Провулок Миколи Вінграновського

        Провулок Молодогвардійський було перейменовано на Миколи Вінграновського рішенням Кропивницької міської ради від 27.02.2024 р. №1837 «Про перейменування вулиць, провулків, тупиків, проїзду.

         Провулок знаходиться в Подільському районі (Ленінський), Велика Балка, м. Кропивницький.

        Молодогвардійський названий на честь підпільної комсомольської організації, яка діяла у роки Другої світової війни на території сучасної Луганської та Ростовської областей.

Вінграновський Микола Степанович

        Одним із найяскривіших представників творчої генерації шістдесятників був Микола Вінграновський (1936-2004 рр.). Експресивний, пристрасний лірик, він не обмежувався самою тільки поезією. Був талановитим прозаїком, режисером, сценаристом й актором кількох фільмів, продовжувачем кінематографічних традицій Олександра Довженка.

        Микола Степанович Вінграновський народився 7 листопада 1936 р. в м. Первомайськ Миколаївської області в районі «Птахокомбінат». В школі №17 Первомайська він здобув середню освіту.

        Навчався на акторському відділі Київського інституту театрального мистецтва. За два тижні від початку занять ставного, показного українця-степовика прослухав О. Довженко і забрав його до себе в Москву навчатися у ВДІКу. Через рік учителя не стало, але прилучення до його світу позначилося на всій творчій долі М. Вінграновського. Ще студентом зіграв головну роль рядового солдата Івана Орлюка у художньому фільмі «Повість полум’яних літ». За краще виконання чоловічої ролі отримав золоту медаль кінофести-валю в Лос-Анджелесі.

        До Києва дипломований кінорежисер повернувся з Москви знаменитим. Проте Вінграновcького, який почав працювати на кіностудії ім. О. Довженка зустріли неприхильно.

        Миколі Вінграновському вдалося відзняти художні стрічки на кіностудії О. Довженка: «Дочка Стратіона» (1964 р.), «Ескадра повертає на захід» (1966 р.), «Берег надії» (1967 р.), де він зіграв також роль Вацлава Купки, «Дума про Британку» (1970 р.) – роль Несвятипаски, «Тихі береги» (1973 р.), «Климко» (1984 р.), документальні фільми «Слово про Андрія Малишка» (1983 р.), «Щоденники О. П. Довженка» (у співавторстві з Леонідом Осикою), «Щоденник. Довженко. 1941-1945» (1993 р.), «Батурин – столиця гетьмана Івана Мазепи» (1994 р.), «Чигирин – столиця гетьмана Богдана Хмельницького» (1993 p.), «Галич – столиця князя Данила Галицького» (1995 р.), «Гетьман Сагайдачний» (1999 р.). Він зіграв вісім ролей і зняв 14 фільмів на кіностудії О. Довженка.

        У творчому доробку митця десять поетичних збірок, дев’ять повістей, один роман. Як поет він дебютував добіркою поезій у журналі «Дніпро», відтак – у «Жовтні» (нині «Дзвін»), «Вітчизні» (ч. 5, 1960 р.) і «Прапорі» (нині «Березіль»). Публікація в «Літературній газеті» (7 квітня 1961 р.) «З книги першої, ще не виданої» містила дванадцять поезій. Перша збірка «Атомні прелюди» побачила світ 1962 року, разом зі збірками «Тиша і грім» В. Симоненка і «Соняшник» І. Драча. В «Атомних прелюдах» вивільнялася величезна духовна енергія особистості, зникла розмежованість громадянського й особистого, історичного й сучасного. Друга поетична збірка «Сто поезій» (1967 р.) завдяки цензорам в остаточному варіанті мала 99 поезій. Наступними були збірки «Поезії» (1971 р.) та «На срібнім березі» (1978 р.). У цей же період поет багато працює над дитячими творами. Ще на початку шістдесятих років у журналі «Ранок» з’явилися оповідання «Бинь-бинь-бинь» і «Чорти». Тоді ж були надруковані і його перші вірші для дітей, які увійшли в окрему збірку «Андрійко-говорійко», а трохи пізніше побачили світ такі оригінальні книжки поезій: «Мак», «Літній ранок», «Літній вечір» та інші. Згодом побачили світ збірки «Київ» (1982 р.) та «Вибране» (1986 р.). Двома роками раніше Миколі Степановичу Вінграновському присуджено Державну премію України ім. Тараса Шевченка за твори для дітей, зокрема й прозові – повісті «Сіроманець», «Первінка» та інші. Також він є автором книжок-віршів: «Губами теплими і оком золотим», «Цю жінку я люблю»; повістей: «У глибині дощів», «Літо на Десні», «Манюня» та ін., роману «Северин Наливайко». Нa відміну від багатьох шістдесятників, які з кінця 80-х років минулого століття захопилися політикою та пошуком керівних посад, Вінграновський зберіг вірність творчому покликанню.

        Помер 26 травня 2004 року в Києві внаслідок тяжкої хвороби, похований на Байковому кладовищі.

Дізнатися більше:

Книги

Богдан С. М. Вінграновський: поетика міфу: Монографія / Світлана Богдан. – Черкаси: Видавець Олександр Третяков, 2021. – 248 с.

Вінграновський М. С. Вибрані твори: поетичні та прозові твори / М. С. Вінграновський. – Київ: Дніпро, 2004. – 832 с. – (Б-ка Шевченківського комітету).

Вінграновський М. С. Вибрані твори / М. С. Вінграновський. – Київ: Дніпро, 1986. – 464 с.

Вінграновський М. С. З обійнятих тобою днів: поезії / М. С. Вінграновський. – Київ: Веселка, 1993. – 303 с.

Вінграновський М. С. Манюня: повісті, оповідання, есе / М. С. Вінграновський. – Львів: Літопис, 2003. – 320 с.

Вінграновський М. С. Микола Вінграновський – дітям: вірші, оповідання / М. С. Вінграновський. – Львів: Апріорі, 2017. – 60 с.: іл. – (Апріорі-дітям).

Вінграновський М. С. Моя молитва: поезії, роман / М. С. Вінграновський; передм. В. Моренця. – Харків: Фоліо, 2013. – 572 с.: іл. – (Українська література. Колекція).

Вінграновський М. С. Первінка: повісті / М. С. Вінграновський. – Київ: Веселка, 1977. – 104 с.: іл.

Вінграновський М. С. Северин Наливайко: роман / М. С. Вінграновський. – Київ: Веселка, 1996. – 366 с. – (Золоті ворота).

Вінграновський М. С. Чотирнадцять столиць України: короткі нариси з її історії / М. С. Вінграновський. – Київ: Голов. спеціаліз. ред. літ. мовами нац. меншин України, 2002. – 176 с.: іл. – Українською та румунською мовами.

Лазарук М. Я. Микола Вінграновський. Степовий Сварог: есе про незабутні мандри Україною з Миколою Вінграновським / М. Я. Лазарук. – Харків: Фоліо, 2009. – 185 с.: іл. – (Знамениті українці).

Шевченківські лауреати. 1962-2001: енциклопедичний довідник. – Київ, 2001. – С. 76-78.

Публікації

Базилевський В. Микола Вінграновський: мистецтво чаклування: модерн у національних шатах / В. Базилевський // Слово Просвіти. – 2013. – 14-20 лютого. – С. 8-9.

Вінграновський М. Поборник правди, честі та краси: 8 січня виповнюється 75 років від дня народження Василя Симоненка / М. Вінграновський // Шкільна бібліотека. – 2009. – №12. – С. 59-61.

Вінграновський М. Свічка: до дня пам’яті Івана Богуна / М. Вінграновський // Літературна Україна. – 2007. – 1 березня. – С. 3.

Грекало Тетяна. Микола Вінграновський: цикл уроків із вивчення творчості письменника / Т. Грекало // Українська мова та література. – 2015. – №5. – С. 10-14.

Журенко Ольга. Дотик слова до душі: Микола Вінграновський / Ольга Журенко // Пані Вчителька. – 2010. – №3. – С. 39.

Кіт Данило. Багатогранний талант: Вінграновський / Данило Кіт // Дивослово. – 2002. – №9. – С. 5-7.

Колісник Л. В. Чарівник слова Микола Степанович Вінграновський / Л. В. Колісник // Все для вчителя. – 2012. – №17-18. – С. 129-131.

Кремінь Т. З обійнятих любов’ю літ на Богополі: Микола Вінграновський у світлинах Андрія Антонюка / Т. Кремінь // Українська література в загальноосвітній школі. – 2011. – №10. – С. 49.

Наєнко Михайло. Рідну землю має під собою: до 85-ліття Миколи Вінграновського / М. Наєнко // Літературна Україна. – 2021. – 13 листопада. – С. 2, 10: портр.

Павлів Ірина. Микола Вінграновський: основні відомості про письменника. Висловлювання поетичною мовою любові до дитини і турботи про неї, батьківського заповіту. «Перша колискова» / І. Павлів // Бібліотечка «Дивослова». – 2013. – №9-10. – С . 84-93.

Шепель Федір. Лідія Добролежа: Коли до нас завітав Микола Вінграновський, я на стіл змогла поставити тільки борщ та ще гарбузову кашу / Федір Шепель // З перших уст. – 2016. – 3 листопада. – С. 8: фот. кол.