Вулиця Cкульптора Архипенка

        Вулицю Скульського було перейменовано на Cкульптора Архипенка рішенням Кропивницької міської ради №1556 «Про перейменування вулиць, провулків, тупиків» від 04.05.2023 р.

        Вулиця знаходиться в Фортечному районі (Кіровський) м. Кропивницький.

        Скульський К. А. – член військово-революційного комітету Єлисаветграда.

Скульптор Архипенко

        Олександр Архипенко – український скульптор-новатор, живописець, графік, основоположник кубізму в скульптурі.

        Олександр Порфирович Архипенко народився 30 травня 1887 р. у м. Київ. Його батько писав ікони, тож ще в ранньому дитинстві Сашко виявив неабиякий інтерес до образотворчого мистецтва, вивчав твори визначних майстрів Ренесансу, охоче копіював їх, розкриваючи для себе в такий спосіб їхній секрет техніки малюнка та живопису.

        У дитинстві багато часу проводив у Київському університеті, де викладав його батько. Навчався в Київському художньому училищі, звідки його виключили в 1905-му за участь у студентських страйках. Продовжив навчання в студії відомого пейзажиста Сергія Світославського, в Московському училищі живопису, скульптури та архітектури, у приватних студіях Москви й Парижа.

        До 1921-го р. Олександр Архипенко жив у Франції, в 1921-1923-му р. – в Берліні, потім переїхав до США. Відкрив школу пластики в Нью-Йорку, яку очолював до 1964-го, викладав у Чиказькій школі індустріальних мистецтв й в університеті в Канзас-Сіті.

        Ідею створення «механічної картинки», на якій малюнок би оживав і рухався, Олександр Архипенко плекав від 1922 року. В результаті численних експериментів йому вдалося втілити свій задум. 22 липня 1925 року митець подав заявку на видачу патенту на винахід «метод оформлення змінних зображень», який отримав 1927-го. Другий патент Архипенко отримав на апарат для демонстрації новітнього виду образотворчого мистецтва, відомий як «архипентура». «Це машина, що рухає замальований предмет аналогічно до уповільненої зйомки в кіно... Це нова форма мистецтва, що використовує час і простір», – зазначав він, представляючи винахід. Пристрій складався з великого ящика з умонтованою рухомою рамою, до якої кріпилася понад сотня вузьких смуг з металу й оргскла з нанесеними на них фрагментами живопису. За допомогою електромотору смуги рухалися й робили рухомим зображення.

        1922-го р. на виставці радянського мистецтва в Берліні він представив свої роботи разом із земляками з України. 1933-го р. на міжнародній виставці «Сторіччя прогресу» в Чикаго його твори експонувалися в українському павільйоні. Того ж року став членом Львівської асоціації незалежних майстрів України.

        Отримавши патент, Олександр Архипенко 1928 року оприлюднив свій винахід на виставці в Нью-Йорку. Демонстрація «архипентури» спричинила фурор. Сьогодні модернізований винахід Архипенка використовують у всьому світі для рекламних щитів зі змінним зображенням.

        1940 р. працював над створенням скульптур. зображень Володимира Великого, Т. Шевченка та І. Франка для Українського культурного парку в м. Клівленді (шт. Огайо, США).

        Архипенка вважають одним із найвидатніших художників ХХ сторіччя, який разом з такими реформаторами мистецтва, як Пікассо, Шагал, Малевич, Матісс, Цадкін, Кокошка, створював нову художню культуру. Олександр Архипенко – перший українець, що брав участь у Венеційському бієнале. Він розробив нові шляхи розвитку образотворчого мистецтва ХХ сторіччя, першим застосував багато образотворчих прийомів і техніки, які стали згодом широко розповсюдженими серед його колег, перетворившись у своєрідні візитні картки постмодернізму. В історію мистецтва скульптор увійшов завдяки своїм новаціям: кубістичним абстрактним формам, скульпто-живопису, винайденню чистого простору та багатьом іншим відкриттям.

        Творча спадщина О. Архипенка налічує понад 1000 скульптур, картин і творів живопису. Його скульптури й картини зберігаються в 48 музеях (у тому числі в Київському та Львівському музеях українського мистецтва), у приватних колекціях. Серед них найвідоміші: «Жінка, яка сидить» – ескіз до скульпто-живопису (1918 р., акварель), «Жіночий портрет» (20-ті роки, папір, олівець, сангіна), «Сидяча фігура» (1923 р., туш), «Купальниця» (1921 р., олівець), «Місяць, що задивляється на землю» (1945 р., білий та блакитний олівці), «Освітлені» (1948 р., олія, чорнило), «Анжеліка» (1950 р., олівець, туш) та ін. Митець також займався викладацькою діяльністю в 17 університетах і мистецьких навчальних закладах та в 5 заснованих ним школах мистецтв (Париж, Берлін, Нью-Йорк, Лос-Анджелес, Чикаго). Був членом журі виставкових комітетів, учених рад багатьох музеїв та університетів, зокрема музею Метрополітен у Нью-Йорку, Пенсільванської академії мистецтв, Інституту Карнегі, Бостонського музею образотворчого мистецтва.

        Олександра Архипенка вважають своїм у всіх країнах, де він жив і творив. Більшу частину свого життя митець прожив у США, де й відійшов у вічність. На історичній батьківщині його ім’я зовсім забули до кінця ХХ століття, а роботи або знищували, або втрачали. Він же ніколи не забував про українське коріння. Олександр Архипенко – один із тих, чиє ім’я в іноземців міцно асоціюється з Україною. Він не любив брати участь у культурницьких заходах української діаспори – діяв самотужки й від власного імені. Усе своє життя живописець невтомно працював над образами Тараса Шевченка, Івана Франка, інших визначних діячів нашої культури. Остання його значна праця – створення пам’ятника-погруддя Тарасові Шевченку (1957 р.), встановленого в Нью-Йорку. А на питання журналістів, навіщо світу ці невідомі генії неіснуючої країни, відповідав, що робить це для утвердження українського духу, нехай і за межами України. Справді, саме завдяки уславленому скульпторові чимало поціновувачів мистецтва в усьому світі дізналися про існування українців і вже ніколи не плутали їх із росіянами.

        Помер 25 лютого 1964 року у Нью-Йорку у своїй майстерні, похований на кладовищі Вудлон.

        За життя Олександра Архипенка відбулося 130 його персональних виставок. Його вважали вчителем світової скульптури, такі майстри як Манцу, Джакометті, Мур, Колдер та Кавалерідзе. А на міжнародних аукціонах Sotheby’s та Christie’s його скульптури сьогодні продаються в середньому від декілька десятків тисяч до декількох мільйонів доларів.

        Скульптури митця «Жінка, що крокує», «Солдат, що крокує».

Дізнатися більше:

Книги

Александр Архипенко: з портр. художника й 66 світлинами / Вст. ст. Г. Гільдебрандта. – Берлін; Шенеберг: Укр. слово, 1923. – 28 с.

Горинь Б. М. Олександр Архипенко / Б. М. Горинь. – Київ: Атлант ЮЕмСі, 2007. – 64 с.

Пікассо від скульптури: до 120-річчя від дня народження О. П. Архипенка // Знаменні дати. Календар – 2007 / авт.-упоряд. В. О. Кононенко. – Київ, 2007. – С. 107–112.

Синько О. Р. Олександр Архипенко. Перші кроки. – Київ: АВДІ, 1994. – 46 с.

Скульптор-кубіст: 30 травня – 131 рік від дня народження Олександра Архипенка // Позакласний час. – 2018. – №4. – С. 47-48 (вкладка).

Стельмащук Г. Архипенко Олександр: скульптор, маляр // Українські митці у світі. Матеріали до історії українського мистецтва XX століття. – Львів, 2013. – С. 56-62: кольор. іл.

Утевська, Паола Володимирівна. Будинок із левами. Нариси історії українського візуального мистецтва XI–XX ст. [Текст] / Паола Утевська, Дмитро Горбачов; за заг. ред. А. Пучкова. – Київ: Дух і Літера, 2024. – 563 с.: іл.

Публікації

Архипенко О. П. Олександр Архипенко: альбом / О. П. Архипенко. – Київ: Мистецтво, 1989. – 200 с.: іл.

Архипенко О. Чому я виготовив погруддя Тараса Шевченка / О. Архипенко // Образотворче мистецтво. – 2012. – №1-2. – С. 4-5.

Гайдар Ю. Український ґрунт Олександра Архипенка / Ю. Гайдар // Літ. Україна. – 2014. – 23 січ. – С. 1, 13.

Про відзначення 125-річчя з дня народження Олександра Архипенка: постанова Верховної Ради України від 22 березня 2012 року №4613-6 // Урядовий курєр. – 2012. – 11 квітня. – С. 11.

Яців Р. Архипенко і XXI століття: 2017-го минуло 130 років від дня народження «гостроінтелектуального митця» / Р. Яців // День. – 2017. – 1 серп. – С. 9.