Вулиця Семена Тютюшкіна

        Вулиця Бабушкіна була перейменована на Семена Тютюшкіна проєктом розпорядження, підготованим Кіровоградською міською топонімічною комісією 17.02.2016 р.

         Вулиця знаходиться в Фортечному районі (Кіровський) м. Кропивницький.

        Іван Васильович Бабушкін (15 січня 1873 р. – 31 січня 1906 р.) – більшовицький діяч, терорист, один із спільників В. Леніна.

Тютюшкін Семен

        Семен Фокович Тютюшкін народився 16 квітня 1901 року в місті Єлисаветграді (нині м. Кропивницький). Його батько Фока Олексійович працював на заводі братів Ельворті у ливарному цеху, мати була домогосподаркою. Семен навчався у Пашутінському училищі до 1913 року. Він закінчив усього чотири класи – треба було йти працювати, тож влаштувався на механічний завод Козубовського. З 1917 року юнак працював на залізничній станції Єлисаветград помічником слюсаря. Після строкової служби (1922-1924 рр.), Семен повернувся у рідне місто до улюбленої роботи в депо станції Кірово-Українське (нині м. Кропивницький). Він старанно опановував знання, вдосконалював свою майстерність.

        Перед війною Семен Фокович працював уже машиністом паровоза, керував великовантажними потягами. Війна почалася для нього несподівано. Одного дня привів він вантажний потяг на станцію Помічна, там і дізнався про напад фашистів.

        З початком Другої cвітової війни країна перейшла на військовий режим. Залізничники працювали з надзвичайним навантаженням. Паровоз Семена Тютюшкіна у перші місяці війни не зупинявся ні на мить, а його машиніст практично не бував удома. Завданням його бригади було якнайшвидше відправляти вантажі на Знам’янку, далі вони йшли за Дніпро. Коли ворог наближався до Кіровограда, евакуювали завод «Червона зірка» та інші підприємства в глиб країни. Семен Фокович устиг відправити у тил свою дружину із сином Володимиром (1927 р. н.) і маленькою донькою Зоєю (1937 р. н.).

        Фашисти підходили до Кіровограда. Аби не дати ворогу використати залізничну мережу станції, робітники зруйнували депо, яке будували своїми руками. Семену Фоковичу довелося підривати магістраль поблизу станції Хирівка. Німці вже були на підході до неї. Тоді Тютюшкін здійснив неочікуваний маневр. Залізничники завантажили дрезину вибухівкою, накрили її брезентом, а зверху накидали залізяччя. Тепер все залежало від машиніста: треба було витримати необхідну дистанцію між дрезиною і паровозом, щоб не злетіти з рейок від вибуху. Рвонуло якраз у найбільшому скупченні ворогів. А через декілька секунд повз вокзал промчався поїзд. Уцілілі гітлерівці навіть не встигли обстріляти його.

        Восени 1941 року Семен Фокович одержав призначення в депо Тихвин Північної залізниці. Понад рік він перевозив війська і бойову техніку, боєприпаси, переправляв у глибокий тил поранених. Доводилось доставляти продовольство в голодуючий Ленінград.

        Жодна поїздка у прифронтовій зоні не обходилася без нальотів авіації. Вороги цілились в потяг, який був рухомою мішенню, а головне – в паровоз. Локомотивна бригада виділяла людину, яка спостерігала за небом, тому що в кабіні не чули гулу літаків, які наближалися.

        Обслуга одного паровоза складалася з 12 осіб. Троє працювали в зміні при машині, усі інші в теплушці відпочивали. Але то тільки назва відпочинку, бо потрібно було спостерігати за небом, готувати обід на всіх, випрати одяг, на залізничних станціях завантажити тендер вугіллям, котел наповнити водою, взяти запас піску від ковзання коліс взимку. Паровози ремонтували іноді, навіть, на ходу.

        «У поїздках хлопці так виснажували нерви й сили, що просто з ніг валилися, – розповідав пізніше Семен Фокович своїм онукам. – Байдикувати не було часу. Закінчувалась поїздка, то й треба було оглянути машину, пробоїни заклепати, зношені й пошкоджені деталі замінити. Не всі могли це виконати, а я був слюсарем шостого розряду, тому багато навчив і товаришів. Бо бригадир же.».

        Семен Фокович удосконалював обладнання та проводив уроки з ремонту. Його бригада першою в депо Тихвин наростила борти тендера паровоза, щоб брати більший запас палива, якого вистачало на зворотній шлях.

        Восени 1942 року була сформована колона №12 особливого резерву Наркомату шляхів сполучення СРСР. До неї були зараховані досвідчені залізничники, у їх числі машиніст паровоза Семен Тютюшкін. Незабаром його призначили бригадиром особливого підрозділу.

        Колона №12 зіграла особливу роль у проведенні Сталінградської операції. Перевезення на цьому напрямку здійснювали одночасно 500 паровозів. Робота на прифронтових ділянках вимагала мужності й відповідальності. Потрібно було забезпечити таємність підготовки наступальної операції. Концентрування і перегрупування військ проводили вночі. Вдень ешелони старанно маскували і розміщували на підходах до станції. Часто доводилося залізничникам зупиняти потяги і вступати у бій з противником. Щоб надійніше захистити бригаду від куль, Семен Фокович наварив лист броні на дах кабіни паровозу.

        Особливого догляду вимагали цистерни з пальним, яке чекали на передовій. Одного разу ворожа авіабомба влучила у потяг. Спалахнули дві цистерни з пальним. Вогонь міг перекинутися на інші. Тоді Тютюшкін зі своїми помічниками відчепили палаючі цистерни та відкотили їх якомога далі від решти. Сотні тон врятованої солярки вчасно доставили на передову.

        Подібних прикладів було немало в біографії Семена Фоковича. Одного разу вели потяг з пораненими. Фашистський літак почав його бомбардувати. Тютюшкін почав маневрувати: то раптово гальмував і ривком набирав швидкість, то подавав ешелон назад, аби бомби не влучили. А як тільки літак ще раз зайшов над потягом, Семен Фокович вирішив схитрувати – випустив пару в морозне повітря через труби інжекторів і наказав помічникові повернути регулювальний гвинт запобіжника. Потяг зник під клубом пари, а німці вирішили, що це дим і повернули на аеродром.

        Дорогами війни колона №12 пройшла через усю Україну, Білорусію, частково Прибалтику, закінчивши війну в Європі. В один з останніх днів війни за завданням військового командування треба було негайно вивести зі станції важливий ешелон. Семен Фокович причепив до нього свій паровоз і без гальм вивів потяг на перегін, чим врятував багато людських життів і військових вантажів.

        Після Сталінградської битви на визволеній території почалася відбудова зруйнованого господарства. Розруха була на станції, в паровозних і вагонних депо стояли розбиті, спалені локомотиви й вагони. Тютюшкін працював не шкодуючи себе.

        У 1946 році інженер-лейтенантом тяги (середня ланка залізничних військ), почесним залізничником він повернувся у паровозне депо станції Кірово (нині – Кропивницький) Одеської залізниці. Від високих посад Семен Фокович відмовився, машиністом водив потяги до Помічної і Знам’янки, потім працював черговим по депо до виходу на пенсію у 1956 році. Він повністю віддавався улюбленій роботі, ділився досвідом з молоддю.

        З 1948 року Тютюшкіна неодноразово обирали депутатом Кіровоградської (нині – Кропивницької) міськради. Він працював у комунальній комісії виконкому, піклувався про поліпшення житлових умов учасників війни, вдів. Семен Фокович сумлінною працею виправдовував довіру людей.

        Ось таким був скромний герой з нашого міста. Семен Фокович Тютюшкін помер 25 листопада 1980 року в місті Кіровограді (нині – Кропивницький). Він прожив майже 80 років і залишив добру пам’ять про себе.

        Стенди, присвячені воєнним будням Семена Фоковича, можна побачити у музеях. Особисті речі і типовий реманент залізничника тих днів зберігаються у Меморіальному комплексі «Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років» міста Києва. У дев’ятому залі комплексу представлена особиста експозиція С. Ф. Тютюшкіна, його фото прикрашає стіну Переможців у Залі пам’яті, а його ім'я увічнене золотими літерами на одному з пілонів Залу Слави.

        Топонімічна комісія Кіровоградської міськради прийняла рішення про встановлення на Алеї Слави на Фортечних валах пам’ятного обеліску з ім’ям Тютюшкіна С. Ф.

        За сприяння Кіровоградського (нині – Кропивницького) товариства охорони пам’яток на будівлі залізничного вокзалу міста 6 листопада 2008 року було встановлено меморіальну дошку машиністу Тютюшкіну С. Ф., яку створив відомий скульптор Віктор Френчко.

Дізнатися більше:

Публікації

Багацький Л. Залізничник із зіркою за працю. – Кіровоградська правда. – 2011. – 15 квітня. – С. 10.

Бонфельд С. Гомін сталевих магістралей / С. Бонфельд // Кіровоградська правда. – 1975. – 25 березня. – С. 4.

Бонфельд С. Радянський характер: про Героїв Соціалістичної Праці С. Ф. Тютюшкіна та Л. Д. Резнік / С. Бонфельд // Кіровоградська правда. – 1987. –30 вересня. – С. 3.

Герой із нашого міста // Вечірня газета. – 2007. – 7 грудня. – С. 5. Кравчук В. Семен Тютюшкін – герой-залізничник / В. Кравчук // Молодіжне перехрестя. – 2008. – 8 травня. – С. 1, 3: фото.

Кравчук В. Семен Тютюшкін – герой-залізничник / В. Кравчук // Народне слово. – 2012. – 2 серпня. – С. 7: фото.

Куманський Б. Кар’єра Семена Тютюшкіна / Б. Куманський // Народне слово. – 2006. – 6 травня. – С. 2.

Куманський Б.І. Протяжний гудок як салют Герою / Б. Куманський // Народне слово. – 2008. – 8 листопада. – С. 2.

Лісниченко Ю. Вшанували героя-залізничника / Ю. Лісниченко // Вечірня газета. – 2008. – 14 листопада. – С. 3.

Матівос Ю. Машиніст особливої колони / Ю. Матівос // Кіровоградська правда. – 2006. – 6 травня. – С. 2.

Меморіальні дошки на честь земляків // 21-й канал.– 2008. – 26 червня. – С. 1.

Пархомчук В. Залізничник – Герой / В. Пархомчук // Кіровоградська правда. – 2007. – 9 листопада. – С. 2.

Стасюк Б. Меморіальний трикутник Тютюшкіна / Б. Стасюк // Кіровоградська правда. – 2010. – 27 квітня. – С. 5.

Шкабой В. Вшанували героя / В. Шкабой // Молодіжне перехрестя. –2008. – 13 листопада. – С. 2.