Пропонуємо почитати Пропонуємо почитати
Буктрейлери Буктрейлери
Презентації Презентації
Періодичні видання I півріччя II півріччя
Бібліотечні клуби Бібліотечні клуби
Бібліотеки в Інтернеті Бібліотеки в Інтернеті
Електронний каталог Електронний каталог


Відділ бібліографії та краєзнавства

«Земля, яку сходив Тарас…»

(Т. Г. Шевченко і наш край)
9.03.2014 р. – 200 років від дня народження Тараса Григоровича Шевченка

Біобібліографічний нарис
для учнів середнього і старшого шкільного віку та організаторів дитячого читання

         

 

І день, і ніч відлине,
Та буде йти понад Дніпром –
Мислитель з серцем селянина,
Кріпак з мислителя чолом.
(Віктор Терен)

 

 

 

 

 

 

 

    «Земля, яку сходив Тарас…» (Т.Г. Шевченко і наш край). 9.03.2014 р. – 200 років від дня народження Т.Г.Шевченка: біобібліографічний нарис для учнів середнього і старшого шкільного віку та організаторів дитячого читання / Кіровоградська обласна бібліотека для дітей ім. А. П. Гайдара; авт.-укладач Л.В. Матвієнко. – Кіровоград, 2014. – C.44.

Від упорядника

    Біобібліографічний нарис «Земля, яку сходив Тарас…» виходить у 200–ту річницю від дня народження Тараса Григоровича Шевченка - поета, художника, мислителя, палкого патріота України. Він не просто поетичний пророк і геній. Він – народна совість.
    Дослідники життя і творчості Тараса Шевченка встановили: на теренах України понад 130 населених пунктів, у яких протягом життя побував Т.Г. Шевченко. Серед них значаться три міста, що знаходяться на території сучасної Кіровоградщини: Гуляйполе (пізніше Златопіль, тепер входить до складу міста Новомиргорода), Новомиргород і Єлисаветград.
    Крім того, першу в своєму житті далеку мандрівку малий Тарас разом з чумацькою валкою здійснив ще такими населеними пунктами на території краю: Грузьке, Каніж, Володимирівка, Клинці, Новосавицьке, П’ятихатки та ін.
    Ми пишаємося тим, що Кіровоградщину віднесено до шевченківських місць, що нашу область, за образним визначенням Максима Рильського, «сходив Тарас малими босими ногами». У наших степах народилися або жили люди, чиї долі перепліталися з Тарасовою, серед наших земляків були знаменитості, які входили до кола друзів великого Кобзаря. Шана народна береже ім’я Шевченка у пам’ятках історії та культури, топонімічних назвах, літературних та музичних творах. Як писав наш земляк, поет Володимир Базилевський: «Для нас він більше, ніж література».
    Цільове призначення біобібліографічного нарису – долучити юних до знайомства з історією рідного краю, визначними особистостями, які були причетними до подій, що відбувалися на теренах нинішньої Кіровоградщини, зокрема, – великого сина України – Тараса Григоровича Шевченка. До біобібліографічного нарису увійшли матеріали про життя та діяльність Т.Г. Шевченка як у друкованому вигляді, так і на електронних носіях.
    Подані у біобібліографічному нарисі документи відібрані з фондів обласної бібліотеки для дітей імені А.П. Гайдара та розташовані за такими розділами:

  1. офіційні матеріали до 200-річчя від дня народження  Т.Г. Шевченка
  2. місця краю, пов’язані з життям і творчістю Т.Г. Шевченка
  3. єлисаветградські друзі поета
  4. образ Т.Г. Шевченка у творах поетів – земляків
  5. кіровоградські митці про Кобзаря
  6. увічнення пам’яті Т.Г. Шевченка
  7. Інтернет-ресурси

    В межах розділів матеріал систематизований за алфавітним принципом. Анотування документів здійснювалося лише в тих випадках, коли назва не розкривала зміст.
    Упорядники не претендують на вичерпність інформації.
    Сподіваємося, що видання може бути корисним для школярів, вчителів, краєзнавців, усіх, хто цікавиться життєвим та творчим шляхом нашого національного Пророка – Т.Г. Шевченка.

Вступ

    Перебування Тараса Григоровича Шевченка у нашому краї ми, перш за все, пов’язуємо з відомим фактом, коли ще хлопцем малий Тарас з батьком десь у 1823 – 1824рр. чумакував нашим степом.
Сам великий Кобзар у повісті «Наймичка» пише: «Во время самой нежной моей юности (мне тогда было 13 лет) я чумаковал тогда с покойным отцом. Выезжали мы из Гуляйполя, я сидел на возе и смотрел на Новомиргород, лежащий в долине, и на степь…
…Смотрю – опять степь, степь широкая беспредельная, только чуть мреет вдали что-то похожее на лесок.
    Я спрашиваю у отца: «Что это видно?»  «Девятая рота», - отвечает он мне. Но для меня этого не довольно. Я думаю, что это – 9-я рота?
Степь и всё степь…».
    9-а рота. Дійсно, що це таке? У цих краях колись були військові поселення, що мали свої порядкові номери: 8, 9, 10 рота. В них солдатів навчали військової справи. Ця назва – «Дев’ята рота» відійшла в небуття.
    Гуляйполе пізніше було перейменовано в Златопіль. Тривалий час містечко було районним центром. Зараз входить до складу міста Новомиргорода.
    Бував Т.Г. Шевченко і у нашому місті, колишньому Єлисаветграді. Сюди він разом з батьком привозив продавати яблука з поміщицького саду. Про це далі в «Наймичці» читаємо: «А вот и Елисавет!», - сказал отец. «Где?» - спросил я. «Вот на горе цыганские шатры белеют».
    К половине дня мы приехали в Грузовку, а на другой день поутру уже в самый Елисавет»…
Всі ці рядки з повісті «Наймичка». Мова йде про Єлисаветград та деякі села нашої області, де побував Тарас Шевченко, чумакуючи разом з батьком.
    Чумацький шлях, яким мандрували Шевченки, співпадає з сучасною дорогою, що пролягає через Златопіль, Новомиргород, Каніж, Володимирівку, Грузьке, Кіровоград.
    Гідрографічна карта області підтверджує ідентичність ще однієї назви, яка згадується в повісті «Наймичка», - Дідова Балка. Так називалася невелика, завдовжки 10–12 км., річка в Кіровоградському районі, яка під селом Канежем Новомиргородського району впадає в річку Велика Вись.
    Саме тут, ймовірно, поблизу сучасних сіл Володимирівки або Могутнього ночували Шевченки: «Степь и всё степь. Наконец мы остановились ночевать в Дидовой Балке».
    В Єлисаветграді чумацька валка довго не затрималася і відправилася далі повз село Клинці, перетнула Аджамську балку, переправилася через річку Аджамку. Звідси Чумацький шлях тягнувся повз Фирсові могили (за 5–6 км. на схід від с. Тарасівки, що на Інгулі).
    Далі – на Інгуло – Камянку, де в широкій балці, поблизу села Новосавицького Долинського району знаходилася нічна стоянка чумаків з колодязем та просторими випасами по балках.
    Звідси шлях тягнувся повз Високу могилу (біля села Роздільне) та мілководний переїзд через річку Березівку, що лежить між селами Антонівкою Долинського району та Жовтневим Устинівського району. Доречно нагадати, що під час подорожі Тараса тут ще стояв козацький собор. Далі шлях ішов на Пятихатки Долинського району, Кривий Ріг, Бериславську переправу, Перекоп.
    Більше 150 км. пройшов територією Тарас з чумаками по землі сучасної Кіровоградщини.
    Побачив він тут дикий степ, покритий ковилою – тирсою, побував на Високій могилі. Не могли не вразити його дитячу душу на цьому шляху колони рекрутів, втікачі – кріпаки, яких гнали назад до панів.
    Чи писав ще поет про наш край? Він бував в Чигирині і Суботові, які на той час входили до території сучасної Кіровоградської області.
Це – поезія «Чигрине, Чигрине»:
Чигрине, Чигрине,
Мій друже єдиний…
    У творах поета часто згадуються ріки Кіровоградщини, зокрема, - Інгул (у поемі «Гайдамаки» є рядок «Інгул щозиму замерзає») та Буг, не кажучи вже про Дніпро: «Ой Дніпре, мій Дніпре широкий та дужий» «Реве та стогне Дніпр широкий» та інші.
    Ще один твір Т. Шевченка, в якому він згадує багатий історією Чутівський ліс.
    Це – містерія «Великий льох»:

Смеркається. Полетимо
Ночувати в Чуту.
Як що буде робитися
Відтіль буде чути.

    Чута у сприйнятті поета нерозривно пов’язана з Холодним Яром, Чорним лісом і сприймається як символ гайдамаччини. Не виключено, що Т. Шевченко міг сам побувати в Чутівському лісі під час відвідин в Олександрівці польського письменника Міхала Грабовського.
    Грандіозне це творіння природи - Холодний Яр. Загальна довжина його з приярками становить 250 км. (там розташовано 20 сіл і 12 хуторів). Колись ця місцевість була густо вкрита лісами, перелісками, пересічена численними річками і струмками. Звідси витікають Тясмин і його притоки: Сріблянка, Осота, Косарка, Чорнобривка. Від ріки Тясмину до верхів’їв Інгулу та Інгульця тягнувся колись величезний лісовий масив. Частина його звалася Мотронинським лісом. Далі, на південь до Красносілля, був Чутівський ліс, або Чута. Біля Цибулевого – Кругликівський, а біля Підлісного – Нерубайський, а завершувався лісовий масив Чорним лісом біля Знам’янки. Всі названі тут населені пункти та місцевість виникли ХII – XIII століттях (тепер це територія Кам’янського, Чигиринського районів Черкаської області та Олександрівського і Знам’янського – Кіровоградської). У Холодному Яру збереглися рештки Мотронинського монастиря, заснованого ще в ХI столітті. Під час монголо-татарської навали монастир згорів. Року 1568 відродився з попелу.
    Побіля нього в Холодному Яру збирав сили на боротьбу з ворогом Максим Залізняк. Ішли під його прапори селяни з Чигирина, Суботова, Трилісів, Осоти, Бірок. Перед тим, як виступити у похід на Умань – гніздо шляхти і уніатів – в Мотронинському монастирі повстанці освятили зброю. Вчитуємося у хвилюючі рядки Шевченкових «Гайдамак»:

Давно те минуло,
як мала дитина,
Сирота в ряднині
я колись блукав
Без свити, без хліба
по тій Україні,
Де Залізняк, Гонта
з свяченим гуляв.

    З Шевченкових «Гайдамак» кожен з нас в загальних рисах знає про Коліївщину – славетне народне повстання 1768 року, яке охопило частину Правобережної України, та про його ватажків – Максима Залізняка та Івана Гонту.
    Дві обставини сприяли до написання «Гайдамаків». Насамперед – подорож до Мотронинського монастиря. Але чому малий Тарас разом з сестрою Катериною йшов саме до Мотронинського монастиря, адже це так далеко – майже 80 верств від рідної Кирилівки? Набагато ближче, всього за 25 верств, розташований Лебединський монастир. Знову вчитуємося в рядки «Гайдамаків»:

Батько діда просить,
Щоб той розказав
Про Коліївщину, як колись бувало…

    Всі біографи Тараса Григоровича Шевченка сходяться на тому, що розповіді діда про Коліївщину – чи не основне джерело для написання поеми «Гайдамаки». Адже дід Шевченка, Іван Андрійович, був одним із тих селян, хто за покликом Максима Залізняка прийшов в урочище Холодний Яр поблизу Мотронинського монастиря, щоб взяти до рук кіл і виступити проти польської шляхти.
    Прізвище діда Тараса – Івана Андрійовича Шевченка, так само як і його сина Григорія, у друкованих джерелах подається подвоєне – Іван Андрійович Шевченко – Грушівський. Чому Грушівський?
Згадаймо, як виникали прізвища в українців.  
    В основу їх творення покладалися ознаки зовнішні або побутові – ремісничі. Наприклад: Кривий, Рябий, Стельмах, Швець. А сина Кривого називали Кривенком, Швеця – Шевченком. А Грушівський – звідки? Тут перевага надавалася топоніміці. Якщо виставляти такий логічний ланцюжок, то Грушівський, певно, перебрався в Кирилівку з Грушківки.
    За п’ять верст від Мотронинського монастиря лежало село Грушківка. Село як село – сотні подібних розкидано в Придніпров’ї. Та, якщо глянути на карту, – воно розташоване в епіцентрі повстання коліїв. Грушківців у загоні Залізняка було немало, серед них, певно, й Іван Швець. Повернутися в Грушки після повстання Іван не міг – шляхта жорстоко розправлялася з коліями. Залишалося шукати десь притулку. Так Іван Швець опинився в Кирилівці. Жителі села Кирилівки не брали участі у повстанні, тому гнів шляхти на них не розповсюджувався.
    Отже, Катерина з Тарасом ходили не стільки в монастир, скільки на батьківщину діда Івана. Під враженням розповідей діда про гайдамаків хлопець намагався відвідати ті оспівані у народі місця. Адже хлопцеві було вже 13 чи 14 років і у нього пробуджувався талант художника і поета. З нічого подібний дар не виникає. Поряд з Грушківкою розташовані давні українські села: Осота, Бірки, Івангород (Олександрівський район). Зовсім неподалік – Мотронівка (Знам’янський район). А поряд тече річка Інгул, яку поет згадує в «Гайдамаках».
    Як не дивно, сьогодні, здається, ніхто з іменитих шевченкознавців не здогадався звести воєдино рід Тараса Шевченка. Це намагався зробити Федір Михайлович Шабала (1927 – 1997), який все життя захоплювався шевченкіаною. Вподовж багатьох десятиліть він жив на Кіровоградщині. Федір Шабала зібрав про великого Кобзаря кращу бібліотеку в місті. Він залишив нам тисячу творів живопису та графіки, зокрема – шевченківської тематики.
    Сьогодні, за даними Національного музею Тараса Шевченка, офіційно налічується близько тисячі нащадків поета. Родовід починається з прадіда поета «одчайдушного гайдамаки» Андрія Омеляновича Грушівського – Шевченка, а закінчується його далекими нащадками, яких доля розкидала по всіх-усюдах – від Києва до Єсентуків та Нар’ян-Мара.
    Як відомо, Тарас Шевченко не був одружений, тобто прямих нащадків не мав. Через те нащадками, найближчими родичами Кобзаря прийнято вважати дітей його братів і сестер.
    Одне з таких відгалужень – родина Красицьких. Як відомо, у місті Знам’янці тривалий час жили нащадки Тараса Шевченка: його онука Катерина Максимівна Красицька та її донька, правнучка Т. Шевченка – Антоніна Вереміївна Красицька, які створили у м. Знам’янці літературно – меморіальний музей «Кобзарева світлиця». Не кожне місто України може похвалитися тим, що у ньому жили найближчі рідні Великого Кобзаря. Вони ведуть свій родовід від старшої сестри поета – Катерини. Тієї самої, з якою малий Тарас ходив до Мотронинського монастиря. Один з синів Катерини – Максим, шукаючи кращої долі, переходив з одного села в інше. І добрався, врешті у ті краї, де колись починав свій життєвий шлях Іван Андрійович Швець – Шевченко – Грушівський, дід великого Кобзаря. І це зовсім не випадково. Тут проросло коріння роду, тут воно міцно вросло в рідну землю.
    В нашій області знайшовся ще один нащадок по лінії молодшого брата батька Тараса Шевченка – Івана: Анатолій Сергійович Шевченко, уродженець села Кіровка Маловисківського району. Син Івана Шевченка (брата Шевченкового батька) приїхав у це село в кінці позаминулого століття. Був одним із його засновників. Там і сьогодні на родинній садибі живуть нащадки шевченкового роду.
    Тарас Шевченко мав багато вірних друзів, знайомих, однодумців. Були друзі у Тараса і в нашому краї.
Ім’я Миколи Івановича Гулака тривалий час не було відоме широким колам громадськості: було заборонено друкувати будь-які матеріали, пов’язані з діяльністю цієї неординарної людини. Микола Гулак – стійкий борець за національне визволення України, видатний учений і педагог. Народився Микола Гулак 1822 року в с. Миколаївці Олександрійського повіту Херсонської губернії (тепер - Знам’янський район Кіровоградської області). У грудні 1845 року разом з Миколою Костомаровим і Василем Білозерським заснував Кирило-Мефодіївське товариство. У квітні до цієї організації вступив і Тарас Шевченко. У 1847 році Миколу Гулака заарештовано і ув’язнено спочатку у Петропавлівську, потім – Шліссербузьку фортецю. Був на засланні у Пермському краї. Він все своє життя поневірявся по чужих землях. Помер М.І. Гулак 1899 р. в Азербайджані.
    Кириломефодіявцями були також Дмитро Павлович Пильчиков та Олександр Данилович Тулуб. Обоє – уродженці Полтавщини, але їхнє життя тісно переплелося з нашим краєм, зокрема – Златополем, Єлисаветградом. До речі, онука О.Д. Тулуба, – Зінаїда Тулуб – стала відомою письменницею, автором романів «Людолови» і «В степу безкраїм за Аралом» (про заслання Т.Г. Шевченка в Оренбурзькому краї).
Однією з найколоритніших фігур в оточенні Тараса Шевченка був Микола Дементійович Новицький. В останній рік свого життя  Т. Шевченко міцно дружив з Миколою Дементійовичем. Для нащадків залишились безцінні спогади Новицького про Шевченка, їхнє листування, зокрема – лист від 7 вересня 1860 р., надісланий Новицьким з Єлисаветграда. Хто ж він , приятель великого Кобзаря?
    М.Д. Новицький (1833–1906) – учасник Кримської війни 1853–1856 рр., вихованець Академії генерального штабу, генерал – лейтенант. Влітку 1860 р. Новицький одержав призначення в Єлисаветград викладати в місцевому кавалерійському училищі.
    Микола Дементійович охоче сприйняв ідею Тараса Григоровича організувати в Єлисаветграді недільні школи. М.Д. Новицький був людиною широкого світогляду. За його допомогою в Єлисаветграді були відкриті дві недільні школи для малозабезпечених дітей. Вчилися вони за шевченківським «Букварем».
    Т. Г. Шевченко також прохав Миколу Дементійовича посприяти викупленню своєї рідні з кріпацтва, що генерал не без труднощів зробив.
    Генерал Новицький допоміг ще одному родичеві Шевченка – його племіннику Йосипу, сину Варфоломія Шевченка. За протекцією Миколи Новицького Йосип Варфоломійович Шевченко в 1872 р. став курсантом Єлисаветградського кавалерійського училища. Під час навчання входив до літературного гуртка братів Тобілевичів. Він найбільше здружися з Миколою Садовським. Йосип Шевченко також мав літературні здібності. У нашому місті написав і підготував до друку збірку «Дещо із перекладів і самостійних творів».
    У1877 р. розпочалася війна болгарського народу проти турецьких поневолювачів. Микола Садовський і Йосип Шевченко влилися в загони добровольців, які йшли на допомогу братам-слов’янам. У боях під Шипкою вони хоробро билися з ворогом, за що удостоїлись Георгіївських хрестів. Там Йосип був поранений. На батьківщину він повернувся тяжко хворим. Помер Йосип Шевченко 1900 року.
    На початку 40-х років ХIX століття, живучи в Петербурзі, Тарас Григорович Шевченко познайомився з уродженцем Єлисаветграда, відомим оперним співаком Йосипом Опанасовичем Петровим.
    Тарас Шевченко і Йосип Петров. Один стоїть у ряду найбільших поетів світу, другий – гордість оперної сцени. Геніальний поет і оперний співак. Голос нашого земляка Йосипа Опанасовича Петрова, засновника російської вокальної школи, полонив серце Кобзаря.
    Видатним популяризатором творчої спадщини Кобзаря, починаючи з молодих літ і до кінця життя був Марко Лукич Кропивницький. За мотивами поеми Т. Шевченка «Сліпий» («Невольник») він створив драму «Невольник», сюжет «Титарівни» поклав в основу однойменної драми. Марко Кропивницький був неперевершеним читцем шевченківських поезій, знав напам’ять майже весь «Кобзар». Цікава історія з відомою піснею «Реве та стогне Дніпр широкий» на слова    Т.Г. Шевченка. Музику до пісні написав одеський учитель Данило Якович Крижанівський (1857 – 1894). До речі, Данило Крижанівський навчався у Єлисаветградському духовному училищі, приміщення якого збереглося до наших днів (школа № 14). З Марком Кропивницьким був знайомий давно, тягнувся до нього не лише як до обдарованого актора, режисера, драматурга, а як і до земляка – обидва були родом з Єлисаветградщини, з розлогих українських степів.
    З 1876 року було заборонено ставити українське слово під нотами, можна було друкувати лише ноти. Пісню на слова Шевченка не хотіли допустити до людей. М.Л. Кропивницький вирішує: пісню треба заспівати в одному із спектаклів. Звичайно, можливі серйозні неприємності – заборона гастролей, штрафи. Але рішення було прийнято. В театрі мала йти п’єса М.Л. Кропивницького «Дай серцю волю, заведе в неволю», де одного з героїв п’єси – Івана Непокритого – грав сам автор. Марко Лукич вийшов на авансцену і, витримавши невелику паузу, заспівав:

Реве та стогне Дніпр широкий
Сердитий вітер завива…

    Прекрасний баритон Кропивницького зазвучав особливо повноголосо. Мелодія зачаровувала, зал підхопив пісню. Поліцай, здогадавшись, що відбувається щось незаконне, зупинив спектакль, розпочалося дізнання. Але пісня, яку намагалися не пустити до людей, уже вилетіла на волю, щоб стати улюбленою піснею українського народу:                      

         
«Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива…»
Які правдиві і високі 
Твої, Кобзарю наш, слова!..

 

    У різні часи творчість Тараса Шевченка була предметом дослідження уродженців краю. Зокрема, виходець із родини аптекаря в Єлисаветграді, український і російський літературознавець Ієремія Айзеншток (1900 – 1980) вивчав біографію, творчу лабораторію та фольклоризм письменника, уклав перше коментоване видання «Щоденника» Шевченка, видання його творів у 1920 – 1930-х роках. За його редакцією у 1939 році вийшли книги «Т. Шевченко. Кобзар»,      «Т. Шевченко. Стихотворения».
    Творчість Кобзаря досліджував також уродженець селища Петрового (тепер – райцентр) Григорій Вервес. Це прослідковується у низці його праць, зокрема в книзі «Тарас Шевченко і Польща».
    Уродженець Долинського району нашого краю, доктор славістичних наук, професор української мови і літератури в Альбертському університеті Яр Славутич (1918 – 2011) у 60-х роках минулого століття видав книги «Велич Шевченка», «Шевченкова поетика».
    Досліджував творчість Кобзаря і виходець з Олександрії, доктор наук Дмитро Чижевський (1894 – 1977), котрий працював у вузах Праги, Гейдельберга, Фрайбурга, Галле, Марбурга, за океаном.
    Особливо хвилююча сторінка взаємовідносин Тараса Григоровича Шевченка та його друга по імператорській Академії мистецтв, нашого земляка Григорія Честахівського (1816 – 1893).
    Г. М. Честахівський народився у посаді Петриківці Олександрійського повіту на Херсонщині. У 1821 році посад дістав назву Нова Прага. І батьки Честахівського, і він сам стали військовими поселенцями. З дитинства Честахівський відчував надзвичайний потяг до живопису. Григорій Миколайович Честахівський познайомився з Тарасом Шевченком у 1843 р., коли вступив до Академії мистецтв.
    Григорій Честахівський писав: «Ми були земляки, хоча і з різних місць України: я – з Херсонщини, він – з Київщини. Нас поєднувало на чужині селянське походження і українська мова, в цьому Петербурзі, який так ненавидів Тарас Григорович». Григорій обожнював Тараса Шевченка, той у свою чергу платив Честахівському щирою дружбою. Роки заслання Шевченка їх розлучили. Та коли поет повернувся до Петербурга, їх взаємини не тільки поновилися, але й Григорій Миколайович став його найближчим товаришем і супутником останніх років життя поета. «Ми просто не могли існувати один без одного», - розповідав Григорій Честахівський.
    Записані розповіді Григорія Миколайовича про останні дні і години життя Т.Г. Шевченка, його неймовірні моральні і фізичні страждання. В останні хвилини, коли відлетіла душа поета, біля нього були О. Лазаревський і Г. Честахівський.
    Сучасники свідчать, що Честахівський відіграв головну роль у перепохованні праху поета біля Канева на Чернечій горі. Варфоломій Шевченко наполягав поховати Шевченка у Києві біля церкви. Честахівському довелося послатися на волю поета, викладеному в його «Заповіті», а Варфоломію Шевченку Честахівський сказав: «Давайте добре робити по – Тарасовому, як бажала його душа безсмертна». І Варфоломій Шевченко здався. Думку нашого земляка підтримали й інші родичі поета.
Коли було одержано дозвіл на перевезення праху поета в Україну, проводжати труну до нової могили від петербурзької громади було відряджено майбутнього історика України О. Лазаревського та художника Г. Честахівського. На всьому шляху до України Честахівський робив замальовки зустрічей і проводів праху Шевченка. Вони збереглися до нашого часу. Таких замальовок більше двадцяти.
    Всюди, де довелося побувати Тарасу, живе пам’ять про нього. Живе вона і в нашому степовому краї, куди доля в дитинстві закинула майбутнього поета. В кожному місті, районі нашої області є вулиці, навчальні заклади, підприємства названі іменем Кобзаря.
    Зокрема, в нашому місті є вулиця, яка носить його ім’я.
    Вулиця Шевченка виникла, як і більшість вулиць Єлисаветграда, в середині ХIX століття. Нічим особливим від інших не відрізнялася, хіба що тим, що на ній знаходилась жіноча та чоловіча гімназії, земська управа. Звалася та вулиця Петровською. В 1926 році, згідно з рішенням виконкому міськради, вулиці Петровській присвоїли ім’я Шевченка. В наш час на вулиці Шевченка розташований Державний педагогічний університет імені В. Винниченка, обласна бібліотека для дітей імені А.П. Гайдара, біля якої розташований пам’ятник великому Кобзарю (скульптори: М. Вронський, А. Мацієвський, архітектор А. Губенко), школа – гімназія №5 імені Т. Шевченка, приміщення міської дитячої поліклініки, а на розі вулиць Шевченка і Клинцівської – поліклініка для дорослих. На вулиці Шевченка народився письменник, наш земляк Юрій Олеша, жила родина видатного академіка Ігоря Тамма.
    Ім’я великого Кобзаря тісно пов’язане з творчістю відомих письменників, поетів, художників, митців – наших земляків.
    Лауреатами Державної премії України імені Т.Г. Шевченка стали наші земляки. Серед них: поет Володимир Базилевський -  за збірку поезій «Вертеп»; письменник Олексій Дмитренко - за художньо – документальну повість «Аист»; письменник Василь Козаченко - за цикл повістей «Ціна життя», «Гарячі руки», «Блискавка», «Листи з патрона»; поет Дмитро Іванов - за книгу поезій «Село в терновому вінку»; архітектор Георгій Урсатій; один з авторів «Шевченківського словника» Федір Сарана; оперна співачка Лідія Забіляста в номінації «Концертно-виконавське мистецтво» та інші.
    Ще один автор, який звернувся до шевченківської тематики – Терень Масенко - автор трьох творів, які він присвятив великому Кобзарю: «Благословення на подвиг», «Батальйон імені Тараса Шевченка», «Всесвітня слава Кобзаря».
    Образ Тараса присутній також на полотнах наших художників: Михайла Михайловича Божія («Думи мої, думи»); Бориса Михайловича Вінтенка («Коліївщина»); Віктора Шульги, новомиргородського художника, члена Спілки журналістів України («Малий Тарас з батьком в Єлисаветграді», «Шевченко малює портрет Полусмакової», «За думою дума», «Шевченко в Петербурзі» та інші); Григорія Антоновича Бондаренка, українського художника, уродженця Новогеоргієвська, автора літографій «Т.Г. Шевченко в Орській фортеці», «Малий Тарас слухає свого діда Якима»; В’ячеслава Попова, художника – медальєра, автора сотень ювілейних, пам’ятних, персональних та інших медалей. Серед них – присвячені Т.Г. Шевченку та інших.
    «Були у нас на Україні великі воїни, великі правителі, а ти став вище всіх їх, і сім’я у тебе найбільша», - так сказав колись про генія українського народу Т.Г. Шевченка один із його сучасників.

Живий у правді віковій,
В піснях і слові «Заповіту»
Живий у пам’яті людській
Живий!
(А. Німенко).

                                                                                                 
Офіційні матеріали до 200-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка

    Про додаткові заходи з підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка: Указ Президента України // Урядовий кур’єр.-2012.-18 квітня. - С.16
    Деякі питання підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 4 березня 2013 р. № 136-р. // Урядовий кур’єр. – 2013. – 3 квітня. – С. 11.

Місця краю, пов’язані з життям і творчістю Тараса Григоровича Шевченка

    Бабенко О. Кобзар і корифеї / О. Бабенко // Народне слово. – 2004. -  6 березня. – С. 4.
    Барабаш Ю. Поема містерія Т. Шевченка «Великий льох» / Ю. Барабаш // Дивослово. – 2001. - №4. – С.7 – 10; №5. – С. 3 – 6.
    Білошапка В. Американський професор пізнає таїну життя Тараса Шевченка у Знам’янці / В. Білошапка // Народне слово. – 2003. – 28 січня.
    Бонфельд С. Тарас Шевченко і наш край / С.Бонфельд // Кіровоградська правда. – 1989. – 10 вересня. – С. 3.
    Братченко І. Його жива присутність // Демократична Україна. – 1994. – 1 березня. Анотація: Тарас Шевченко і Кіровоградщина.
    Братченко І. Онуки. Шляхами Тараса: До дня народження Шевченка / І. Братченко // Народне слово. – 1993. – 4 березня. Анотація: Нащадки Т. Шевченка на території краю.
    Зайцев П. Життя Тараса Шевченка / П. Зайцев. – 2-е вид. – К.: Обереги, 2004. – 480 с. – (Сер. «Б – ка укр. раритету). Анотація: Талановита монографія видатного шевченкознавця П. Зайцева розкриває новий, нетрадиційний образ Шевченка, в т. ч. – перебування юного Тараса на території нашого краю (С. 20 – 23).
    Клочек Г. Енергетика його слова / Г. Клочек // Народне слово. – 2004. – 6 березня. – С. 1, 4. Анотація: Енергетика Шевченкової поезії залишається актуальною і сьогодні та сконцентрована на найбільш визначальних проблемах національного життя.
    Клочек Г. Народження пісні («Реве та стогне Дніпр широкий») : уривок з книги «Шевченко в школі» / Г.Клочек // Кіровоградська правда. – 1993. – 6 березня.
    Клочек Г. «Реве та стогне Дніпр широкий…». Перше виконання /  Г. Клочек // Україна – Центр. – 2014. – 23 січня. – С.7.
    Кобзар В., Матівос Ю. Від чистого джерела / В. Кобзар, Ю. Матівос // Кіровоградська правда. – 1989. – 8 лютого. Анотація: Перебування Т.Г. Шевченка на території нашого краю, його знайомі та друзі – наші земляки.
    Кобзар В. Дідова Балка / В. Кобзар // Кіровоградська правда. – 1986. – 6 липня. Анотація: Дідова Балка – права притока річки Велика Вись, де зупинявся Тарас Шевченко разом з батьком під час подорожі нашим краєм.
    Кобзар В.Ф., Матівос Ю.М. Тарас Шевченко і наш край. Туристські маршрути / В.Ф. Кобзар, Ю.М. Матівос. – Кіровоград, Облполіграфвидав, 1989. – 6 с.
    Кравченко Н. Один із тисячі / Н. Кравченко // Нова газета. – 2014. – 9 січня. – С. 1, 17. Анотація: Один із нащадків великого Кобзаря проживає в місті Кіровограді.
    Куценко Л. За рядком Кобзаря / Л. Куценко // Кіровоградська правда. – 1988. – 2 жовтня. Анотація:У творі – містерії Т. Шевченка «Великий льох» згадується наш край.
    Матівос Ю. Де коріння шевченкового роду?: Краєзнавча версія. / Ю. Матівос // Кіровоградська правда. – 1996. – 20 лютого. Анотація: За версією автора коріння роду Кобзаря знаходиться на території нашого краю.
    Матівос Ю. Місто поетового дитинства / Ю. Матівос. // Кіровоградська правда. – 2006. – 23 травня. Анотація: Тарас Шевченко і Гуляйполе (Златопіль).
    Матівос Ю. Перша мандрівка поета / Ю. Матівос // Вечірня газета. – 2001. – 7 березня. С. 4.
    Матівос Ю. Перша мандрівка Тараса / Ю. Матівос // Вечірня газета. – 2011. – С. 7.
    Матівос Ю. Перша подорож поета / Ю. Матівос // Кіровоградська правда. – 10 березня. – С. 5. 21. Несен А. «Кобзар і наш край» / А. Несен // Елисаветградские ведомости. – 2004. – 30 апреля.
    Новиченко Л. Тарас Шевченко – поет, борець, людина / Л. Новиченко. – К.: Дніпро, 1982. – 188 с., 9 л. іл. Анотація: Є згадка про перебування Т. Шевченка на території краю, його зв’язки з уродженцями краю (С. 13 – 22; 80 – 83; 119 – 120; 164).
    Островська М. Нащадки Шевченка відвідали Кіровоград / М. Островська // Кіровоградська правда. – 2013. – 7 березня. – С. 11.
    Проценко І. Чумацьким шляхом. Географія подорожей малого Тараса / І. Проценко // Кіровоградська правда. – 1985. – 17 березня.
    Тільнова І. Закоханий у бандуру нащадок Шевченка / І. Тільнова // Нова газета. – 2014. – 6 лютого. – С. 19. Анотація: Максим Воловоденко – соліст Національної капели бандуристів, наш земляк з Малої Виски, нащадок великого Кобзаря.
    Чайковський Б. Тарас Шевченко. Роман – есе /  Б.  Чайковський // Вітчизна. – 1992. - № 5 – 6. – С. 24 – 25. Анотація: У дитинстві Тарас Шевченко подорожував нашим краєм.
    Шевченко С. Кобзар і наш край: пропозиція пошуку / С. Шевченко // Народне слово. – 2003. – 20 травня. Анотація: Гіпотеза про можливий приїзд Т. Шевченка до польського письменника Міхала Грабовського в селище Олександрівку.
    Шевченко С. Училище племінника Кобзаря / С. Шевченко // Народне слово. – 2011. – 26 травня. Анотація: Небіж Кобзаря Йосип Шевченко навчався в Єлисаветградському кавалерійському юнкерському училищі.
    Шевченко С. У Новогеоргіївську Тарас поміняв коней: З історії краю / С. Шевченко // Народне слово. – 2008. – 9 жовтня. Анотація: Перебування Т.Г. Шевченка на території сучасного Світловодського району.
    Шевченко Т.Г. Повести: Наймичка. Музыкант. Близнецы. Художник / Т.Г. Шевченко. – К.: Веселка, 1984. – 359 с.

Єлисаветградські друзі поета

    Гальченко С. «І Дніпро, і кручі…» / С. Гальченко // Українська культура. – 2001. - № 4 – 5. – С. 24 – 25.
Анотація: Т. Шевченко і наш край. Листи Г.М. Честахівського до невстановленої особи в Канів. Калиниченко В. «…Ми просто не могли існувати один без одного»: Тарас Шевченко і Григорій Честахівський / В. Калиниченко // Народне слово. – 1998. – 12 лютого. – С. 4; 17 лютого. – С. 4; 19 лютого – С. 4.
    Матівос Ю. Друзі та знайомі Шевченка – з нашого краю: «За волю Вкраїни…» / Ю. Матівос // Кіровоградська правда. – 1995. – 7 березня.