Вулиця Кароля Шимановського

        Вулиця Мічуріна була перейменована на Кароля Шимановського рішенням Кропивницької міської ради «Про перейменування вулиць, провулків, тупиків, проїзду» №1359 від 15.11.2022 р.

         Вулиця знаходиться в Подільському районі (Ленінський) м. Кропивницького.

        Мічурін Іван Володимирович – російський біолог і селекціонер-помолог, автор багатьох сортів плодово-ягідних культур, почесний, академік Розробив методи селекції плодово-ягодних рослин, головним чином – метод віддаленої гібридизації.

Шимановський Кароль

        Кароль Шимановський – найвидатніший після Фридерика Шопена польський композитор – народився 3 жовтня 1882 року в селі Тимошівці у сім’ї з високою художньою культурою. Кароль був третьою дитиною Станіслава й Анни Шимановських. Сюди родина приїздила влітку, а мешкали, в основному, в Єлисаветграді (нині Кропивницький). Кароль Шимановський згадував: «Народився ж бо я на Україні, в Тимошівці. Там пройшло моє дитинство, я відчував її усією душею, кохав її благотворний клімат, її буйність та солодкість». Дитинство хлопчика було сповнене пригод, радощів, а головне – родинного тепла. В оточенні маленького Кароля завжди було безліч українців: домашні служниці та няньки, робітники та, власне, все село. Через них підтримувався постійний зв’язок майбутнього композитора з українською 8 мовою, звичаями, а через звичаї – з музикою, піснею, казкою, легендою. Діти не лише слухали колоритні народні пісні, а й разом з дорослими співали їх. Тож перші музичні враження Кароля пов’язані саме з українськими народними піснями.

        Кароль вчився в Єлисаветградькому земському реальному училищі, яке завершив у 1901 р., будучи вже автором кількох творів для фортепіано, пісень та ін., та у Варшаві (1901-1904 рр). Восени 1905 р. К. Шимановський, Л. Ружицький, Ґ. Фітельберг та А. Шелюто під меценатом князя В. Любомирського організували Видавничу спілку молодих польських композиторів. Критики назвали цю групу «Молода Польща у музиці».

        Сім’я Шимановських була великою, а всі її члени – музично обдарованими, тож їхній будинок завжди був наповнений музикою, жив інтенсивним художнім життям. Внутрішній світ композитора формувала висока духовна культура, що складалася не одне покоління. Близьким родинним оточенням були відомі музиканти: Густав Нейгауз – троюрідний дядько Кароля, що був вчителем музики, його донька Наталія – піаністка, Генріх Нейгауз, троюрідний брат, чудовий піаніст і педагог,з яким Кароль мав дуже близькі стосунки. Вони були пов’язані подібними мистецькими думками та почуттями з юних років. Росли разом, були приятелями з дитинства, ділились своїми думками та надихали один одного, разом навчались в музичній школі Густава Нейгауза у Єлисаветграді. Ця школа була високорейтинговим закладом, про неї знали відомі музиканти не лише на Україні, а й далеко за її межами, такі як М. Римський-Корсаков та О. Глазунов. Засновник школи, Густав Нейгауз був прихильником авторитарної педагогіки: вважав, що є фортепіанна техніка, яка вимагає велиих зусиль, а є природна музикальність, що диктує власні закони. Проте він також мав європейську освіту, що дала широкий світогляд. Його школа давала якісну професійну основу, можливість познайомитися з найкращими зразками світової фортепіанної літератури. У 1898 р., за сприяння композитора Олександра Глазунова, вона отримала з Петербурга офіційний статус. Також тісному зв’язку Генріха Нейгауза та Кароля Шимановського сприяли спільні подорожі країнами Європи (Німеччина, Австрія, Італія). Насичене концертне життя, яскраві враження від пам’яток античності та шедеврів світової культури – все це поклало відбиток на подальшу виконавську та педагогічну діяльність Г. Нейгауза та дало основу для створення програмної музики К. Шимановського, що осягла велику частину його творчості. Перші композиторські спроби автор зробив дуже рано, у десять років, а в тринадцять побував разом з батьком у Вінницькій опері й, перебуваючи під сильним враженням, остаточно вирішив стати композитором.

        Будучи вже визнаним композиторам, у 1912 р. він підписав у Відні видавничий договір з «Universal Edition». Численні подорожі Шимановського наклали незгладимий відбиток на розвиток його творчої особистості. Літні й осінні місяці він проводив в Україні в колі рідних і друзів.

        Ще одним другом та родичем (двоюрідний брат) К. Шимановського був письменник Ярослав Івашкевич, який часто бував у Тимошівці, згадував: «Пам’ятаю момент, коли на початку літа 1906 р. Кароль надіслав до Єлисаветграда свою скрипкову сонату, і було організовано її виконання в колі самих близьких. Все сімейство, Нейгаузи, Пшишиховські, Таубе, зібрались у салоні будинку Шимановських, щоб послухати твір. Виконавцями були Фелікс Шимановський і старий скрипаль, поляк Яндель. …Пам’ятаю саме наповнення сонати, яка була вислухана усіма з благоговінням… У 1909 р. я переїхав до Києва. Під час Першої світової війни Шимановські проводили зимовий час у Києві, там я також зустрічався з Каролем, там же, у домі пані Галини Глембоцької із роду Пшишиховських, він грав «Серенаду Дон Жуана», початок своїх «Масок».

        Революційні 1917-1919 рр. Кароль Шимановський провів із родиною в Єлисаветграді. Тут він написав «Пісні шаленого муедзина», «Любовні пісні Хафіза», один із найкращих своїх творів «Транскрипції каприсів Паганіні», літературний твір «Ефеб», почав працювати над оперою «Король Рогер». Ця робота супроводжувалась концертами в приміщенні окружного суду, тодішній голова якого Комісаржевський був великим шанувальником музики. Мистецьке життя в той голодний і холодний час у місті просто вирувало. Так, у Єлисаветграді було створено симфонічний оркестр. Проводилися музичні масові заходи, відкривалися мистецькі навчальні заклади, читалося безліч просвітницьких лекцій. Тут були написані останні в Україні твори Кароля Шимановського. Після революційних подій творчість митця «одерев’яніла».

        Після здобуття Польщею незалежності Шимановські переїхали до батьківщини своїх предків. У 1920-их рр. його твори виконувались з великим успіхом. У Лондоні він познайомився з Ігорем Стравінським і Сергієм Дягілєвим. 20 травня 1922 р. відбувся тріумфальний композиторський концерт Шимановського в Парижі. У 1927-932 рр. він був директором Варшавської консерваторії та ректором Вищої школи музики. 1930 року йому присвоєно почесний титул доктора Гонорис Кауза Ягеллонського університету.

        Праця і напружена атмосфера, пов’язана з боротьбою за нову форму музичної освіти, спричинили підрив здоров’я композитора. Композитор винайняв скромну ґуральську хату, котра стала другим справжнім домом. У 1933-1935 рр. К. Шимановський концертував. У 1936 р. різке погіршення стану здоров’я змусило його виїхати на південь Франції до Ґрассу. Важко хворого його перевезли до Канн, а далі до Клініки дю Сіньяль в Лозанні, де він помер 29 березня 1937 р. Забальзамоване тіло композитора було перевезено до Польщі. Його було поховано на Національному пантеоні в Кракові, у базиліці св. Архангела Михаїла на Скалці.

        Багаті на надзвичайні події і глибокі роздуми єлисаветградські роки Кароля Шимановського стали для нього не лише часом випробувань, а й своєрідною підготовкою до тієї ролі національного музичного лідера, яку автор відігравав у незалежній Польщі 1920-1930 роки. Саме в Україні, зокрема на Кіровоградщині, композитор провів надзвичайно плідні, як у композиторській, так і у концертній діяльності роки. В цей час ним було написано велику частину творів, що сьогодні звучать у виконанні різних музикантів, не втрачають своєї популярності й лишаються особливо цікавими для нових поколінь митців. Завдяки збереженим листам та спогадам, афішам та заміткам до концертів ми можемо спостерігати, наскільки різноманітною була діяльність видатного польського музиканта. Він виступав, цим самим не лишаючи байдужими слухача, як соліст, а також виступав в ансамблях, акомпануючи голосу чи скрипці. Ці факти підкреслюють, що К. Шимановський був не тільки геніальним композитором, а й прекрасним піаністом. У Єлисаветграді Кароль Шимановський вперше виступає у якості публіциста, при тому зі статтями не музичного, а політичного змісту, що було зумовлено негативним ставленням до революції. Після переїзду до Польщі, автор продовжує публіцистичну діяльність, але вже суто у музичній сфері. Аналіз скрипкових композицій Кароля Шимановського дозволяє зробити підсумок, що скрипкова музика польського композитора є одним з найоригінальших і найзначиміших мистецьких здобутків світової музичної літератури ХХ століття. Композиторські досягнення К. Шимановського завершили справу геніального Ф. Шопена і проклали стежину польській музиці до європейського та світового культурного осередку.

        Творчість Шимановського відіграла вирішальну роль у розвитку польської музики ХХ століття. У 1976 р. в закопанській віллі «Атма» відкрито Музей Кароля Шимановського. Через рік створено Музичне товариство ім. Кароля Шимановського, розпочато щорічний фестиваль «Дні музики Кароля Шимановського».

Дізнатися більше:

Книги

Босько В. М. Стільки талантів – і всі родичі // Історичний календар Кіровоградщини на 2007 рік / В. М. Босько. – Кіровоград: ПОЛІМЕД-Сервіс, 2006. – С. 114-116.

Гусейнов Г. Друга соната. – Кіровоград: Імекс ЛТД, 2014. – 220 с.

Гамкало І. Шимановський Кароль // Мистецтво України: біографічний довідник. – Київ, 1997. – С. 652.

Классова О. Літературна спадщина К. Шимановського // Краєзнавчий вісник Кіровоградщини / Кіровоградська обл. організація Національної спілки краєзнавців України. Вип. 2 / ред.: О. О. Бабенко, Л. А. Гайда, Т. А. Григор’єва та ін. – Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 2008. – С. 185-191.

Шимановський і Україна. Матеріали наукової конференції. – Кіровоград: Кіровоградське державне видавництво, 1998. – 152 с.

Ясінська-Єндрош, Ельжбєта. Кароль Шимановський / Ельжбєта Ясінська-Єндрош, М-во Культ. Респ. Польща, Ін-т А. Міцкевича. – 2004. – 16 с.: іл., портр., фото.

Публікації

Бондар О. До ювілею Шимановського / О. Бондар // Голос України. – 2006. – 3 червня. – С. 9.

Босько В. Єлисаветградці всіх країн, єднайтеся! / В. Босько // Народне слово. – 2011. – 28 квітня. – С. 1, 9.

Жукова O. Королівські особи в опері України / O. Жукова // Слово Просвіти. – 2005. – Ч.19. – С. 12.

Классова О. «Геній місця» – Шимановський / О. Классова // Народне слово. – 2012. – 18 жовтня. – С. 5: фото.

Классова Олена. Дні музики Кароля Шимановського / Олена Классова // Первая городская газета. – 2019. – 10 октября. – С. 2: фот.

Классова О. Будинок на Безпоповській: до 129-річчя від дня народження Кароля Шимановського / О. Классова // Народне слово. – 2011. – 6 жовтня. – С. 9.

Куманский Б. «Нам хотілося б, щоб музей був високого класу» / Б. Куманский // Народне слово. – 1997. – 9 серпня. – С. 3.

Людний Ф. Батьківщина Кароля Шимановського / Ф. Людний // Українська культура. – 2004. – №5. – С. 15.

Макей Л. Нові грані таланту генія / Л. Макей // Народне слово. – 2007. – 29 листопада. – С. 3.

Маштаков С. Поряд протягом століть / Маштаков С. // Народне слово. – 2007. – 13 вересня. – С. 1.

Найдюк, Олеся. ...Другий після Шопена: Кароль Шимановський / Олеся Найдюк // День. – 2012. – 19 липня. – С. 11.

Орел С. У своєму домі росіян не приймав... / С. Орел // Наше місто. – 2022. – 3 листопада. – С. 3.

Підкопайло, Олександр. Дитинство відомого композитора пройшло у селі Петрове / Олександр Підкопайло // Сільське життя. – 2021. – 13 жовтня. – С. 2: фото.

Полячок О. Буде музей Шимановського / О. Полячок // Вечірня газета. – 2005. – 16 грудня. – С. 5.

Полячок О. Кіровоград – місто музейне / О. Полячок // Народне слово. – 2005. – 24 лютого. – С. 3.

Полячок О. «А чи не могли б ви показати мені просто велике поле пшениці?»: Україна в житті та музиці Кароля Шимановського / Олександр Полячок // День. – 2004. – 6 травня. – С. 8.

Постаті // Народне слово. – 2004. – 18 вересня. – С. 3.

«Реалка» у зв’язках народів-сусідів: Рік Польщі в Україні // Вечірня газета. – 2004. – 9 липня. – С. 7.

Тільнова І. У Кіровограді презентували фільм про Кароля Шимановського / І. Тільнова // Нова газета. – 2015. – 16 жовтня. – С. 11: фото.

Шимановський – відомий і невідомий // Кіровоградська правда. – 2008. – 23 травня. – С. 16.