Відділ інформаційно-бібліографічних послуг та краєзнавства

«Життя, віддане науці»

(Біобібліографічне досьє до 200-річчя від дня народження В. І. Григоровича засновника слов’янської філології, палеографа, педагога)

«Життя його – ряд особистих жертв,
діяльність – подвижництво
незвичайного вченого»

О. О. Кочубинський

        Учений-слов’янознавець Віктор Іванович Григорович дослідив і розробив ряд важливих питань з археології, історії, мов та літератур слов’янських народів.
        Вивчав пам’ятки слов’янської писемності, історичні зв’язки слов’ян, літератур і мов, болгарські та македонські діалекти. Він довів, що письменність і культура слов’янських народів виникли на суто слов’янському ґрунті, а не завезені ззовні. Перу видатного етнографа та лінгвіста належать більше 50 наукових праць, серед них «Статті, що стосуються стародавньої слов’янської мови» та «Слов’янське наріччя» (1884), де вчений дав фонологічну і морфологічну характеристику української мови. Мета цього видання – привернути увагу до особистості та наукового подвижництва вченого, його краєзнавчих досліджень на теренах Європи та України.

Початок наукового шляху:

        Віктор Іванович Григорович народився 12 травня 1815 р. у місті Балта Подольської губернії, у родині дрібного чиновника. Його батько був українцем, мати (уроджена Шелеховська) походила зі шляхетного польського роду. Середню освіту Віктор здобув в уніатському училищі при монастирі Василіанського ордену міста Умані. Рання смерть матері прискорила формування його характеру. Хлопчик відрізнявся від однолітків неабиякими здібностями, але ріс тихим, сором’язливим, лагідним, надзвичайно відповідальним. Віктор допомагав батькові виховувати молодшого брата Олімпія, пізніше матеріально підтримував незаміжню сестру, яка терпіла нестатки. П’ятнадцятирічним юнаком він вступив до Харківського університету, а після його закінчення в 1833 р. продовжив навчання у Дерптському університеті, де під керівництвом досвідчених викладачів вивчав античну історію, слов’янські мови, філософію. 1838 року Віктор Григорович закінчив цей навчальний заклад і наступного року на запрошення Казанського університету очолив кафедру історії та літератури слов’янських говорів.

Професор Казанського (1938-1942) та Московського (1848-1865) університетів

        В. І. Григорович підготував й успішно захистив у березні 1840 р. кандидатську дисертацію «Исследования о церковнославянском наречии, основанное на изучении его в древнейших памятниках и отношении его к новейшим наречиям». Він одним із перших обґрунтував концепцію тісних взаємозв’язків слов’янських літератур, виявив деякі їхні спільні закономірності розвитку, простежив еволюцію літературного процесу слов’янських народів як складових єдиного цілого. В. І. Григорович зробив спробу вписати літературний поступ слов’ян у контекст загальноєвропейського культурного розвитку. Вчений охарактеризував особливості слов’янства за даними літературних пам’яток, оцінив спільнослов’янське літературне надбання, визначив внесок слов’ян у формування загальнолюдських духовних цінностей.

Наукові подорожі країнами Європи

        Щоб спростувати наукову неспроможність і політичну замовність «норманської теорії», Вікторові Івановичу довелося протягом трьох років подорожувати слов'янськими країнам. Метою цих наукових екскурсій було розв'язання проблеми початку слов'янської літератури, її збереження в пам'ятках писемності і в живій мові.
        Віктор Іванович особисто відвідав Константинополь, Солунь, Афон, Македонію, Болгарію, Угорщину, зупинився у Відні, відтак вирушив у Далмацію, подорожував шляхами Чорногорії, Хорватії, Сербії, потім попрямував до Моравії і Чехії. Під час поїздки він збирав етнографічний і фольклорний матеріал, записував безпосередньо з уст народу пісні, казки, повір’я, діалектні слова. У Стамбулі Григорович відвідав бібліотеку Єрусалимського Патріархату, в Австрії ознайомився із зібранням стародавніх слов’янських рукописів австрійського консула А. Михановича.
        Працював з книжковими та архівними зібраннями на Афоні, коротко описавши найбільш цікаві. У загальній складності Григорович переглянув біля 580 томів слов’янських і грецьких рукописів і опублікував короткі відомості про найважливіші з них.
        На думку відомого славіста кінця ХІХ – початку XX століття професора Олександра Івановича Александрова, «жодна експедиція не приносила науці таких великих результатів, як самітня, добровільна подорож В. І. Григоровича. Кожен крок Григоровича у кожному новому краї його історичного об’їзду ознаменувався відкриттям».
        Під час відрядження вчений зустрічався з відомими славістами. У Відні, наприклад, разом із Ф. Міклошичем та В. Караджичем переглядав і систематизував привезені рукописи. Він намагався якнайчастіше бувати вдома у Вука Стефановича Караджича ще й тому, що закохався у доньку сербського славіста.
      Вільгельміна (Міна) Караджич-Вукоманович була художницею, що опановувала мистецтво малярства самотужки: спочатку копіювала картини відомих майстрів в галереях, потім малювала автопортрети і портрети близьких.
         Як секретар допомагала батькові впорядковувати збірники сербського фольклору: приказок, пісень, переказів.
         Хоча дівчина відповідала взаємністю, вже готувалися до весілля, але, через невідомі нам причини, молоді не побралися. Мабуть, ця подія дуже болісно вразила емоційного Віктора Івановича, він з плином літ так і не зустрів дівчини своєї мрії і залишився самотнім.
        За результатами наукового відрядження Григорович написав «Нарис подорожі по Європейській Туреччині» (1848), друге видання якого вийшло друком 1877 року.
        Праця мала велике значення для розробки багатьох галузей слов’янознавства і містила унікальні відомості з історії балканських народів, етнографії, фольклористики, топоніміки, діалектології, історії церкви. Під час експедицій йому вдалося знайти унікальні рукописи слов’янської культури і писемності ХІХ ст.: Маріїнське євангеліє та Хілендарські листки.
        На жаль, зібраними матеріалами В. І. Григорович не зміг сповна скористатися для публікації своїх лінгвістичних досліджень – через обмеженість тогочасних технічних засобів для друкування знаків, котрі відбивають усю різноманітність звуків слов’янських мов. Багато рукописів з його колекції стали предметом дослідження інших учених. Маріїнське євангеліє, наприклад, було опубліковано й описано В. В. Ягичем у 1883 р.

Григорович і Одеса

        В. І. Григорович у 1865 році був запрошений викладати в Одесу – професором новоствореного Новоросійського університету (нині Одеський Національний університет ім. І. І. Мечникова).
        Став він першим деканом історично-філологічного факультету, ініціатором створення слов'янського товариства, яке займалося вивченням місцевої історії, етнографії, археології. Вчений з натхненням шукає свідчення перебування слов'ян, не раз особисто організовує наукові експедиції на південь України, входить у безпосередні стосунки з населенням, вважаючи такий спосіб найбільш ефективним. Він закликає вивчати рідний край, оглядає архіви, книгосховища, друкує свої роботи в місцевій пресі.
        Заглиблений у наукову роботу, Віктор Іванович був невибагливим у побуті, намагався ухилятися від світських розваг, вживав просту їжу, одягався дуже скромно, ходив зазвичай у непоказному, потертому пальті, у простому кашкеті (циліндр надягав у рідкісних офіційних випадках), часто проста ситцева сорочка визирала з-під рукавів його сюртука. У такому костюмі, звісно, важко було вгадати у ньому генерала, статського радника і різних орденів кавалера.
        Він читав лекції з щирою залюбленістю у свій предмет, з повною готовністю ділитися зі своїми слухачами здобутими знаннями. Завжди був готовий допомогти у заняттях студентам. Григорович привабив до себе студентів незвичайною на ті часи простотою обходження з ними, товариською близькістю до них. Це різко відрізняло його від інших тодішніх професорів, які здебільшого трималися стосовно студентів суто по-начальницьки.

Історико-краєзнавчі дослідження

        Як відзначав дослідник історичних поглядів В. І. Григоровича О. Є. Сергєєв, саме на третій, заключний, етап наукової діяльності вченого (1863-1875) припадає активізація його інтересу до історичних досліджень. Серед них провідне місце належало історико-краєзнавчій тематиці.
        Найповніше цю тезу висловив сучасник вченого, видатний історик, Ф. І. Успенський: «Всі його дослідження Півдня просякнуті переконанням та свіжістю ідеї. Григорович за властивістю свого розуму і попереднього досвіду, відрізнявся особливим вмінням ставити такі завдання, які розв'язувалися на основі подорожей та досліджень на місці. У дослідженнях та розмовах з місцевими старожилами він на літу схоплював натяки і вказівки, які слугували йому провідною ниткою в подальших пошуках, приводячи до цікавих висновків та побудов».
        У них була проголошена думка про необхідність залучення до збирання важливих археологічних, археографічних, етнографічних, картографічних джерел. Вчений, зокрема, зазначав: «…За допомогою досліджень на місці треба приготувати докладні списки не тільки населених пунктів, але й тих, що оточують їх в якості балок, пагорбів, долин, городищ та різних урочищ. Зібрані назви повинні бути витлумачені лінгвістично».

В. І. Григорович в Єлисаветграді

        Після десятиріччя викладання в Новоросійському університеті Одеси, вирішив піти у відставку. 1876 року В. І. Григорович вирішує переселитися до Єлисаветграда – центрального в географічному й етнографічному плані населеного пункту Новоросійського краю. Тут він продовжує історико-етнографічні дослідження, розробляє нові напрями наукової діяльності. Вчений згуртовує навколо себе місцевих ентузіастів, прихильників вивчення слов'янських мов.
        Будиночок В. Григоровича на околиці Єлисаветграда стає центром дослідної діяльності учнів і послідовників професора. В ньому часто збираються викладачі місцевих навчальних закладів, шанувальники таланту вченого. Планував вивчати духовні скарби місцевих старообрядців, особливо коштовного лицевого Євангелія Покровської церкви єдиновірців, написаного на пергаменті у XIV-XV століттях. Крім того, мав намір викладати в Єлисаветградському земському реальному училищі, в якому вже працювали його учні М. Р. Завадський, В. М. Ястребов та інші. Оселився у невеликій квартирі на Чечорі по вул. Биківській на околиці міста біля Інгулу. Коли дозволяв стан здоров’я, збирав місцеві перекази, цікавився у старожилів походженням географічних назв, розпитував їх про давні часи, але розгорнути дослідження не встиг. Несподівана застуда переросла в запалення легень. 31 грудня 1876 року Віктор Іванович помер. Вшанувати пам’ять професора вирішили небайдужі громади декількох міст.

Два пам’ятники професору трьох університетів

        Пам'ятник Віктору Івановичу Григоровичу – перший у нашому місті пам’ятник. І цей пам’ятник – самовідданому вченому. До цього увічнювали подібним чином лише монархів, полководців, письменників. Гроші для спорудження монументу на могилі вченого на Петропавловському кладовищі збирали члени історико-філологічного товариства Новоросійського університету, студенти і викладачі з Москви, Казані та Одеси. Жителі Єлисаветграда внесли близько 500 карбованців із загальної суми 2050.
        Одеський скульптор В. В. Едуардс виготовив пам'ятник ученому, відмовившись від оплати за роботу. Бюст і п'єдестал з каррарського мармуру (з району італійської Тоскани). На чотирикутному п'єдесталі під бюстом кілька книг, а під ними – бордюр у слов'янському стилі, в який вплетений спереду хрест. На п'єдесталі прибитий пергамент з текстом: «ИСКЪІИ ПРАВЪДЬІ МЪУЪТНАІЄГО СВЬТА СЕГО» («Шукач істини в цьому мінливому світі» переклад уклад.) слов'янським шрифтом зверху, а нижче в п'ять окремих рядків текст: «Македония, Византия, Южная Русь во имя славянства». Шрифт крупніший, щоб виділити графічно слова, які об'єднували наукові прагнення ученого. Унизу пергамента автограф і печать Григоровича. У нижній частині п'єдесталу: «Виктор Иванович Григорович. От учеников и почитателей. Родился в 1815 г. Скончался в 1876 г.».
        Погруддя опиралось на три масивних томи книг, покладених на високий гранітний постамент. На відкриття його 18 жовтня 1892 року на Петропавлівський цвинтар зібралися сотні єлисаветградців.
        Біля прикрашеної десятками вінків могили Григоровича відбувся мітинг, на якому виступили багато відомих учених, друзів і товаришів ученого – професори Ф. І. Успенський, О. І. Кирпичников, А. І. Маркевич, В.Н.Ясребов, колишні студенти. Наголошували на скромності професора, який сам вважав себе чорноробочим від науки. Знакові слова належали О. О. Кочубинському, доценту і учню професора: «Завидна доля випала вам, Єлисаветградці, надати останній притулок людині, яка жила одним почуттям – любовю до слов’янства і людства».
        Та оскільки могила Григоровича знаходилася у загорожі біля Петропавлівської церкви, яку знищили у 30-ті роки минулого століття, то разом з церквою сплюндрували і могилу Григоровича. Надгробний пам'ятник ученого кілька десятиліть знаходився на подвір'ї краєзнавчого музею. Про це свідчить фотографія з особистого архіву кіровоградця Юрія Тютюшкіна, датована 1949 роком. Дехто з краєзнавців вважає, що могилу видатного ученого сплюндрували на початку 80-х років минулого століття, коли забудовували житловий масив на вулиці Полтавській, а пам'ятник перенесли на Рівненське кладовище, де він стоїть і нині на порожньому шматку землі. Сусідні могили з надгробним пам'ятником Григоровича на Рівненському кладовищі дозволяють стверджувати, що його тут встановили у 1969 році. У тому ж році архітектором А.Губенком була відлита гіпсова копія пам'ятника, її й встановили на подвір'ї перед приміщенням Кіровоградського коледжу національного технічного університету – в цій будівлі свого часу професор читав лекції. Звісно, останки вченого не переносили, а постамент та текст на ньому реставратори спотворили. Фоліанти книг з першого пам’ятника опинилися під бюстом Григоровича біля машинобудівного технікуму. Не у кращому стані і сьогодні могила Григоровича на Рівненському кладовищі. Оскільки там не перезахоронені останки ученого, В.Сергієнко пропонує поставити справжній пам'ятник перед машинобудівним технікумом, або ж встановити його у сквері за магазином «АТБ» на вулиці Полтавській, де він стоятиме за кілька десятків метрів від місця, де був захоронений В. І. Григорович.

Література:

1. Горпинич В.О. Григорович Віктор Іванович / В.О. Горпинич // Українська мова: Енциклопедія / – К., 2004. – С. 120.

2. Исторический очерк г. Елисаветграда. Составил и издал А. Н. Пашутин, 1897; 1992. – С. 107.

3. Матівос Ю. Віктор Григорович: археолог, історик, філолог, професор трьох університетів / Ю. Матівос // Кіровоградська правда. – 2004. – 21 вересня. – С. 18.

4. Матівос Ю. Місто на сивому Інгулі: історико-публіцистичний нарис / Ю. Матівос //. – Кіровоград, ТОВ «Діаграма», 2004. – С. 183.

5. Матівос Ю. Професор трьох університетів // Вечірня газета. – 2007. – 16 листопада. – С. 8.

6. Ніколаєвський В. В. Григорович: любіть кожну мову/ В. Ніколаєвський // 21-й канал. – 2012. – 13 вересня. – C. 18.

7. Сергієнко В. Два пам’ятники професору трьох університетів / В.Сергієнко // 21-й канал. – 2 014. – 3 липня. – С. 11.

8. Шевченнко С. Старейший пам’ятник Кировограда / С. Шевченко // Ведомостти плюс. – 2011. – 2 декабря. – С. 7: фото.

Інтернет - ресурси:

1. Григорович Віктор Іванович [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енциклопедія: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Григорович_Віктор_Іванович

2. Григорович Виктор Иванович [Електронний ресурс] – Русский Биографический Словарь: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://www.rulex.ru/01040740.htm

3. Одесса и Виктор Григорович: ко Дню славянской письменности [Електронний ресурс]. – Odessit.ua: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://www.odessit.ua/news/odessika/13159-odessa-i-viktor-grigorovich-ko-dnyu-slavyanskoy-pismennosti.html

4. Виктор Григорович Памятник Григоровичу В [Електронний ресурс] // Уикипедия: свободната енциклопедія: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://bg.wikipedia.org/wiki/Виктор_Григорович

5. Памятник Григоровичу В. И. [Електронний ресурс] // Єлисаветград: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://elisavetgrad.ho.ua/View_post.php?id=7

6. Щербань Т. Фундатор наукового слов'янознавства: до 190-річчя В. І. Григоровича / Т. Щербань // Вісник Національної академії наук України. – 2005. – № 5. – С. 63-69. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/vnanu_2005_5_6.pdf