Відділ бібліографії та краєзнавства
У пам’яті, в душі, у слові…
(80 років від дня народження Віктора Близнеця)
Рекомендаційний бібліографічний покажчик
для учнів середнього і старшого шкільного віку та
організаторів дитячого читання
У пам’яті, в душі, у слові…: Рекомендаційний бібліографічний покажчик для учнів середнього і старшого шкільного віку та організаторів дитячого читання (до 80-річчя від дня народження Віктора Близнеця) / Кіровоградська обласна бібліотека для дітей ім.А.П.Гайдара; авт.-уклад. Л. В. Матвієнко. – Кіровоград, 2013. – 24 с.
Рідний край завжди асоціюється з домом, з матір’ю, родиною, друзями. Звідси починається освоєння та пізнання світу, тут проходять перші кроки в навчанні, перше почуття та інші перші найсильніші враження. Тому таким дорогим він є для кожної людини - як спогад про дитинство, як зв’язок з минулим. Саме ці почуття проніс через усе життя талановитий український прозаїк, наш земляк Віктор Семенович Близнець (1933-1981). У своїй творчості він завжди душею повертався до рідного краю.
Рекомендаційний бібліографічний покажчик «У пам’яті, в душі, у слові…» присвячений 80-річчю від дня народження Віктора Семеновича Близнеця. Глибоке знання дитячої психології допомогло автору яскраво розкрити характери персонажів в своїх оповіданнях та повістях для дітей і про дітей.
Покажчик складається з таких розділів:
- Рицар Совісті (про життя і творчість письменника)
- Твори В. С. Близнеця
- Література про життя і творчість В. С. Близнеця
- Інтернет – ресурси
- Вірші, присвячені В. С. Близнецю
- Зміст
Відомості про публікації творів Віктора Близнеця у книгах та періодичних виданнях, відгуки про його твори фахівців та літераторів розташовано в алфавітному порядку авторів або назв матеріалів (якщо немає автора). Особливо слід звернути увагу на публікації матеріалів А.І. Гурбанської, яка займалась дослідженням творчості Віктора Близнеця.
Даний рекомендаційний бібліографічний покажчик продовжує серію бібліографічних видань з циклу «Література рідного краю».
Сподіваємось, що видання може бути корисним для школярів, вчителів, студентів, краєзнавців, усіх, хто цікавиться українським літературним процесом та творчістю письменників Кіровоградщини.
Рицар Совісті
 Віктор Семенович Близнець – яскраво обдарований прозаїк 60–70 років ХХ століття з колосальним талантом писати водночас і для дітей, і для дорослих.
Він - автор таких помітних повістей та оповідань, як «Звук павутинки», «Мовчун», «Женя і Синько», «Як народжується стежка», «Свято мого дитинства», «Паруси над степом», «Землянка» та інших.
Життєва стежка Віктора Семеновича Близнеця почалася у маленькому селі Володимирівці того краю, «де зіткнулися шаблі під Компаніївкою», тієї щедрої на таланти землі, з якої вийшов і його літературний учитель, Гомер ХХ віку Юрій Яновський.
Він народився у багатодітній сім’ї, був четвертою дитиною у батьків. Через війну та хвороби з шести дітей серед живих залишилося троє.
Народження В. Близнеця у звичайній хліборобській родині, в пам’яті його матері пов’язане з голодом і наближенням Великодня. Вже по війні, залишившись без документів, на сімейній раді вирішили датою його появи на світ вважати 10 квітня 1933 року.
З передвоєнного дитинства у пам’яті майбутнього письменника закарбувалися ігри у «білих і червоних», скачки на конях, привілля степу, запах полинів, смак печеної на вогні картоплі…, а з дитинства окупаційного – голод, поневіряння, страждання і біди. Не легшими були і перші повоєнні роки.
Однак, те важке дитинство було для В. Близнеця і найдорожчим: у ньому – витоки його характеру і таланту творця. Там перші кроки і перші враження закладені сім’єю, рідним краєм, оточенням, школою.
У своїй автобіографічній довідці Віктор Семенович писав: «Одна людина була для мене і Шекспіром, і Котигорошком, і Сагайдачним. Це – мій батько. Він для мене – жива історія з усім минулим, сучасним і прийдешнім… Він був для нас першою книгою, першою школою, відкривав для нас землю батьків, її родильні муки і весільні торжества. Для нас, малих, це було як причастя до святині, до таїни нашого земного бога».
Навчався Віктор спочатку у Володимирівці, Першотравенці, старші класи закінчував у Компаніївці. Віктор наполегливо долав науку, був надзвичайно працьовитий, вимогливий до себе, сором’язливий, скромний, не за віком розсудливий. Вчителі і учні любили його за надійність, органічне прагнення допомогти і порадити. І хоча всі науки хлопцю давалися легко, перевагу він все ж таки віддавав літературі.
У 1952 році Віктор Близнець із золотою медаллю закінчує школу і вступає на факультет журналістики Київського державного університету.
Роки студентського життя та навчання були важливими для становлення творчої індивідуальності митця. Він дуже любив копатися в архівах, вишукуючи цінні перлини для своїх творів, захоплювався історією свого народу, переказами, легендами, всім тим, що проливало світло на духовність людини.
Його університетськими друзями були відомі нині письменники – В. Симоненко, М. Сом, Т. Коломієць. У людях понад усе цінував гідність. Був щирий, добрий, але принциповий. Не мирився з неправдою, несправедливістю в житті, з сірістю – в літературі, що була для нього великим і святим ділом.
Після закінчення університету, Віктор Близнець працює в редакціях газет, журналів для дітей «Піонерія», «Малятко».
У дитячу художню літературу його привела як робота у виданнях для дітей, так і незабутні враження та спогади з власного дитинства.
Діти - герої творів Віктора Близнеця постають перед нами реальними, такими як і в житті. Вони: непосидючі, мрійливі, нерозважливі, надміру довірливі. Спільне, що їх єднає, - це доброта, щирість, багатство внутрішнього світу.
Перші сім оповідань В. Близнеця про дивосвіт дитинства було видано збіркою «Ойойкове гніздо» (1963), в якій автор навчає своїх читачів відрізняти добро від зла, закликає до щирості у взаєминах. Літературознавець В. Панченко з точки зору критика і читача наголошує, що перші твори Віктора Близнеця відзначаються здатністю «надовго западати в пам’ять», справляючи великий виховний вплив «для відстоювання всього доброго в житті».
 Друга збірка оповідань Віктора Близнеця - «Як народжується стежка» (1977). Адресована дітям молодшого шкільного віку, це водночас і «доросла» проза, бо весь зображений у слові світ маленького героя Льоньки, від імені якого в основному написана книжка, подається з погляду письменника В. Близнеця. Ця збірка малої прози письменника – органічне, але на вищому рівні, продовження першої. До неї увійшло шість оповідань, де ми відкриваємо дивний світ дитинства за щирими зізнаннями самого В. Близнеця про щасливу пору його власного, що промайнуло на лоні чудової степової природи, серед імлистих обріїв та сивих полинових рівнин, заповнивши душу письменника небом і степом.
Є у творчості В. Близнеця ще одне дитинство – обпалене і скалічене війною.
Відтворюючи життя народу у ті чотири грізні роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.), автор показує весь драматизм становища маленької людини, яка не тільки бореться за можливість вижити у страшному воєнному вирі, а й всупереч жорстоким обставинам утверджує силу людяності, доброти, справедливості. На цю найболючішу тему він не міг не писати, бо пам’ять власного дитинства вимагала взятися за перо і сказати в літературі за своє покоління правдиве слово, яке б відтворювало дух того часу. Місце дій повістей В. Близнеця про війну – Компаніївський степ.
Герої, як і сам автор, - діти цього степу. У селах Компаніївщини на Кіровоградщині жили реальні прототипи літературних образів – В. Сокіл, М. Яровий, О. Гришина.
Повісті В. Близнеця про воєнне і повоєнне дитинство: «Паруси над степом» (1965), «Землянка» (1966), «Мовчун» (1971), «В ту холодну зиму, або Птиця помсти Сімург» (1979) – складають певну цілісність: кожна повість при всій своїй самостійності і закінченості є в певній мірі початком або продовженням попередніх книг.
Досліджуючи тему героїзму в літературі для дітей і про дітей, письменника цікавила «душа» подвигу – моральність. Тому героїзм у його творах позбавлений зовнішнього блиску, «героїчного» ореолу. Досвід війни Віктор Близнець осмислює через сприймання її підлітком.
Так, у повісті «Паруси над степом» шестеро підлітків, шестеро характерів: Льонька, Валько і Ліда Поліщуки, Володька Шумило, Михайло Зінько і Грицько Хмельовий, повстають проти окупантів. Однак, увагу читача Віктор Близнець загострює не на героїчних вчинках юних героїв, а на їх внутрішньому світі, прагнучи правдиво і переконливо показати основи духовності людини на війні. Війна не озлобила серця героїв, вони, не підкоряючись новим порядкам, залишаються вірними тому, чим дорожили у довоєнному житті. Образи дітей постають реальними, по – людському зворушливими.
У пізніших повістях «Землянка», «Мовчун», «В ту холодну зиму…» Віктор Близнець наділив своїх героїв високими моральними принципами та благородством душі, що стало наступною ланкою у висвітленні теми «дитинство і війна».
Великий резонанс мала повість «Мовчун». В основі психологічного сюжету – конфлікт підлітка з матір’ю, яка зрадила чоловіка – фронтовика. Через призму дитячої свідомості автор показує і ганебність душевного падіння (Гриня, Шавлюга, Єва), і високу стійкість та вірність, уміння чесно вижити за всяких обставин (Бойчучка, Сашко).
Створення чудових повістей «Звук павутинки» (1970), «Женя і Синько» (1974), «Земля Світлячків» (1979) припадають на сумнозвісний період панування в літературі руйнівних явищ, обмеження творчих свобод, зневажливого ставлення до глибинної суті української літератури.
Віктор Близнець боляче сприймав соціальні негаразди життя, відрив від моральних основ. Цим негативним тенденціям протистоять перелічені вище книги: самобутні, відмінні від загальноприйнятих канонів.
 Незаперечною причиною виникнення шкільної повісті Віктора Близнеця «Женя і Синько» є посилена увага письменника до проблем дитини і школи. Розкриваючи генетичний український код та становлення особистості – серйозної, мовчазної дівчинки Жені, – автор моделює багатогранний образ підлітка через її стосунки з батьками, вчителями, ровесниками, в усамітнених роздумах і конфліктних ситуаціях.
Автор показує серйозну, з оригінальним мисленням київську школярку Женю Цибулько та її однокласника – нестримного і розбишакуватого Андрія Кущолоба, прозваного генералом Беном. Усім ходом сюжету (вчителька не розуміє світобачення дитини і намагається знищити її здорові нахили; дорослі відірвані від землі і рідної природи; суспільство страждає бездуховністю; негативний вплив на підлітків фільмів-жахів та жорстоких бувальщин), автор протестує проти людського безглуздя, проти світу насилля, нашого невміння чи небажання зрозуміти ближнього, потурбуватися про нього.
Внутрішній світ героїні розкривається через різні прийоми. Так, ми бачимо Женю у дружніх взаєминах з кумедним чортиком Синьком, якого вона знаходить у вогкому підвалі. Акцентуючи увагу на фольклорному походженні доброго, симпатичного чоловічка Синька, письменник наділяє його вічним життям, уособлюючи собою наступність і зв’язок поколінь, такі загальнолюдські істини, як відповідальність, незалежність, збереження честі роду – речі набагато вищі за незмінні щоденні клопоти. Цьому навчає Синько Женю, а заодно – і читачів.
В книгах В. Близнеця часто ідуть поруч реальність і вигадка, казка і легенда, - тобто світиться довічне прагнення людини опоетизувати життя.
Як писав сам автор «…думаю, що людина з роками розгублює величезні, закладені самою природою багатства свого… фантастичного світу. А хто зумів зберегти, той щасливий…».
 От звідси і основа казки «Земля Світлячків». Вона відзначається високим рівнем художньої реалізації проблеми формування дитини. Це – найкращий твір В. Близнеця і один із кращих - нашого сучасного українського письменства.
Створена у час суспільної задухи та душевного болю митця, «Земля Світлячків» посередництвом образної системи відтворює цілий світ українського життя 70-х років минулого століття – з його духовністю і бездуховністю, моральністю й аморальністю.
До написання цього твору прозаїк готувався довго, кілька років носив його у задумах. Написав же за короткий час, перебуваючи на землі свого дитинства в рідному селі Володимирівці на Кіровоградщині. Туди він поїхав за моральною підтримкою.
Свій власний погляд на повість В. Близнець висловив у листі до друга й земляка, поета Володимира Базилевського: «…Дивися – в житті є щось важливіше цієї товкучки – краса, казка, совість. Оце і є суть «Павутинки», воно визначило загальний настрій письма».
Уже сама присвята повісті «трав’яним коникам, хрущам, тихому дощеві, замуленій річечці – найбільшим чудесам світу, які ми відкриваємо в дитинстві», засвідчує орієнтацію автора на існуючу в літературі традицію зображати світ дитини через образи природи. Віктор Близнець зумів змалювати тонку, як звук павутинки, матерію дитячої психіки, знайти у дитячій душі звучання струни, яка зміцнівши, стане визначальною у характері. Прозаїк показує, як саме маленький герой Льонька входить у великий світ, і як, у свою чергу, цей світ входить у душу дитини, визначає хід її думок і почуттів, закладає основи характеру майбутньої дорослої людини, громадянина.
Герої твору взагалі безпрецедентні, вони не мають аналогів ні в українській народній казці, ні в казці літературній. Всі вони разом – мирний лісовий народ стовусів і тривусів, який уночі доглядає джерела і озера, садить уздовж берегів верби та ялини, щоб скрізь було чисто і зелено. Їх єднає щира закоханість у свою країну світлячків, чутливість до краси, глибока душевність. Звук павутинки почує тільки спраглий слухати й почути.
Володимир Базилевський вважає, що «Звук павутинки» - «поема в одежі прози», «одним подихом виспіване соло на флейті».
Герої Близнеця – здебільшого люди здорової народної моралі, їм знайома краса дружби і товариства, вони живуть у злагоді з довкіллям, здатні захистити слабшого.
Повість В. Близнеця «Древляни» складається з окремих новел, притч, які об’єднані внутрішнім послідовним розвитком авторської думки про високе покликання людини, її духовну красу і силу, її відповідальність перед прийдешнім поколінням.
Віктор Близнець писав: «Солдат, що немало повоював на своєму віку, батько цінував слово, як патрони. Він часто повторював: словом можна убити і словом можна підняти з мертвих. Або ще так: добре слово не сорочка, а душу гріє».
Так само зброєю письменника було слово. Віктор Близнець добре володів ним. Його мовна палітра – багата, різнобарвна, світла. Літературним заповітом автора стало півтора десятка виданих при житті і посмертно творів – спадщина для нас, читачів.
Незадовго до своєї смерті В. Близнець переклав сучасною українською мовою літопис «Повість временних літ». У видавництві «Веселка» вона вийшла з чудовими гравюрами художника Георгія Якутовича.
На робочому столі залишилася незавершеною повість «Хлопчик і тінь». Як і багато попередніх творів письменника, вона присвячена підліткам. Світ, який їм відкривається, - таємничий, незбагненний світ складних людських взаємин.
Нащадок чесного хліборобського роду. Автор багатьох прекрасних оповідань і повістей, які перекладалися російською, болгарською, угорською, німецькою та іншими мовами. Віктор Близнець – лауреат літературних премій імені О.Копиленка, М.Рильського, Лесі Українки (посмертно). Сам же він ставився до написаного з нещадною вимогливістю.
Роздуми про незупинний плин часу, вдумливий погляд у людську душу – все це підпорядковане тому, щоб, як висловився автор «думалося про те, що світ наш вічний, і небо вічне, і земля як стояла, так і буде стояти і до нас, і після нас, і ще сотні й тисячі років».
Не заростає протоптана до дитячих сердець стежина Віктора Близнеця. Цієї весни йому виповнилося б 80, а він не зустрів навіть полудня віку. Квітень Віктора Близнеця - трагічний і буйний. В цьому місяці він народився, щоб через 48 років 2 квітня 1981 року трагічно обірвати своє життя. Воно обірвалося як звук срібної павутинки, що полетіла у вічність над нашими буденними клопотами, одвічними тривогами і надіями на краще майбутнє.
Віктора Близнеця сьогодні немає з нами, але його слово, активну життєву позицію несуть у світ його послідовники, в тому числі письменники - лауреати літературної премії «Звук павутинки» імені Віктора Близнеця М.Слабошпицький, В.Рутківський, А.Камінчук, А.Качан та інші.
На Компаніївщині у селі Першотравенка при загальноосвітній середній школі створено кімнату-музей Віктора Близнеця, де свого часу навчався письменник, і де щороку в день його народження збираються колеги по перу та шанувальники його творчого таланту.
А в нашій – Кіровоградській обласній бібліотеці для дітей ім. А.П.Гайдара – збереглися фотографії, зроблені під час зустрічі письменника з юними читачами в 70-і роки; також у «Колекції автографів» зберігається книжка «Як народжується стежка» з автографом письменника: «Юним читачам – кіровоградцям з любов’ю підписую книгу про наші рідні степи» (6.02.1979).
А в 2003 році до 70-річчя письменника в бібліотеці відбулася зустріч колективу та юних читачів з письменниками Володимиром Панченко, Михайлом Слабошпицьким та дружиною Віктора Близнеця, яка в альбомі відгуків почесних гостей написала: «Дорогі працівники обласної бібліотеки, спасибі вам за храм науки, спасибі за пам’ять до Віктора Близнеця. Спасибі за театральні вистави з твору про Женю і Синька. Ми отримали велике задоволення від зустрічі з чудовими дітьми і «акторами» вистави. Спасибі за любов до творчості В. Близнеця, він живе серед вас і у вашій бібліотеці. З любов’ю до колективу і найкращими побажаннями Близнець Раїса Михайлівна» (12.04.03).
Письменник і в нелегкому вирі життя, і в літературі, за точним поетичним висловом М. Сома:
…був совістю. Вірніше –
Чистим голосом її.
|
