Пропонуємо почитати Пропонуємо почитати
Буктрейлери Буктрейлери
Презентації Презентації
Періодичні видання I півріччя II півріччя
Бібліотечні клуби Бібліотечні клуби
Бібліотеки в Інтернеті Бібліотеки в Інтернеті
Електронний каталог Електронний каталог

аниме

Відділ бібліографії та краєзнавства

 

Живуть, як подвиг, їхні імена…

 (Письменники, які брали участь в боях за Кіровоградщину в 1941-1945 рр.)

 

Добро пребуде,                          
Зло не вічне,                              
Майбутнє наше не для плах,    
Та треба знати героїчне            
І по трагічних письменнах.      

(С. Стриженюк)     

 

    Живуть, як подвиг, їхні імена… (Письменники, які брали участь в боях за Кіровоградщину в 1941-1945 рр.): Бібліографічна пам’ятка / Кіровоградська обласна бібліотека для дітей імені А. П. Гайдара; авт.-уклад.
Л. В. Матвієнко. – Кіровоград, 2013. – 36 с. 

Вступ

    Бібліографічна пам’ятка «Живуть, як подвиг, їхні імена…» виходить у рік 70-річчя визволення м. Кіровограда (8.01.2014) та Кіровоградської області (18.03.2014) від фашистських загарбників і присвячена письменникам, які визволяли наш край.
    Про кіровоградські сторінки бойової біографії деяких з них згадується в рекомендованій пам’ятці. Вона містить коротку біографічну довідку митців, відомості про публікацію їх творів у книгах, періодичних виданнях та інтернет-ресурсах. Крім того, пропонуємо список письменників, які в 1941-1945 рр. брали участь в боях за Кіровоградщину.
    В основу відбору матеріалів для пам’ятки покладено краєзнавчий принцип, за яким відбиралися книги та періодика з фондів обласної бібліотеки для дітей ім. А. П. Гайдара. Для підготовки бібліографічної пам’ятки використовувалися також електронні ресурси як нашої бібліотеки, так і деяких бібліотек України, а також – матеріали Державного архіву Кіровоградської області.
    Бібліографічні записи розташовано за алфавітом авторів або назв (за відсутності автора).
    Видання розраховане на широке коло користувачів бібліотеки: учнів, педагогів, краєзнавців, бібліотекарів, всіх, кого цікавить героїчне минуле краю.

Шляхами мужності і слави

«…Війна в мені, як рана, що й на мить,
Хоч роки йдуть, усе не заживає…»

(К. Оверченко).    

    1941 – 1945.  По охопленій воєнним полум’ям Кіровоградщині поруч з піхотинцями, артилеристами, танкістами, льотчиками йшли у бій письменники та поети. У своїй подальшій творчості вони будуть широко використовувати документальний матеріал, змальовуючи події на території краю, очевидцями та учасниками яких були.
    Яскравим прикладом цього стала «Зелена Брама» Євгена Долматовського – про події в серпні 1941 року в районі села Підвисоког Новоархангельського району. Героїчні і трагічні події тих днів, які лягли в основу твору, автор назвав «документальною легендою про одну з перших битв Великої Вітчизняної».
    А в своїх «Прапороносцях» Олесь Гончар, який з визвольними боями пройшов нашу область, розповідає про події коли бійці «стояли обороною в степовому хуторі на Кіровоградщині».
    Пізніше він відмічав: «Ці густі чорноземи… Як грузли ми в них тоді, в сорок четвертому!.. Як щедро политі вони кров’ю… Якою ж дорогою для усіх нас має бути ця земля кіровоградських степів…».
    Сержант Олександр Гончар був у самому горнилі запеклих боїв під відомим тоді всьому 2-му Українському фронту селом Верблюжкою Новгородківського району на Кіровогроадщині.
    А поруч, у складі 252-ої стрілецької дивізії, билися з ворогом відомий білоруський письменник Василь Биков і талановитий калмицький поет Давид Кугультинов.
    Автор «Повісті про справжню людину» Борис Полєвой під вибухи снарядів та свист куль збирав матеріал про запеклі бої під Олександрією, Знам’янкою, Кіровоградом для свого хвилюючого нарису «В наступі».
    «Військовий кореспондент – очі, вуха народу на війні. Важливо, щоб очі були пильними, а вуха добре чули», - писав Б. Полєвой в своїй книзі-щоденнику «Ці чотири роки».
    «В результаті багатоденних виснажливих сутичок за окремі населені пункти, висоти, дороги і численні в цих місцях лісосмуги і невеликі ліси…війська підійшли до Кіровограда – великого культурного і промислового обласного центру України. Тут армія призупинилася і стала готуватися до штурму міста. Дивізія Сизова розташувалася у великому селі Верблюжці», - так пише в романі «Солдати» відомий російський письменник Михайло Алєксєєв, який у складі мінометної роти з визвольними боями пройшов наш край.
    Під безпосереднім враженням побаченого і пережитого написана поема Михайла Луконіна «Дорога до миру»: «Після Знам’янки наша бригада продовжує просуватися вперед. Наші танки біля Кіровограда, бригада скоро буде Кіровоградською». А в розділі поеми, озаглавленому «Кіровоград», де «Лелеківку гусениці жували», змальовано хвилюючу зустріч жителів з визволителями після жорстоких, кровопролитних боїв.
    Ці ж події відбито і в новелі Григора Тютюнника «Поховали Маркіяна».
    Партизанське підпілля на Кіровоградщині відображено у повісті Василя Козаченка «Ціна життя» та збірці оповідань «Три літа».
    Кіровоградщина воєнної пори згадується також Валентином Катаєвим, Петром Бібою, Савою Голованівським, Віталієм Петльованим, Анатолієм Хорунжим і багатьма іншими письменниками.
    І як писав ще один із визволителів нашого краю, письменник-земляк Віталій Логвиненко:«…Переглядаючи стрічки кінохроніки, ми впізнаємо поміж солдатів з автоматами напереваги, що йдуть колонами до фронту, чи сидять за штурвалами бойових літаків або на броні танків з мінометами і карабінами за плечима, чи біля партизанського вогнища, багатьох тих письменників, які відомі народові талановитими повоєнними творами і для яких школою життя з його атестатом зрілості стала велика війна, суворе випробування вогнем на літературну чесність».
    Це було покоління чистого сумління, багатої душі і чуйного серця.
    Воно залишило нам дорогоцінні діаманти людського духу, великої любові і джерельної чистоти.
    Бережімо їх. Хоча б у пам’яті!

Книги та періодичні видання

  1. Алексеев М.Н. Солдаты: роман / М.Н. Алексеев // Собрание сочинений в 8-и т. – М., 1987. – т. 1. - 621 с.
  2. Гандзюра П.П. Багряні ночі: роман / П.П. Гандзюра. – К.: Молодь, 1964. – 287 с.
  3. Козаченко В.П. Блискавка. Біла пляма: повісті / В.П. Козаченко. – К.: Дніпро, 1984. – 493 с.
  4. Кугультинов Д. Три дня: поэма / Д. Кугультинов // Кугультинов Д. Всадник на быке / Д. Кугультинов – М.,1987. – С. 169 – 211.
  5. Кудінов В. Партизанський похід Кіровоградщиною / В. Кудінов // Вечірня газета. – 2006. – 10 лютого. – С. 8.
  6. Логвиненко В. Вінчання: роман / В.А. Логвиненко. – Одеса: Маяк, 1968. – 327 с.
  7. Луконин М. Дорога к миру: поэма / М. Луконин //Луконин М.  Избранные произведения: В 2-х т. – М., 1989. – т.2. – С. 61 – 71.
  8. Наумов М.І. Степовий рейд / М.І. Наумов. – К.: Рад. письменник, 1964. – 655 с.
  9. Полевой Б. Бой за Александрию / Б. Полевой // Олександрійський тиждень. – 1998. – 3 грудня. – С. 2.
  10. Полевой Б. В большом наступлении / Б. Полевой //  Собрание сочинений: В 9-и т.; [вступ. статья В. Озерова, С. 5 – 24] – М.: Худож. литература, 1981. – т.7. Эти четыре года: Из записок военного корреспондента. Кн. 1-я и 2-я. – М.: 1984 – С. 466 – 479.

Інтернет – ресурси

  1. Письменники…[Електронний ресурс] : [Видатні люди Петрівщини] // [веб-сайт]. – Режим доступу: https://sites.google.com/site/petlib2008/краєзнавство/видатні-люди-петрівщини
  2. Письменники… [Електронний ресурс] : [Каталог «v». Кіровоградський обласний інформаційний портал…] // [веб - сайт]. – Режим доступу: oblast.kr.ua/catalog /v/.
  3. Письменники…[Електронний ресурс] : [Люди, пов’язані з Кіровоградом - Вікіпедія] // [веб - сайт]. – Режим доступу:   http://uk.wikipedia.org/wiki/Люди,_пов%27язані_з_Кіровоградом
  4. Письменники – учасники визволення Кіровоградщини від фашистських загарбників [Електронний ресурс] : [Пашко А.Є., письменник з м. Полтави, учасник визволення Знам’янки…] // [веб - сайт]. – Режим доступу: http://lib.kr.ua/vv/index.php?categoryid=16&postsid=56

 

Биков Василь Володимирович
(1924-2003)


    Як відомо, Василь Биков народився 19 червня 1924 року у селі Бички Ушацького району Вітебської області Білорусі. Проте доля міцно пов’язала його з Україною. Залишивши через нестатки скульптурне відділення художнього училища, він їде до Шостки на Сумщині навчатися на бетоняра і арматурника.
    З перших днів війни копає протитанкові рови на оборонних роботах. Потім – офіцерське піхотне училище в Саратові, і ось уже як командир взводу 339-го стрілецького полку 111-ї стрілецької дивізії лейтенант Василь Биков приймає участь в кровопролитних січневих боях під Кіровоградом, де, як зазначав Биков, загинув майже весь його батальйон, можливо, навіть і весь полк.
    З матеріалів Державного архіву Кіровоградської області дізнаємося, що на початку 1944-го війська 2-го Українського фронту перейшли у наступ. Під селом Велика Северинка на Кіровоградщині зав’язався нерівний бій.
    У цьому бою Василь Биков ледве не загинув у двобої з німецьким танком. В останню мить, кинувши гранату під танк, його врятував лейтенант Петро Миргород, а Василь Биков, напруживши останні сили, рвонувся вперед, і перевернувся на бік, відкинувши в сторону ноги. Це його і врятувало. Фашистський танк пройшов за кілька сантиметрів від лейтенанта - гармаша, втоптавши в сніг своїми гусеницями поли його простріленої шинелі.
    Ще мить – і не була б окопна правда Василя Бикова трансформована в його твори, не відкрилася б людству зворушливо правдива сторона війни.
     Лейтенант, звільнивши чобіт від крові, за допомогою санінструктора дістався до села, а вранці Бикову довелося разом з такими ж покаліченими, знесиленими, стікаючими кров’ю, тримати оборону села, пережити обстріл “юнкерсів».
    Через кілька днів знепритомнілого, обмороженого В. Бикова знайшли в траншеї, місцями заваленою землею, яка, однак, врятувала йому життя, і відправили до військового госпіталю в Олександрії.
    Одужавши, офіцер повернувся на передову і пройшов бойовий шлях аж до Австрії.
    Тяжке поранення та психологічне протистояння в засніженому степу під Северинкою знайшли відображення в повісті «Мертвим не болить» (1965), написаній Василем Биковим саме під враженням його перебування на Кіровоградщині в грізні роки війни.
    Цей автобіографічний і трагічно – правдивий твір довгий час не знаходив відповідної оцінки – таке бачення війни не входило в ідеологічні й літературні рамки доби «розквіту соціалізму». В українському перекладі повість з’явилася лише в 1990 році. Але письменник виконав свій громадянський обов’язок перед загиблими у тому великому бою під Северинкою, в тому числі – лейтенантом Петром Миргородом, який, врятувавши життя В. Бикову, навіки залишився в братській могилі.
    Двадцять років по війні Василь Биков приїхав на місце кривавих боїв біля Великої Северинки і довгий час сидів біля обеліска, де було вибито і його ім’я…    А поруч – ім’я – Петра Миргорода…
        Із листів Василя Бикова:
    «… У мене з Кіровоградщиною зв’язаний дуже тяжкий період війни. В той час я служив командиром взводу у 339-му стрілецькому полку 111-ої стрілецької дивізії, яка звільняла Олександрію і дістала найменування Олександрійської.
    Пам’ятаю багато сіл Кіровоградщини, але особливо – Велику Северинку, в бою під якою мене було тяжко поранено…
     Значусь похованим у братській могилі у селі В. Северинка, про що сповістили моїм рідним. Але ж, як бачите: вижив!».
    « Нас, бійців, поранених, солдатів різного віку – і годували, і напували, і вітали, як могли, жінки, бабусі, діти – добрі, хороші, привітні люди. Нас всіх єднало спільне горе – війна, втрати…».
    «Для мене ваша Северинка, що моє рідне село, де я народився. Тут я народився вдруге».
    У літературу Василь Биков прийшов з оповіданнями, написаними в 40-і роки ХХ століття і тоді ж опублікованими на      сторінках гродненської газети. 1958-го він надрукував першу повість -  «Останній боєць».
    Всі книги Василя Бикова – про війну, про відвагу і героїзм, мужність і звитягу бійців діючої армії, партизанів, підпільників.
    Бо Василь Биков – письменник однієї теми, якій він ніколи не зраджував.
    У пресі завжди точилися палкі дискусії про повісті Василя Бикова, про його героїв: чи треба так писати про війну, чи так розрубувати тугі вузли моральних проблем, як це робить Биков? Чи не забагато трагізму, смертей, страждань у його книгах?
    Збігли роки. Василь Биков, -  трагік війни, книги якого читають більш як у 50-и країнах світу, у перекладах десятками національних мов. Знято кінофільми за його творами. Інсценізації повістей ідуть на сценах театрів.
    Письменник Григорій Бакланов цілком справедливо зауважив, що нинішнє покоління, яке не бачило минулої війни, дивиться на неї «очима Бикова».
    Художні та публіцистичні твори Василя Бикова продовжують залишатися взірцями глибоко осмисленої і болючої розповіді про гірку  правду війни.
    Це – «Третя ракета», «Альпійська балада», «Фронтові сторінки», «Сотников», «Його батальйон», «Обеліск», «Мертвим не болить», «Піти і не повернутися», «Дожити до світанку» та ін.
    За повісті «Обеліск», «Дожити до світанку» у 1974 році він став лауреатом Державної премії СРСР.
     У творчості Василя Бикова мало батальних сцен, ефектних історичних подій, зате він уміє із приголомшливою глибиною передати відчуття пересічного солдата у тій великій війні.
    У багатьох повістях письменника – кіровоградські епізоди, конкретні назви населених пунктів: Кіровоград, Лелеківка, Велика Северинка, Грузьке, Знам’янка, Олександрія. Як відмічав сам письменник, загалом про українську землю, її людей у нього залишилися найкращі враження. Василь Биков якось сказав, що література повинна повсякчас бити у свої дзвони, збуджуючи в людях потребу у високій духовності.
    Звучання творів самого письменника не раз порівнювали з гучним і неповторним дзвоном.
    А українське звучання творів відомого білоруського прозаїка є відлунням цього дзвону.

Твори Василя Бикова

  1. Быков В. Альпийская баллада: повести / В. Быков; пер. с  белорус; худож. И. Ушаков, В. Смирницкий, - М.: Мол. гвардия, 1981. – 288 с., илл.
  2. Быков В. В тумане: повести / В. Быков; пер. с белорус; худож.  Н. Фадеева. – М.: Сов. Писатель, 1989. – 317 с; илл.
  3.  Биков В.В. Вовча зграя: повісті / В.В. Биков; пер. з білорус.  – К.: Дніпро, 1975. – 246 с.
  4.  Биков В. Довга дорога додому (розділи з книги споминів) /В. Биков // Народне слово. – 2005. – 6 вересня. - С. 4; 8 вересня. –   С. 4.
  5.  Быков В.В. Дожить до рассвета. Обелиск: повести / В.В. Быков; пер. с белорус. - М.: Сов. писатель, 1976. – 224 с., илл.
  6.  Быков В.В. Его батальон: повести / В.В. Быков. – М.: Мол. гвардия, 1976. – 288 с., илл.
  7.  Биков В.В. Журавлиний крик: повісті / В.В. Биков; пер з білорус. Г.І. Петровської; передм. А. Яскевича. – К.: Молодь, 1989. – 160 с.
  8. Быков В. Карьер: повесть / В. Быков; пер. с белорус. авт; худож. Н. Фадеева. – М.: Сов. писатель, 1988. – 300 с., илл.
  9. Биков В.В. Круглянський міст: повісті / В.В. Биков; пер. з білорус. В. Стрілка. – К.: Книга, 2011. – 320 с.
  10. Биков В. Мертвим не болить: роман, повісті / В. Биков. – К.: Дніпро. – 1990. – 366 с.
  11. Быков В.В. Обелиск / В.В. Быков; пер с белорус. Г. Куреневой. Рыбаков А.Н. Неизвестный солдат: повести / А.Н. Рыбаков; послесл. М. Синельникова. – М.: Мол. гвардия, 1985. – 235 с. илл. (Б – ка юношества).
  12. Быков В.В. Обелиск / В.В. Быков; пер. с белорус. Г. Куреневой; худож. В.А. Носков. – М.: Сов. Россия, 1975. – 96 с.
  13. Биков В.В. Обеліск: повісті / В.В. Биков; перекл. з білорус.  М. Цівини. – К.: Дніпро, 1978. – 348 с., іл.
  14. Быков В. Обелиск в Северинке: Монолог о Победе / В. Быков // Лит. газета. – 1985. – 9 мая.
  15. Биков В.В. Піти й не повернутися: повісті / В.В. Биков; пер. з білорус. М. Цівини; передм. В. Оскоцького; іл. худож. В. Савадова. – К.: Дніпро, 1983. – 479 с.
  16. Быков В.В. Повести разных лет: Мёртвым не больно. Атака с ходу. Круглянский мост и др. / В.В. Быков; пер. с белорус. – М.: Худож. лит., 1990. – 718 с.
  17. Быков В.В. Повести / В.В. Быков; пер. с белорус; худож.  В. Зельдос, Н. Володина-Панченко. – К.: Рад. школа, 1989. – 415 с.
  18. Быков В.В. Повести / В.В. Быков; пер. с белорус. – К.: Дніпро, 1988. – 372 с. – (Шк. б-ка).
  19. Быков В.В. Третья ракета. Альпийская баллада. Сотников: повести / В.В. Быков: пер. с білорус. – М.: Мол. гвардия, 1972. – 336 с., илл.

Література про життя і творчість В. Бикова

  1. Братченко І. Треба було вижити і перемогти / І. Братченко // Народне слово. – 2001. – 8 травня.
  2. Василь Биков: Україна для мене – друга батьківщина; розмову вів В. Панченко // Народне слово. – 1996. – 11 січня.
  3. Верстюк В. Значився серед мертвих / В. Верстюк. // Вечірня газета. – 2010. – 8 січня. – С. 5.
  4. Дедков И. Свои против своих // Дедков И. Василь Быков. Повесть о человеке, который выстоял / И. Дедков. – М.: Сов. писатель, 1990. – С. 234 – 255. 
  5. Залишиться тільки правда: Василю Бикову – 75 // Народне слово. – 1999. – 3 червня. - С. 4.
  6. Кохан А. Танк пройшов мимо / А. Кохан // Народне слово. – 1996. – 10 лютого.
  7. Любарський Р. «Тут я народився вдруге» / Р. Любарський // Народне слово. – 2011. – 21 липня. - С. 7.
  8. Макей Л. Музей Василя Бикова у Великій Северинці / Л. Макей // Народне слово. – 2008. – 18 вересня. – С. 3.
  9. Назаренко Г. Відлуння дзвону: Василь Биков та його український читач / Г. Назаренко // Україна. – 1984. - № 34. – С. 18 – 19.
  10. Пасічник Л. Кіровоградська історія Василя Бикова / Л. Пасічник // Народне слово. -2013. – 28 лютого. – С. 7; фото.
  11. Рыбченков Г. Василь Быков. В чьих руках судьба Белоруси /    Г. Рыбченков // Украина-центр. – 2008. – 25 декабря. – С. 8.
  12. Рыбченков Г. Кировоградец Василь Быков / Г. Рыбченков // Украина-центр. – 2003. – 27 июня. – С. 1.
  13. Рябцев І.«Смерть і воскресіння Василя Бикова» / І. Рябцев // Народне слово. – 2002. – 8 травня.
  14. Френчко Л. Совесть и гордость белорусского народа / Л. Френчко // Ведомости Плюс. – 2009. – 3 июля. – С. 7; фото.

Гончар Олесь (Олександр) Терентійович
(1918 – 1995)

    У велику літературу він прийшов обпалений війною, зболений пам’яттю про загиблих товаришів і друзів, обтяжений обов’язком воскресити їх у слові… Якщо залишиться живим. Залишився. У числі небагатьох із його покоління. Його обрала доля, щоб сказав слово про своїх побратимів, про час, про народ, про себе.
    Війна застала Олеся Гончара в читальному залі Харьківської публічної бібліотеки імені В.Г. Короленка. Разом із сотнями таких, як і він, - 18-20-літніх хлопців зі студентського батальйону отримав він перше бойове хрещення під Білою Церквою.
    Майже весь студбат тоді був знищений, врятувалися в основному ті, кого поранило раніше (серед них – і Гончара), і їх встигли евакуювати, перш ніж замкнулося кільце оточення.
    Після тилового госпіталю – знову фронт, відступ, оточення. Тільки завдяки виданим після смерті письменника його щоденникам, широкому загалу стало відомо, що Олесь Гончар з осені 1941 року був бранцем гітлерівського табору для військовополонених у Харкові на Холодній горі, потім працював під конвоєм у сільському господарстві, мав зв’язки з підпільниками.
    Після визволення Полтавщини у вересні 1943 року став заново мобілізованим – червоноармійцем 72-ї гвардійської Червонопрапорної Красноградської гвардійської дивізії, у лавах якої визволяв нашу область. У запеклих боях втрачав бойових друзів, про яких іде мова на сторінках щоденників, захоплювався відвагою тих, кого, як зізнається письменник, було бажання «художньо реабілітувати», бо оточенці, зазнавши лиха окупації, після визволення поповнили українські фронти і з честю завершували свій солдатський обов’язок.
    Тривалий час ці сторінки біографії письменника були під забороною, бо імідж визначного письменника і факт перебування його в полоні – речі в СРСР були несумісні.
     З жовтня 1943 по березень 1944 року тривали запеклі, кровопролитні бої за визволення Кіровоградщини від гітлерівських загарбників. У числі визволителів нашої області був і майбутній письменник Олесь Гончар, на сторінках творів якого знаходили місце і типажі, змальовані з мешканців воєнної Кіровоградщини.


    Прочитання його фронтових щоденників дає підстави зробити висновок, що саме у нашому степовому краї почав з’являтися «робочий» матеріал для майбутнього роману «Прапороносці».
    Більше шести десятиліть тому замайоріли на нашому духовному небокраї «Прапороносці». Уже не одне покоління відкривало в їхній стихії велич подвигу нашого народу, тріумфальну і водночас драматичну ходу наших армій дорогами  Європи.
    Пізніша історія «подбає», аби знівелювати добру пам’ять цього справді визвольного походу. Буйно проростуть зерна недовіри до Гончаревого роману: мовляв, не так зобразив, сфальсифікував правду війни.
    Отже, слово воєнним щоденникам Олеся Гончара, в тому числі – про визволення Кіровоградщини.
    Їх, майбутніх персонажів «Прапороносців», легко впізнати у колоні новобранців, що постала перед зором письменника в грудні 1943 року.
    25.12. 1943. «На передову йде поповнення. Все заметено білим снігом, все закрито білим туманом, ідуть в сірих шинелях, в обмотках, руки в рукава, з котелками на боці, а ще без зброї – роздягнуті колони; одні зігнулися, а другі – браві, міцні. Це із них, із цих сірих шинелей, народяться герої. Їх жде Верблюжка. Німець напирає танками».
    19.01.1944. «Был в Кировограде. Красивый, типично степной городок, разросшееся местечко… Красивые соборы и женщины, одетые как парижанки, и не смотрящие на нас в обмотках.
    Много заводов взорвано, висит арматура. В пустых домах пустые бутылки, немецкая грязь. Окна разбитые, как будто проветривается дом от фашистов…».
    29.01.1944. (слышал рассказ). «В Кировограде немцы поймали нашу лётчицу. Ведут городом. Идёт молодая, красивая, вся в орденах. К ней полицай с тротуара, гнусно ругаясь:
        - «Это ты, сякая-такая, нас прилетала бомбить?»
        - «Пошёл вон, продажная шкура!». Он ничего и ответить не мог. Она же на улице к населению обращается: «Братья и сёстры, потерпите ещё немного, наши близко, скоро-скоро придут!».
    Документальний факт: в архіві управління СБУ в області зберігалися документи про спроби гітлерівців схилити на свій бік військополонених льотчиків.
    Зазначена льотчиця пішла на рішучий крок, - у жовтні 1943 року на літаку перетнула лінію фронту, щоб визволити свого чоловіка, який знаходився у Кіровограді у так званому Будинку льотчиків по нинішній вулиці Колгоспній. Достеменно відомо, що на зраду ця відчайдушна жінка не пішла.
    Так у майбутнього автора «Прапороносців» викристалізовувалися образи героїв роману.
    Цілою галереєю прекрасних людей заселив автор художній простір роману: Черниш, Брянський, Ясногорська, Хаєцький… Образи Воронцова і Сагайдака списані з наших земляків. Воронцов – постать, що має реального прототипа, навіть з тим же прізвищем, правдиво показана у живому ділі. Здавалося б, роль його дуже нелегка: він тільки розмовляє з солдатами, тільки підказує або приймає ті чи інші рішення. Але й самі ці розмови, і ті скупі штрихи біографії, що їх додає автор, викликають щиру повагу до цієї людини – втілення мужності, чуйності до товаришів по зброї.
    За творами Олеся Гончара нащадки колись пізнаватимуть драматичну історію України ХХ століття.
     Бо й справді: «Таврія» і «Перекоп» воскрешають життя українського Півдня від початку ХХ століття аж до громадянської війни; 30-і роки постають зі сторінок «Твоєї зорі»; війна – в «Людині і зброї», «Партизанській іскрі», «Прапороносцях»; колізії і люди 50 – 60-х дали письменнику матеріал для «Тронки», «Собору», «Циклону». А потім ще були такі гостросучасні твори, як «Бригантина», «Берег любові», «Спогад про океан», та ж «Твоя зоря», в яких героєм є людство, котре важко шукає дороги до гармонії наприкінці 70-х років.
    «Географія» його прози – неосяжна: Злата Прага, Альпи, голубий Дунай, полтавське село, передвоєнний Харків, фронтова Україна і Чорний яр під Києвом…
    Проте, найчастіше веде нас письменник туди, де віють степові, пропахлі полинами вітри.
     Головним його героєм був український народ і з цього народного кореня брав силу і снагу талант Олеся Гончара.

Твори Олеся Гончара

1. Гончар О. Твори: В 6-и т. / О. Гончар; під ред. С.А. Захарової; вступ. ст. В.В. Фащенка. – К.: Дніпро, 1978.

    т. 1: Фронтові поезії; Прапороносці: роман; Новели.– 504 с.
    т. 2: Земля гуде: повість; Партизанська іскра: кіноповість; Таврія: роман. – 536 с.
    т. 3. Перекоп: роман; Микита Братусь; Щоб світився вогник: повісті. – 520 с.
    т. 4. Людина і зброя; Циклон: романи. – 567 с.
    т. 5. Оповідання; Тронка: роман у новелах. – 520 с.
    т. 6. Бригантина: повість; Берег любові: роман; Статті.- 624 с.

2. Гончар О.Т. Вибрані твори: в 4 т. / О.Т. Гончар. –  К.: Сакцент плюс, 2005.

    т. 1. Тронка. Собор. Кресафт: романи, оповідання. – 544 с.
    т. 2. Циклон. Твоя зоря. Микита Братусь. Далекі вогнища. – 736 с.
    т. 3. Людина і зброя. Чорний яр. – 320 с.
    т. 4. Прапороносці. Письменницькі роздуми. – 416 с.

3. Гончар О.Т. Вибране / О.Т. Гончар; упоряд. та передм. О. Савченко. – Х.: Прапор, 2008. – 718 с.
4. Гончар О.Т. Бригантина: повість / О.Т. Гончар. –  К.: Веселка, 2008. – 223 с.: ілюстр.
5. Гончар О.Т. Гори співають: оповід.  для серед. шк. віку / О.Т. Гончар. – К.: Веселка, 1985. – 207 с.: ілюстр.
6. Гончар О.Т. Далекі вогнища: нові твори / О.Т. Гончар. –  К.: Рад. письменник, 1988. – 288 с.
7. Гончар О.Т. Дорога за хмари: оповід. / О.Т. Гончар. – К.: Веселка, 1984, - 15 с.: ілюстр.
8. Гончар О.Т. Земля гуде: повість / О.Т. Гончар. – К.: Веселка, 1979. – 149 с.: ілюстр.
9. Гончар О.Т. Листи / О.Т. Гончар. – К.: Укр. письменник, 2008. – 432 с. – (Бібліотека Шевченківського комітету).
10. Гончар О.Т. Людина і зброя: роман / О.Т. Гончар. – К.: Укр. письменник, 1994. – 288 с. – (Шкільна бібліотека).
11. Гончар О.Т. Модри Камень: оповід. та повісті для ст. шк. віку / О.Т. Гончар. – К.: Веселка, 1989. – 308 с.: ілюстр.
12. Гончар О. Прапороносці: роман: трилогія / О. Гончар; худож.  М.С. Пшінка; післяслово В.К. Коваля.- К.: Веселка, 1995. – 463 с.
13. Гончар О.Т. Прапороносці. Собор: посібник для 11 кл. / О.Т. Гончар. – Х.: Ранок, 2001. – 80 с. (Літературна крамниця).
14. Гончар О.Т. Собор: роман / О.Т. Гончар. – 2-е вид. –   К.: Веселка, 1993. – 286 с. – (Шкільна бібліотека).
15. Гончар О.Т. Твоя зоря: роман / О.Т. Гончар. – К.: Дніпро, 1982. – 374 с.: ілюстр.
16. Гончар О. Тронка: роман в новеллах / О. Гончар; пер. с укр.  И. Карабутенко и И. Новосельцевой; худож. В. Добер. – М.: Худож. лит., 1979. – 303 с.
17. Гончар О.Т. Тронка. Собор: романи / О.Т. Гончар. – К.: Дніпро, 1992. – 688 с.: ілюстр.
18. Гончар О.Т. Щоденники: у 3-х т. / О.Т. Гончар; упоряд.  В.Д. Гончар; 2-е вид. – К.: Веселка, 2008

 

Література про життя і творчість О.Т. Гончара

  1. Бакуменко О. З вогню натхненне слово. З фронтових щоденників / О. Бакуменко // Культура і життя. – 2007. –  5 вересня. – С. 3.
  2. Бурбан В. «Книга буття» українського письменника ХХ століття: «Щоденники» Олеся Гончара / В. Бурбан // Дзеркало тижня. – 2005. – 16 липня. – С. 16.
  3. Гальорка О. За честь, за славу рідної землі / О. Гальорка // Укр. мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2010. - № 5. – С. 6 – 18.
  4. Городна О. Зберегти землю і «Собори душ» - покликання людини / О. Городна // Укр. мова і література в середніх школах, гімназіях, колегіумах. - № 9. – С. 22 – 38.
  5. Гоян Я. Собор української душі: літературний портрет О. Гончара / Я. Гоян; 2-е вид. – К.: Веселка, 2005. – 62 с. – (Урок літератури).
  6. Даценко В. Визволення Кіровоградщини на сторінках щоденників Олеся Гончара / В. Даценко // Народне слово. – 2011. – 13 січня. – С. 3 – 4.
  7. Довженко О. Національний характер у романах Олеся Гончара / О. Довженко // Слово і час. – 2005. - №12. – С. 63 – 68.
  8.  Мариненко Ю. Кіровоградські сліди «Прапороносців»: До 85-річчя від дня народження Олеся Гончара / Ю. Мариненко // Кіровоградська правда.- 2003. – 3 квітня. – С. 2.
  9. Марко В. Зоря над Собором / В. Марко // Кіровоградська правда. – 1998. – 2 квітня.
  10. Матівос Ю. Дві зустрічі / Ю. Матівос // Кіровоградська правда. 1998. – 2 квітня.
  11. Панченко В. Людина, яка була собором: Випробування прощанням / В. Панченко // Народне слово. – 1995. –  22 липня. –   С. 2.
  12. Погрібний А.Г. Олесь Гончар: нарис творчості / А.Г. Погрібний. – К.: Дніпро, 1987. – 242 с.
  13.  Цибульський М. Для Олеся Гончара Кіровоградщина була рідною // Народне слово. – 2006. – 4 квітня. - С. 4.

 

Долматовський Євген Аронович
(1915 – 1994)

На кожній стежці,
усю дорогу
В грозі кували ми
Перемогу!
Моя ти гордість,
печаль багряна –
Зелена Брама, Зелена Брама…

(Я. Івашкевич )

 

    В усіх історичних працях, кінофільмах про події перших місяців війни 1941–1945 рр. неодмінно йдеться про те, що у кровопролитних боях під Рівним, Тернополем, Києвом, Одесою ми чинили гідний опір ворогу, перемелюючи його дивізії, і цим самим стримували просування ворога на столицю тодішньої держави СРСР – Москву.
    Коли згадуємо про нашу Перемогу, неодмінно називаємо значні битви, які сприяли капітуляції фашистських військ в 1945 році. Називаємо Сталінградську чи Курську битви, битву під Москвою та за Київ.
    Але у нас були не тільки успішно проведені військові операції, були і прорахунки, особливо на початку війни. Була і червона від крові вода у Синюсі, і вмирали жахливою смертю рядові й офіцери у гнилій Уманській ямі.
    Чи всі усвідомлюють, що Зелена Брама була у липні – серпні 1941-го, а Бранденбурзькі ворота – лише у травні 1945-го?
    Одна з трагедій розгорнулася на території Новоархангельського району Кіровоградської області біля села Підвисоке (тоді це був  райцентр) та прилеглому до нього лісовому масиві з поетичною назвою «Зелена Брама», якій судилося стати епіцентром трагедії, що увійшла в світову історію під назвою «Уманський котел».
    На відносно невеликій території розміром 10х10 кілометрів скупчилася надзвичайно велика кількість живої сили, бойової техніки, автотранспортних засобів, коней.
    Місцевість, яка прострілювалася з усіх боків ворожою артилерією, не могла прихистити бійців та командирів. Воронки від багатолітніх дубів, які з корінням були вивернуті вибухами снарядів, стали братськими чи одинокими могилами для загиблих.
    В серпні 1941 року в с. Підвисоке за Синюхою разом з іншими бійцями стримував наступ ворога журналіст Євген Долматовський, котрому пощастило вийти живим зі смертельного оточення і багато років потому розповісти про жах того, що сталося, у своїх спогадах.
    Його книга «Зелена Брама» названа «документальною легендою».
Вона на довгі роки стала основним джерелом про воєнні події кінця липня – початку серпня 1941 року на кіровоградській землі, пов’язані із загибеллю на території урочища Зелена Брама бійців 6-ї та 12-ї об’єднаних армій Південно-західного фронту під командуванням генералів П. Г. Понєдєліна та І. М. Музиченка.
     Подвиг бійців і командирів «групи Понєдєліна» був дійсно жертовним. Адже внаслідок прорахунків головного військового командування Червоної Армії та вищого політичного керівництва СРСР, бійці та командири групи Понєдєліна, знекровлені у прикордонних боях, ще протягом тижня (з 1 по 8 серпня 1941 року) без регулярного постачання боєприпасами, пальним, продовольством, вели запеклі бої у межиріччі Синюхи і Ятрані, намагаючись прорвати подвійне вороже кільце.
    Бої були жорстокі. Від безперервного ведення вогню, ліс, біля якого йшли бої, стояв майже без листя, а після війни його деревину не приймали на переробку: вона вся була нашпигована уламками від бомб і снарядів.
    Населені пункти переходили із рук в руки по декілька разів. Ціною власного життя відважні бійці 6-ї та 12-ї армій прикували до себе відбірні піхотні, танкові та моторизовані німецькі дивізії, відрізаючи їм дорогу до індустріальних районів Придніпров’я та Донбасу.
    На жаль, у нерівній битві оточення наших військ завершилося поразкою, великою кров’ю, тисячами загиблих і полонених. За німецькими даними понад 103 тисячі полонених у Зеленій Брамі стали в’язнями гітлерівських таборів, яким судилося пройти через пекло таборів смерті, де більшість загинула від поранень, хвороб та виснаження.
    Військовополонених розмістили в створений на території кар’єру, біля міста Умань, концтабір, неофіційно названий   «Уманська яма», де в жахливих умовах щодня гинули сотні військовополонених.
    На полях боїв залишилися убитими близько 20 тисяч воїнів Червоної Армії. До цього часу пошукові загони знаходять останки воїнів, більшість яких так і залишаються невідомими.
    Майже чверть століття на воїнах з частин, що входили до «групи Понєдєліна», також лежало тавро необґрунтованих звинувачень у зраді та боягузтві. Багато з тих, хто вижив у полоні і повернувся додому, потрапили до таборів ГУЛАГу, звідки повернулися скаліченими духовно та фізично.

На смерть стояли.
Кожен знав:
На бій зійшлись нерівні
сили.
Єдина їх була вина,
Що вража куля не скосила.
Хто назове їх імена?...
По цій дорозі йшла війна…
(Л. Безпалий)

    Зеленобрамівці, яким вдалося вийти з оточення, обпалені пекельним вогнем, з подвоєною енергією, рішучістю і настирливістю воювали під Москвою, Ростовом і Харковом,обороняли Севастополь і Сталінград. Це  під Сталінградом зеленобрамівський полковник Іван Ласкін полонив фельдмаршала Паулюса.
    Лише завдяки учаснику тих подій, фронтовому кореспонденту армійської газети, поету Євгену Долматовському вдалося зняти завісу мовчання навколо трагедії та звитяги об’єднаних армій.
    А потім його «Пісню про Дніпро» заспівали як гімн мужності та звитяги простого бійця, який на своїх плечах виніс весь тягар війни.

 

Твори Євгена Долматовського

  1. Долматовский Е.А. Автографы победы / Е.А. Долматовский. – 2-е изд; худ. О.П. Шамро. – М.: ДОСААФ, 1975. – 168 с.: илл.
  2. Долматовский Е.А. Было: Записки поэта. Кн. 2-я //  Е.А. Долматовский; худ. А.И. Гольдман. – М.: Сов. писатель, 1979. – 519 с.
  3. Долматовский Е.А. Зелёная Брама: Документальная легенда об одном из первых сражений Великой Отечественной войны / Е.А. Долматовский. – 3-е изд. – М.: Политиздат, 1989. – 315 с.
  4. Долматовский Е.А. Интерстих / Е.А. Долматовский; худ. Л. Костина. – М.: Мол. гвардия, 1982. – 223 с.: илл.
  5. Долматовський Є.А. Поезії / Є.А. Долматовський; пер. з  рос. – К.: Дніпро, 1980. – 221 с. – (Скарбниця брат. літ).
  6. Долматовский Е.А. Поэмы / Е.А. Долматовский; худ. В. В. Носков. – М.: Худож. лит., 1985. – 366 с., илл.
  7. Долматовский Е.А. Стихи из дневника / Е.А. Долматовский. – М.: Сов. писатель, 1986. – 160 с.
  8. Долматовский Е.А. Товарищ мой. Стихи и поэмы / Е.А. Долматовский. – М.: Воениздат, 1988. – 382 с.

 

Матеріали про життя і творчість Є. Долматовського та
героїзм захисників Зеленої Брами.

  1. Братченко І. Лист автора «Пісні про Дніпро» / І. Братченко // Народне слово. – 2001. – 21 червня. – С. 3.
  2. Братченко І. Трагедія біля села Підвисокого, де влітку 1941 року потрапили в оточення і загинули 6-а і 12-а армія / І. Братченко // Народне слово. – 2000. – 8 серпня. -  С. 3.
  3. Виноградов А. Слава и боль Зелёной Брамы / А. Виноградов // Украина – центр. – 2009. – 27 августа. – С. 12 – 13.
  4. Даценко В. Встановлення невідомих захисників Вітчизни триває / В. Даценко // Народне слово. – 2009. – 30 квітня. – С. 6.
  5. Даценко В. Зелена Брама: трагедія-героїзм – пам’ять / В. Даценко // Народне слово. – 2011. – 4 серпня. – С. 8 – 9.
  6. Даценко В. Сталінський наказ № 270, або про лиху долю захисників Зеленої Брами / В. Даценко // Народне слово. – 2007. – 16 серпня. – С. 3; 21 серпня – С. 3; 28 серпня. – С. 3;  30 серпня. – С. 3; 4 вересня. – С. 3; 4 вересня. – С. 3; 6 вересня – С. 3.
  7. Даценко В. Трагічне літо 1941-го / В. Даценко // Кіровоградщина. Історія. Традиції. Сучасність / За заг. ред. О.В. Чуднова – Кіровоград: Імекс ЛТД, 2008. – 640 с.: іл. -  Кіровоградщина в роки лихоліття: друга світова війна. - С. 430 – 479.
  8. Даценко В. Чи варто шукати золото у Зеленій Брамі? / В. Даценко // Кіровоградська правда – 2009. – 27 жовтня. – С. 4 – 5.
  9. Даценко В.В. Щоб пам’ятали. Кіровоградщина в роки Великої Вітчизняної війни (1941 – 1945 рр.). Історико – публіцистичний нарис / В.В. Даценко. – Кіровоград: Імекс ЛТД, 2009. – 304 с.
  10. Каменцев А.А. Верность долгу / А.А. Каменцев. – Львов: Каменяр, 1975. –  Із змісту : [Зелена Брама]. - С. 254 – 262.
  11. Ковальчук М.С. Оточення вогневе: подвиг і трагедія героїв Зеленої Брами. Художньо – документальна розповідь про маловідому сторінку початкового періоду Великої Вітчизняної війни / М.С. Ковальчук. – Тернопіль: Астон, 2006. – 208 с.: портр.
  12. Книга про трагедію Зеленої Брами // Там, де Ятрань…- 2006. – 10 лютого. – С. 4.
  13. Краєзнавчий вісник Кіровоградщини. Вип. VI – Спеціальний випуск з нагоди відзначення 70 – річчя трагічних подій в урочищі Зелена Брама: «Зелена Брама: героїзм – трагедія – пам’ять». Матеріали науково – практичної конференції, яка відбулася  5 серпня 2011 р. у с. Підвисоке Новоархангельського району Кіровоградської області / за заг. ред. О. Бабенка. – Кіровоград: Центрально – Українське видавництво, 2011. – 128 с.
  14. Матівос Ю. Нерозгадані таємниці Зеленої Брами / Ю. Матівос // Кіровоградська правда. – 2007. – 18 вересня. –  С. 3.  
  15. Матівос Ю. Трагедія Зеленої Брами. За архівними документами / Ю. Матівос // Кіровоградська правда. – 2001. – 17 липня. – С. 4.
  16. Матівос Ю. Трагедія і героїзм Зеленої Брами. Сторінки безсмертя / Ю. Матівос // Кіровоградська правда. – 2007. – 17 липня. – С. 3; 20 липня. – С. 5.
  17. Рыбченков Г. Кировоградщина, война, литература / Г. Рыбченков // Украина – центр. – 2013. – 9 мая. – С. 3.
  18. Шевченко С. Підвисоке, Зелена Брама, Красногірка / С. Шевченко // Кіровоградська правда. – 2001. – 21 червня. –  С. 1.
  19. Шурапов В., Федосєєва Р. Земний уклін тобі, солдате…/  В. Шурапов, Р. Федосєєва. – Кіровоград, «Код», 2005.
  20. Шурапов В. Підвисоцька «Атлантида» / В. Шурапов // Кіровоградська правда. – 2004. – 6 квітня. – С. 3.

 

Німенко Андрій Васильович
(1925 – 2006)

           О, я хотів би вічно жить,
         Але – спасибі – і за мить!...

                    (А. Німенко)

    У довгій шерензі визначних людей на яких багата українська нація, - світочів культури, подвижників, що всю свою душу і весь талант віддали рідному народові, стоїть неповторна постать скульптора – монументаліста, живописця, графіка, карбівника, письменника, мистецтвознавця, поета – нашого земляка – Андрія Васильовича Німенка. Важко знайти для порівняння людину обдаровану так різнобічно.
    Андрій Васильович був особистістю у літературі, мистецтві, громадському житті країни, постать зі своїм баченням правди життя і минулого, пережитого, усвідомленого в окопах війни і за письмовим столом чи мольбертом.
    А.В. Німенко народився 20 червня 1925 року в с. Інгуло – Кам’янці Новгородківського району. Дитячі та юнацькі роки пройшли поблизу Долинської.
    На Кіровоградщині Андрій Німенко прийняв бойове хрещення у жорстокій сутичці з фашистськими зайдами. Брав участь у визволенні Кривого Рогу, Новоукраїнки, Знам’янки, Кіровограда. Нагороджений орденами.
    Фронтовий щоденник, написаний солдатом, якому не було й вісімнадцяти, вартий того, щоб його прочитали діти й онуки ветеранів Великої Вітчизняної війни. Ці документальні сторінки, писані майже дитячою рукою сімнадцятирічного добровольця Андрія Німенка, який і віку собі прибавив, аби потрапити на фронт, кочували на війні разом з ним у його солдатському ранці називалися «Дні атак».
    Андрій Німенко під мінометним та гарматним вогнем пише:
    « 8 січня. Проходимо знову тими ж місцями, де восени 1943-го року були запеклі бої за Кіровоград…У Кіровоградській операції я брав участь дві доби й дві години бою…».
    «10 січня 1944 року… Важка дорога, обпалена війною, налаштовує на спогади і роздуми. Другий день, як звільнили Кіровоград. Та Долинську, очевидно, визволятимуть уже не наш полк і не наша дивізія…».
     Діставши тяжке поранення, Андрій Німенко змушений був зайнятися журналістською діяльністю. Так у Долинській з’явився молодий газетяр. Фронтові щоденники поповнюються записами свіжих спостережень повоєнного життя.
    І все частіше на сторінках тих щоденників з’являються ескізи, портрети, етюди. В газетяреві народжувався художник.
    Андрій Німенко залишає Долинську і вступає до художньої школи ім. Т. Г. Шевченка, потім – до Київського художнього інституту і закінчує його з дипломом скульптора.
    Важко навіть просто перелічити усі твори художника – земляка. Це – пам’ятники визначним діячам України усіх періодів її історії, меморіальні комплекси, присвячені Великій Вітчизняній війні, декоративне оформлення в краєзнавчих музеях Донбасу, Криворіжжя, Закарпаття і Волині.
    Андрій Німенко захоплюється також графікою, відроджує карбування на міді, технікою якого блискуче володіли ще майстри Київської Русі. Ще одне захоплення земляка – медальєрство.
    Усе, що встиг зробити Андрій Васильович за роки творчої праці, викликає глибоку повагу.
    Горельєфами з-під його руки прикрашені Київський метрополітен та головний вокзал столиці, а більш як п’ятиметровою скульптурою Лесі Україки пишається місто Луцьк.
    За створення пам’ятника Давиду Гурамішвілі у Миргороді йому було присвоєно почесне звання Заслуженого діяча мистецтв Грузії.
    Колишньому фронтовику Андрію Васильовичу Німенку до останніх днів болітиме тема війни. Він створив багато пам’ятників для могил невідомих побратимів по Великій Вітчизняній.                  
    І, безумовно ж, відлуння кровопролитних боїв із фашистами відчувається усіх його поетичних книгах.
    Після війни став членом Спілок письменників та художників, автором поетичних і прозових книг, багатьох скульптур, медалей, карбувань. Мав персональні виставки в столиці і багатьох містах України.
    Нездоланний потяг до знань приводить його в аспірантуру Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР.    У той час інститут очолював М.Т. Рильський. Андрій Німенко відважився показати зошит зі своїми віршами великому поету. Максим Тадейович відзначив, що А. Німенко «виявляє себе як щирий, безпосередній лірик».
    А. Німенко – слуга двох муз: поезії та образотворчого мистецтва.
    Схвально зустрів читацький загал його поетичні збірки: «Мідні карби» (1971), «Вогонь і камінь» (1975), «Мозаїка вікон» (1983), «Сонячна брама», (1985), «Грифонажі» (1990), кілька збірок для дітей.
Андрій Васильович Німенко ніколи не поривав зв’язків з рідною стороною. Він щиро завдячував за життєву наснагу рідному краю, з яким пережив найгіркіші свої роки – голодомор, фронтові рани та болі втрат, і найсвітліші – пору зростання та визнання:

Ми приходимо в світ,
щоб лишить поколінням
Із натруджених нервів каркаси
міцні,
І засіяне поле, і чисте
сумління,
Упокорені зорі, і сурми, й пісні…

 

Твори Андрія Німенка

  1. Німенко А. Вишневий цвіт любові: Очима юного бійця / А. Німенко // Київ. – 1995. - № 1. – С. 112 – 129.
  2. Німенко А.В. Вогонь і камінь. Поезії / А.В. Німенко. - К.: Молодь, 1975. – 72 с.
  3. Німенко А.В. Грифонажі: Вірші / А.В. Німенко. – К.: Рад. письменник, 1990. – 125 с.
  4. Німенко А. З іванівського рукопису «Мелодії степу» / А. Німенко // Кіровоградська правда. – 1995. – 13 липня.
  5. Німенко А.В. Сонячний дім: Вірші / А.В. Німенко; худ. О. Лебідь. – К.: Веселка, 1985. – 24 с.

 

Література про життя і творчість А. Німенка

  1. Андрій Німенко // Долинські новини. – 2006. – 8 лютого.
  2. Гостини – не розкіш, а засіб спілкування; інтерв’ю з Андрієм Німенком // Народне слово. - 1998. – 17 січня.
  3. Корінь А. Для кожного серця – цвісти / А. Корінь // Кіровоградська правда. – 1991. – 31 жовтня.
  4. Корінь А. Його літопис: До 75-річчя від дня народження Андрія Німенка / А. Корінь // Кіровоградська правда. – 2000. – 27 червня. – С. 3.
  5. Корінь А. Над криницею спогадів – снів / А. Корінь // Народне слово. – 1995. – 22 червня. – С. 3.
  6. Мистецтво України: Біографічний довідник / Упоряд.:           А.В. Кудрицький, М.Г. Лабінський; за ред.: А.В. Кудрицького. – К.: Укр. енцикл., 1997. – 700 с. – Із змісту: [про А. Німенка]. – С. 440.
  7. Осадчук П. Різця і слова сперечання: Андрієві Німенку – 70 /   П. Осадчук // Літ. Україна. – 1996. – 25 січня.
  8. Проценко В. «Щоб лишить поколінням…»: Портрет митця /     В. Проценко // Кіровоградська правда. – 1986. – 26 жовтня.

 Письменники, які брали участь в боях за Кіровоградщину

  1. Биков Василь Володимирович
  2. Вільний Володимир Миколайович
  3. Габдрахманов Барі Галійович
  4. Гандзюра Петро Полікарпович
  5. Гельмонд Самуїл Ізраїльович
  6. Голованівський Сава Овсійович
  7. Гончар Олесь Терентійович
  8. Гончаренко Борис Аврамович
  9. Долматовський Євген Аронович
  10. Капіца Петро
  11. Кашин Володимир Леонідович
  12. Кожевников Анатолій Леонтійович
  13. Кожедуб Іван Микитович
  14. Ковальчук Олександр Володимирович
  15. Козаченко Василь Павлович
  16. Кугультінов Давид Микитович
  17. Логвиненко Віталій Андрійович
  18. Луконін Михайло Кузьмович
  19. Наумов Михайло Іванович
  20. Німенко Андрій Васильович
  21. Пашко Андрій Єфремович
  22. Петльований Віталій Іванович
  23. Печеніжський Микола Іванович
  24. Підсуха Олександр Миколайович
  25. Покришкін Олександр Іванович
  26. Полевой Борис Миколайович
  27. Попов Серафим Олексійович
  28. Решетников Леонід Васильович
  29. Тютюнник Григір Михайлович
  30. Санов Лазар Самійлович (Смульсон)
  31. Хорунжий Анатолій Мефодійович