Вулиця Арсенія Тарковського

        Вулиця Володарського була перейменована на Арсенія Тарковського рішенням Кіровоградської міської ради від 27.10.2011 р. №865.

          Вулиця знаходиться в Подільському районі (Ленінський), центр.

        В. Володарський (справжнє ім’я – Мойсей Маркович Гольдштейн) (11 грудня 1891 р., містечко Остропіль, Волинська губернія – 20 червня 1918 р., Петроград) – діяч російського революційного руху єврейського походження. У 1918 році – комісар друку, пропаганди та агітації. Творець та редактор одного з головних більшовицьких «органів преси» – «Червоної газети». Назва підлягала декомунізації. Меморіальну дошку В. Володарському в місті Кропивницький демонтовано 5 серпня 2022 року.

Арсеній Тарковський

        Вулиця Арсенія Тарковського – вулиця в Кропивницькому. Пролягає від вулиці Леоніда Куценка до річки Інгулу.

        Виникла 1777 року, мала назву Олександрівська. На цій вулиці народився Арсеній Тарковський. Тут знаходиться і будинок колишньої приватної гімназії, де він навчався (зараз Муніципальний Колегіум).

        Тарковський Арсеній Олександрович – українский радянсь-кий поет і перекладач зі східних мов українського походження, прибічник класичного стилю в російській поезії. Батько кінорежисера Андрія Тарковського, який зняв «Солярис», «Дзеркало», «Іванове дитинство», «Андрія Рубльова» та інші культові фільми.

        Народився в українській родині з польським шляхетським корінням у місті Єлисаветград. Його батько – відомий свого часу поет, український письменник, журналіст, громадський діяч-українофіл Олександр Тарковський.

        Арсеній відвідував єлисаветградську гімназію та навчався у музичній школі Густава Нейгауза, батька відомого музиканта Генріха Нейгауза. У 1916 році Арсеній вступив до підготовчого та першого класу приватної гімназії Мелетія Крижановського в рідному місті Єлисаветграді, продовжив навчання у 6-й групі єдиної трудової школи №11, яка виникла на базі цієї гімназії в її ж приміщенні. Після її закінчення у вересні 1922 року вступив до Першої Єлисаветградської профтехшколи і вибув з неї у березні 1924 року в зв’язку з її ліквідацією. В період навчання стажувався у слюсарній справі у механічних майстернях.

        У пам’яті Асика (так його називали рідні) назавжди залишилися відвідини з батьком поетичних вечорів за участю відомих тогочасних поетів К. Бальмонта, І. Сєвєряніна, Ф. Сологуба та інших. А ще юнак захопився вивченням творчої спадщини українського філософа Григорія Сковороди та власним віршуванням. 1921 – після громадянської війни, поразки визвольних змагань та встановлення в Україні радянської влади Арсеній і його друзі-поети опублікували в місцевій газеті акровірш, перші літери якого досить жорстко характеризували більшовицького вождя Леніна. Молодих людей заарештували і повезли до Миколаєва, який у ті роки був адміністративним центром області. Арсенію Тарковському вдалося по дорозі втекти. А друзів загнали до льоху та розстріляли. Певний час він поневірявся Україною і Кримом, випробував кілька професій – був учнем шевця, працював у риболовецькій артілі.

        Через декілька років разом з матір’ю Арсеній Олександрович переїхав до своєї тітки у Москву.

        У 1925 році він вступив на навчання на Вищі літературні курси, що виникли на місці закритого після смерті Валерія Брюсова Літературного інституту. Під час навчання (1925-1929 рр.) Тарковський познайомився там з поетом і теоретиком вірша Георгієм Аркадійовичем Шенгелі, який стає його вчителем і старшим другом. На одному курсі з Тарковським навчалися Марія Петрових, Юлія Нейман, Данило Андрєєв. Цього ж року через скандальні події Вищі літературні курси закрилися, а слухачі, які не встигли закінчити Курси, були допущені до іспитів в МДУ.

        В умовах радянської дійсності Арсенію Тарковському тривалий час довелося замовчувати, що його батько був польським шляхтичем і діячем-українофілом.

        Писати вірші Арсеній почав дуже рано, але перші публікації (поезії «Свеча», «Хлеб») з’явилися лише в 1927 і 1928 рр. Тарковський був співробітником газети «Гудок», автором нарисів, віршованих фейлетонів і байок. Деякі публікації друкувалися під псевдонімом Тарас Підкова. Його колегами були М. Булгаков, К. Паустовський, Ю. Олеша.

        У 1931 р. поет працював на Всесоюзному радіо старшим інструктором-консультантом з художнього радіомовлення, писав п’єси для радіовистав. З 1933 р. Тарковський почав займатися художнім перекладом творів киргизької, грузинської, туркменської літератур. У 1940 р. вступив до Спілки письменників СРСР.

        У роки Другої світової війни Арсеній був військовим кореспондентом газети «Боевая тревога». Написані ним вірші і пісня «Гвардейская застольная» користувалися великою популярністю в армії. Тарковський брав участь і у бойових діях, був нагороджений орденом Червоної Зірки. У 1943 р. він був тяжко поранений, пережив газову гангрену і ампутацію ноги. У повоєнні роки Арсеній Олександрович знову активно працює над перекладами, продовжує писати й ліричні вірші – «Белый день», «На полоски несжатого хлеба...», «Ночной дождь». Але настали довгі роки «мовчання», його вірші не друкують, бо вони не містять оспівування радянських вождів. Лише у 1962 р. (авторові – 55 років) виходить його перша поетична книга «Перед снегом». Згодом побачили світ збірки «Земле – земное» (1966 р.) і «Вестник» (1969 р.). У 1966-1967 рр. Тарковський веде поетичну студію при московському відділенні Спілки письменників СРСР. У 1971 р. поетові присуджено Державну премію Туркменської РСР. У 1974 р. була надрукована збірка поезій Тарковського «Волшебные горы». У 1977 р. з нагоди семидесятиріччя поета його нагородили орденом Дружби народів.

        На початку 1980-х рр. вийшли три книги Тарковського: «Зимний сад» (1980 р.), «Избранное» (1982 р.), «Стихи разных лет» (1983 р.). У 1987 р. Арсеній Тарковський отримує нагороду – орден Трудового Червоного Прапора. Того ж року вийшли збірки поезій «От юности до старости» і «Быть самим собой».

        Останні роки життя Тарковський жив у Домі ветеранів кіно. Книга «Звёзды над Араганцем» (1989 р.) стала останнім виданням автора.

        1955 року Арсеній Тарковський востаннє приїхав до рідного міста, на хутір «Надія», з яким пов’язане життя його родини. По дорозі попросив зупинитися. Став на коліна і поцілував рідну землю. Востаннє.

        Ставлення до малої батьківщини нього було особливе. Відомо, що він листувався з онуком Івана Карпенка-Карого – Андрієм Юрійовичем Тобілевичем (1905-1979 рр.), який врятував хутір Надія від знищення і відстояв музейний статус установи культури. У подібних питаннях родичі стали однодумцями. Як і чим міг, Арсеній Олександрович завжди сприяв у цій справі. Зокрема, у листах, які поштар носив на хутір Надія Кіровоградської області, літератор нагадував, що він не забув українську мову, і навіть присоромлював адресата – Андрія Юрійовича Тобілевича, що той даремно йому перекладає деякі українські слова.

        Арсеній Тарковський помер 27 травня 1989 року, переживши на два з половиною роки власного сина – всесвітньовідомого кінорежисера Андрія Тарковського (1932-1986 рр.). Похований поет у підмосковному Передєлкіно.

        У листопаді того ж року поет посмертно був удостоєний своєї єдиної літературної відзнаки (якщо не враховувати Державну премію Туркменської РСР ім. Махтумкулі 1971 року) – Державної премії СРСР за збірку поезій «От юности до старости».

Дізнатися більше:

Книги

Тарковський Арсен / Арсен Тарковський // Блакитні вежі: хрестоматія творів письменників Приінгульського краю: у 2 т. / редкол.: Василь Бондар (голова), Т. В. Андрушко, А. М. Корінь [та ін.]; авт. передм. Л. В. Куценко; укл.: Василь Бондар. – Кіровоград: Мавік, 2011. – Т. 1. – С. 420-429.

Тарковський Арсеній / Арсеній Тарковський // Від А до Б ...і трохи далі: антологія російської поезії ХХ століття: хрестоматія / Інокентій Аннєнський [та ін.]; укл. Борис Щавурський. – Тернопіль: Богдан, 2011. – С. 396-409: портр.

Тарковський Арсеній. «Меркне зір – моя сила…»: [вірш] / Арсеній Тарковський // Злючий Сергій Дмитрович. Мідні леви: поезії, переклади / Сергій Злючий, Арсеній Тарковський [та ін.]; ред. Володимир Шовкошитний. – К.: Український пріоритет, 2013. – С. 133.

Тарковський Арсеній / Арсеній Тарковський // Родом із України: 10 поетів російської «срібної доби» в українських перекладах Володимира Могилюка: поезії / Анна Ахматова [та ін.]; літ. пер. Володимира Могилюка; ред. Сергій Запорожан; худ. Володимир Волохов; авт. післямов Сергій Тузков. – Кіровоград: Мавік, 2012. – С. 58-62.: портр.

Тарковський Арсеній Олександрович. Бенкет джмеля: поезії / А. О. Тарковський; пер. з рос. С. Орел. – Кропивницький: Імекс-ЛТД, 2020. – 119 с.: іл. – (Сер. «Поетична бібліотека»).

Тарковський Арсеній Олександрович. Вісник = Вестник: вірші / Арсеній Тарковський; пер. з укр. Валерія Богуславська. – Київ, 2008. – 308 с.

Поезії Арсенія Тарковського в перекладах

Арсеній Тарковський у перекладах Дмитра Павличка // Сучасність. – 2000. – №9. – С. 65-80.

Тарковський Арсеній / Арсеній Тарковський; пер. з рос. В. Базилевський // Кур’єр Кривбасу. – 2014. – №296-297-298. – С. 209-214.

Тарковський Арсеній Олександрович. Плескіт голубиних крил: Поезії: Переклад з рос. / Арсеній Тарковський; Пер. Володимир Могилюк. – Кіровоград: Степ, 2004. – 37 с.: іл.

Тарковський Арсен. Стою посеред світу: вірші / Арсен Тарковський // Вежа. – 2021. – №43-44. – С. 242-247.

Матеріали про життя і творчість А. О. Тарковського

Книги

Босько Володимир. Арсеній Олександрович Тарковський // Історичний календар Кіровоградщини. Люди. Події. Факти. 2022 рік. Нариси та розвідки з історії художнього життя краю: Земська рисувальна школа, митці, колекціонери, виставки, картини, ікони / Володимир Босько. – Кропивницький: Імекс-ЛТД, 2021. – С. 99-100: фото.

Від миті до вічності…: Арсеній Олександрович Тарковський // Кіровоградщина у дзеркалі часу: літературне мистецтво = Кировоградщина в зеркале времени: литературное искусство = Kirovohrad in the mirror of time: literary arts: фотоальбом / авт.-укл. Олександр Чуднов, Олег Бабенко, авт. ідеї Євгенія Шустер [та ін.]; за заг. ред. Олександра Чуднова. – Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2013. – С. 16-17.

Гусейнов Григорій Джамалович. Проступили риси ледь примітні / Григорій Джамалович Гусейнов // Гусейнов Григорій Джамалович. Незаймані сніги: п’ятнадцять мандрівних історій: документальні повісті: в 3-х кн. / Григорій Джамалович Гусейнов; Григорій Гусейнов. – Дніпропетровськ: Арт-Прес. – 2010. – Кн. 3. – С. 397-551.

Павличко Дмитро. Наш родич – Арсеній Тарковський / Дмитро Павличко. // Павличко Дмитро. Літературознавство. Критика: У 2 т. / Дмитро Васильович Павличко; Дмитро Павличко. – К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи». – 2007. – Т. 2: Світова література. – С. 378-385.

Публікації

Арсен Тарковський – український поет // Вечірня газета. – 2020. – 18 вересня. – С. 3.

Базилевський Володимир. З тих, хто залишається...: Передмова і вірші в перекладі В. Базилевського / Володимир Базилевський // Літературна Україна. – 2007. – 2 серпня. – С. 8: фото.

Бажан В. Міський музей Тарковського: перші кроки / В. Бажан // Народне слово. – 2012. – 22 березня. – С. 9.

Босько В. Якби Арсеній Тарковський не був поетом, став би художником / В. Босько // Народне слово. – 1996. – 10 серпня.

Вірієнко І. По вулиці Тарковського знаходиться найстаріший будинок міста / І. Вірієнко // 21-й канал. – 2017. – 23 лютого. – С. 10.

Громко Євгенія. Єлисаветград у житті і творчості Арсенія Тарковського / Є. Громко // Зарубіжна література в школах України. – 2017. – №7-8. – С. 86-87: портр.

Дитинства щасливий білет: рідне місто у творчій долі поета (до сторіччя від дня народження Арсенія Тарковського) // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2007. – №10. – С. 58-61.

Клименко (Синьоок) Ганна. Духовні витоки Арсенія Тарковського / Ганна Клименко (Синьоок) // Народне слово. – 2014. – 9 січня. – С. 10.

Лункан О. Лицарі Єлисаветградської землі, або Скалки дзеркала / О. Лункан // Вечірня газета. – 2002. – 27 червня. – С. 7.

Любарський Роман. «Где на рогах волы качали степное солнце чумака...»: Украина в жизни и творчестве Арсения Тарковского / Роман Любарський // Народне слово. – 2017. – 13 липня. – С. 6: фото.

Любарський Роман. Город Медем: до ювілею Арсенія Тарковського / Роман Любарський // Народне слово. – 2017. – 22 червня. – С. 7: фото.

Любарський Роман. Єлисаветградське коло Арсенія Тарковського / Роман Любарський // Народне слово. – 2018. – 5 липня. – С. 10: фото; Народне слово. – 2018. – 19 липня. – С. 10: фото; Народне слово. – 2018. – 26 липня. – С. 9; Народне слово. – 2018. – 2 серпня. – С. 8: фото.

Любарський Роман. «Завдовжки в ціле життя» / Роман Любарський // Народне слово. – 2013. – 7 лютого. – С. 10; Народне слово. – 2013. – 14 лютого. – С. 10.

Любарский Роман Рафаилович. «На каждый звук есть эхо на земле...». Арсений Тарковский и Украина: очерки, статьи, эссе / Роман Любарский. – Кировоград: Имэкс-ЛТД, 2012. – 109 с.: портр., фото, ил. – Текст: рус., укр.

Малявкіна Т. «И каждый вспомнит светлый город детства...»: фрагмент літературної конференції, присвяченої сторіччю з дня народження А. О. Тарковського / Т. Малявкіна // Освітянське слово. – 2007. – квітень. – С. 8.

Марко В. І свічки горіли, як життя: до 100-річчя від дня народження Арсенія Тарковського / В. Марко // Кіровоградська правда. – 2007. – 3 липня. – С. 3.

Могилюк В. Родом із України, або Десять поетів російської срібної доби / В. Могилюк // Кіровоградська правда. – 2012. – 14 серпня. – С. 4.

Орел С. «Та серце не хоче... ні нового дому, ні нового саду» / С. Орел // Нова газета. – 2017. – 29 червня. – С. 11.

Останній з поетів «срібної доби»: 110 років Арсенію Тарковському // Шкільна бібліотека. – 2017. – №5. – С. 33-34: портр.

Панченко В. Арсеній Тарковський: «Родною землей для меня всегда была земля украинская...» / В. Панченко // З перших уст. – 2015. – 19 листопада. – С. 5: фото.

Педиконе П. Тарковські. Батько і син в дзеркалі долі: Уривок з книги. Москва. 2008. Серія Persona nota / П. Педиконе, О. Лаврин // Народне слово. – 2012. – 28 червня. – С. 10: фото.

Сапсан С. Бенкет джмеля в осінньому саду / С. Сапсан // Наше місто. – 2020. – 1 жовтня. – С. 4: фото.

Синьоок Ганна. Леонід Первомайський і Арсеній Тарковський: типологічний аспект / Ганна Синьоок // Слово і час. – 2008. – №5. – С. 91-97.

Синьоок Ганна. Леонід Первомайський – Арсеній Тарковський: діалог доль і творчості: монографія / Ганна Синьоок. – Черкаси: Видавець Чабаненко Ю. А., 2008. – 134 с. – Бібліогр. С. 124-134.

Сни про Єлисаветград: Уривки «Із бесід з Арсенієм Тарковським» С. Мітіної // Єлисавет. – 1993. – 15 квітня. – С. 6-7.

Тобілевич В. Кардашевичі, Тарковські, Тобілевичі...: Чи все ми знаємо про цих славетних людей? Чи гідно бережемо пам’ять про них? / В. Тобілевич // Народне слово. – 2011. – 17 листопада. – С. 10.

Томашевська С. Брати Тарковські / С. Томашевська // Народне слово. – 2011. – 28 квітня. – С. 7.

Трипільський Руслан. «Корені й крона роду Тарковських» / Р. Трипільський // Народне слово. – 2017. – 29 червня. – С. 8: фото.

Фісенко Т. Кіровоградські стежки Арсенія Тарковського / Т. Фісенко // День. – 2005. – 9 липня. – С. 7.

Фісенко Т. Марія – перше кохання Арсенія: Кіровоградські стежки Тарковського / Т. Фісенко // Кіровоградська правда. – 2005. – 23 серпня. – С. 4.

Хижняк С. Тарковський і Єлисаветград / С. Хижняк // Молодіжне перехрестя. – 2007. – 30 серпня. – С. 9: фото.

Хижняк С. Умілі руки Арсенія Тарковського / С. Хижняк // Молодіжне перехрестя. – 2007. – 13 вересня. – С. 9: фото. Цуркан А. Арсеній Тарковський: Діалог культур і часів / А. Цуркан // Новий Погляд. – 2006. – 14 вересня. – С. 3.

Черненко М. Арсеній Тарковський: «І я навіки загубив цей рай» / М. Черненко // Молодіжне перехрестя. – 2007. – 10 травня. – С. 4.

Черненко М. Нехай звучать голоси Тарковських / М. Черненко // Народне слово. – 2012. – 26 квітня. – С. 13: фото.

Черненко М. Поезія Тарковського – діалог культур і часів / М. Черненко // Народне слово. – 2012. – 28 червня. – С. 10.