Вулиця Соколівська

        Вулицю Соколовська було перейменовано на Соколівська рішенням Кіровоградської міської ради №1477 «Про перейменування вулиць, провулків, тупика» від 09 лютого 2023 року.

        Вулиця знаходиться в Подільському районі (Ленінський), Пермський, м. Кропивницький.

        Підстава для перейменування: «Соколовська» є русизмом.

Соколівська

        Сокіл (Falco), староукр. балабан – рід хижих птахів родини соколових. Наукова назва Falco є похідною від латинського слова falx («серп») і підкреслює серпоподібну форму крил у польоті. Соколи залишили багату культурну спадщину в багатьох світових культурах, у тому числі і в Україні. На думку окремих істориків, саме сокіл, лежить в основі зображення герба України - тризуба. Також вважається одним з символів України та визвольної боротьби українців. Відомо близько 30-40 видів, у тому числі в Україні – 8.

        Справжні соколи – це найдосконаліші хижаки серед птахів. Розміри представників роду дуже відрізняються. Кобчики і боривітри мають довжину тіла в 23-35 см і масу від 100 до 250 г. Кречети виростають до 60 см, а важать вони в середньому до 2 кг. Самці дрібніші за самок. У фарбуванні оперення соколів частіше зустрічаються сизі, руді, бурі, чорно-сизі тони. Черевна сторона тіла зазвичай строката.

        Сокола легко відрізнити за його характерною вертикальною посадкою «стовпчиком» та довгим загостреним крилами. Крила хижого птаха значно перевищують розмір хвоста. Їх форма та довжина сприяють розвитку чималої швидкості в пікіруючому польоті та спритному маневруванні під час вертикального пересування у повітрі. Найбільш швидкісним польотом серед птахів має сокіл-сапсан. Пікіруючи на видобуток зверху, цей сокіл розвиває максимальну швидкість до 322 км/год.

        Голова птиці велика щодо тіла та округла. З її боків розташовані виражені різною мірою чорні «вуса». Дзьоб представників роду короткий, із гострим гачком на кінці, дуже сильний. Систематичною ознакою соколів є явно виражені зубці по ріжучому краю надклювья і заглиблення протилежному боці – на подклювье. Змикаючись, вони утворюють грізну зброю. Навколо очей сокола розташоване голе, позбавлене пір’я кільце. Очі птахи круглі з темною райдужкою.

        Справжній сокіл, якого ще називають сапсаном (ця назва запозичена з калмицької мови), є найвідомішим представником родини. В Україні нині гніздиться лише в Криму та у Карпатах. Власних гнізд не будує, використовуючи або чужі гнізда, або мостячи замість них примітивні «підстилки». Живиться переважно птахами, яких убиває в польоті. При цьому він розвиває величезну швидкість – до 100 м/с (360 км/год) Зазвичай соколи полюють на птахів середнього розміру – голубів, качок, ворон тощо, але не гребують і дрібнішою здобиччю. Сапсан відомий з часів Київської Русі як птах, що використовувався на полюванні. До речі, існує гіпотеза, що малий герб України – тризуб – символізує саме сокола в польоті.

        Соколи – це птахи, які схильні утворювати пари, а їх шлюбна церемонія передбачає показові польоти. Самець і самка можуть кидатися вниз, зчепившись кігтями, і летіти так близько 10 метрів. Крім того, самець підносить подарунок подрузі в дзьобі.

        Соколівка – (гніздо соколів, ареал їх гніздування та проживання) – яке милозвучне слово! Сокіл – сміливий птах з родини орлів, якого ще за княжих часів використовували наші предки під час полювання на звірів: соколами називають юнаків та мужів, сповнених відваги в боях із ворогами. Так у «Слові о полку Ігоревім...» відважні, хоробрі русичі звуться «ясними соколами».

        До образу соколів часто звертаються українські народні пісні, зокрема стрілецькі та повстанські: «Соколи, соколи, ставайте в ряди: нас поклик «Борімось!» взиває...», «Соколом – стрілою злетів би туди...», «Хлопці-соколята» тощо.

        У народній уяві виступає символом хоробрості, швидкості, зіркості, злету, молодості, сили, розуму, тому його як пряму протилежність порівнюють або із совою, або з вороною: «Видно сокола по польоту, а сову по погляду», «Де соколи літають, там ворони не пускають», «Сокіл з місця, а сова на місце», «Пізнала сова сокола», «Не пара сова до сокола»; за віруваннями, символ бога Рода, охоронець «живого вогню» та Дерева життя; золотокрилий птах, шо приніс на землю іскри небесного вогню; у казках за допомогою «живої води» рятує багатьох героїв; у замовляннях належить до істот «верхнього царства» («Пошлімо, громадо, сокола-винозора! Найпридатніший це птах: має він ясні очі і бистрії крила»). Здавна птаха використовували при полюванні, розрізняючи при цьому сокола-сапсана (про якого неодноразово йдеться в «Слові о полку Ігоревім» – 13 разів: «Коли сокол в митях биваєт, високо птиць забивает; не дасть гнізда свого в обиду») і сокола-балабана. У народних піснях виступає символом козака: «Ой високо соколові до неба літати. Ой далеко козакові до осені ждати». У колядках сокіл іноді уосібнює Ісуса Христа: «Ой, там на горі, там Марія сад садила. А, садивши, та вмовляла: Рости, саде, повище мене! З того саду вилетів сокіл Та й полетів попід небеса. Усі небеса розтворилися, Усі святі поклонилися»; виступає вісником, посланцем: «Гей, як то сестра до брата з чужої сторони в далекі городи писала і так сивим соколиком посилала». Сокіл виступає також провісником бурі в думах і в «Слові о полку Ігоревім»; фігурує також у весільних піснях як знак згоди сердець молодих: «Коло двору тестевого соколя облітає Да в вишневий сад заглядає: Там галочка гніздечко звиває. Вий, галочко, собі і мені. Собі ізвий на камені, мені на яворі. Собі ізвий із рути-м’яти, мені із барвінку».

        Сокіл – це не просто птах, а могутній символ, який супроводжував українців упродовж століть. Його образ можна знайти в народних піснях, думах, козацьких легендах, гербах і навіть у сучасному державному символі – тризубі.

Дізнатися більше:

Книги

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: словник-довідник / В. В. Жайворонок. – Київ: Довіра, 2006. – 703 с.

Сокіл // Українська мала енциклопедія: 16 кн.: у 8 т. / проф. Є. Онацький. – Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині – Буенос-Айрес, 1965. – Т. 7, кн. XIV: Літери Сен-Сті. – С. 1795-1796.

Публікації

Громадська Юлія. «І на тім рушникові оживе все знайоме до болю: І дитинство, й розлука, і вірна любов» / Юлія Громадська // Дім і Сім’я. – 2012. – №4. – С. 49-51.

Най-най-най-най-прудкіші: світ природи // Куля. – 2014. – №11. – С. 6-7.