Відділ бібліографії та краєзнавства

Імена, які стали легендою:
біобібліографічний нарис
для учнів середнього і старшого шкільного віку та організаторів дитячого читання

До 100-річчя від дня народження видатних земляків,
учасників Великої Вітчизняної війни:
Березняка Є. С. – Героя України,
Єгорова О. С. – Героя Радянського Союзу,
Фісановича І. І. – Героя Радянського Союзу.

На варті – Пам’ять, невловимий Час,
осяяні їх подвигом – зорею.
Їх очі з неба дивляться на нас,
А душі пролітають над Землею…
…Ніхто не схибив з гордої стежини,
Не зрадив друзів, клятви не зламав,
Бо встав за Волю й Щастя України
І в цім двобої ворога здолав!
(В. Шурапов)

    Імена, які стали легендою: біобібліографічний нарис для учнів середнього і старшого шкільного віку та організаторів дитячого читання. До 100-річчя від дня народження видатних земляків, учасників Великої Вітчизняної війни: Березняка Є. С. – Героя України; Єгорова О. С. – Героя Радянського Союзу; Фісановича І. І. – Героя Радянського Союзу / Кіровоградська обласна бібліотека для дітей ім. А. П. Гайдара; авт.-укладач Л. В. Матвієнко. – Кіровоград, 2014. – 20 с.

Від упорядників

    В історії українського народу події Другої світової та Великої Вітчизняної воєн посідають особливе місце.
    Пам’ять про війну є духовно-історичним надбанням нашого народу.
    Нищівний вал бойових дій двічі прокотився українськими землями, не оминувши жодного населеного пункту, понівечивши долі десятків мільйонів людей.
    Протягом 1225 днів і ночей Україна була ареною жорстоких, кровопролитних боїв. Саме в Україні вирішувалася доля війни в Європі. Саме тут проводилася більшість великомасштабних операцій 1941-1944-х років, які, зрештою, вирішили долю всієї війни.
    В 2015 році ми будемо відзначати 70-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років.
    Час зарівняв окопи, на полях минулих битв колосяться хліба, виросли нові покоління.
    Сліди війни зникають з лиця Землі. Але ніколи не зникне пам’ять про велику Перемогу, про людей, які винесли випробування найжорстокішою війною.
    Всі ветерани і учасники Великої Вітчизняної війни – герої. Але й серед них є особлива категорія людей, кого називаємо героями з великої літери – Героями Радянського Союзу. І неважливо, що вже не існує такої держави: героїзм – категорія вічна поза простором і часом.
    Цього звання було удостоєно 11635 осіб, з них: 2072 – українці, в тому числі 135 – наші земляки.

     В 2014 році виповнюється 100 років від дня народження Героя України Березняка Євгена Степановича (1914–2013) та Героїв Радянського Союзу Єгорова Олексія Семеновича (1914–1970) і Фісановича Ізраїля Ілліча (1914–1944).
    Біографія кожного з них – це окрема сторінка в історії нашого краю.
    Намагаючись задовольнити інтерес користувачів до подій в роки Другої світової війни, укладачі біобібліографічного нарису вважають за необхідне розповісти про участь земляків – героїв у Великій Вітчизняній війні та їх внесок у Велику Перемогу.
    Для біобібліографічного нарису відбиралася література та періодика з фондів обласної бібліотеки для дітей ім. А. П. Гайдара, а також використовувалися електронні ресурси бібліотек України.
    Бібліографічні записи розташовано за алфавітом авторів або назв (за відсутністю автора).
    Видання розраховане на широке коло користувачів бібліотеки: шкільну молодь, краєзнавців, бібліотекарів, педагогів.
    Упорядники не претендують на повну вичерпність інформації.

Березняк Євген Степанович
(1914 – 2013)

    Євген Березняк, відомий як майор Вихор, - розвідник, командир групи «Голос», який у далекому 1944 році врятував від знищення замінований польський Краків.
    Це він – прототип роману Юліана Семенова і художнього фільму «Майор Вихор». Багатьом відомо, що карколомні пригоди героя фільму «Майор Вихор» майже з документальною точністю відтворюють реальні події з біографії Євгена Степановича Березняка. Він народився 25 лютого 1914 року у м. Катеринославі, нині – Дніпропетровськ.
    1928 року Євген Березняк закінчив педагогічний технікум у місті Зінов’євську, нині – Кіровоград. Свій перший урок сімнадцятирічний вчитель провів у початковій школі на Кіровоградщині, де працював після закінчення семирічки і педтехнікуму. До того часу молодий фахівець встиг побувати «петлюрівцем», лише замалим не потрапивши до розстрільних списків 1937 року.
    Потім – завідував народною освітою міста Львова. Він згадував, що тут було 90 польських, 14 єврейських і 3 українські школи.
    Вже до літа 1941 року останніх стало аж 70, а тим часом на стіл самому Сталіну лягла скарга на «извращение» національної політики партії під час українізації львівських шкіл.
    Приїзд комісії, що почала свою роботу 10 червня 1941 року, не міг обійтися без оргвисновків, та початок війни, як небезпідставно вважав Березняк, врятував його від біди, можливо, навіть, від смерті.
Встигнувши евакуюватися до рідного Дніпропетровська, колишній учитель за завданням компетентних органів залишився на окупованій території для підпільної роботи.
    Невдовзі після визволення Дніпропетровщини, Євген Березняк уже навчався у спецшколі, а в серпні 1944 р. групу парашутистів скинули в Польщі поблизу Кракова. До групи також увійшли наш земляк лейтенант Олексій Шаповалов (псевдонім «Гроза») та радистка Ася Жукова (Груша). Що було далі в загальних рисах розповідає відомий художній фільм «Майор Вихор». Встановлення плану оборонних укріплень, дислокації німецьких бойових частин, та, що найважливіше, виявлення системи мінування міста Кракова, що дало змогу вчасно її знешкодити, – ось далеко не повний перелік лише основних результатів 156-деннної роботи розвідгрупи у ворожому тилу.
    Оскільки Євген Березняк деякий час перебував у гестапівських застінках, то потрапив до таборів НКВС, де й зустрів День Перемоги. У 1947 році закінчив історичний факультет Львівського педагогічного інституту.
    Освіті віддав 67 років життя. Автор шести монографій, трьох томів вибраних педагогічних праць, значна частина яких присвячена спадщині В. О. Сухомлинського, досвіду роботи кращих шкіл Кіровоградщини (Павлиської, Богданівської, Новопразької та ін.).
    Протягом багатьох років очолював Управління шкіл Міністерства освіти України. Заслужений учитель УРСР (1961), доктор педагогічних наук (1968), Почесний академік Академії педагогічних наук. Одночасно – легендарний розвідник часів Другої світової війни («Майор Вихор»), розсекречений у 70-і роки XX століття.
    Про свою розвідувальну діяльність він розповів у книгах «Я – Голос», «Пароль: Dum spiro», «Операція «Голос». Їх загальний наклад – понад 2 млн. примірників.
    Євген Березняк – Герой України, Почесний громадянин міст Києва і Кракова.

Література

Україна. Верховна Рада. Про відзначення 100-річчя із дня народження Євгена Березняка: Постанова // Урядовий кур’єр. – 2013. – 12 грудня. – С. 13.
Березняк Є. С. Миттєвості мого життя / Є. С. Березняк. – К.: «Генеза», 2002.
Березняк Е. С. Операция «Голос»: рассказ разведчика / Е. С. Березняк. – М.: Республика, 1992. – 256 с.
Березняк Е. С. Пароль «Dum spiro…»: рассказ разведчика / Е. С. Березняк; лит. запись Б. Н. Хандроса. – К.: Политиздат Украины,1987. – 238 с.; ил.
Березняк Є. Пароль «Dum spiro…»: розповідь розвідника / Є. Березняк. – К.: Генеза, 2003. – 220 с.
Березняк Е. С. «Я – Голос»: приключенческая повесть / Е. С. Березняк; лит. запись Б. Хандроса. – М.: Мол. гвардия, 1971. – 208 с.; ил.
Конарева Л., Михайленко Н. Розвідником був понад рік, а педагогом – усе життя / Л. Конарева, Н. Михайленко // Урядовий кур’єр. – 2013. – 14 грудня. – С. 16.
Львова І. Євген Березняк: невідомі факти легендарної біографії / І. Львова // Народне слово. – 2014. – 20 лютого. –  С. 7.
Львова І. «Майор Вихор: «Остаточно мене реабілітували лише 1965 року» / І. Львова // Експрес. – 2013. – 20 травня.
Львова І. «Ми слухали трансляцію про Парад Перемоги і відчували такий розпач!»: Легендарний майор «Вихор» напередодні ювілею – 100-річчя (!) вперше розповів невідомі факти своєї біографії / І. Львова // Експрес. – 2013. – 9 – 16 травня. – С. 3.
Майор Вихор завершив війну … капітаном: 100 років з дня народження Євгена Березняка // Урядовий кур’єр. – 2014. – 22 лютого. – С. 12.
Семёнов Ю. Майор Вихрь: роман / Ю. Семёнов. – М.: Воениздат, 1967. – 317 с.
Ткачук М. «Я був 12 разів за півкроку до смерті»: інтерв’ю з Є. Березняком / М. Ткачук // Україна молода. – 2014. – 20 березня.
Хижняк Б. Для мене він був генералом в освіті / Б. Хижняк // Освіта України. – 2004. - №15.
Чижевський Б. Народний учитель – Герой України: до 100-річчя від дня народження Є. С. Березняка / Б. Чижевський // Рідна школа. – 2014. - №1-2. – С. 12-16.
Ярмаченко М., Чижевський Б. Народний учитель – Герой України / М. Ярмаченко, Б. Чижевський // Освіта України. – 2004. – №15.

Інтернет-ресурси

Березняк Євген Степанович [Електронний ресурс]: [Березняк Євген Степанович - Вікіпедія] // [веб-сайт]. – Режим доступу: uk.wikipedia.org/…
Березняк Євген Степанович [Електронний ресурс]: [Березняк Євген Степанович – Золоте сузір’я України] // [веб-сайт].- Режим доступу: who–is–who.ua/main/paqe/suzirya/
Березняк Євген Степанович [Електронний ресурс]: [Березняк Евгений Степанович – легендарный «майор Вихрь»] // [веб-сайт]. – Режим доступу: www.yotube.com/watch?
Березняк Євген Степанович [Електронний ресурс]: [Биография. Евгений Березняк] // [веб-сайт]. – Режим доступу: www.peoples.ru/military/hero/berezniak
Березняк Євген Степанович [Електронний ресурс]: [Він був учителем, а розвідником став через необхідність…] // [веб-сайт]. – Режим доступу: www.ukrinform.ua/…/vin byv vchitelem a ro…
Березняк Євген Степанович [Електронний ресурс]: [Герой України Березняк Євген Степанович] // [веб-сайт]. – Режим доступу: www.qur.mil.qov.ua/…/berezniak–evhen–stepan…
Березняк Євген Степанович [Електронний ресурс]: [Євген Березняк – Історична правда] // [веб-сайт]. – Режим доступу: www.istprvda.com ua/articles/
Березняк Євген Степанович [Електронний ресурс]: [Євген Березняк / Персоналії / Проект «Українці в світі»] // [веб-сайт]. – Режим доступу: www.Ukrainians–world.org.ua/…
Березняк Євген Степанович [Електронний ресурс]: [Легендарный разведчик Евгений Степанович Березняк] // [веб-сайт]. – Режим доступу: urb-a.Iivejourna.com/

Єгоров Олексій Семенович
(1914 – 1970)

    Єгоров Олексій Семенович – Герой Радянського Союзу, підполковник, учасник партизанського руху в Україні та Чехословаччині в роки Великої Вітчизняної війни.
    Він народився 9 листопада 1914 року в м. Андижані (Узбекистан). Працював на підприємствах м. Алма-Ати.
    В роки Великої Вітчизняної війни, закінчив школу особливого призначення при Центральному штабі партизанського руху. Він оволодів складним мистецтвом підривника і водночас організацією диверсійної справи.
    Справжньою школою для О. С. Єгорова було партизанське з’єднання уславленого ватажка народних месників Олександра Федорова, майбутнього Двічі Героя Радянського Союзу.
    29 серпня 1944 року у Словаччині спалахнуло антифашистське національно – визвольне повстання. З метою надання допомоги повстанцям український штаб партизанського руху перекинув на територію Словаччини кілька партизанських груп. Серед них найчисельнішою і найактивнішою була група підполковника Єгорова.
    Один за одним злітали під укіс ешелони з фашистами та військовою технікою, залізничні та автомобільні мости. Транспортні магістралі країни були повністю паралізовані. Гітлерівці кинули на пошуки диверсантів значні сили, але ті були невловимими.
    В 1944 р. повстанці і партизани за допомогою 1-го Українського та 1-го Чехословацького корпусу, сформованого в Україні, та народних месників з Банської Бистриці, Буковця, Придайни, Лученця, які йшли і йшли до Єгорова, громили ненависного ворога.          
    Закінчилася війна. Олексій Єгоров став національним героєм тодішньої Чехословаччини. Уряд Чехословаччини нагородив Єгорова орденом і медаллю Яна Жижки, медаллю «За хоробрість», французькою медаллю «Вікторія», «Військовим хрестом». На відзнаку визначних бойових заслуг уряд Чехословаччини заснував напередодні 20-річчя Словацького повстання і визволення країни від фашистів нагороду «Партизанська зірка О. С. Єгорова», яку йому вручили пізніше.
    За мужність і героїзм проти загарбників Єгорову Олексію Семеновичу в 1945 році було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
    Після війни підполковник О. С. Єгоров поселився у місті Кіровограді. За традицією того часу фронтовиків-орденоносців висували на партійну роботу. Олексія Семеновича після закінчення Вищої партійної школи призначили першим заступником Кіровоградського облвиконкому, де він відповідав за промисловість області. Він зробив чимало добрих справ для міста, тому підтвердження – три ордени Трудового Червоного Прапора.
    Від області він був відповідальний за будову Кременчуцької ГЕС, під його опікою зводилося і нове місто Світловодськ.
    На той час при безпосередній участі Олексія Семеновича у місті Кіровограді було споруджено універмаг «Дитячий світ», приміщення спортивної школи, ресторан «Весна», готель «Київ», з’явилися тролейбуси. На його рахунку газифікація обласного центру, спорудження Колгоспного ринку, водовід «Дніпро – Кіровоград», він виступив ініціатором спорудження сучасного комплексу професійного ліцею.
    Олексій Семенович Єгоров, мов боєць на фронті, помер на посту заступника голови облвиконкому 16 квітня 1970 року. Долею йому було відміряне всього 56 весен. Три з них відібрала війна.
    Героя поховано на Меморіальному цвинтарі Кіровограда, де йому встановлено пам’ятник. Крім вулиці Єгорова, у місті його ім’я носять школа №9 та професійний ліцей, на території якого відкрито бюст Герою Радянського Союзу Олексію Семеновичу Єгорову.
    На будинку, де він жив разом із сім’єю за адресою: м. Кіровоград, вул. Декабристів, 10 встановлено меморіальну дошку.
    Пам’ять Олексія Семеновича увічнена у Словаччині: в Банській Бистриці вулиця носить ім’я Єгорова; він - Почесний громадянин міста Банська Бистриця; його іменем у Татрах названий перевал Альоші.

Література

Вечная память героям: фото О. Шрамко // Ведомости Плюс. – 2010. – 14 мая. – С. 3: илл.
Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Т. 1. – М.: Воениздат, 1987. – С. 467.
Дацька В. Людина з легенди: 27 серпня виповнилось 60 років з дня початку Словацького національного повстання / В. Дацька // Народне слово. – 2004. – 26 серпня. – С. 3: фото.
Лісниченко Ю. Вшанування героїв – земляків / Ю. Лісниченко / Вечірня газета. – 2010. – 7 травня. – С. 2.
Матівос Ю. М. Сторінки безсмертя: Історико – краєзнавчий нарис / Ю. М. Матівос. – Кіровоград: Степ, 2005. – 144 с., 14 л. фотоіл.
Нечай П. Е. Звезда Егорова / П. Е. Нечай. – М.: Воениздат, 1975. – 224 с.
Погрібний В. Імена: Кіровоград: від Єгорова … до Гончаренка / В. Погрібний // Кіровоградська правда. – 2004. – 18 вересня. – С. 3.
Френчко Л. Знаменитости степной столицы / Л. Френчко // Ведомости Плюс. -2005. – 15 апреля. – С. 8: фото.
Цибульський М. Головний подвиг Героя війни / М. Цибульський // Народне слово. – 2004. – 23 листопада. – С. 3.
Шурапов В. П. Земний уклін тобі, солдате…: документальна розповідь / В. П. Шурапов, Р. Федосєєва. – Кіровоград: КОД, 2005. – 339 с.: фотоіл.

Інтернет-ресурси

Єгоров Олексій Семенович [Електронний ресурс]: [Герой Советского Союза Егоров Алексей Семёнович…] // [веб-сайт]. - Режим доступу: www.warheroes.ru/hero.asp?
Єгоров Олексій Семенович [Електронний ресурс]: [Єгоров Олексій Семенович] // [веб-сайт]. – Режим доступу: Iib.kr.ua/w/index.php?cateqaryid
Єгоров Олексій Семенович [Електронний ресурс]: [Егоров Алекей Семёнович - Википедия] // [веб-сайт]. – Режим доступу: ru.wikipedia.org/wiki/
Єгоров Олексій Семенович [Електронний ресурс]: [Звезда Егорова (fb2) I Либрусек] // [веб-сайт]. – Режим доступу: Iib.rus.es/b/399595/read
Єгоров Олексій Семенович [Електронний ресурс]: [Кіровоградщина в роки Великої Вітчизняної війни] // [веб-сайт].– Режим доступу: Iib.kr.ua>w/index.php?cateqoryid
Єгоров Олексій Семенович [Електронний ресурс]: [Лариса Кондрунина. Мой дед Егоров Алексей Семёнович…] // [веб-сайт]. – Режим доступу: www.vsisumy.com
Єгоров Олексій Семенович [Електронний ресурс]: [Пам’ятник О. С. Єгорову - Кіровоград] // [веб-сайт]. – Режим доступу: wikimapia.orq>24320307/uk/Пам’ятник О. С. Єгорову
Єгоров Олексій Семенович [Електронний ресурс]: [Синдром безпам’ятства – Мої статті – Каталог статей – Український…] // [веб-сайт]. – Режим доступу: novokozachin.at.ua>pubI/sindrom bezpamjatstva/

Фісанович Ізраїль Ілліч
(1914 – 1944)

       Одним із незабутніх імен, яким по праву пишається наше місто Кіровоград, є ім’я Ізраїля Ілліча Фісановича.
    Його біографія була типовою для тогочасного молодого покоління. І. І. Фісанович народився 1 листопада 1914 р. в місті Єлисаветграді (нині – м. Кіровоград) в бідній сім’ї службовця. Щоб якось звести кінці з кінцями, його батько вирішив переїхати до Харкова. Тут юнак закінчив семирічку і вступив до фабрично–заводського училища при заводі сільськогосподарських машин «Серп і молот». Потім було Військово-Морське училище імені М. В. Фрунзе. Після його закінчення служив на підводних човнах на Балтійському та Північному флотах.
    Пройшов шлях від командира підводного човна до флагманського штурмана бригади підводних човнів.
    В 1940 р. направлений на Вищі спеціальні курси командного складу підводного плавання (м. Ленінград), де він і зустрів початок Великої Вітчизняної війни.
    Повернувся на Північний флот. 7 липня 1941 р. прийняв командування підводним човном «М – 172» бригади П4 Північного флоту. До весни 1942 року зробив 17 бойових походів, в яких провів 12 торпедних атак. Було потоплено 13 транспортних засобів противника.
    З першого ж бойового походу І.І.Фісанович очолив когорту майстрів торпедної атаки. Були виконані завдання з евакуації та десантування розвідгруп в тил ворога. Всі члени екіпажу М – 172 були нагороджені орденами і медалями, багато хто неодноразово.
    Указом Президії Верховної Ради СРСР від 3 квітня 1942 р. за «мужність і відвагу, проявлені в боях з німецько-фашистськими загарбниками» капітан-лейтенанту Фісановичу Ізраїлю Іллічу присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
    У травні 1943 р. І. І. Фісанович прийняв командування підводним човном «В - 1». Під час руху з Англії човен загинув, екіпаж довгий час вважався зниклим безвісти. Існувало кілька версій трагедії. За однією – підводний човен підірвався на плаваючій міні, по іншій – сталася аварія. Вірогідніша версія: човен відхилився від встановленого маршруту руху. 27 липня 1944 р. був помилково атакований, як німецький, англійським літаком «Ліберейтор» і потоплений глибинними бомбами.
    Герой Радянського Союзу І. І. Фісанович навічно зарахований до списків військової частини. Його ім’ям названо вулиці у містах Кіровограді, Харкові та м. Полярний Мурманської області. У Кіровограді та Харкові в пам’ять про славетного земляка встановлено меморіальну дошку і пам’ятний знак.
    У 2009 р. в Шотландії в порту Данді було відкрито пам’ятник підводникам, які загинули в роки Другої світової війни, на якому серед сотень прізвищ висічені імена моряків екіпажу Фісановича.
Ізраїль Ілліч Фісанович був дуже обдарованою людиною. Він складав вірші, пісні, писав газетні і журнальні статті.
    У 1944 р., ще за життя була видана його книга «Записки підводника», яка розповідає про бойові діла підводників в роки Великої Вітчизняної війни. Ним же підготовлено рукопис книги «Історія Червонопрапорної М – 172». Книга вийшла у світ в 1956 р.
    Про подвиги підводників та їх командира повідомляли центральні газети. Важливо, що про бойові справи Фісановича писали відомі письменники В. Каверін, М. Асеєв, адмірал А. Головко, композитор Є. Жарковський, бойові побратими Іосселіані та І. Колишкін.
    Так, контр-адмірал І. Колишкін згадує: «Зовнішність Фісановича не нагадувала бравого «морського вовка». Середнього зросту, з чистим високим чолом, сірими мрійливими очима, оточеними густими чорними віями, з трохи відстовбурченими вухами… Але яка то була людина!».
    Широта його ерудиції вражала багатьох: історія військово-морського мистецтва і тактика, техніка і література – улюблені теми його розмов. А якщо його «завести», він міг годинами з великим почуттям читати уривки з пушкінського «Євгенія Онєгіна», з бадьорого ритмічного «Хорошо» Маяковського чи сумної шевченківської «Катерини».
    Після 16-го вдалого заходу «М – 172» (чи «Малятка», як його називали) у Заполярному з Фісановичем зустрівся військовий кореспондент, письменник В. Каверін. Він тоді закінчував другу книгу роману «Два капітани». Бесіда настільки вразила письменника, що він переносить місце дії роману у військовий час в Заполяр’я і зв’язує долі героїв своєї книги з бойовою діяльністю підводників Півночі.
    У розділі «За тих, хто в морі» від імені головного героя Сані Григор’єва він пише: «Кожний військовий труд важкий, але труд підводників, особливо на «Малятках» такий, що я б, здається, не згодився проміняти один похід «Малятка» на десять найнебезпечніших вильотів. У парі з одним капітаном мені вдалося потопити третій транспорт противника наприкінці серпня 1942 року. «Малятко» відомого Ф. з моєю допомогою потопило четвертий».
    Так Веніамін Олександрович Каверін, на знак глибокої поваги до підводників, не розкриваючи імені, вводить в роман командира підводного човна «М – 172» Героя Радянського Союзу І. І. Фісановича. Він загинув у 29 років, але його ім’я – це гордість і слава нашого краю.

Література

Герои Советского Союза: краткий биографический словарь в двух томах: Т.2. – М.: Воениздат, 1987. – С. 658.
Дацька В. Море було його стихією і любов’ю / В. Дацька // Вечірня газета. – 2009. – 11 вересня.
Дацька В. Море було його стихією і любов’ю: 10 листопада 2004 року виповнилося 90 років з дня народження нашого земляка, Героя Радянського Союзу, легендарного Ізраїля Ілліча Фісановича / В. Дацька // Кіровоградська правда. – 2004. – 11 листопада. – С. 2.
Кобець О. Він повернувся в Кіровоград / О. Кобець // Безпека життєдіяльності. – 2007. - № 4. – С. 37: фото.
Колечкин В. Одиссея капитана Фисановича: к 70-летию гибели Героя Советского Союза И. И. Фисановича / В. Колечкин // Украина-центр. – 2014. – 29 мая. – С. 20.
Трибуцька О. Герої Кіровоградщини – захисники Вітчизни / О. Трибуцька // Народне слово. – 2010. – 15 квітня. – С. 7.
Шурапов В. П. Земний уклін тобі, солдате: документальна розповідь / В. П. Шурапов, Р. Федосєєва. – Кіровоград: КОД, 2005. – 339 с.: фотоіл.
Юрченко А. Елисаветград – Ленинград – Гамбург, или Возвращение к легенде / А. Юрченко // Украина-центр. – 2008. – 25 июля. – С. 8.

Інтернет-ресурси

Фісанович Ізраїль Ілліч [Електронний ресурс]: [Втрачений герой Кіровограду – fakel.kr.ua] // [веб-сайт]. – Режим доступу: fakel.kr.ua/…/3092–vtrachenyi–heroi–kirovohra…
Фісанович Ізраїль Ілліч [Електронний ресурс]: Герой Советского Союза Фисанович Израиль Ильич] // [веб-сайт]. – Режим доступу: submarine-at-war.ru/mens/fisanovich i i.html.
Фісанович Ізраїль Ілліч [Електронний ресурс]: [Загадочная гибель подлодки Фисановича – Правда.Ру] // [веб-сайт]. – Режим доступу: www.pravda.ru…
Фісанович Ізраїль Ілліч [Електронний ресурс]: [Ізраїль Ілліч Фісанович – біографія. – PEOPLE.SU] // [ваб-сайт]. – Режим доступу: www.people.su/ua/
Фісанович Ізраїль Ілліч [Електронний ресурс]: [Персональный сайт – Фисанович Израиль Ильич] // [веб-сайт]. – Режим доступу: qeroykursk.narod.ru/index /
Фісанович Ізраїль Ілліч [Електронний ресурс]: [У Кіровограді з’явився пам’ятник підводнику - земляку] // [веб-сайт]. – Режим доступу: qre4ka.Info/…/4922–u–kirovohradi–z–iavytsia–p…
Фісанович Ізраїль Ілліч [Електронний ресурс]: [Фісанович Ізраїль Ілліч - Вікіпедія] // [веб-сайт]. – Режим доступу: uk.wikipedia.org/wiki/
Фісанович Ізраїль Ілліч [Електронний ресурс]: [Фисанович Израиль Ильич – Герои страны] // [веб-сайт]. – Режим доступу: www.war heroes.ru/hero/hero.asp?Hero
Фісанович Ізраїль Ілліч [Електронний ресурс]: [Чем знаменит морской капитан Фисанович Израиль Ильич] // [веб-сайт]. – Режим доступу: www.bolshoyvopros.ru/…/378132–chem.–znamenit–morskoj–kapitan–fisa…
Фісанович Ізраїль Ілліч [Електронний ресурс]: [Як загинув підводник Фісанович] // [веб-сайт]. - Режим доступу: www.pravda–kr.com.ua/…/66–jak–zaqinuv–pid…