Відділ бібліографії та краєзнавства

Стежинами пам’яті
(Козаченку Василю Павловичу – 100)

Рекомендаційний бібліографічний покажчик для старшокласників та організаторів дитячого читання

      Стежинами пам’яті (Козаченку Василю Павловичу – 100): рекомендаційний бібліогр. покажчик для старшокласників та організаторів дит. читання/ Кіровоградська обл. б – ка для дітей ім. А. П. Гайдара; авт. – уклад. Л. В. Матвієнко. – Кіровоград, 2013. – 16 с.

Вступ

      Рекомендаційний бібліографічний покажчик «Стежинами пам’яті» виходить у 100-у річницю від дня народження В. П. Козаченка, відомого українського письменника, літописця сучасної йому епохи, публіциста, громадського діяча, нашого земляка.
      На початку посібника вміщено біографію та огляд творчості письменника.
      Бібліографічна частина складається з 5 -ти розділів: «Твори В. П. Козаченка»
«Хронологія»
«Література про життя і творчість письменника».
«Періодичні видання про життя і творчість В. П. Козаченка»
«Інтернет – ресурси»
      В межах кожного розділу матеріали подаються за алфавітом авторів або назв творів, якщо відсутній автор.
      Хронологія творів  В. П. Козаченка розташована за роками видання.
      Основними джерелами добору літератури були книжкові фонди, каталоги, картотеки та електронні ресурси як нашої бібліотеки, так і деяких бібліотек України.
      Видання адресоване старшокласникам, бібліотечним працівникам, літературознавцям, всім шанувальникам творчості письменника.
      Упорядники не претендують на вичерпність інформації.

«…Мій найважливіший обов’язок – писати»

      Наша кіровоградська земля багата талановитими, працьовитими людьми.
      Березень для України – місяць Т. Г. Шевченка. Для нашої Кіровоградщини – ще й місяць В. П. Козаченка.
      І один, і другий народився і помер у березні…
      Між цими двома датами – життя непересічної особистості, письменника, нашого земляка – Василя Павловича Козаченка.
      25 березня 1913 року в мальовничому селищі Новоархангельськ серед широких степів Кіровоградщини у сім’ї Павла Матвійовича і Наталії Митрофанівни Козаченків народився первісток. Мати дуже любила квіти, тому й назвала свого сина Васильком.
      Ріс Василько уважним і спостережливим. В рідному селі закінчив початкову школу, у цій же школі згодом і вчителював.
      Сім’я великих статків не мала, доводилося Василеві відвідувати школу в латаному одязі, однак вчився добре.
      Селянська родина була працьовитою та дружною. В пошані була книга та пісня.
      Коли виходили п’ятеро братів жнивувати в поле, то обідньої пори Василь як забереться кудись під копу з книгою, з якою і вночі не розставався, то доводилося його довго шукати.
      У спогадах про дитинство Василь Павлович писав, що в інших сім’ях багато пісень співали, а в їхній сім’ї батьки і діти натхненно вірші читали.
      З п’ятого класу йому поталанило: потрапив до вчительки, яка кохалася на рідній та світовій поезії. «Кобзар» кожним рядком за душу брав, над «Гайдамаками» плакав», – згадував письменник.
      В 1938 році В. Козаченко закінчив філологічний факультет Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка, якому передувало навчання в Уманському інституті соціального виховання. Його ґрунтовні знання з історії та літератури привертали увагу викладачів.
      Уперше творчі спроби В. Козаченка – оповідання і нарис – з’явилися в альманасі уманського літоб’єднання «Кроком крицевим» ще в 1931 році. Професійним літератором він став, певна річ, згодом, але після тих публікацій пера вже не кидав.
      Потім творчий доробок В. Козаченка був опублікований в «Літературній газеті» (1938).
      Велика Вітчизняна війна перервала його роботу відповідального секретаря редакції журналу «Радянська література».
      На той час він був автором оповідань «Пегас» (1938), «Данило Скоробагатько» (1939), «Перший взвод» (1941), збірки оповідань «Золота грамота» (1941). Деякі з його оповідань критики вважали дещо спрощеними, але загалом його творчість в свій час була цікава тодішньому читачеві.
      З перших днів війни В. П. Козаченко – у діючій армії. Був командиром стрілецького взводу, брав участь в оборонних боях біля Києва, потрапив в оточення. Прорватися до своїх так і не зміг, а тому приєднався до підпілля, був одним з організаторів партизанського загону ім. Чапаєва на Кіровоградщині.
      Нелегально діставшись рідного селища, В. Козаченко організовує підпілля, бере активну участь у розповсюдженні листівок, озброєнні партизанського загону.
      У цих умовах літературна творчість для В. Козаченка стала теж зброєю не менш важливою, ніж бойові листки і прокламації. Як згадує автор «…письменником став я не перед війною, коли видав дві перші свої книжки…». Поштовхом, що розбудило «письменницьке сумління» стала трагічна подія, яка сталася за кілька кілометрів від місця перебування В. Козаченка. Вона надзвичайно вразила Василя Павловича: «Щось було в ній таке, що владно наказувало: «Запиши! Не маєш права не записати!». Що ж так потрясло письменника? Це відображено у його повісті «Ціна життя» (1942) – розповідь про долю військовополоненого Миколи Бармаша, який готовий до останньої краплі крові боротися з окупантами.
      Василь Козаченко згадував: «Йшов п’ятий місяць війни… я встиг пережити і на власні очі побачити багато страшного і неправдоподібно кошмарного».
      Його зброєю проти ворога стало слово.
      За спогадами знайомих автора, він писав хімічним олівцем часто на випадкових клаптиках паперу, а написане – ховав у пляшки і закопував у землю, щоб потім скористатися у творчій роботі.
      Один з рукописів В. Козаченка написаний на касових квитках окупантів у 1943 році.
      Біографія письменника часів Великої Вітчизняної війни багата на події. Козаченко на власні очі бачив нечувані звірства фашистів, сотні жахливих трагедій і, водночас, – мужність українців у тилу ворога та на фронтах великої битви.
      Особистий досвід підпільної роботи та пережите послужило йому матеріалом для повістей «Атестат зрілості», «Серце матері», «Блискавка». Поміж бойових нагород у В. Козаченка є дуже дорога для нього відзнака – медаль «Партизану Вітчизняної війни» першого ступеня.
      По війні Василь Павлович Козаченко цілком поринув у літературу. Коли замовкли гармати, він замінив багнет на перо.
      В. Козаченко повертається до Києва, працює в редакціях журналів «Вітчизна» і «Дніпро».
      З 1964 по 1971 рік – голова Київської Спілки письменників України, в період 1973-1979 рр. очолював Спілку письменників України, він був депутатом Верховної Ради СРСР (9-го скликання) та УРСР (7 -8-го скликань).
      У 1957 році у складі української урядової делегації брав участь у роботі Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй.
      У кожного письменника є своя улюблена тема, що часто народжується на ґрунті баченого і пережитого самим митцем.
      Для Василя  Козаченка такою темою була Велика Вітчизняна війна.
      Перед нами шість повістей: «Ціна життя», «Блискавка», «Листи з патрона», «Яринка Калиновська, «Біла пляма», що складають окремий цикл, за який автора удостоєно Шевченківської премії (1971). Письменник віддав створенню циклу повістей майже чверть віку.
      Вірний реалістичній манері письма, автор ніде не лакує дійсність, прагне показати героїв і розкрити події такими, якими вони були насправді, без прикрас і згущення фарб. Кожен створений ним образ наділений одному йому властивими рисами.
      Так, в «Блискавці» автор розкриває молоді високі моральні якості її ровесників, що навіки залишилися 17 – річними. На перший погляд може здатися, що автор звернув увагу на дуже непомітний епізод великої епопеї (розповідь про достойну поведінку юних патріотів у в’язниці).
      Своєю книгою автор ще раз довів – не було на війні малопомітних епізодів, не було не вартих уваги подій – все гартувало перемогу. Блискавки віщували грозу – Велику Перемогу. За повість «Блискавка» В. П. Козаченко став лауреатом премії  ЛКСМУ ім. М. Островського (1963).
      Хто зможе підрахувати скільки обдарованих, талановитих, геніальних безслідно згоріло в пекельному полум’ї війни і якою мірою і на який час обікрав і збіднив людство фашизм? Словами автора в повісті «Гарячі руки» говорить людство про біль втрат. Справді, талановитих і геніальних фашисти переслідували особливо ретельно, знущалися над ними особливо вишукано.
      Але прорахувалися, бо при всій вишуканості тогочасних екзекуцій духовної перемоги фашистам так і не вдалося здобути.
      Бо талановитій особистості, як от Дмитро в повісті «Гарячі руки», дано виразити загальнонародні якості: гордість, стійкість, мужність, любов до рідної землі.
      1979 року Василь Павлович Козаченко приїхав у Новоархангельськ з групою письменників – учасників Великої Вітчизняної війни, які воювали на території нашої області. Вони відвідали місця, де в роки війни йшли бої, низько вклонилися загиблим.
      На карб письменнику варто поставити і те, що він знайшов у Нью-Йорку знамениту у нас і забуту в США Етель Ліліан Войнич, авторку «Овода», прообразом героя якого був наш земляк Сергій Степняк-Кравчинський, і розповів про це.
      Слово В. Козаченка було пов’язане з масштабними, історично вагомими подіями в житті країни. Якщо вірна думка, що велике краще видно на відстані, то відзначимо, що час утвердив Василя Козаченка як літописця сучасної йому епохи.
      У цьому плані – про роман «Коні воронії», який він писав 25 років. В ньому – доля трьох поколінь селянської родини Бондарів, яка пройшла крізь серце звичайної сільської жінки Докії Бондар. Події, які він охоплює, відбуваються протягом більш як семи десятиліть, концентруючись, в основному, навколо голодних та репресивних тридцять третього і тридцять сьомого років.
      Він, той голод, був не просто замовчуваним, але й категорично забороненим. Мрія сказати про голод слово правди стало для автора пекучою потребою.
      Минали роки, змінювалися часи і лише доля рукопису залишалася без видимих змін.
І лише в 1989 році «Коні воронії» (Дума про матір) побачили світ.
      Справжній письменник – завжди відгомін землі, що його народила.  Твори нашого земляка – дорогі і близькі нам, бо майже всі вони – це пісня нашого краю: опоетизований отчий дім, легендарна Зелена Брама, красуня Синюха, навколишні села.
      Як писав сам автор: «…більшість моїх творів несуть на собі печать Кіровоградщини в пейзажах, людях, подіях».
      Він був талановитим публіцистом, статті якого варті уваги і сьогодні, щоб швидше здолати нинішні негаразди.
      Окремі твори В. П. Козаченка виходили російською, болгарською, молдовською, вірменською, литовською, німецькою, польською, угорською, чеською, китайською, французькою та іншими мовами.
Характерною рисою письменника було прагнення поєднати слово з ділом, з практичною участю в житті суспільства.
      За свою працю та активну життєву позицію був удостоєний багатьох державних відзнак та нагород.
В. П. Козаченко помер 2 березня 1995 року у Києві.
      Та в нашій уяві творча праця письменника, як і його герої, за словами відомого українського поета і журналіста В. Симоненка є:
                  Скромна праця моя –
                  То не пишна окраса,
                  Але в тому, їй-богу,
                  Не бачу біди –
                  Щось у мене було
                  І від діда Тараса,
                  І від прадіда – Сковороди.

Твори В. П. Козаченко

1. Козаченко В. П. Твори: В 4-х томах / В. П. Козаченко. – К.: Дніпро, 1979. –

т.1. Листи з патрона: Цикл повістей про «Блискавку». Ціна життя. Гарячі руки. Блискавка. – 534 с.
т. 2. Листи з патрона: Цикл повістей про «Блискавку». Біла пляма. Яринка Калиновська. Листи з патрона. – 672 с.
т. 3. Атестат зрілості. Зорі назустріч. Сальвія. – 576 с.
т.4. Серце матері: Повість. Оповідання. Нариси. Статті. – 390 с.

      2. Козаченко В. П. Атестат зрілості; Біла пляма: Повісті / В. П. Козаченко. – К.: Веселка, 1988. – 352 с.: іл. – (Доблесть).
      3. Козаченко В. П. Блискавка: повість; Біла пляма: повість / В. П. Козаченко. – К.: Дніпро, 1984. – 494 с. – («Звитяга»).
      4. Козаченко В. П. Біла пляма: повість / В. П. Козаченко. – К.: Дніпро, 1970. – 192с.
      5. Козаченко В. П. Блискавка. Листи з патрона: Повісті / В. П. Козаченко. – К.: Дніпро, 1977. – 805 с.
      6. Козаченко В. П. Головний напрямок: статті; публіцистика /  В. П. Козаченко. – К.: Рад. письменник, 1976. – 368 с.
      7. Козаченко В. П. День слави: Повість, оповідання, спогади /   В. П. Козаченко. – К.: Рад. письменник, 1985. – 318 с.
      8. Козаченко В. П. Коні воронії (Дума про матір): Роман. – К.: Рад. письменник, 1989. – 453 с.
      9. Козаченко В. П. Отчий дім: Роман / В. П. Козаченко. – К.: Рад. письменник, 1983. – 399 с.

Хронологія творів В. П. Козаченка

1939 – «Золота грамота» (збірка оповідань)
1941 – «Перший взвод» (повість)
1945 – «Три літа» (збірка)
1946 – «Атестат зрілості»
1947 – «Серце матері»
1948 – «Нові Потоки»
1951 – «Зорі назустріч»
1953 – «Вісімсот мільйонів» (збірка оповідань)
1954 – «В боях гартована» (збірка нарисів)
1956 – «Сальвія»
1958 – «Нью-Йорк зблизька» (збірка нарисів)
1960 – «Гарячі руки»
1962 – «Блискавка»
1963 – «Вершники Ченліма» (збірка нарисів)
1967 – «Листи з патрона» (цикл повістей)
1969 – «Яринка Калиновська»
1970 – «Біла пляма»
1976 – «Головний напрямок» (збірка нарисів)
1979 – «Отчий дім»
1985 – «День слави» (збірка нарисів)
1989 – «Коні воронії» (Дума про матір)

Література про життя і творчість В. П. Козаченка

Періодичні видання про життя і творчість В. П. Козаченка

1. Волок М. В рідних краях / М. Волок // Кіровогр. правда. – 1983. – 14 серпня.
2. Глушаєва Л. Стежинами пам’яті: До 85-річчя від дня народження В. П. Козаченка /Л. Глушаєва // Кіровогр. правда. – 1998. – 26 б-ня.
3. Гончаренко В. Козак з хліборобського роду: Василю Козаченку – 80! / В. Гончаренко // Кіровогр. правда. – 1993. – 10 квітня.
4. Дрофань А. Таким його знаю… / А. Дрофань // Літ. Україна. – 1988. – 24 березня.
5. Іщенко М. Тезка легендарного Василя / М. Іщенко // Літ. Україна. – 1986. – 27 березня. – С. 6.
6. Килимник О. З ріки життя / О. Килимник // Літ. Україна. – 1998. – 16 квітня.
7. Килимник О. Плин життя… / О. Килимник // Слово і час. – 1998. - №3. – С. 74 – 76.
8. Кодак М. Прикмети грізного часу: Книги наших земляків /    М. Кодак // Кіровогр. правда. – 1973. – 15 серпня. – С. 3.
9. Козаченко В. Коли знімають табу / В. Козаченко // Кіровогр. правда. – 1989. – 7 липня.
10. Міллер Т. Прозорий струмок: В. Козаченку – 80 / Т. Міллер // Вечірня газета. – 1993. – 6 квітня. – С. 4.
11. Оліфіренко І. Роздуми між двома датами: Наші земляки / І. Оліфіренко // Кіровогр. правда. – 2000. – 25 березня.
12. Острик М. Оспівуючи подвиг народний: Письменник про письменника / М. Острик // Україна. – 1983. - №13.
13. Саржевський А. «Моїм дорогим читачам – землякам»: Долі / А. Саржевський // Кіровогр. правда. – 2013. – 2 квітня. – С. 7.
14. Скрипниченко В. З висоти перейдених років /  В. Скрипниченко // Укр. мова і л-ра в школі. – 1983. - №3
15. Яровий О. Василь Козаченко: титли і коми: До 95 – річчя з дня народження письменника / О. Яровий // Літ. Україна. – 2008. – 24 квітня. – С. 7. 

Інтернет - ресурси

1. Козаченко Василь Павлович [Електронний ресурс]:[Василь Козаченко – Информация о человеке фотографиями…] // [веб-сайт]. – Режим доступу: www. yasni. ru / Василь+Козаченко / informatsiya + cheloveke.
2. Козаченко Василь Павлович [Електронний ресурс]:[Козаченко Василь Павлович - Вікіпедія] // [веб - сайт]. – Режим доступу: uk. wikipedia. org /…
3. Козаченко Василь Павлович [Електронний ресурс]:[Козаченко Василь Павлович. Знаменитые, великие, гениальные…] // [веб - сайт]. – Режим доступу: 100 v. com. ua / ru / node /
4. Козаченко Василь Павлович [Електронний ресурс]:[Козаченко Василь Павлович. Кіровоградська обласна рада. – Видатні особистості] // [веб - сайт]. – Режим доступу: www. oblrada: kirovograd. ua /… / vip peopies…
5. Козаченко Василь Павлович [Електронний ресурс]:[Козаченко Василь Павлович. Книги автора: Козаченко Василий Павлович: readr – читатель…] // [веб - сайт]. – Режим доступу: readr. / ru / author / kozachenko – vasilij – pavlovich.
6. Козаченко Василь Павлович [Електронний ресурс]:[Козаченко Василь Павлович. Комітет з Національної премії… ] // [веб - сайт]. – Режим доступу: www. knpu. gov. ua/ kozachenko – vasil – pavlovich.
7. Козаченко Василь Павлович [Електронний ресурс]:[Козаченко Василь Павлович. Провідники духовності в Україні…] // [веб - сайт]. – Режим доступу: libfree. com / kulturologiya kozachenko...