Вулиця Григорія Синиці

        Вулиця Димитрова була перейменована на Григорія Синиці розпорядженням «Про перейменування вулиць, провулків та інших об’єктів топоніміки міста» №24 від 19.02.2016 р.

          Вулиця знаходиться в Фортечному районі (Кіровський) м. Кропивницький.

        Георгій Димитров – діяч болгарського та міжнародного комуністичного руху. Його називали «болгарським Леніним», після смерті в добу соціалізму в Болгарії йому було зведено мавзолей у Софії на кшталт ленінського. Димитрова іменували «вождем» болгарського народу.

Григорій Синиця

        Григорій Іванович Синиця (1908-1996 рр.) – заслужений художник України – 1996, лауреат Шевченківської премії 1992 року – за відродження української колористичної школи. Народився 17 січня 1908 року в Одесі. 1914 року переніс важку хворобу і став інвалідом дитинства, рано залишився сиротою. Виховувався в дитячому притулку у Кіровограді.

        Навчався в Кіровоградському художньо-промисловому училищі у художника С. І. Данишевського, потім в Одеській середній художній школі, де його вчив теоретик авангарду М. К. Гершенфельд. По тому вчився в Київському художньому інституті у майстерні Миколи Рокицького – одного із учнів М. Бойчука, та Е. Холостенка. Переслідувався владою як формаліст, націоналіст та абстракціоніст.

        1934 року живописний факультет оголошено «розсадником формалізму» і всім студентам-«бойчукістам» пропонується залишити навчання. Синиця знову за конкурсом вступив до інституту, навчався 1 рік у майстерні професора Падалки. Не бажаючи зраджувати школу Бойчука, на 5 курсі Синиця залишає інститут і займається самоосвітою. 1941 року в Києві відбулася персональна виставка, картини загинули.

        При нацистській владі був в колоні, котру гнали до Бабиного Яру, йому вдалося врятуватись; численну кількість своїх робіт присвятив цій трагедії.

        Після війни працював над новою технікою – флоромозаїка, створив 29 творів у цій техніці, над кожною працював по 2-3 роки. Працював на заводі «Керамік» Києва майстром-технологом, виконував завдання по відновленню міста: облицювання теракотою Головпоштамту, будинків на Хрещатику, вулиці Червоноармійській. Кандидатуру Синиці було висунуто на здобуття Сталінської премії, та потім без будь-яких пояснень у ній було відмовлено.

        У 1960-х Синиця з народними майстрами започаткував новий напрям – «Українська колористична школа» – шанування народної культури кольору як естетичного образу, материнської мови, національної та історичної категорії. До їх числа входили Марія та Федір Приймаченки, Ганна Собачко-Шостак та Іван Шостак – народний розпис, Ганна Верес та Ганна Василащук – ткацтво, Федір Олексієнко – кераміка, Євмен Повстяний - вибійка, Олександр Саєнко – інкрустація соломкою. Автор естетично-філософської праці «Колорит в образотворчому мистецтві». Разом з учнями створює ряд монументальних ансамблів – з них мозаїчний стінопис у Донецьку та Олександрії.

        Під його рукою працювали О. Якименко, А. Горська, Г. Зубченко, В. Зарецький, Г. Марченко, Л. Тоцький, М. Шкарапута. Через звинувачення в націоналізмі та постійні гоніння з боку влади – зокрема, журнал «Комуніст України» за 1963 рік, стаття «Коммунистическое воспитание трудящихся – важнейшая задача партийных организаций» – секретар ЦК КП України Андрій Скоба – у 1968 році змушений був переїхати до Кривого Рогу.

        У 1992 році став лауреатом Державної премії України імені Т. Г. Шевченка. У Кривому Розі створено музей у квартирі, де він мешкав. У Київському політехнічному інституті діє картинна галерея, де експонуються його твори.

        «Я безповоротно зрозумів і засвоїв: народне мистецтво – першоджерело художніх форм... Воно відоме давним-давно, воно жило, набиралося сил у народі, в його надрах. Етнографічні, сюжетні, інші ознаки – це ще не народність. Йдеться про систему мислення, де колір виступає як образ, про глибинне явище самобутнього в палітрі художника», – зазначав Григорій Синиця.

        Григорій Іванович Синиця – митець, який у своїх творах випередив час. Йому судилося створити новий живопис, збудований на колористичній основі, тобто на діалектичному розумінні єдності протилежних кольорів: холодних і теплих, темних і світлих. Винайшов нову монументальну техніку і дав їй назву – «Флоромозаїка». Вражають його епічні живописні й мозаїчні композиції «Ярослав Мудрий», «Нестор літописець», «Т. Г. Шевченко» та інші.

        Кажуть, що подібних мозаїк у світі немає. Мабуть, так воно і є. Звичайні собі каштани, але з них створено князівське вбрання, зображення буйвола, коней. Звичайнісінькі й жолуді, очерет, фруктові кісточки, перламутрові мушлі. Та під руками майстра, який вирізнив естетичну сутність предметного світу природи, народилися дивовижні художні образи.

        Неможливо також залишити без уваги монументальність творів, їх історичну спрямованість та патріотизм. Вражає титанічна робота над творами, бо мозаїки створювалися роками.

        Григорій Іванович Синиця не тільки створив прекрасні мозаїки, а й безліч робіт у техніці акварелі і темпера: в жанрах пейзажу і натюрморту та в абстракції.

Дізнатися більше:

Книги

Босько В. М. Історичний календар Кіровоградщини на 2018 рік. Люди. Події. Факти. – Кропивницький: Імекс-ЛТД, 2017. – С. 46.

Григорій Синиця: Каталог виставки / М-во культури і мистецтв України, Дирекція художніх виставок України, НТУУ «КПІ»; Авт. передм. Григорій Мєстєчкін. – Київ: РВА «Тріумф», 1995. – 36 с.: кол. іл. – Список творів що експонуються на виставці: С. 30-36.

Кукіль Н. Подвиг довжиною у життя / Н. Кукіль. – Кривий Ріг: Діонат, 2016.– 15 с.

Мистецтво України / За ред. В. Кудрицького. – Київ: Укр. Енцикл., 1997. – С. 538.

Митці України: енцикл. довідник / За ред. В. Кудрицького. – Київ: Укр. Енцикл., 1992. – С. 528.

Шевченківські лауреати 1962-201: енциклопедичний довідник / авт.-упоряд. М. Лабінський; вст. сл. Б. Олійника. – 3-є вид., змін. і доповн. – Київ: Криниця, 2012. – 864 с.: портр.

Ярошевич А. Від реалістичної стриманості до експериментів із кольором: творчість Г. І. Синиці 1940-х – початку 1960-х років // Криворіжжя: погляд у минуле: матеріали IV історико-краєзнавчих читань. – Кривий Ріг, 2018.– С. 77-82.

Ярошевич А. Солома як нетрадиційний художній матеріал у декоративних і монументально-декоративних творах Григорія Синиці // Криворіжжя: погляд у минуле: матеріали VІІ історико-краєзнавчих читань, м. Кривий Ріг, 15 квітня 2021 р. – Кривий Ріг, 2021.– Т. 2.– С. 48-53.

Ярошевич А. Флоромозаїка у творчому спадку Григорія Синиці // Тенденції та перспективи розвитку науки і освіти в умовах глобалізації: матеріали Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції, м. Переяслав-Хмельницький, 22 грудня 2020 р. – Переяслав-Хмельницький, 2020.– Вип. 66.– С. 107-110.

Публікації

Кукіль, Наталія. Він створював національне мистецтво / Наталія Кукіль // Слово Просвіти. – 2016. – №40 (жовтень). – С. 16: портр.

Кукіль, Наталія. Маловідома сторінка творчості Григорія Синиці / Н. Кукіль // Образотворче мистецтво. – 2014. – №3. – С. 118-121: кол. іл.

Матівос Ю. Вибачте, не можу пишатися і бути гордим / Ю. Матівос // Кіровоградська правда. – 2011. – 22 листопада. – С. 6: фото.

Матівос Ю. Геній пензля і мозаїки / Ю. Матівос // Вечірня газета. – 2003. – 11 квітня. – С. 10.

Тимченко Станіслав. Кольорова стихія майстра: (Синиця Григорій) / Станіслав Тимченко // Образотворче мистецтво. – 2008. – №2. – С. 16-19.

Тимченко, Станіслав. Музика кольору / Станіслав Тимченко // Освіта. – 2008. – №6-7 (лютий). – С. 12-13.