № 20. – С. 13.
Тарковский А. «Я свеча, я сгорел на пиру…» / А. Тарковский // Порог. – 1998. – № 8. – С. 42.
Література про життя і творчість Арсенія Тарковського:
Аграновская Г. Звездочёт / Г. Аграновская // Неделя. – 1989. – № 49. – С. 22.
Арсений Тарковский. Жизнь и творчество. Материалы международной научной конференции, посвящённой 90-летию со дня рождения поэта. 25 июня 1997 года. – Кировоград, 1997. – 130 с.
Базилевський В. З тих, хто залишається…/ В. Базилевський // Літ. Україна. – 2007. – 2 серпня.
Базилевський В. І зав’язь дум, і вільний лет пера / В. Базилевський. – К.: Рад. письменник, 1990. – С. 132-138.
«Урочистий лад душі»: Відкритий лист поету Арсенію Тарковському.
Базилевський В. Небесне тяжіння: Пам’яті Арсенія Тарковського/ В. Базилевський // Літ. Україна. – 1989. – 15 червня.
Башкирський В. Минулих літ відлунням несуєтним… / В. Башкирський // Вечірня газета. – 1997. – 8 липня. С. 4.
Босько В. Якби Арсеній Тарковський не був поетом, став би художником: Салон // В. Босько // Нар. слово. – 1996. – 10 серпня.
Будницкая Л. «Ты ангел и дитя, ты первая страница…»: Взаимопроникновение мира детства и взрослого мира в поэзии Арсения Тарковского. Модель урока по творчеству Арсения Тарковского в VII-VIII класах / Л. Будницкая // Освітянське слово. – 1997. – № 11. – С. 7.
Гельбак П. Ехали дрожки / П. Гельбак. – Вильнюс: «Вага», – 1984. – С. 245-254. Воспоминания автора об Арсении Тарковском.
Горицвіт Ю. Наш земляк – лауреат / Ю. Горицвіт // Кір. правда. – 1989. – 14 листопада.
Арсеній Тарковський – лауреат Державної премії СРСР 1989 року в галузі літератури, мистецтва та архітектури.
Донец Е. Две Марии Арсения Тарковского: История любви / Е. Донец // С тобой. – 2007. – № 10. – С. 24-31.
Духанина М. «Белый – белый день»: История воспоминаний об Арсении Тарковском / М. Духанина // Молодіжне перехрестя. – 2007. – 14 червня. – С. 10-11.
«И каждый вспомнит светлый город детства…»: Фрагмент літературної конференції, присвяченої сторіччю з дня народження А. О. Тарковського // Освітянське слово. – 2007. – № 4.
История воспоминаний об Арсении Тарковском // Мол. перехрестя. – 2007. – 14 червня. – С. 10-11.
Лебідь З. До Надії – з любов’ю: у Кіровограді святкують сторіччя з дня народження поета Арсенія Тарковського. / З. Лебідь // Україна молода. – 2007. – 3 жовтня. – С. 9.
Листи Арсена Тарковського // Березіль. – 1992. – № 5-6. – С. 154-156.
Літературно-меморіальний музей Арсена Тарковського // Місто і люди. Єлисаветград – Кіровоград, 1754 – 2004. – Кіровоград, «Імекс-ЛТД», 2004. – С. 108.
Любарский Р. Загадка «смутных чувств» (Попытка исследования стихотворения Арсения Тарковского «Не уходи, огни купальской ночи») / Р. Любарский // Ведомости плюс. – 2012. – 13 апреля. – С. 6.
Любарский Р. «Июнь сияет над Казённым садом» / Р. Любарский // Вечірня газета. – 1992. – 26 червня.
Медведев Ф. Арсений Тарковский: «Я бессмертен, пока я не умер» / Ф. Медведев // Украина-центр. – 1998. – 30 января. – С. 13.
Медведев Ф. «Судьба моя сгорела между строк»: Десять вечеров у Арсения Тарковского / Ф. Медведев // Огонёк. – 1987. – № 3.
Мітіна С. Сни про Єлисаветград: Уривки «Із бесід з Арсенієм Тарковським» / С. Мітіна // Єлисавет (Історико-Краєзнавчий додаток до газети «Народне слово»). – 1993. – С. 6-7.
Мощинський В. Корені і крона роду Тарковських / В. Мощинський: Розмову вів П. Селецький // Вечірня газета. – 1997. – 21 червня. Інтерв’ю з режисером фільму про Арсенія Тарковського.
Павличко Д. Наш родич – Арсеній Тарковський / Д. Павличко // Сучасність. – 2000. – № 9. – С. 81-86.
Перлин М. Тарковский: невыдуманные истории / М. Перлин // Независимость. – 1994. – № 13. – С. 8.
Таратута Е. Гори, гори моя звезда… // Е. Таратута // Юность. – 1991. – № 7. – С. 82-83.
Автор о жизни и творчестве Арсения Тарковского. К 85-летию со дня рождения.
Тарковская М. «С такой наболевшей любовью» / М. Тарковская // Комсомольская правда. – 1992. – 25 июня. К 85-летию со дня рождения Арсения Тарковского.
Тарковская М. Тайна серебряной амальгамы / М. Тарковская // Первое сентября. – 1998. – 20 июня. – С. 7.
Марина Тарковская рассказывает о судьбе архива своего отца – Арсения Тарковского.
Чуднов О. Автограф / О. Чуднов // Елисавет (Історико-краєзнавчий додаток до газети «Народне слово»). – 1992. – №1. – 20 травня. – С. 4. Літературна розвідка про Арсенія Тарковського.
Чупринин С. Арсений Тарковский. Путь и мир: вступит. статья / С. Чупринин // Тарковский А. Избранное: Стихотворения, Поэмы. Переводы (1929-1979). – М.: Худ. литература, 1982. – С. 3-14.
Чупринін С. «Москвичі, як і американці, цікавляться передусім собою…»: Інтерв’ю зі стриманим оптимізмом / С. Чупринін: Розмову вів В. Панченко // Нар. слово. – 1997. – 12 липня. Розмова про творчість Арсена Тарковського.
Інтернет-ресурси:
Тарковський Арсеній Олександрович [Електронний ресурс]: [Биография, музеи и памятники, премии, сборники, фильмы, в которых звучат стихи поэта, музыка] // Википедия: [веб-сайт]. – Режим доступу: ru.wikipedia.org/wiki/Тарковский Арсений Александрович
Тарковський Арсеній Олександрович [Електронний ресурс]: [Биография, фотогалерея (21 фото), 28 стихотворений, песен] // Арсений Тарковский – Лучшие русские поэты и стихи: [веб-сайт]. – Режим доступу: er3ed.qrz.ru/tarkowsky.html.
Тарковський Арсеній Олександрович [Електронний ресурс]: [Арсений Тарковский. Из книги судеб] // Арсений Тарковский – 45-я параллель: [веб-сайт] – Режим доступу: 45 parallel.net / Arseniy – Tarkovsriy /
Тарковський Арсеній Олександрович [Електронний ресурс]: [Музей Арсения Тарковского] // [Веб-сайт]. – Режим доступу: 288.narod.ru/ars002.html.
Тарковський Андрій (1932–1986)
Андрій Арсенійович Тарковський – син поета Арсенія Тарковського, всесвітньовідомий кінорежисер.
Народився 4 квітня 1932 року в с. Завражжя під російським містом Юровець Івановської області.
Мати Андрія – Марія Іванівна Вишнякова – теж писала вірші і познайомилася з майбутнім чоловіком у Москві на Вищих літературних курсах. Та сімейне життя тривало недовго, і шлюб швидко розпався.
Андрій Тарковський, як і батько, називав своє дитинство найщасливішим періодом свого життя, хоча воно було зовсім не безхмарним.
Андрій ріс у тяжкій ситуації безбатченка, помноженій на голод і тягар Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.). Це відчувається у його автобіографічному фільмі «Дзеркало» (1974).
Без батька не було б і сина як явища світової культури, бо батько сам – явище. Одноногий фронтовик, ходяча енциклопедія, голос, що лунає за кадром у кульмінаційні моменти культового фільму «Дзеркало», висвітлює минуле і прийдешнє його героїв, їхні прообрази – члени родини Тарковських. Тут є натяки на драматичне розлучення, про прощання і прощення, про повторення себе у дітях і одвічний конфлікт між поколіннями взагалі-то глибоких і розумних людей.
Юний Андрій Тарковський довго шукав своє покликання. Навчався в художній та музичній школах. Була спроба навчання в Інституті східних мов, працював геологом. Несподівано для всіх вступив на престижний режисерський факультет московського ВДІКа в майстерню Михайла Ромма. Його однокурсниками були В. Шукшин, О. Мітта. У 1960 році Тарковський закінчив ВДІК на відмінно.
Його дебют приголомшив тодішній кіносвіт. Дипломна робота режисера – початківця – короткометражка «Каток і скрипка» на Нью-Йоркському фестивалі студентських фільмів у 1961 році отримала головний приз.
Етапний твір – «Іванове дитинство» був поставлений за мотивами військової розповіді В. Богомолова «Іван» та приніс 29-річному Андрію Тарковському світову популярність. Цей фільм був удостоєний багатьох престижних кінематографічних премій, зокрема: «Золотого лева» ХХІІІ Венеційського фестивалю, золотого призу в Акапулько, золота в Сан-Франциско та ін.
Життя і твори великого Андрія Рубльова стали поштовхом для фільма про долю творчої особистості в Росії. Для Тарковського Рубльов був художником загальнолюдського значення. Результатом стала кінострічка «Андрій Рубльов», яка визнана серед 10 найкращих фільмів в історії кіно.
Надалі всі картини Тарковського ставали помітними подіями культурного життя країни, роблячи вплив на духовний розвиток суспільства. Кіно Андрія Тарковського – потужне поетичне явище. Можна сказати, Тарковський затвердив, що музичність і поетика можуть існувати в будь-якому роді Мистецтва.
Особливе місце в творчості режисера займають стрічки, поставлені ним за книгами видатних сучасних фантастів Станіслава Лема і братів Стругацьких: «Соляріс» і «Сталкер».
У 1982 році режисер виїхав до Італії, де поставив картину «Ностальгія». В переживаннях головного героя, відірваного від рідних коренів, дзеркально відобразився його власний стан душевної гіркоти і відчаю. Цього року він виїхав за кордон працювати, а з 1984 року – емігрував із СРСР.
Той, хто проводжав Андрія Арсенійовича в аеропорту Шереметьєво, надовго запам’ятали його довгий, журливий погляд – прощальний, розпачливий. Номенклатура зрадницьки виштовхнула А. Тарковського на чужину, винного лише в духовній опозиції до тоталітарного режиму агонізуючої кремлівської верхівки.
Андрій Тарковський повторив особисту долю батька: офіційно був одружений двічі. Від першого шлюбу з актрисою Ірмою Рауш у Андрія народився син, названий в честь діда Арсенієм (на фото справа наліво: Андрій Тарковський, Арсеній Тарковський та його внук - Арсеній).
Другою дружиною Андрія Тарковського стала помічник режисера кіностудії «Мосфільм» Лариса Кизилова. У цій сім’ї родився син Андрій.
Первісток А. Тарковського – Арсеній працює хірургом у Венеції. Другий син – Андрій живе у Парижі. Він – президент Міжнародного інституту мистецтв ім. Тарковського.
У відомого кінорежисера була своя таємниця. Під час зйомок фільму «Жертвопринесення» в Скандинавії він познайомився з жінкою, яка народила йому сина. Його назвали Олександром – так, як і героя фільму.
В останні дні життя Андрія Тарковського йому принесли фотографію трьохмісячного малюка…
Фільм «Жертвопринесення» – остання картина Андрія Тарковського. Картину знімали у Швеції 1985 року. Сам режисер вважав її своєю найвдалішою роботою. Цим фільмом видатний режисер пророкував і свою долю (в одному з перших варіантів сюжету головний герой мав померти від раку), і долю світу (атомна катастрофа у стрічці виявилася передчуттям Чорнобильської трагедії).
Андрій Тарковський зняв всього сім фільмів, та кожен із них став явищем у тодішньому кінематографі. Свої останні дві картини – «Ностальгія» і «Жертвопринесення» (на фото: під час зйомок фільму, 1985 рік) Андрій знімав вже за кордоном, намагаючись знайти там спокій, визнання, творчу свободу. Знайшов тяжку хворобу і смерть.
Андрій Тарковський помер 29 грудня 1986 року в Парижі, похований на кладовищі Сент – Женев’єв – де – Буа, меморіалі Російського Зарубіжжя. На його могилі напис: «Людині, котра побачила Ангела», – і пам’ятник у вигляді семи сходинок, що йдуть вгору (скульптор – Ернст Нєізвєстний).
Андрій Тарковський був людиною космічного масштабу (на фото). З 1993 року Московський міжнародний кінофестиваль заснував Премію імені Андрія Тарковського. Існує музей кінорежисера Андрія Тарковського в місті Флоренція. Малій планеті №3345 надано ім’я Андрія Тарковського. З 2007 року засновано Міжнародний кінофестиваль «Дзеркало» імені Андрія Тарковського, який проходить в російському місті Іваново.
Арсеній Тарковський – геніальний поет, Андрій Тарковський, його син, - геніальний кінорежисер. Багато чого спільного є в їх творчості: це і біблійне світосприймання, і звернення до проблем філософського осмислення буття. Батько залишив у спадок синові і міру геніальності, і міру трагічності. Обоє вважали, що головне в житті кожного – бути на землі людиною.
У обох земля – це плоть і кров творчості:
Мало взяв я у землі для неба,
Більше взяв у неба для землі.
Література про життя і творчість Андрія Тарковського:
Артемьев Э. Он был и всегда останется творцом / Э. Артемьев // Музыкальная жизнь. – 1988. – № 17. – С. 12-13.
Гейко Ю., Гневашев И. Секунда Тарковского: Неизвестное кино / Ю. Гейко, И. Гневашев // Комсомольская правда. – 1992. – 8 октября.
Зоркая Н. Мартиролог Андрея Тарковского / Н. Зоркая // Огонёк. – 1989. – № 5.
Капельгородська Н. М. Кіномистецтво України в біографіях / Н. М. Капельгородська, Є. С. Глущенко, О. Р. Синько. – К.: АВДІ, 2004, – 710 с. – Із змісту: [Про Андрія Тарковського]. – С. 584.
Кінорежисер Андрій Тарковський (1932-1986) // Україна. – 1994. – №3. – С. 17.
Михалкович В. И. Андрей Тарковский. – М.: Знание, 1989. – 56 с. – (Новое в жизни, науке, технике. Сер. «Искусство». №4).
О Тарковском: Сб. воспоминаний / Сост., авт. предисл. М. А. Тарковская. – М.: Прогресс, 1989. – 398 с.
Туровская М. И. Семь с половиной, или Фильмы Андрея Тарковского. – М.: Искусство, 1991. – 255 с.
Тюрин Ю. Благодать памяти: Таланты России / Ю. Тюрин // Лит. Россия. – 1992. – 3 апреля. – С. 12.
Фільми Андрія Тарковського:
1960 – Каток і скрипка (диплом)
1962 – Іванове дитинство
1971 – Андрій Рубльов
1972 – Соляріс
1974 – Дзеркало
1979 – Сталкер
1983 – Ностальгія
1986 – Жертвопринесення
Інтернет-ресурси:
Тарковський Андрій Арсенійович [Електронний ресурс]: [Биография, хронология жизни и творчества, указатель творческих работ: фильмография, кинопостановки, радиопостановки, театральные постановки, киносценарии, книги] // Википедия: [Веб-сайт]. – Режим доступу: ru.wikipedia.orq./wiki/ Тарковский Андрей Арсеньевич.
Тарковський Андрій Арсенійович [Електронний ресурс]: [Медиа-архив, посвящённый великому русскому кинорежиссеру Андрею Тарковскому] // Медиа-архив Андрей Тарковский: [Веб-сайт]. – Режим доступу: / tarkovsky.su /…
Тарковський Андрій Арсенійович [Електронний ресурс]: [К 80-летию Андрея Тарковского] // [Веб-сайт]. – Режим доступу: bloqs.pravda.com.ua/authors/chalenko///…
Тарковський Андрій Арсенійович [Електронний ресурс]: [Тарковский Андрей Арсеньевич, фото, биография] // [Веб-сайт]. – Режим доступу: persona.rin.ru/viev/f/o…/tarkovskij–andrei–arsenevich.
Тарковський Андрій Арсенійович [Електронний ресурс]: [Азбука смысла жизни. Андрей Тарковский. І6] // [Веб-сайт]. – Режим доступу: www.andeuslab. com / index. files / i Azbkahecc / i6. htm.
Тарковський Андрій Арсенійович [Електронний ресурс]: [Андрей Тарковский] // [Веб-сайт]. – Режим доступу: www. kinofilms. us / star / 2181
Тарковський Андрій Арсенійович [Електронний ресурс]: [Сегодня Андрею Тарковскому исполнилось бы 80 лет] // [Веб-сайт]. – Режим доступу: news. ivest. kz / news /…
Тарковський Андрій Арсенійович [Електронний ресурс]: [Ностальгия (Андрей Тарковский)] // [Веб-сайт]. – Режим доступу: www kinofilms.us/star/2181
|
