Вулиця Рязанська була перейменована на Вишгородську (назва була пов’язана з державою-агресором Росією та тоталітарним режимом) рішенням Кропивницької міської ради «Про перейменування вулиць, провулків, тупиків, проїзду» №1359 від 15.11.2022 р.
Вулиця знаходиться в Подільському районі (Ленінський).
Рязaнь (до 1778 року – Переяславль-Рязанський) – місто в Росії, адміністративний центр Рязанської області. Розташоване на правому березі Оки (за 2 км від річки), при впадінні в неї річки Трубіж.
Вишгород
Вишгород – місто в Україні, адміністративний центр Вишгородського району Київської області. Розташоване на правому березі Дніпра. Північне передмістя Києва.
Поселення на території Вишгорода виникли дуже давно – тут виявлено рештки неолітичного поселення (IV-III тис. до н. е.), кургани доби бронзи (II тис. до н. е.), поселення часу (VII-VI ст. до н. е.) та поселення сарматського часу. В урочищі Межигір’я знайдено скарб мідних прикрас з виїмчастими емалями (V-VII ст. н. е.).
Походження топоніму «Вишгород» пов’язують з ландшафтними та географічними особливостями міста: з підвищеним рельєфом місцевості, де засновано городище, тобто Вишгород – означає місто, замок або укріплення на високому місці, і з ситуацією розташування відносно Києва, тобто вище за течією Дніпра. Місто Вишгород вперше згадується в літописах в «Повісті временних літ» у 946 році як резиденція княгині Ольги – Ольжин град. Місто певний час виконувало роль заміської резиденції київських князів. Тут у 1054 році помер Ярослав Мудрий. У Вишгороді сини Ярослава уклали загальноруський юридичний кодекс, так звану «Правду Ярославовичів». Древній Вишгород збудовано на 120-гектарному узвишші Дніпровського правобережжя, якого не було в усьому Подніпров’ї.
1240 р. місто розділило участь Києва та інших міст Середньої Наддніпрянщини: було знищене військами Бату-хана.
Після монголо-татарської навали життя у місті поступово відроджується. За литовських часів Вишгород – невелике містечко. Проте знову зруйноване татарами у 1482 р., і у документах ХV-ХVІ ст. згадується як проста «прикоморня», а в ревізії Київського замку 1543 р. як «земля пуста, людьми неоселена».
ХVІІ ст. Вишгородські землі надаються як вислуга різним людям. У люстраціях (описах) 1616 та 1622 рр. він згадується як містечко укріплене замком з населенням у 100 дворів, з відновленою дерев’яною церквою Бориса і Гліба. Але і Визвольна війна 1648-1654 рр., і Руїна, що прийшла слідом за нею, остаточно зруйнували Вишгород як міський населений пункт.
У ХVІІІ ст. Вишгород – звичайне київське село, де мешкало в 47 хатах 228 душ селян (1787 р.). Через півстоліття тут було півсотні дворів та 700 людей чоловічої та жіночої статі. Таким Вишгород залишався і в середині ХІХ ст., коли протоієрей М. Сікачинський за проектом відомого архітектора Костянтина Тона побудував на фундаментах давнього Борисоглібського собору цегляну церкву з дзвіницею та церковно-приходську школу.
Епоха капіталізму прийшла у Вишгород разом із цегляними заводами Л. Черноярова, Ф. Березовського та найманою працею. Головною продукцією була вогнетривка цегла – межигірка. Більшість працюючих на заводах – із сусідніх губерній. У невеликій кількості працювали вишгородці і на Межигірській фаянсовій фабриці, яка діяла до 1885 р. і була відома своїм якісним фаянсом, що поставлявся навіть на імператорський стіл. 1900 р. у Вишгороді мешкало півтори тисячі чоловік в 272 подвір’ях, які займались городництвом, садівництвом, хатнім ремеслом та промислом.
У ХХ ст. Вишгород разом з усією Україною пережив і буремні роки революційних змагань, і Громадянську війну, і сталінські репресії, і жахливу окупацію віськами фашистської Німеччини. Як символ жахів останньої війни майже до кінця сторіччя стояла напівзруйнованою церква Бориса і Гліба, яка пам’ятає історичні події листопада 1943 р., коли укотре Вишгород став плацдармом для штурму Києва.
У повоєнну епоху місто знову звелося на ноги, завдяки будівництву велетня гідроенергетики – Київської ГЄС, – однієї з найбільших на той час теплоелетроцентралей Європи. Вишгород спочатку став києво-комсомольським селищем енергетиків, а потім і містом, центром Вишгородського району.
Дізнатися більше:
Книги
Вишгородські передзвони: збірка літературних творів / упоряд. В. Кисіль. – К. : Рада, 2013. – 648 с.
Голодомор-33. Пам’яті знищених вишгородців / упоряд. М. І. Сергійчук. – К. : ПП Сергійчук М. І., 2008. – 90 с.: іл.
Дегтяр Тетяна. Вишгород : минуле і сучасне / Т. Дегтяр, Р. Орлов. – К . : Рада, 2005. – 296 с.: фотоіл.
Пироженко Ірина В’ячеславівна. Вишгород. Межигір’я / І. В. Пироженко, І. Т. Черняков ; Управління культури і туризму Київської обласної держ. адміністрації, Вишгородський історико-культурний заповідник. – К. : ЕксОб, 2007. – 176 с.: іл. – Бібліогр.: С. 157-174.
Публікації
Бреяк Олена. Вишгородський історико-культурний заповідник / Олена Бреяк // Пам’ятки України: історія та культура. – 2015. – №10-12. – С. 2-9 : фото. – Бібліогр. в кінці ст.
Івакін Всеволод. Археологія давньоруського Вишгорода / В. Івакін, Дмитро Бібіков // Пам’ятки України: історія та культура. – 2015. – №10-12. – С. 12-19 : фото. – Бібліогр. в кінці ст.
Славинський Микола. Сучасна Троя біля Вишгорода / М. Славинський // Віче. – 2007. – №7-8. – С. 20-27 : ил.
Ресурси Інтернет
ВИШГОРОД [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – К.: В-во "Наукова думка", 2003. – 688 с.: іл. URL:
Вишгород / Р. С. Орлов, К. В. Олексій // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2005. – Режим доступу: .
