Відділ бібліографії та краєзнавства

Рекомендаційний бібліографічний покажчик
для старшокласників та організаторів дитячого читання

     Митці-ювіляри 2013 року: рекомендаційний бібліогр. покажчик для старшокласників та організаторів дит. читання / Кіровоградська обл. б-ка для дітей ім. А. П. Гайдара; авт.-уклад. Л. В. Матвієнко. – Кіровоград, 2013. – 28с.

Вступ

     Єлисаветград наприкінці ХIХ – на початку ХХ століття був одним з найбільш розвинутих міст півдня Російської імперії, як в економічному, так і в культурному сенсі.
     Тут вирувало концертно–театральне життя в приміщеннях театру, Громадського зібрання, в приватних салонах.
     Шанувальники мистецтва відвідували виступи музикантів, артистів, співаків, композиторів, які приїздили на гастролі.

Я чую, як там, за Інгулом,
степи набрякають розгулом
вітрів, що спішать напролом.
А тут, розімлівши на спеці,
вали земляної фортеці
дурманять мене полином. –
писав наш земляк - поет Володимир Базилевський.

     Тут усе надихало на творчість: і безмежне роздолля чорноземних степів, і урвища степових байраків, і річки, порослі вербами, осокорами і очеретами. Чи не тому імена багатьох наших земляків яскраво сяють в сузір’ї світових величин.
     Серед них – ювіляри 2013 року: визначний український композитор Юлій Сергійович Мейтус; заслужений діяч мистецтв, творець неповторної виконавської школи Генріх Густавович Нейгауз; видатний актор, режисер Гнат Петрович Юра.
     Запрошуємо вас познайомитися з життєвим і творчим шляхом митців – наших земляків, ювілярів 2013 року.
     У покажчику розміщені невеликі нариси про здобутки кожного з представлених ювілярів, а також їхні фотопортрети.
     Матеріал в покажчику розташовано в алфавіті персон і подано таким чином:

1. Біографічна довідка
2. Література про життя і творчість ювіляра.

     Бібліографічні записи в розділах розміщені в алфавітному порядку авторів або назв творів (за відсутності автора).
     Наприкінці кожного розділу відображені Web-ресурси, в яких висвітлюються сторінки життя і творчості митців.
     До посібника включені документи, які наявні у фондах нашої бібліотеки та частково – інших бібліотек України.

       Знаменитий крилатий вислів: «архітектура – це застигла музика» щоразу згадується, коли проходиш повз цей будинок в м. Кіровограді на вулиці Дзержинського, 65 (бувшій Московській).
     Споруджено його на початку ХХ століття за проектом архітектора Якова Паученка для відомого єлисаветградського лікаря Сергія Самуїловича Мейтуса.
     На першому поверсі С. Мейтус влаштував лікарню, на другому – мешкав сам із родиною.
     Дитячий лікар та його дружина були музично обдарованими людьми, у будинку панувала музична атмосфера. Мати добре грала на роялі, батько майбутнього композитора був палким шанувальником оперного мистецтва, особливо любив опери Ріхарда Вагнера.
     На початку ХХ століття Єлисаветград називали «музичною столицею півдня Росії».
     У «будинку Мейтусів», як згадує композитор, часто збиралися актори місцевого музично - драматичного театру, запрошувалися відомі співаки та піаністи, які гастролювали в Єлисаветграді.
     В період з 1861 по 1913 рік в Єлисаветграді побували з концертами М. Мусоргський, А. Рубінштейн, А. Скрябін, М.Лисенко; тут співали Ф. Шаляпін і Л. Собінов; виступали В. Качалов і М. Савіна, В. Комісаржевська і негритянський трагік Айра Олдрідж.
     Тут у Мейтусів народився син – Юлій Сергійович Мейтус, в майбутньому – визначний український композитор, народний артист України, автор 15 опер («Гайдамаки», «Ярослав Мудрий», «Украдене щастя» та ін.), понад 200 вокальних творів, п’єс для фортепіано, скрипки, кантат, сюїт, і це – крім музики до багатьох театральних вистав та кінофільмів.
     Батьки помітили неабиякі музичні здібності Юлія, коли він був ще зовсім маленьким. Юлій спочатку займався музикою у приватних педагогів, а потім – у Густава Вільгельмовича Нейгауза, з музичною школою якого пов’язані імена всесвітньовідомих музикантів – Генріха Нейгауза, Фелікса Блуменфельда, Кароля Шимановського та інших.
     Перший концертний виступ Юлія Мейтуса відбувся в 11–річному віці, – він акомпанував хору гімназії, який виконував українські народні пісні та твори Миколи Лисенка.
     Мейтус згадував: «Єлисаветград у мої гімназійні роки був затишним, тихим і, я б сказав, романтичним містом…». Так, власне, воно і було насправді.
     У культурно багатій атмосфері міста і сформувався юний Мейтус. Коли хлопчині виповнилося 16 років, відбулися його перші композиторські спроби.
     У 1919 неспокійному році Юлій Мейтус закінчив школу Нейгауза. У 1923 році Мейтус стає студентом Харківського музично – драматичного інституту. Водночас він працює в оперному театрі, спілкується з видатними режисерами, співаками, композиторами. Знайомство з цим талановитим і висококваліфікованим колективом оперного театру відіграло величезну роль в музичному розвитку молодого композитора: Мейтус набув ґрунтовних знань з оперної практики, досконало ознайомився із спеціальною літературою.
     В 20-і роки ХХ століття відбувається знайомство Юлія Мейтуса з видатним українським режисером Лесем Курбасом, який запрошує його завідувати музичною частиною театру «Березіль». В цьому унікальному новаторському колективі Мейтус пише музику до багатьох вистав.
     Роки Великої Вітчизняної війни Ю. Мейтус провів в евакуації в Середній Азії, де теж багато писав, обробляв туркменські народні пісні. Композитор в цей час звертається до оперного жанру, пише одну з перших своїх опер «Гайдамаки». Потім були опери «Абадан» (1943) і «Лейлі і Меджун» (1943). Підтримувало його у цей важкий час спілкування з українськими митцями – Олександром Довженком, Андрієм Штогаренком та ін.
     Повернувшись після війни до Києва, Ю. Мейтус з головою поринув у музичне життя.
     Що сформувало творчу індивідуальність Юлія Мейтуса? Це – щасливі зустрічі з композиторами, режисерами, художниками і виконавцями. Ці контакти завершилися значними творчими результатами: співпраця з композитором В. Рибальченком (опери «Перекоп», «Гайдамаки»), робота над лібретто з А. Малишком, М. Рильським, Р. Рождественським («Північні зорі», «Украдене щастя»), філософська лірика романсів виявилася близькою виконавській манері А. Мокренка, Д. Петриненко, Б. Руденко, Л. Остапенко, Г. Циполи.
     На довгому творчому шляху Юлій Сергійович бачив і славу, і терни, але завжди митець залишався самим собою, віддано і чесно служив українському мистецтву, народній пісні.
     В середині 60–х  Юлій Сергійович створює серію оригінальних історичних портретів в операх: «Анна Кареніна», «Ярослав Мудрий», «Іван Грозний», «Вітрова донька» та ін.
     Звертаючись до визначних літературних творів, композитор багато працював над пошуками тісних контактів між словом і музикою. У Мейтуса звертають на себе увагу глибока змістовність творчості, вміння точно відчути найбільш хвилюючі питання та проблеми сучасності. Чільне місце в камерно–вокальній творчості композитора займають музичні переклади української поезії. Юлій Мейтус належить до найкращих інтерпретаторів поезії українських класиків Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, цілого ряду українських поетів В. Сосюри, А. Малишка, П. Воронька, Л. Первомайського, Л. Забашти, В. Коротича. Цікаво працює композитор над пісенністю. Майже не цитуючи народні наспіви, він глибоко проникає в саме єство музичного фольклору,  робить його органічною часткою власного музичного стилю.
Юлій Мейтус за свою творчість був нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом Дружби народів і двома медалями, йому було присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв Української РСР, народного артиста УРСР, лауреата Державної премії СРСР, Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка.
     Його серце перестало битися 1997 року на 94-му році життя. Похований композитор у Києві.
     Музика Юлія Мейтуса звучить на оперних сценах, концертах, по радіо та телебаченню. Слухаючи її, розумієш, як важливо зберегти і пронести через усе життя чесне служіння своїй професії. «Все я віддав, о краю мій, тобі. І жар душі, радість і страждання…», - ці слова одного з персонажів опери Ю. Мейтуса «Північні зорі» і про нього – прекрасного українського композитора, нашого земляка.

Література про життя і творчість Ю. С. Мейтуса

Архимович Л., Мамчур И. Юлий Мейтус: Очерк жизни и творчества / Л. Ахримович, И. Мамчур. – М.: Сов. композитор,1983. – 136 с.
Бас Л. А. Юлій Мейтус: Творчі портрети українських композиторів / Л. А. Бас. – К.: Музична Україна, 1973. – 58 с.
Босько В. Будинок Мейтуса – школа імені Нейгауза / В. Босько // Нар. слово. – 1997. – 13 грудня.  
Добрін Н. Композитор народився в Єлисаветграді / Н. Добрін // Нар. слово. – 1993. – 5 серпня.
Любарський Р. «Квітневі музичні вечори» у музичній школі № 2 / Р. Любарський // Нар. слово. – 2012. – 11 травня. – С. 9.
Макей Л. У полоні музики Мейтуса / Л. Макей // Нар. слово. – 2011. – 3 лютого. – С. 6.
Наш земляк – лауреат // Нар. слово. – 1991. – 21 березня.
Орел С. Юлий Мейтус – возвращение в родной город / С. Орел // Зеркало недели. – 2007. - № 18. – С. 12.
Повница А. Восемнадцатая в девяносто: Украинскому композитору Ю. Мейтусу – 90 / А. Повница // Правда Украины. – 1993. – 30 января.
Про затвердження Положення про обласний фестиваль української академічної музики «Classik – proekt», присвячений пам’яті Юлія Мейтуса // Нар. слово. – 2013. – 3 січня. – С. 19.
Рябцев І. Він народився у романтичному місті / І. Рябцев // Нар. слово. – 1998. – 27 січня.
Рябцев І. Дружба двох геніальних композиторів / І. Рябцев // Вечірня газета. – 1999. – 12 лютого. – С. 11.
Свято української музики // Нар. слово. – 2013. – 7 лютого. – С. 11 – 12.

Інтернет-ресурси

Мейтус Юлій Сергійович [Електронний ресурс]: [Біографії – нотна бібліотека капели «Дударик»] // [веб-сайт]. – Режим доступу: www. Library. dudaryk. ua/ua…
Мейтус Юлий Сергеевич [Електронний ресурс]: [Биографии – фильмографии] // [веб-сайт]. – Режим доступу: kino – CCCP. net >Биографии.
Мейтус Юлій Сергійович [Електронний ресурс]: [Будинок Мейтуса. Школа - імені Нейгауза] // [веб-сайт]. – Режим доступу: library.kr.ua/elib/Pauchenko/4/meytus.html.
Мейтус Юлій Сергійович [Електронний ресурс]: [12 дитячих п’єс / Мейтус Юлій / Учебная литература] // [веб-сайт]. – Режим доступу: bookIand. net. ua…
Мейтус Юлій Сергійович [Електронний ресурс]: [Знаменитые, великие, гениальные…] // [веб-сайт]. – Режим доступу: 100v. com. ua / ru / node.
Мейтус Юлій Сергійович [Електронний ресурс]: [Категория: Народные артисты Украинской ССР - Википедия] // [веб–сайт]. – Режим доступу: ru.wikipedia.org /…
Мейтус Юлій Сергійович [Електронний ресурс]: [Категория: Родившиеся в Кировограде - Википедия] // [веб-сайт]. – Режим доступу: ru. wikipedia. org / wiki.
Мейтус Юлій Сергійович [Електронний ресурс]: [Кіровоградський будинок Юлія Мейтуса. Пам’ять про…] // [веб-сайт]. – Режим доступу: jomai. osnova. com. ua /…
Мейтус Юлій Сергійович [Електронний ресурс]: [Мейтус Юлій Сергійович] // Вікіпедія: [веб-сайт]. – Режим доступу: ru. wikipedia. org / …
Мейтус Юлій Сергійович [Електронний ресурс]: [Навчальна книга «Богдан»] // [веб-сайт]. – Режим доступу: www. bohdan – books. com / author / show/…
Мейтус Юлій Сергійович [Електронний ресурс]:[Юлій Сергійович Мейтус. Біографія. Опери. Нагороди] // [веб-сайт]. – Режим доступу: www.people.su/ua

Нейгауз Генріх Густавович
(1888 – 1964)

     Кіровоградщина – колиска багатьох видатних митців, чиїми іменами пишається світ. Серед них – ім’я творця неповторної виконавської школи Генріха Нейгауза.
     Генріх Густавович Нейгауз народився 12 квітня 1888 року в Єлисаветграді (Кіровоград) в сім’ї музикантів.
     Єлисаветград завжди відзначався наявністю яскравих представників художньої, артистичної, наукової інтелігенції. Сім’ї Блуменфельдів, Шимановських і Нейгаузів становили ядро міста.
     Батько Генріха Нейгауза – Густав Вільгельмович був родом з Німеччини. Приїхавши ще молодим у Російську імперію, лишився тут назавжди. Він був чудовим музикантом.
     Мати Генріха Нейгауза – Ольга Михайлівна походила з відомої в Єлисаветграді сім’ї Блуменфельдів, була талановитою піаністкою.
     Батьки Генріха Нейгауза заснували в Єлисаветграді музичну школу та багато років її очолювали. Невдовзі заклад перетворився в один з кращих на півдні України.
     Глибокий слід у формуванні майбутнього музиканта залишили приїзди до Єлисаветграда брата матері - Ф. Блуменфельда. Вечорами, до глибокої ночі, слухав хлопчик його прекрасне виконання творів Шопена, Шумана, Ліста, Балакірєва та інших композиторів. А потім юний Нейгауз і сам сідав за фортепіано. Слухаючи гру  племінника, дядько робив йому зауваження, намагаючись розвивати його музичні здібності.
     Генріх Нейгауз почав виступати на сцені Єлисаветграда в 9 років. Перші самостійні концерти пройшли у м. Дортмунді (Німеччина) в 1904 році під час музичного фестивалю. Після цього з великим успіхом відбулись його концерти у Бонні, Кельні, Берліні, Варшаві, Флоренції.
     В 1915 році Г. Нейгауз у Відні блискуче склав екстерном екзамен на звання вільного художника. В 1918 році разом зі своїм двоюрідним братом Каролем Шимановським утворив за розпорядженням уряду МУЗО при місцевій наросвіті. Їм вдалося, незважаючи на тяжкі часи, організувати багато концертів і лекцій.
     І ці концерти, що проводилися у великому гарному приміщенні жіночої гімназії (нині – Кіровоградський державний педагогічний університет імені Воодимира Винниченка), мали великий успіх. У програмах постійно звучали полонези, вальси, мазурки, балади. Складалося враження, що все місто відвідувало концерти, – такий великий був потяг до мистецтва.
     Однак, у рідному місті Нейгауз пробув недовго. В 1919 році він переїздить до Києва, де викладав у консерваторії, в 1922 році стає професором Московської консерваторії. Все частіше його ім’я з’являється на московських концертних афішах, виступає він і в симфонічних, і в сольних концертах. До своєї програми Г. Нейгауз включає всі десять сонат Скрябіна, багато творів Шопена, Ліста, Прокоф’єва, Шимановського. З кожним роком відшліфовується його майстерність. Програми концертів урізноманітнюються, включаючи твори багатьох авторів, стилів, жанрів: прелюдії і фуги Баха; сонати Бетховена; твори Ліста, Брамса, Моцарта та ін.
     Генріх Нейгауз – яскрава сторінка світової музичної культури.  Він створив неперевершену «нейгаузівську» виконавську школу, майже півстоліття навчаючи мистецтву гри на фортепіано в Єлисаветграді, Тбілісі, Києві, Москві, Свердловську.
     Однак, як і багато інших видатних художників, музикантів, письменників із 1917 року він не мав можливості виїжджати за межі країни. Тому його творчість недостатньо знали за кордоном.
     Та світове визнання прийшло до нього через всесвітню славу його учнів: Святослава Ріхтера, Марії Крушельницької, Ради Лисенко, Еміля Гілельса та ін.
     Уроки Нейгауза були згустком інтелекту, красномовності, артистизму. Ще з дитинства Генріх вільно володів кількома мовами, що допомагало йому легко, невимушено проводити уроки як російською, так і німецькою мовами. Він багато приділяв уваги розвитку в учнів всебічної освіти. Його ідеал – піаніст-інтелектуал. Генріха Густавовича надихали постійні слухачі в класі. Він прославляв Музику усім своїм талантом, ерудицією, поклонінням і захопленням, робив це не тільки заради одного учня, який сидів за роялем, а й усіх тих, хто приходив слухати його заняття, де він щедро ділився тим, чим володів сам.
     Незвичайною є сторінка особистого життя Генріха Густавовича Нейгауза.
     Дивовижна любовна історія, коли Зінаїда Миколаївна Єремєєва стала спочатку дружиною видатного музиканта – Генріха Густавовича Нейгауза, а потім – геніального поета ХХ століття, лауреата Нобелівської премії Бориса Леонідовича Пастернака.
     Дружина двох геніїв, яка не пересварила їх між собою, а, навпаки, тільки зміцнила їхню дружбу. Випадок – унікальний. При всій повазі до Нейгауза і Пастернака, як геніїв, все ж уявляється, що головне в тому, що любовна драма не мала фатальних наслідків, належить саме їй – Зінаїді Миколаївні. Вона – воістину була геніальною жінкою і дружиною.
     Вже чимало років минуло відтоді, як пішов з життя наш відомий земляк – Г. Г. Нейгауз. Та пам’ять про нього не вмирає. Живе вона і в нашому місті. На одному з будинків по вулиці Калініна, що в Кіровограді, встановлено меморіальну дошку на честь Г. Нейгауза. Напис свідчить, що саме тут він народився. В цьому будинку пройшли юні роки Генріха Нейгауза.
     У міській музичній школі №1, яка носить ім’я Г. Нейгауза, діє народний музей (заснований у 1981р.), де вміщено чимало експонатів, які розкривають життєвий і творчий шлях народного артиста РРФСР, доктора мистецтвознавства, заслуженого діяча мистецтв, професора – Г. Г. Нейгауза. 12 квітня 2013 року до 125-річчя від дня народження видатного композитора біля музичного училища відкрито пам’ятник Г. Г. Нейгаузу. Музичне училище постійно проводить велику просвітницьку діяльність. Так, фестиваль «Нейгаузівські музичні зустрічі», який щорічно проходить у Кіровограді до дня його народження, талановита учениця нашого земляка, народна артистка України Марія Крушельницька  образно назвала: «Барвиста квітка у вінок пам’яті Генріха Нейгауза».

Література про життя і творчість Г. Г. Нейгауза

Босько В. Дружина двох геніїв, або навіки заримовані утрьох / В. Босько // Нар. слово. – 1997. - 18 лютого.
Босько В. Єлисаветградці всіх країн, єднайтеся / В. Босько // Нар. слово. – 2011. – 28 квітня. – С. 1, 9.
Дьомін С., Полячек А. Піаніст весни / С. Дьомін, А. Полячек // Кіровоградська правда. – 1991. – 11 квітня.
Долгих М. Прекрасные дамы Мастера Генриха. История первая. Под знаком Голубиной башни / М. Долгих // Украина – центр. – 2013. – 28 февраля. – С. 19.
Здір Л. Барвиста квітка у вінок пам’яті Генріха Нейгауза / Л. Здір // Нар. слово. – 2001. – 7 квітня. – С. 2.
Здір Л. Розпочався фестиваль «Нейгаузівські музичні зустрічі» / Л. Здір // Нар. слово. – 1998. – 17 березня.
«К чуду искусства нельзя привыкнуть…»: К 100-летию со дня рождения Г. Г. Нейгауза // Муз. жизнь. – 1988. - № 12. – С. 6-10.
Каретников Н. Генрих Нейгауз и «новая венская школа» / Н. Каретников // Сов. музыка. – 1989. – №6. – С. 94-96.
Компанієць Ю. Його творчий шлях розпочинався у нашому місті / Ю. Компанієць // Нар. слово. – 1998. – 11 квітня. – С. 3.
Кузьменко А. «Це сяяння звуків…» / А. Кузьменко // Мол. комунар. – 1988. – 9 квітня.
Лісниченко Ю. Від студії – до школи майстрів: Школі імені Г. Нейгауза – 75 / Ю. Лісниченко // Вечірня газета. – 2008. – 17 жовтня. – С. 6.
Любарський Р. Фортіссімо! Бравіссімо! / Р. Любарський // Кіровоградська правда. – 2010. 16 квітня. С. 12.
Макей Л. Пам’яті Генріха Великого, в ім’я майбутнього / Л. Макей // Нар. слово. – 2010. – 15 квітня.
Нейгауз С. Воспоминания. Письма. Материалы. / С. Нейгауз. – М.: Сов. композитор, 1988. – 207 с.
Нейгауз Генрих Густавович (1888 – 1964) // Музыкальный энциклопедический словарь. – М.: Сов. энциклопедия, 1991. – С. 377.
Нейгауз Г. Об искусстве фортепианной игры. Записки педагога. – 4–е изд. / Ред. Д. В. Житомирский / Г. Нейгауз. – М.: Музыка, 1982. – 300 с., илл.
Нейгауз Г. Г. Размышления, воспоминания, дневники. Избранные статьи. Письма к родителям. – 2-е изд. испр. и доп. / Ред. С. Г. Нейгауза; вступит. ст. и коммент. Я. И. Мильштейна / Г. Г. Нейгауз. – М.: Сов. композитор, 1983, - 526 с.
Омріяний Нейгаузом рояль звучав на його честь // Нар. слово. – 2011. – 21 квітня. – С. 14.
Пам'яті двох земляків – піаністів: «Нейгаузівські музичні зустрічі» // Кіровоградська правда. – 1996. – 9 квітня.
Пастернак З. Воспоминания / З. Пастернак // Нева. – 1990. - №2. – С. 130-145.
Пастернак Б. Из неопубликованных писем поэта / Б. Пастернак // Неделя. – 1990. - № 6. – С. 8.
Сокович П. Незабутній Нейгауз / П. Сокович // Культура і життя. – 1998. – 29 к
Усатюк О. Молоді роки Г. Нейгауза / О. Усатюк // Музика. – 1991. - № 4. – С. 19-20.
Уроки Нейгауза // Сов. Культура. – 1988. – 9 апреля. – С. 1.
Фурлет Т. Від школи до світового мистецтва / Т. Фурлет //Нар. слово. – 2012. – 22 березня. – С. 6.

 
Інтернет-ресурси

Нейгауз Генріх Густавович [Електронний ресурс]: [Биографии, мемуары, истории] // [веб-сайт]. – Режим доступу: etemaltown. com.ua / content / view /.
Нейгауз Генріх Густавович [Електронний ресурс]: [Борис Пастернак і Генріх Нейгауз] // [веб-сайт]. – Режим доступу: www/neuhausmuseum.reglon.in.ua/.
Нейгауз Генріх Густавович [Електронний ресурс]: [Все пианисты. История фортепиано] // [веб-сайт]. – Режим доступу: allpiansts.ru/neigauz–g.html/.
Нейгауз Генріх Густавович [Електронний ресурс]: [Генрих Густавович Нейгауз. Пресс-портрет] // [веб-сайт]. – Режим доступу: news.yandekx.ru/people/nejgauz genrikh.htm/.
Нейгауз Генріх Густавович [Електронний ресурс]: [Исполнитель: Генрих Нейгауз] // [веб-сайт]. – Режим доступу: www.bolero.ru/catalog/person/.
Нейгауз Генріх Густавович [Електронний ресурс]: [Нейгауз Генрих Густавович. Биография] // [веб-сайт]. – Режим доступу: muzik.prsiterun.com./muzikant/.
Нейгауз Генріх Густавович [Електронний ресурс]: [Нейгауз Генріх Густавович - Вікіпедія] // [веб-сайт]. – Режим доступу: uk.wikipedia.org /…
Нейгауз Генріх Густавович [Електронниий ресурс]: [Нейгауз – Краткий музыкальный словарь] // [веб-сайт]. – Режим доступу: slovari.yandex.ua/…
Нейгауз Генріх Густавович [Електронний ресурс]: [Об искусстве фортепианной игры: записки педагога] // [веб- сайт]. – Режим доступу: books.google.com/books/about/…
Нейгауз Генріх Густавович [Електронний ресурс]: [Размышления. Воспоминания. Дневники. Статьи] // [веб-сайт]. – Режим доступу: books.google.com…
Нейгауз Генріх Густавович [Електронний ресурс]: [Юрий Рубинчик: Генрих Нейгауз и его ученики] // [веб-сайт]. – Режим доступу: www.vestnik.com/issues…

Юра Гнат Петрович
(1888 – 1966)

     Гнат Петрович Юра. Це ім’я широко відоме не тільки в Україні, але й далеко за її межами. Ми по праву називаємо його одним із перших серед видатних діячів українського театру.
     Видатний актор, прекрасний режисер, один із фундаторів театру, організатор і керівник  протягом чотирьох десятиліть Київського державного академічного українського драматичного театру імені І. Франка (нині – Національний академічний драматичний театр імені І. Франка) він вписав в історію театру чимало яскравих сторінок.
     Гнат Петрович Юра віддав українській сцені майже шість десятиліть і завжди залишався вірним своєму покликанню – театру.
     Понад 200 здійснених вистав, близько 100 різноманітних сценічних образів, велика громадська і педагогічна діяльність, інсценізатор і перекладач – все це складало оригінальне самобутнє мистецьке обличчя нашого визначного земляка.
     Зрісши на «землі корифеїв» - Єлисаветградщині, він замолоду засвоїв за висловом П. Саксаганського «кращі преданія народного українського театру».
     Гнат Петрович Юра народився 8 січня 1888 року в селі Федвар (нині – Підлісне) Олександрівського району Кіровоградської області в сім’ї волосного писаря. Його дитячі та юнацькі роки були насичені потягом до знань.
     Батько прищепив любов до читання всім 13 дітям.
     Животоки майже шістдесятилітньої акторської та режисерської діяльності Гната Юри йдуть від материнської пісні, батькового захоплення Шевченком, від земної мудрості його діда Мусія. Тут доречно сказати, що селянська родина Петра та Меланії Юрів дала нашій театральній культурі чотирьох акторів – народного артиста СРСР Гната Юру, народних артистів УРСР Терентія Юру і Олександра Юру-Юрського та актрису Тетяну Юрівну.
     Наша кіровоградська земля ще раз повторила феномен сім’ї Тобілевичів.
     Після закінчення земської школи, Гнат Петрович Юра екстерном складає іспити за шість класів реального училища і наймається на роботу до нотаріальної контори. Але не подобається йому ця справа. Його захопив театр.
     У 1905 році Г. П. Юра створює аматорський колектив, пробує себе як актор, режисер. Було це в м. Єлисаветграді. А в 1907 році Гната Юру приймають до професійної театральної трупи С. Максимовича, але призов до царської армії перериває його творчу роботу.
     Знявши солдатську шинель, Г. П. Юра більше не розлучається зі сценою. Він працює в театрі «Руська бесіда» на Галичині, «Молодому театрі» Леся Курбаса, у «Новому львівському театрі». Понад 40 років (1920 – 1961) – безперервна робота Гната Юри у Київському театрі імені І. Франка одночасно актором, режисером і незмінним художнім керівником колективу. Він зізнавався, що був щасливим керувати колективом однодумців. Головному режисеру надається право, крім програмової роботи театру, проводити експериментальні спроби. Основою репертуару стає українська, російська і зарубіжна класика.
Г.П. Юра ставив твори І. Карпенка-Карого, зробивши їх класичними. Також віддав належне драматичній спадщині М. Старицького і М. Кропивницького. Уславився, створивши виставу «Украдене щастя» І. Франка. А ще інсценував поеми Т. Шевченка та І. Франка, прозові твори Х. Бергетердта, Я. Гашека, П. Бомарше.
     Важко переоцінити внесок режисера у створення самобутнього «Театру Микитенка». Починаючи з «Диктатури», Г. Юра ставив майже всі його п’єси.
     В роки Великої Вітчизняної війни в складних умовах евакуації було відновлено і поставлено понад 20 вистав. Паралельно відбулась  поїздка Г.П. Юри на чолі акторської бригади на фронт. У цей час встановилися особливо міцні зв’язки українських митців з діячами театрів Казахстану та Узбекистану.
Після повернення театру у визволений Київ, Г. Юра продовжував працю над новими виставами, педагогічну і громадську діяльність. У виставах, здійснених Г. Юрою, знайшло відображення життя країни тих років, ожили образи сучасників.
     Репетиції Гнат Петрович проводив з великою майстерністю, був цілеспрямованим, наполегливим у вирішенні творчого завдання. Однією з його чудових рис було – формувати вистави разом з акторами, а не робити це замість них.
     Природа обдарувала Г. Юру яскравим акторським талантом, спостережливістю, глибоким національним гумором. Актором він справді був неперевершеним – зокрема в ролях українського класичного репертуару Г.П. Юра зіграв понад 100 ролей.  Його акторський хист найповніше розкрився у ролях характерних і комедійних. Гнат Петрович відзначався пильною увагою до простої людини, вдало поєднував комедійність із драматизмом та трагедійністю.
     Серед його ролей – Мартин Боруля, Стьопочка, Крамарюк, Терешко Сурма, Бонавертура («Мартин Боруля», «Житєйське море», «Суєта», «Сто тисяч» І. Карпенка-Карого), Мусій Копистка («97» М. Куліша), Швейк («Пригоди бравого вояка Швейка» Я. Гашека) та інші.
     Г. Юра залишив помітний слід і в кіно, знявшись в кількох фільмах. Були екранізовані його постановки: «Украдене щастя», «Мартин Боруля», «Сто тисяч».
     Ветеран українського театру був удостоєний найвищих мистецьких звань і урядових відзнак.
     Г. П. Юра – народний артист СРСР, двічі лауреат Державної премії (1949, 1951). Він нагороджений багатьма орденами і медалями. Обирався депутатом Верховної Ради УРСР.
     Маючи високі звання, титули, нагороди, Гнат Юра до кінця життя так і не «побронзовів», зберіг простоту, людяність, тверезу самооцінку як людини, так і митця.
     Він аж ніяк не був людиною однобокою, для якої поза її фахом не існувало нічого іншого.
     Г. П. Юра захоплювався живописом, збирав картини. Були в його колекції і картини українських художників М. Пимоненка, С. Васильківського, М. Мурашка, К. Трутовського. Про живопис він говорив як справжній фахівець-мистецтвознавець, аналізуючи зміст, композицію, колорит твору. Це уподобання митця якнайкраще прислужилося його режисерській творчості.
     Уже хворіючи, Гнат Петрович допомагав готувати виставу для телебачення – «Хазяїн» І. Карпенка-Карого. Лікарі заборонили Гнатові Петровичу хвилюватися, а тут… Забувши про недугу, немов юнак, бігав по кімнаті від одного виконавця до другого, пояснюючи ту чи іншу мізансцену.
     До останніх днів життя у нього жив невгасний потяг до праці. Навіть у лікарні, коли він вже не підводився з ліжка, в безсонні ночі в його свідомості відбувалося незриме творче таїнство, здавалося, він знає таємницю мистецтва.
     Змінилося сценічне мистецтво країни, змінився і театр імені І. Франка – стиль, засоби гри. Але незмінними залишаються підвалини, закладені Гнатом Петровичем Юрою: вірність національній художній традиції, відчуття нерозривної єдності з народом, його історією і сучасністю.

Література про життя і творчість Г. П. Юри

Бобошко Ю. Гнат Юра / Ю. М. Бобошко. – К.: Мистецтво, 1980. – 187 с., іл. – (Майстри сцени та екрану).
Войченко Г. Нащадки Гната Юри / Г. Войченко // Кіровоградська правда. – 1992. – 16 червня.
Гайдабура В. Витоки і сьогодення франківців / В. Гайдабура // Урядовий кур’єр. – 2000. – 16 березня. – С. 3.
Дальський В. Театральними шляхами: Спогади / В. Дальський. – К.: Мистецтво, 1981. – С. 34-36.
Добрін Н. … Славно вік свій одробив / Н. Добрін // Вечірня газета. – 1995. – 6 жовтня.
Качанова О. М. Гнат Юра: до 125-річчя від дня народження митця / О. М. Качанова // Шкільна бібліотека. – 2013. - № 1-2. – С. 67-69.
Косач Ю. Душі людської чародій / Ю. Косач. – К.: Веселка, 1973. – С. 71-86.
Куценко Л. В. «Благословенні ви, сліди…». Літературознавство / Л. В. Куценко. – Кіровоград: Державне Центрально-Українське видавництво, 1995. – С. 97-101.
Куценко Л. В. Спадкоємець славних традицій: до 100-річчя з дня народження Гната Юри / Л. Куценко // Кіровоградська правда. – 1988. – 8 січня. – С. 4.
Пименов В. Народные артисты: Театральные портреты / В. Пименов. – М.: Искусство, 1986. – С. 161-169.
Танюк Л. Житейське море Гната Юри: Полемічні нотатки / Л. Танюк // Соц. культура. – 1988. - №7. – С. 32-34.
Український театр ХХ століття / Редкол.: Н. Корнієнко та ін. – К.: ЛДЛ, 2003. – 512 с.
Френчко Л. Знаменитости степной столицы: Гнат Юра / Л. Френчко // Ведомости. – 2006. – 5 мая. – С. 8.
Чебишев В. Гнат Юра починав в Олександрії / В. Чебишев // Мол. комунар. – 1991. – 22 червня. С. 8.
Юра Г. П. Моє життя: Спогади, статті / Упоряд., авт., вступ. ст. та приміт. І. О. Волошина / Г. П. Юра. – К.: Мистецтво, 1987. - 183 с.
Юра Ю. В образе Швейка / Ю. Юра // Правда Украины. – 1988. – 8 января. – С. 4.

Інтернет – ресурси

Юра Гнат Петрович [Електронний ресурс]: [В столице установлен памятник Гнату Юре (фото)] // [веб-сайт]. – Режим доступу: izvestia.com.ua/ru/article/.
Юра Гнат Петрович [Електронний ресурс]: [Гнат Юра, которого мы помним и которого мы не знали. / «День»] // [веб-сайт]. – Режим доступу: www.day.kiev.ua/.
Юра Гнат Петрович [Електронний ресурс]: [Дошка пошани в статтях… Олександрівка. Кіровоградська обл.] // [веб-сайт]. – Режим доступу: www.olexandrivka.info/publ/.
Юра Гнат Петрович [Електронний ресурс]: [Історія театру – Національний академічний драматичний театр…] // [веб- сайт]. – Режим доступу: ft.org.ua/history–of–theatre/.
Юра Гнат Петрович [Електронний ресурс]: [Кияни: від А до Я] // [веб-сайт]. – Режим доступу: kraykiev.blogspot.com/.
Юра Гнат Петрович [Електронний ресурс]: [Наш мальовничий край – Підлісне: Юра Гнат Петрович] // [веб-сайт]. – Режим доступу: pidlisne.blogspot.com/.
Юра Гнат Петрович [Електронний ресурс]: [Сьогодні – 125 років від дня народження Гната Юри / УКРІНФОРМ] // [веб-сайт]. – Режим доступу: www: ukrinform.ua/…
Юра Гнат Петрович [Електронний ресурс]: [Що таке Юра Гнат Петрович – УСЕ (Універсальний словник…)] // [веб-сайт]. – Режим доступу: slovopedia. org. ua.
Юра Гнат Петрович [Електронний ресурс]: [Юра Гнат Петрович. Вікіпедія] // [веб-сайт]. – Режим доступу: ru.wikipedia.org/wiki/.