Провулок Юрія Шевельова

        Провулок Салтикова-Щедріна було перейменовано на Юрія Шевельова рішенням Кропивницької міської ради №1556 «Про перейменування вулиць, провулків, тупиків» від 04.05.2023 р.

        Провулок знаходиться в Фортечному районі (Кіровський), Балашівка, м. Кропивницький.

        Михайло Салтиков-Щедрин – сатирик російської літератури.

Юрій Шевельов

        Шевельов Юрій Володимирович – славіст-мовознавець, історик української літератури, літературний і театральний критик, активний учасник діаспорного наукового та культурного життя.

        Творча спадщина найвідомішого і найпопулярнішого літературознавця українського зарубіжжя становить близько 900 праць.

        В Гарвардському і Колумбійському університетах, професором яких він був, творче надбання Шевельова займає визначне місце у скарбниці світової науки. Біографія вченого яскраво відображає всю трагічність українства у минулому столітті. Юрій Володимирович Шевельов (один із псевдонімів – Шерех) народився у Харкові 17 грудня 1908 року. Його батько – генерал-майор російської імператорської армії – був німцем, тому при народженні майбутній вчений мав прізвище Шнейдер. Але з початком Першої світової війни сім’я стала Шевельовими. Першу літеру прізвища генерал зберіг через небажання змінювати монограми на серветках.

        В радянські часи мати змінила місце народження сина у документах на місто Ломжу (Польща), щоб унеможливити перевірку соціального походження сина органами більшовицької влади.

        Закінчивши Харківський університет, він захистив кандидатську дисертацію та викладав в альма-матер, в тому числі в Інституті журналістики. В 1941–43 роках Ю. Шевельов завідував кафедрою української філології.

        Під час окупації він займався наукою. З нацистами не співпрацював, бо ненавидів як фашизм, так і більшовизм. Мав повне право назватися «фольксдойчем» (етнічним німцем з діаспори) – це б урятувало родину від голоду і страждань часів окупації Харкова – але не зробив цього. Втім, у 1943 році Шерех покинув Харків та виїхав із старенькою матір’ю до Львова. Саме мати Юрія Шевельова, наполовину німкеня, наполовину українка, допомогла йому написати перший твір українською.

        Шевельов тоді ще української мови не знав і вважав її «немилозвучною», бо виріс у російськомовному середовищі. Зауваження двоюрідного брата – «Не може бути мова кількох мільйонів немилозвучною» – перевернуло життя Юрія назавжди.

        Після завершення війни Ю. Шевельов працював в Українському Вільному університеті (Німеччина), за запрошенням німецького славіста Макса Фасмера читав лекції з російської і української мов у Люндському університеті (Швеція).

        З 1952 року – в США. Стає найвідомішим славістом на Заході. Викладає в Гарвардському і Колумбійському університетах.

        Завдяки Шереху українська мова входить в коло світових наукових інтересів. Якщо пересічний громадянин США знає Україну через братів Кличко чи Андрія Шевченка, то серед інтелектуальної еліти наша країна асоціюється саме з постаттю Юрія Шевельова.

        Своїми дослідженнями він спростував офіційну радянську доктрину про існування східнослов’янської єдності, «братньої колиски трьох мов: російської, білоруської й української».

        Йому вдалося науково довести, що українська мова бере свій початок з VII століття, а завершує формування у XVI ст. Саме це зробило вченого персоною нон-грата в СРСР на довгі роки.

        Юрія Шевельова звинувачували в колабораціонізмі під час фашистської окупації, Олесь Гончар до кінця днів не міг пробачити своєму вчителеві нібито відмову допомогти визволити його з в’язниці, радянська історіографія писала, що вчений був сексотом НКВД, а в російській версії Вікіпедії й досі змальований демонічний образ одного із найвизначніших українських інтелектуалів ХХ століття.

        Мабуть, північні сусіди ніколи не вибачать Шевельову його відому тріаду страшних ворогів України усіх часів: «Москва, кочубеївщина і провінціалізм».

        За 93 роки свого життя він об’їздив півсвіту, але де б не працював Юрій Шевельов, місто Харків назавжди залишалося у серці письменника. Його книги – безцінна енциклопедія харківського життя першої половини ХХ століття, неупереджена розповідь про українську інтелігенцію, студентство, неповторну мистецьку ауру «першої столиці».

        Про те, ким є Юрій Шевельов і який внесок у розвиток літературного мистецтва і мовознавства він вніс красномовно говорять епітети, які незмінно йому приписують. Він яскравий український лінгвіст, філолог і літературознавець, письменник, який вивчав історію літератури і згодом став сам літературним критиком, який написав сотні рецензій, є почесним учасником НАН України та Наукового товариства ім. Шевченка, а також Української Академії мистецтв і наук, є почесним доктором Альбертського, Люндського, Харківського університетів та Києво-Могилянської академії. Головний редактор журналу «Сучасність».. Будучи автором книг з мовознавства, літературознавства, а також історичних публікацій, він зумів внести вагомий внесок в історію української, білоруської мов і реконструкцію праслов’янської, за що шанується як в Україні, так і в інших країнах.

        Фундаментальна монографія Юрія Шевельова «Історична фонологія української мови» вийшла друком англійською мовою ще 1979 року в Гайдельберзі, а у 2002 році з’явилася в українському перекладі. Сам Юрій Шевельов не раз говорив, що «Історична фонологія української мови» є найголовнішою працею його життя.

        Жодна слов’янська мова досі не має такого ґрунтовного висвітлення власної фонологічної системи. Книга Юрія Шевельова відрізняється від аналогічних наукових робіт широким поглядом на досліджувані мовні явища й багатством історичного матеріалу. Прикметним є також напрочуд зрозумілий та прозорий стиль монографії. Як слушно зазначає у вступному слові до книжки професор Януш Ріґер: «Поява «Історичної фонології української мови» Юрія Шевельова – то велике свято мовознавства на Україні».

        Історію культурних зв’язків України і Росії Юрій Володимирович називав «історією великої і ще не закінченої війни»: «Все українське й білоруське суттю своєю було вороже большевикам, і вони прагнули його знищити. Большевизм завжди означає русифікацію України й Білоруси…», «Три страшні вороги українського відродження – Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини», - писав він.

        Після здобуття Україною незалежності кілька разів відвідував Батьківщину. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2000 p.).

        Помер 12 квітня 2002-го у Нью-Йорку (США).

        Один із засновників об’єднання українських письменників у діаспорі «Слово» (1954 p.), президент Української вільної академії наук (1959-1961 pp., 1981-1986 pp.), головний редактор журналу «Сучасність» (1978-1981 pp.) та багатьох інших фахових видань. Іноземний член Національної академії наук України (1991 p.).

        Найвідоміший і найпопулярніший літературознавець українського зарубіжжя. Автор 17 книг, зокрема фундаментальних праць «Нарис сучасної української мови» (1951 p.), «Передісторія слов’янської мови: історична фонологія загальнослов’янської мови» (1965 p.), «Історична фонологія української мови» (1979 p.). В останній роботі довів, що після розпаду праслов’янської мови у VІ столітті на теренах східного слов’янства сформувались п’ять діалектних зон – києво-полоцька, галицько-подільська, полоцько-смоленська, новгород-тверська, муромо-рязанська, з яких у ХІ столітті й постали українська, білоруська та російська мови. Чим завдав потужного удару по теорії походження слов’янських мов Олексія Шахматова з його «загальноруською єдністю» та «загальноруською прамовою».

Дізнатися більше:

Книги

Горбач О. До 60-річчя проф. д-ра Юрія Шевельова. – Мюнхен: б. в., 1971. – 87 с.

Масенко Л. Т. Шевельов Юрій Володимирович // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. – Київ: Наукова думка, 2013. – Т. 10: Т-Я. – С. 611.

Шевельов Ю. В. Портрети українських мовознавців / Ю. В. Шевельов. – Київ: Києво-Могилянська академія, 2002. – 132 с.

Публікації

Масенко Лариса. Юрій Шевельов про національні проблеми України у світлі досвіду інших народів / Л. Масенко // Дивослово. – 2021. – №3. – С. 55-57.

Мацько В. Інтелектуал високої проби // Дивослово. – 1998. – №12. – С. 45-46.

Поліщук Я. Псевдонім, маска, гра: на прикладі творчості Юрія Шереха (Шевельов) / Я. Поліщук // Дивослово. – 2007. – №1. – С. 57-60.

Сверстюк Є. Послідовний у правді: до 100-річчя Юрія Шевельова / Є. Сверстюк // Літературна Україна. – 2009. – 22 січня. – С. 1, 8.

Ткач Людмила. Юрій Шевельов / Людмила Ткач // Дивослово. – 2008. – №12. – С. 24-32.

Фізер, І. Ю. Шевельов як літературний критик // Сучасність. – 1969. – №2. – С. 50-53.