|
«Вирина стежина рідна з теплої трави…»
Степом хоч раз проїдеш – і полегшає втома.
В. Терен
Народився письменник 9 липня 1941 року в селі Павлиш, що на Кіровоградщині. Тоді вже палала Друга світова війна. Мама йому співала колискові, розповідала казки, а за вікнами вибухали снаряди й свистіли кулі. Згадуватиметься грізне повоєнне лихоліття згодом у вірші «Дитинство і ненависть»:
Кожного дня повз нашу хату проходили
військовополонені, що працювали на
бурякопункті,
кожного дня я їх розстрілював зі свого
соняшникового автомата.
Солдати розбігалися в паніці,
Падали.
З величезних ран цебеніла кров
і заливала спориш.
Вони просили пощади.
Я б стріляв до сьогодні, коли б не мама.
– Синку, – казала вона, –
Витягни квочку, заплуталася в гудинні,
Та згреби бур’янець, що я наполола,
віднеси на межу,
Перепни телятко.
Шкарубкою,
Лагідною долонею
Вона визбирувала ненависть
З моїх насуплених бровенят.
Війна нещадно ятрилася ранами батька у вірші-спомині «Так, ніби зараз...»:
Так, ніби зараз: батько гілки обпилював.
І раптом
Стало йому погано.
З колгоспу
Мати, переломлюючись, біжить.
А потім
Ввели його в хату, вмостили в ліжко,
Змахнувши додолу з рядна
Усі мої іграшки.
В куточку
Нишкли ведмедики, щулились вовчики,
Зайчатка перемовлялись неголосно
Про батькові рани.
Одного мирного вересневого ранку сільський хлопчик Вітя Таран (Таран – це справжнє прізвище письменника, а Терен – його літературний псевдонім) побіг за старшими дітьми в школу, і добра вчителька не відіслала його, зовсім малого, додому. А взяла до себе в клас.
«Мама привчила читати книжки. Коли я сидів за цим заняттям, звільняла мене від роботи. Для села це було диво», – з теплотою згадуватиме поет і письменник.
Згодом Віктору дуже поталанило, бо навчався він у самого Василя Олександровича Сухомлинського. За витівки вчитель вгамовував учнів корисними справами. Наприклад, за розбиту м’ячем шибку чи штовханину давав змогу посадити дерево. Причому фруктове. Для дитини це не така вже й легка робота та ще й відривала від забав. Але благородна. Усі розбиті шибки потім вродили яблуками, вишнями.
На уроках милування природою вчитель зупинявся біля якогось дерева, щось пригадував, усміхався, біля іншого задумувався, а діти сідали на траву і фантазували, розповідали про різні пригоди, писали вірші. Рідне серцю село щемливо постане у вірші «В Павлиші»:
Квітує мак від матері на крок,
На збиту стежку вибралась квасоля.
Цвіте в бджоли під крильцями горох,
І сохнуть соняхів намоклі парасолі.
Садок. Городець при садочку.
Сіріє стежечка прудка.
Курча відбилося від квочки,
Так і заснуло в огірках.
Березка виполена сохне,
Стоять під вишнею граблі...
І так ласкаво пахне сонцем
Липневий вечір у селі.
Схилились квіти. Гойдалка затихла.
І геть усе стемніло доокруж.
Лише біліє ситцева цідилка,
Накинута сушитися на кущ.
В деревах спокій.
Можна чути,
Як визріває листопад.
...А в нас в городі між огудин
Зайці п’яніють від принад.
Горять розкошлані когути,
При хаті сохне виноград.
І чисто вистругані лави,
В духовці каша умліва.
А ще й на бантині лукавить
Цибулі сонячна брова.
В Школу радості діти ніколи не запізнювалися. Може, тому, що в Школі радості так багато мріялося й уявлялося, Віктор Терен подружив зі Словом ще з дитинства. Друкувався навіть у дитячій газеті «Зірка», та після школи подався до авіаційного інституту – щоб бути ближче до романтичного неба.
З 1959 до 1965 року навчався на радіотехнічному факультеті Харківського авіаційного інституту за фахом інженер-електронник (після чого кілька років працював за фахом), а з 1983 до 1985 року студіював словацьку мову в Братиславському університеті імені Яна Коменського. Працював на заводі «Арсенал», будував літаки, проте справжні крила за плечима відчував тоді, коли вело й підносило над землею рідне українське Слово.
До клямки дверей дубових,
що вслухаються в кроки мої,
до вимитого порога
української хати,
до вишитої сорочки хлопчикові
на виріст,
до хліба, загорнутого у рушник,
несу свою вірність.
До серця мого народу – української мови,
до всього,
за що померти
сьогодні і завтра
зможу.
Навчаючись в інституті, Віктор Терен публікує в колективній збірці «Щасливої дороги» свої вірші. Знаменно, що передмову до неї написав видатний поет Максим Рильський. Потім виходить власна збірка «Причетність», та друга книжка молодого автора з’явилася лише через багато років. Це тому, що одного дня, на забороненому мітингу біля пам’ятника Тарасові Шевченку, Віктор Терен прочитав свої вірші, і за це тодішня влада його звинуватила в націоналізмі, заборонила друкувати твори талановитого автора.
Протягом 1978-1994 років був позаштатним кореспондентом газети «Молода гвардія», редактором відділу видавництва «Дніпро», відповідальним секретарем Спілки письменників України, головним редактором журналу «Розбудова держави». Мав виклики в КДБ, у 1971 році вилучався зі Спілки письменників.
Уже в незалежній Україні Віктор Терен очолює українсько-канадський журнал «Розбудова держави», навколо якого об’єднується національно свідома еліта – письменники, науковці, політики. Згодом поета обирають до Верховної Ради й він багато років працює у вищому законодавчому органі країни.
Віктор Терен – автор збірок: «Причетність» (1969), «Переклик» (1975), «Лінія часу» (1978), «Сполохи» (1983), «Подих степу» (1982), «Тривога і обов’язок» (1985), «Ковила на вітрі» (1991), «Твій день на землі» (2001), «Вечір спаленої трави» (2007), «Осінні сузір’я» (2008), «Вибране» 2-х томник, (2012).
Автор книжок для дітей: «Так весело малюється» (1980), «Мальовані рибки» (1982), «В лісі, в темному горісі» (1984), «Пташина абетка» (1989), «Старому Сому везли солому» (1996). «Риба, яка уміла грати на трембіті» (2004). Автор повістей та оповідань: «Костюмчик до осені» (1989), «Найд» (2011), «Хлопчик з планети «Ч» і Вогняні Пси» (2012).
«Я справді люблю писати дитячі вірші, – наголошує В. Терен. В них просто розкошуєш. Граєшся словом, відтворюєш його музику, переливи. І якщо мені вдається оркеструвати якийсь вірш, озвучити його (як собор) звукописом, відлунням голосних – то це, мабуть, від дитячих віршів. А що вже казати про дитячий світ! Не закайданений правилами, цупкими обов’язками, метушливою суєтою. І тому не було якогось поштовху для написання дитячих віршів, не було й не могло бути в принципі. Саме слово «поштовх» означає щось коротке, короткочасне, ось тебе штовхнули в спину й поїхало… Ні, це не так. Дитинство завжди з нами. З нами! – якщо хочеш посміхатися, жартувати, радіти, виглядати новий день і нове сонечко, а не просто існувати в плоскому вимірі».
У цих збірничках поезій, що вже полюбилися дітям, – веселі, ігрові, а також поезії на поважні теми – про Батьківщину, рідну мову.
Віктор Терен не втомлюється створювати близький і трепетний образ батьківщини:
Так любімо Україну
Матері ласкаві очі
і долоні рідні-рідні
вперше ти побачив, хлопче,
тут, у нашій Україні.
Білу хату, вікна сині,
сонце, ліс, потоки рвійні –
вперше ти побачив, сину,
теж у нашій Україні.
І стежина прибережна,
шлях широкий, друзі вірні –
все тобі відкрилось вперше
тут, у нашій Україні.
І тому, як рідну матір,
дорогу твою, єдину,
як весну, пісні крилаті –
так любімо Україну.
Проза Віктора Терена для дітей – з добрим гумором і ніжністю, але насичена гострими проблемами минулого і сьогодення.
У збірці «Костюмчик до осені» письменник з турботою і співпереживанням пише про долі дітей, що залишилися без батьків через війну і за різними життєвими бідами. Вони прагнуть знайти і відстояти себе у стінах інтернату, працюють влітку, щоб заробити на необхідне, і добре, коли поряд знайдеться людина, що любить і вірить в успіх своїх вихованців, чи просто здатна дати можливість здійснити мрію.
Повість «Найд» – це зворушлива й цікава, з нотками суму та тонкого гумору історія життя пса, яка розповідає про добрих і недобрих людей, про тварин розумних і не дуже, сповнена звичайної людяності, а часом і фантастичних подій. Автор описав життя цієї собаки від народження і до моменту, коли цей пес став дорослим, сильним і мудрим. А Найд він тому, що знайда. це був незвичайний пес. Він розумів людей, і знав, кому більше потрібна саме його допомога.
Книжка «Хлопчик з планети «Ч» та вогняні пси» містить три повісті – «Хлопчик з планети «Ч», «Найд», «Костюмчик до осені», а також два оповідання – «Артист» і «Горобчик». Цікаві сюжети, вдало виписані образи героїв – людей і тварин, дотепність, фантастичні та казкові елементи, високий гуманізм – ознаки «фірмового» стилю Віктора Терена – мають одне надзавдання: заторкнути в душі читача струни доброзичливості, любові до всього на світі сущого – до природи, дітей, старих, тварин, дати імпульс до співчуття та взаємодопомоги... Чудові ілюстрації визначного художника дитячої книжки Костя Лавра створені в тій же тональності зачудування світом.
Однак, є у творах збірки спільне – добро, що завжди перемагає і залишає у душах читачів світло, надію і радість. А ще, любов до рідного слова. Тому, що тексти творів написані легко, просто, довершено. Їх можна читати і перечитувати, милуватися чистими і прозорими звуками, словами рідної української мови, уявляти та роздивлятися в уяві картини, вправно описані письменником.
Віктор Терен – особистість багатогранна. Володіє французькою і словацькою мовами.
«Маю тягу до минувшини. Зараз хата в мене, як етнографічний музей. З глечиками, рушниками, прядками і старими прасками навіть розмовляю», – зізнається майстер слова. Захоплюється творчістю Гійома Аполлінера, Поля Елюара, Михайла Булгакова й Володимира Булаєнка.
Письменник – лауреат літературних премій «Благовіст», імені О. Копиленка. В. Сосюри. О.  Бойченка, премії ім. О. Пчілки. премії ім. Л. Українки 2014 року, обласної літературної премії імені Євгена Маланюка у номінації «Проза» за роман «Ворожіння на ягнятку» (2019).
За внесок у літературу у 2021 році отримав Почесну міжнародну медаль всесвітньо відомого Франческо Петрарки.
Віктор Терен має задум порадувати читачів новою дитячою книгою.
Дізнатися більше:
Твори автора
Терен Віктор. Адам і картопляники: оповідання / В. Терен // Літературна Україна. – 2017. – 18 травня. – С. 8: портр.
Терен В. Альтернатива з квіткою вишні: оповідання / В. Терен // Літературна Україна. – 2021. – 22 травня. – С. 12-13: портр.
Терен В. Вечір спаленої трави: вірші / В. Терен // Літературна Україна. – 2005. – 10 листопада. – С. 5.
Терен В. Вибране: в 2 т. Т. 1: поезії / В. В. Терен. – К.: Літопис–ХХ, 2012. – 424 с.: іл.
Терен В. Вибране: в 2 т. Т. 2: проза / В. В. Терен. – К.: Літопис-ХХ, 2012. – 288 с.: іл.
Терен Віктор. Вікна: уривок з роману «Ворожіння на ягнятку» / В. Терен // Літературна Україна. – 2017. – 13 грудня. – С. 12: мал.
Терен В. Вірші для дітей; проза / В. Терен // Твій день на землі; худож. оформ. О. Бичко. – Київ, 2001. – С. 409-490.
Терен В. Восени, одного звичайного ранку: оповідання: Миколі Жулинському / В. Терен // Літературна Україна. – 2019. – 23 листопада. – С. 12-13: портр.
Терен В. Вулиця Сухомлинського: вірш / В. Терен // Освітянське слово. – 2003. – Вересень. – С. 7.
Терен Віктор. Дитинство і ненависть: вірш / Віктор Терен // Народне слово. – 2013. – 28 лютого. – С. 7.
Терен Віктор. Дощ на Лютеранській: уривок з роману «Ворожіння на ягнятку» / В. Терен // Літературна Україна. – 2019. – 19 січня. – С. 8-9: iл.
Терен В. Жити: триптих: вірші / В. В. Терен. – К.: Дніпро, 2016. – 208 с.
Терен Віктор. «Знаю, що буде потім...»: вірші / Віктор Терен // Дніпро. – 1999. – № 9-10. – С. 86-88.
Терен В. Золоті гороскопи: поезія / В. Терен // Літературна Україна. – 2018. – 29 листопада. – С. 14: мал.
Терен В. Ковила на вітрі: вірші та поеми / В. В. Терен. – К.: Дніпро, 1991. – 294 с.
Терен В. Котилася горошина: вірш-казка / В. Терен; худож. Р. Сахал-туєв. – Київ: Веселка, 1985. – 95 с.: іл.
Терен В. Найд: повість про одного пса, його друзів і недругів, красуню Лисичку та Кота-астронома / В. Терен; мал. Т. Юрченко. – Київ: Веселка, 2010. – 61 с.: іл.
Терен В. Повістинка про Потворка: повісті та оповідання / В. Терен; худож. В. Мельничук. – Київ: Криниця, 2003. – 303 с.: іл.
Терен Віктор. «Повстання літер»: з майбутньої книги / В. Терен // Літературна Україна. – 2020. – 3 жовтня. – С. 13: портр.
Терен Віктор. Поезії / Віктор Терен // Народне слово. – 2019. – 9 травня. – С. 7: фото.
Терен Віктор. Поїзд: новела / Віктор Терен // Літературна Україна. – 2020. – 8 серпня. – С. 8: мал.
Терен В. Риба, яка вміла грати на трембіті: вірші / В. Терен; худож. Т. Юрченко. – Київ: Веселка, 2004. – 87 с. – (Українській дитині).
Терен Віктор. Рибка в банці: оповідання / В. Терен // Літературна Україна. – 2021. – 13 лютого. – С. 12-13.
Терен В. Рівняння Бога і тріснуті окуляри: новели, оповідання, повісті, роман / В. Терен. – К.: Дніпро, 2020. – 656 с.
Терен Віктор. Сила волі: новела / В. Терен // Літературна Україна. – 2019. – 13 квітня. – С. 10, 15: фот.
Терен В. Срібні дукатики: уривок з роману «Ворожіння на ягняткові» / В. Терен // Степ. – 2020. – № 1-2. – С. 29-32.
Терен В. Старому сому везли солому: вірші / худож. Є. Попов / В. В. Терен. – К.: Веселка, 1996. – 39 с.: іл.
Терен Віктор. Стежка ціною 1000 доларів: новела з скрипкою / Віктор Терен // Первая городская газета. – 2019. – 15 августа. – С. 15.
Терен В. Твій день на землі: вірші, поеми, вірші для дітей, проза / худож. О. Бичко / В. В. Терен. – К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2001. – 520 с.
Терен Віктор. Фотокартка: оповідання / В. Терен // Літературна Україна. – 2018. – 11 жовтня. – С. 8-9: портр.; Літературна Україна. – 2018. – 18 жовтня. – С. 8.
Терен Віктор. Французька: новела / В. Терен // Літературна Україна. – 2016. – 3 березня. – С. 10-11: портр.
Терен В. Хлопчик з планети «Ч» та Вогняні Пси: повісті та оповідання / В. Терен; худож. К. Лавро. – Київ: Веселка; Тернопіль: навч. кн. – Богдан, 2013. – 286 с.: іл.
Терен Віктор. Хрест у лісі: поезія / В. Терен // Літературна Україна. – 2019. – 18 травня. – С. 10: портр.
Публікації автора
Терен Віктор. А пісня не стихає... / В. Терен // Літературна Україна. – 2018. – 11 жовтня. – С. 5: портр.
Терен Віктор Васильович (Таран). «Внесок у мистецтво окупиться втричі»: промова під час вручення обласної літературної премії імені Євгена Маланюка / Віктор Васильович Терен // Народне слово. – 2020. – 6 лютого. – С. 6: фото.
Терен Віктор. Його устами розмовляє степовий полин / Віктор Терен // Народне слово. – 2019. – 15 серпня. – С. 8: фото.
Терен Віктор. Названо лауреатів Міжнародної літературно-мистецької премії імені Лесі Українки за 2021 рік / Віктор Терен // Літературна Україна. – 2021. – 13 лютого. – С. 5.
Терен В. Наша сила – в єдності / В. Терен // Сільські вісті. – 2003. – 15 травня. – С. 3.
Терен Віктор. Те, від чого не втекти / Віктор Терен // Літературна Україна. – 2020. – № 21-22 (13 червня). – С. 10-11.
Терен Віктор. У своїй державі / Віктор Терен, Юрій Хорунжий // Українське слово. – 2015. – № 23 (червень). – С. 1, 8-9: портр.
Публікації про автора
Андрієвський Л. Антиказка для дітей та дорослих / Андрієвський Л. // Культура і життя. – 2005. – 21 вересня. – С. 8.
Базилевський Володимир. Подих степу / Володимир Базилевський // Слово Просвіти. – 2018. – № 4 (січень). – С. 6-7. – Зміст: «Жити».
Гармазій Надія Сергіївна. Рівняння, у яких ти знаходиш себе: рецензія / Н. С. Гармазій // Літературна Україна. – 2020. – 22 серпня. – С. 14: iл. – Зміст: «Рівняння Бога і тріснуті окуляри»; «Найд»; «Ворожіння на ягнятку»; «Босі ангели»; «У вагончику»; «Аполлінер»; «Французька».
Рец. на кн.: Терен В. Рівняння Бога і тріснуті окуляри: Новели, оповідання, повісті, роман / В. Терен. – К.: Дніпро, 2020. – 656 с.
Корінь Антоніна. Про творчість нового лауреата премії ім. Є. Маланюка Віктора Терена / Антоніна Корінь // Первая городская газета. – 2020. – 30 января. – С. 14: фот.
Методичні поради щодо знайомства школярів із творчістю сучасних українських дитячих письменників / укл. Ю. В. Чечко // Шкільна бібліотека. – 2012. – № 9-10. – C. 20-22: іл.
Переможці премії Маланюка // Наше місто. – 2020. – 23 січня. – C. 2.
Потворко чи Григорко?: сценарій зустрічі з головним героєм твору В. Терена «Повістинка про Потворка» // Шкільна бібліотека. – 2012. – № 9-10. – C. 28-32.
Правда та вигадка в творах письменника Віктора Терена: бібліогр. пам’ятка для читачів-учнів мол. та серед. шк. віку / Нац. б-ка України для дітей; авт.-уклад. Н. О. Гажаман. – Київ, 2015. – 16 с.
Презентація книжки Віктора Терена «Ворожіння на ягнятку» // Літературна Україна. – 2019. – 9 лютого. – С. 2: iл.
Славинський М. Словом намальований світ / М. Славинський // Київ. – 2008. – № 3. – C. 174-175.
Славинський Микола. «Ця книжка ваша...»: рецензія / М. Славинський // Літературна Україна. – 2017. – 16 лютого. – С. 7: портр.
Хто отримав премію Маланюка? // Народне слово. – 2020. – 30 січня. – C. 9: фото.
Царук Антоніна. Роман, схожий на кардіограму / А. Царук // Київ. – 2020. – № 3-4. – С. 183-185.
|
