Вулиця Скіфська

        Вулицю Григорія Кочерещенка була перейменована на Скіфську рішенням Кропивницької міської ради «Про перейменування вулиць, провулків, тупиків, проїзду» №1359 від 15.11.2022 р.

        Вулиця знаходиться в Фортечному районі (Кіровський) м. Кропивницький.

        Григорій Іванович Кочерещенко (Маловисківський район Кіровоградської області) – колишній почесний громадянин Кропивницького, якому звання дали на честь 50-річчя Жовтневої революції. Вулицю, яка носила його ім’я, було перейменовано в рамках декомунізації.

Скіфія

        З другої половини VІІ до ІІІ ст. до н. е в степах Північного Причорномор’я панувала нова грізна сила – іраномовні кочівники – скіфи. Витіснивши кіммерійців, скіфи створили велику державу, кордони якої сягали навіть лісостепу. На території нашої області близько 500 пам’яток скіфського часу. Це поселення, ґрунтові могильники, кургани, культові споруди. Найвідоміша скіфська пам’ятка – царський курган Лита Могила, що був розкопаний в 1763 році біля с. Кучерові Буєраки на території теперішнього Знам’янського району. Тут знайдено розкішну зброю, золоті та срібні прикраси.

        Переважна ж частина скіфських поховань супроводжувалась простими предметами повсякденного вжитку: посудом, зброєю та жертовною їжею. Виняткове місце серед скіфських старожитностей України займає величезний ґрунтовий могильник в м. Світловодську, де за кілька років було розкопано біля 200 поховань. З військовими почестями було поховано скіфського воїна біля сучасного с. Головківка Олександрійського району. Померлого поклали на дно великої ями з підбоєм головою на захід. Поруч помістили його військові обладунки: залізний панцир, бойовий пояс, стріли з бронзовими наконечниками в сагайдаку та ритуальну їжу. Поховальна камера була затулена важкими плитами з пісковику. Над могилою спорудили високий насип, який оточили кільцевим ровом. Туї же справили гризну. Німими свідченнями цього поминальною обряду стали залишки амфор, де зберігалося вино, кістки барана. З ритуальною мстою здійснили жертвоприношення коня. Частина істориків, слідуючи традиції давньогрецьких авторів, вважає скіфів кочовими племенами іранського походження, що вийшли з степів між Уралом та Волгою. Але скіфські легенди про їх власне походження, записані тими ж давньогрецькими істориками, спростовують цю думку. Згідно з однією, скіфи походять від Геракла та напівдіви-напівзмії Єхидни, що жила в дніпровських плавнях, а згідно з другою, пращурам скіфів боги послали священні золоті плуг, ярмо, сокиру і чашу, які навряд чи могли б бути священними для кочівників. У всякому разі, можна твердити, що значна частина скіфського населення України була пов’язана з землеробством (т. з. скіфи-орачі та скіфи-землероби). Скіфи-землероби жили осіло, вирощували пшеницю, ячмінь, просо, часник, цибулю тощо. Виготовляли полотно, хутро, віск. Основним харчем для скіфських племен були м'ясо, сир, молоко, вино і хліб.

        Царські скіфи – панівна верхівка державного об’єднання, збирали данину з підлеглих племен, служили у війську, воювали. Розвиток господарства стрімко зростав із розвитком самої держави скіфів. Родові зв’язки все ще були сильні. Основною суспільною одиницею була родова община, що складалася з кількох патріархальних сімей. Рід, родова община володіли землею, виділяючи кожній патріархальній сім’ї ділянку землі за жеребом. Приватної власності на землю в цей час не існувало. Найбільшого розвитку в економіці і господарстві було досягнуто за царювання Атея, який усунув інших «царів» і узурпував усю владу в своїх руках. Однак сутичка скіфів у 339 р. до н. е. з македонським царем Філіппом II закінчилася поразкою і смертю Атея. Незважаючи на загибель Атея, Скіфське царство збереглося, хоч розміри його значно зменшилися. Скіфія залишалася все ще сильною в економічному і воєнному відношеннях. Як свідчать писемні й археологічні джерела, царство, створене Атеєм, існувало з IV до III ст. до н. е. Господарство окремих районів Скіфії було неоднорідним. У Степу домінувало кочове скотарство, в Лісостепу – землеробство. Разом із тим для частини населення Скіфії професією стала війна. Описуючи річки Скіфії, Геродот звернув увагу на те, що в Борисфені (Дніпрі) місцеві жителі ловили, потім «солили велику рибу без хребта, що зветься осетром». У гирлі річки добували сіль, якою солили виловлену рибу. Кочові скіфи жили в чотири- або шестиколісних кибитках, пересуваючись степом разом з чередами худоби. У них запрягали дві або три пари волів. Зверху кибитки накривали шкурами так, що всередину не могли проникнути вітер, дощ чи сніг. Кочівники розводили табуни коней, корів, овець. У скіфів-кочівників кожна сім’я мала свою отару, стадо корів, але земля, як і у землеробів, належала общині, племені. Родова організація відігравала велику роль у кочівників при розподілі пасовищ, перекочовках і т. ін. Українські степи були чудовими пасовищами, де скіфи виплекали особливу породу коней – невеликих, але міцних і витривалих. Скотарство давало майже все необхідне для життя – коней, м’ясо, молоко, вовну і повсть для одягу. Скіфи – кочівники нічого не сіяли і не орали. Полюбляли скіфи також полювати. Одним із скіфських занять було ремесло, про рівень розвитку якого свідчать знахідки у розкопаних царських курганах. Скіфські ремісники володіли технологією виплавки міді та заліза. Зброярі виготовляли невеличкі мечі, дротики, наконечники списів і стріл, військову амуніцію. У скіфських курганах знайдено численні ювелірні вироби надзвичайно складної роботи (скіфська пектораль тощо). У скіфів широкого розвитку набуло й гончарство: вони виробляли прекрасний різноманітний посуд, різної форми.

        Приблизно в 514-513 рр. до Різдва Христового, прагнучи прокласти новий шлях у Середню Азію, перський цар Дарій I вирішив підкорити скіфів. Зібравши величезне військо, він переправився наплавним мостом через Дунай і рушив у глиб Великої Скіфії. Військо Дарія I, за свідченням Геродота, налічувало 700 тис. воїнів, проте ця цифра в декілька разів перебільшена (150 тис.).

        «Переправившись на лівий берег Істру, перси вже були готові до битви. Перед ними була Скіфія і не було…скіфів…». Скіфи використали тактику «виснаження супротивника», ухиляючись від прямого зіткнення, заманюючи ворога в глиб країни і знищуючи на його шляху криниці та пасовиська. Ця «скіфська тактика» виявилася вдалою.

        Долаючи величезні відстані, перська армія марно намагалася відшукати ворога. Коли скіфи вирішили, що сили персів підірвані, вони стали діяти рішуче. Напередодні вирішальної битви скіфський цар Ідантірс надіслав Дарію I дивні дари: птаха, мишу, жабу та п’ять стріл. Дарію його радник витлумачив ці дари так: «Якщо ви, перси, як птахи не полетите високо в небо, або не заховаєтеся в землі, як миші, або не стрибнете в болото, як жаби, то загинете від наших стріл».

        Невідомо, про що думав могутній володар персів, дивлячись на ці дари та на скіфів, які шикували загони до бою. Однак уночі, залишивши в таборі полонених, які мали підтримувати багаття, він утік із залишками своєї армії.

        Так ганебно скінчилася спроба одного з наймогутніших володарів тогочасного світу підкорити Велику Скіфію. А скіфи завдяки перемозі здобули славу непереможних воїнів.

Дізнатися більше:

Книги

Глушко Ю. В. Омріяна країна дітей Одина: історія заселення України готами ІІ-ІV ст. н. е. / Ю. В. Глушко. – Київ: Наш час, 2008. – 208 с.: іл. – (Невідома Україна).

Сегеда С. П. У пошуках предків: антропологія та етнічна історія України / С. П. Сегеда. – Київ: Наш час, 2012. – 432 с.: іл. – (Невідома Україна).

Скіфія: науково-популярне видання / уклад. Т. Лагунова. – Харків: Клуб семейного досуга, 2005. – 80 с.: іл. – (Давні цивілізації).

Стражний О. С. Український менталітет: ілюзії, міфи, реальність / О. С. Стражний. – Київ: Книга, 2008. – 368 с.: іл.

Публікації

Любарський Роман. Чи було литво у «Литій могилі»?: за матеріалами інтерв’ю з керівником археологічних досліджень Мельгунівського кургану, кандидатом історичних наук Юрієм Болтриком / Роман Любарський // Народне слово. – 2019. – 29 серпня. – С. 16: фото. кол.

Пектораль, яка врятувала вченого та поета: 50 років тому знайшли скіфську прикрасу – пектораль // Шкільна бібліотека. – 2021. – №5. – С. 64-65.

Самоздра С. А. Зразки образотворчого мистецтва Трипільської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор’я: (курс «Художня культура України», 10 клас) / С. А. Самоздра // Мистецтво в школі. – 2010. – №4. – С. 35-41.

Скіфи коло Васиного // Наше місто. – 2017. – 14 грудня. – С. 4: фото.

Скіфи очима кіровоградців // Народне слово. – 2007. – 19 липня. – С. 1.

Скіфи – таємний давній народ // Смайлик. – 2015. – №9. – С. 8-9.

Шепель, Ф. Мандрівка до Ексампею / Ф. Шепель // Наше місто. – 2017. – 15 червня. – С. 4.