Вулиця Василя Стефаника

        Вулиця Гуляницького була перейменована на Василя Стефаника рішенням Кіровоградської міської ради №1477 «Про перейменування вулиць, провулків, тупика» від 09 лютого 2023 року.

        Вулиця знаходиться в Фортечному районі (Кіровський), Лелеківка, м. Кропивницький.

        Трифон Гуляницький – один із перших комуністів у місті, підтримавших ідеї більшовиків у 1917 році. З його ініціативи на території фортеці Св. Єлисавети була створена в’язниця для політичних опонентів, звинувачених за статтею «контрреволюція», в якій 1922 декілька місяців провів Юрій Горліс-Горський.

Василь Стефаник

        Василь Стефаник народився 14 травня 1871 р. в с. Русові (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) в сім’ї заможного селянина.

        1883 р. Стефаник вступає до польської гімназії в Коломиї, де з четвертого класу бере участь у роботі гуртка гімназичної молоді. Учасники гуртка вели громадсько-культурну роботу серед селян (зокрема, організовували читальні).

        Стефаник-гімназист починає пробувати сили в літературі. Зі своїх перших творів він опублікував без підпису лише один вірш. У співавторстві з Мартовичем написав два оповідання: «Нечитальник» (1888 р.) та «Лумера» (1889 р.).

        У 1890 р. Стефаник у зв’язку із звинуваченням в нелегальній громадській роботі змушений був залишити навчання в Коломиї і продовжити його в Дрогобицькій гімназії. Там він брав участь у соціальному житті, став членом таємного гуртка молоді, особисто познайомився з Франком, з яким потім підтримував дружні зв’язки.

        Після закінчення гімназії Стефаник вступає на медичний факультет Краківського університету. Однак, за визнанням письменника, з тією медициною «вийшло діло без пуття». Замість студіювання медицини він поринає у літературне і громадське життя Кракова. Тут існувало товариство студентів-українців «Академічна громада», більшість членів якої тягнулися до радикальної партії. До них приєднався і Стефаник. У студентські роки він особливо багато читає, пильно стежить за сучасною літературою, зближується з польськими письменниками.

        Стефаник-студент бере активну участь у громадському житті рідного Покуття, розширює творчі контакти з українськими періодичними виданнями, активізує свою діяльність як публіцист. Після опублікування в 1890 р. першої статті – «Жолудки наших робітних людей і читальні» він у 1893-1899 рр. пише і друкує в органах радикальної партії «Народ», «Хлібороб», «Громадський голос» та «Літературно-науковому віснику» ряд статей.

        1896-1897 рр. – час особливо напружених шукань Стефаника. Намагання його відійти від застарілої, як йому здавалося, описово-оповідної манери своїх попередників на перших порах пов’язувалося з модерні стичною абстрактно-символічною поетикою. У 1896-1897 рр. він пише ряд поезій у прозі і пробує видати їх окремою книжкою під заголовком «З осені». Та підготовлена книжка не зацікавила видавців, і письменник знищив рукопис. Кілька поезій у прозі, що лишилися в архівах друзів Стефаника, були опубліковані вже після його смерті.

        1897 р. у чернівецькій газеті «Праця» побачили світ перші новели автора – «Виводили з села», «Лист», «Побожна», «В корчмі», «Стратився», «Синя книжечка», «Сама-саміська», які привернули увагу літературної громадськості художньою новизною, глибоким та оригінальним трактуванням тем з життя села. Проте не всі відразу зрозуміли й сприйняли нову оригінальну манеру Стефаника. Коли невдовзі письменник надіслав нові новели: «Вечірня година», «З міста йдучи», «Засідання» в «Літературно-науковий вісник», то у відповідь дістав пораду, зміст якої зводився по суті до невизнання його манери. Це й викликало появу листа письменника від 11 березня 1898 р. до «Літературно-наукового вісника», адресованого фактично О. Маковею. Він являє собою своєрідне літературне кредо Василя Стефаника, його справді новаторську ідейно-естетичну програму. Перша збірка новел – «Синя книжечка», яка вийшла у світ 1899 р. у Чернівцях, принесла Стефаникові загальне визнання й була зустрінута захопленими відгуками найбільших літературних авторитетів, серед яких, крім І. Франка, були Леся Українка, М. Коцюбинський, О. Кобилянська. Вона стала помітною віхою в розвитку української прози. Автор збірки звернув на себе увагу насамперед показом трагедії селянства.

        Новели «Катруся» і «Новина» належать до найбільш вражаючих силою художньої правди творів Стефаника. Вони стоять поряд із такими пізнішими його шедеврами як «Кленові листки», «Діточа пригода», «Мати» та ін. У листі до редакції «Плужанина» від 1 серпня 1927 р. письменник, заперечуючи трактування його як «поета загибаючого села», зазначав: «Я писав тому, щоби струни душі нашого селянина так кріпко настроїти і натягнути, щоби з того вийшла велика музика Бетховена. Це мені вдалося, а решта – це література».

        У 1900 р. вийшла друга збірка – «Камінний хрест», яку також було сприйнято як визначну літературну подію. Для цього видання характерне посилення громадянського пафосу. У другій збірці головне місце займає тема, що хвилювала письменника протягом усього творчого життя, – одинока старість, трагедія зайвих ротів у бідних селянських родинах. Цій темі цілком присвячені твори із «Синьої книжечки», «Дороги». Цікавить Стефаника вона й у другий період творчості, хоч вже й у іншому плані.

        1901 р. вийшла в світ третя збірка новел Стефаника – «Дорога», яка стала новим кроком у розвитку його провідних ідейно-художніх принципів. Цей розвиток наявний і в «Дорозі», своєрідній поетичній біографії Стефаника, і в роком раніше написаній ліричній сповіді «Confiteor». У збірці переважають новели безсюжетні, лірично-емоційного плану – «Давнина», «Вістуни», «Май».

        Тема матері і дитини, жертовності материнської, батьківської любові з’являється в Стефаника у життєвому переплетінні з іншими темами ще в збірці «Синя книжечка» («Мамин синок», «Катруся», «Новина»). Наявна вона й у «Камінному хресті». У «Літературно-науковому віснику» за 1900 р. було надруковано новелу «Кленові листки», яка стала окрасою збірки «Дорога». 1905 р. вийшла в світ четверта збірка письменника – «Моє слово». У ній вперше була опублікована новела «Суд», яка завершує перший період творчості Стефаника.

        У пору імперіалістичної війни і великих соціальних потрясінь, розпаду Австро-Угорської імперії і становлення радянської влади Стефаник знову береться за перо новеліста. Почався другий період його творчості, не такий інтенсивний, як перший, але з чималими здобутками. Хронологічним початком цього періоду можна вважати новелу «Діточа пригода» (написана восени 1916 р., а опублікована на початку 1917 р.).

        1916 р. Василь Стефаник пише новелу «Марія», яку присвячує пам’яті Франка. За «Марією» письменник публікує шість новел, які разом із двома названими творами другого періоду склали п’яту збірку – «Вона – земля», видану 1926 р.

        У 1927-1933 рр. письменник опублікував ще більше десяти новел. В останні роки життя Стефаник пише також автобіографічні новели, белетризовані спогади. До них належать такі твори як «Нитка», «Браття», «Серце», «Вовчиця», «Слава Йсу», «Людмила», «Каменярі».

        У роки перебування Західної України під владою Польщі Стефаник жив майже безвиїзно в с. Русів, де й писав останні твори у вільну від хліборобської праці хвилину. До самої смерті не полишало письменника бажання «сказати людям щось таке сильне і гарне, що такого їм ніхто не сказав ще». І на його долю випало найбільше для художника щастя – він сказав те, що хотів, і сказав так, як хотів.

        Творчість В. Стефаника – не просто майстерне зображення автентичного галицького сільського побуту, політичних обставин того часу, це – заглиблення в універсальні аспекти людського життя. Його творча спадщина мала великий вплив на подальший розвиток української новелістики.

Дізнатися більше:

Книги

Горак Р. Д. Кров на чорній ріллі: есе-біографія Василя Стефаника / Р. Д. Горак. – Київ: Академія, 2010. – 608 с.

Процюк Степан. Про В. Стефаника, Карла-Густава Юнга, В. Винниченка, А. Тесленка, Н. Турбіну: оповідання / С. Процюк. – Київ: Грані-Т, 2008. – 112 с.: іл. – (Життя видатних дітей).

Процюк Степан. Троянда ритуального болю: роман про Василя Стефаника / С. Процюк. – Київ: Академія, 2010. – 184 с.

Стефаник В. С. Камінний хрест: новели / В. С. Стефаник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2020. – 128 с.

Стефаник В. С. Моє слово: новели, оповідання / В. С. Стефаник. – Київ: Веселка, 2001. – 319 с. – (Шкільна б-ка).

Стефаник В. С. Українська література: програмні тексти, ілюстрації, пояснення, завдання, тести: 10 клас / В. С. Стефаник. – Київ: АртЕк, 2001. – 64 с.: іл. – (Усе для школи).

Публікації

Ващенко О. Василь Стефаник: життєвий і творчий шлях неперевершеного новеліста-новатора в українській літературі / О. Ващенко // Українська мова та література. – 2014. – №9. – С. 35-39.

Зінченко Жанна. Експресіонізм. Його риси. Василь Стефаник. Життєвий і творчий шлях / Ж. Зінченко // Бібліотечка «Дивослова». – 2017. – №3. – С. 38-40: портр.; табл.

Кіраль Сидір. Міжнародний конгрес: Василь Стефаник і світова культура в трьох новелах / С. Кіраль // Літературна Україна. – 2021. – 22 травня. – С. 6-7: портр.

Коржова Наталія. «Камінний хрест» Василя Стефаника – психологічне розкриття теми еміграції / Н. Коржова // Українська мова та література. – 2021. – №7-8. – С. 41-42.

Курбатов Сергій. Кленові листки Василя Стефаника: до 145-річчя від дня народження / С. Курбатов // Шкільна бібліотека. – 2016. – №4. – С. 65-66: портр.

Коржова Наталія. «Камінний хрест» Василя Стефаника: комбінований урок вивчення нового матеріалу / Н. Коржова // Українська мова та література. – 2021. – №7-8. – С. 48-54: iл. – Бiблiогр. в кiнцi ст.

Страдник від літератури: 150 років від дня народження Василя Стефаника // Шкільна бібліотека. – 2021. – №4. – С. 29-33: портр.

Харчук Роксана. Стефаникова душа: о романе Степана Процюка «Троянда ритуального болю» / Роксана Харчук // Україна молода. – 2010. – 10 червня. – С. 13.

Шевцова Світлана. Українець, якого треба пам’ятати: до 150-річчя від дня народження Василя Стефаника / С. Шевцова // Паросток. – 2021. – №3. – С. 57-62.