Вулиця Максима Залізняка

        Пархоменка провулок було перейменовано на Максима Залізняка розпорядженням «Про перейменування вулиць, провулків та інших об’єктів топоніміки міста» №24 від 19.02.2016 р.

        Провулок знаходиться в Фортечному районі (Кіровський).

        Олександр Якович Пархоменко – учасник бойових дій в Україні 1917-1921 роках, червоний командир українського походження. 1900 р. працював на заводах у Донбасі. В червні 1917 року призначений начальником штабу Червоної гвардії Луганська. 1918 р. – заснував першу радянську міліцію в Луганську. 1919 р. – начальник більшовицького гарнізону Харкова, учасник ліквідації заколоту отамана Григор’єва, потім у Першій кінній армії. 1920 р. – комендант Ростова-на-Дону, командир 14-oї кавалерійської дивізії. Загинув у бою з загоном повстанського отамана Кібця (Миколи Бондаренка), який сам загинув у тому самому бою, хоча в радянський літературі протягом довгого часу поширювалася версія, що Пархоменка вбили махновці.

Максим Залізняк

        Максим Ієвлевич Залізняк (близько 1740 – після 1769 р.) – керівник гайдамацького повстання (1768-1769 років), відомого під назвою Коліївщина, козацький отаман.

        Народився в селі Івківці на Черкащині близько 1740 року.

        Жив у найближчих селах: Мельниках, Медведівці, Олексіївці Бобринецького району Кіровоградської області, Піківці Уманського району.

        Після смерті батька Максим жив близько року у своєї старшої сестри, котра була заміжня за мешканцем містечка Медведівки. У віці 13-ти років, Залізняк пішов на Запорозьку Січ, де був приписаний до Тимошівського куреня. З 1762 року працював на рибних промислах на Дніпрі. Наймитував в Очакові. В 1767 році став послушником Мотронинського монастиря, що на Черкащині.

        На початку 1768 року перейшов до Мотронинського монастиря, поблизу Чигирина. Повстанці проголосили Залізняка отаманом, хоча сам він називав себе полковником Низового Війська Запорозького. Основною причиною повстання було жорстке релігійне та соціально-економічне гноблення українського селянства Річчю Посполитою та Російською імперією, що особливо посилилося в середині XVIII століття, ворожі дії щодо православних українців-русинів з боку шляхетської барської конфедерації тощо.

        У другій половині травня загін Максима Залізняка, чисельність якого постійно зростала, вирушив із Холодного Яру.

        Повстанська Рада проголосила Максима Залізняка гетьманом і князем смілянським, а сам він заявив про відновлення Гетьманщини. Чисельність гайдамацьких військ весь час збільшувалася, повстання поширилося на Київщину, Брацлавщину, Волинь, Полісся, Галичину. На початку липня діяло близько 30 гайдамацьких загонів. На землях охоплених повстанням почали запроваджуватися елементи козацького адміністративного устрою.

         8 липня 1768 року Залізняка разом з 73 гайдамаками, що вважалися підданими російської імператриці, було ув’язнено в Києво-Печерській фортеці. Наприкінці липня їх було засуджено на побиття батогами, таврування, виривання ніздрів і довічне заслання до шахт Нерчинська. 1 листопада 1768 року дорогою до Білгороду, в слободі Котельві (де на його честь встановлено пам’ятний знак) Залізняк разом з близько півсотнею ув’язнених роззброїли конвой і втекли, однак невдовзі були спіймані і відправлені на каторгу, де, ймовірно, і помер видатний ватажок.

        Існує легенда, що пізніше, вже перебуваючи на каторзі, Максим Залізняк знову втік і навіть брав участь у війні під проводом Омеляна Пугачова.

        В українській народній пам’яті Максим Залізняк залишився як герой національно-визвольної боротьби з поляками і як захисник православної віри, образ народного месника зберігся в піснях та переказах в ідеалізованому вигляді. Максим Залізняк є одним з головних персонажів знаменитої поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки».

Дізнатися більше:

Книги

Залізняк Максим / Довідник з історії України. – Київ, 2002. – С. 249-250.

З-під булави – під корону: друга половина XVIIІ ст. / упоряд. і авт. передм. О. К. Струкевич, ред. кол.: В. А. Смолій (гол.), Р. П. Іванченко та ін. – Київ: Україна, 2002. – 381с. Історія України в особах: IX-VIIIст. – Київ: Видавництво «Україна», 1993. – 396 с.

Лавріненко Н. Максим Залізняк / Н. Лавриненко. – Київ: ЕММА – 2012 – 79 с.

Смолій В. Залізняк Максим Ієвлевич // Енциклопедія історії України: у 10 т./ редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін; Інститут історії України НАН України. – К.: Наукова думка, 2005. – Т.3: Е-Й. – С.239. – 672с.: іл.

Публікації

Букет Євген. Уманщина відзначила 250-річчя Коліївщини / Є. Букет // Українська культура. – 2018. – №3. – С. 20-22: фот. кол.

Лавріненко Назар. Під покровом таємниці. Що нам відомо про Максима Залізняка? / Назар Лавріненко // День. – 2006. – 3 лютого. – С. 8.

Лашкул Г. Звідки родом Максим Залізняк?: Ретроспективний погляд історика / Г. Лашкул // Честь хлібороба. – 2009. – 15 вересня. – С. 3.

Шевченко Аліна. Цвітне: від сарматів і Максима Залізняка – до сьогодення / Аліна Шевченко // Кіровоградська правда. – 2021. – 27 травня. – С. 7: фото.

Шепель Ф. На землі Залізняка: кропивницькі студенти й школярі доторкнулися до таємниць природи та історії Бобринеччини / Ф. Шепель // Наше місто. – 2018. – 8 листопада. – С. 8: фото. кол.