Вулиця Січових Стрільців

        Вулицю 9-го Січня було перейменовано на Січових Стрільців рішенням Кіровоградської міської ради №471 «Про перейменування вулиць, провулків та інших об’єктів топоніміки міста» від 30.07.2016 р.

        Вулиця знаходиться в Подільському районі (Ленінський).

        З середини 1920-х років набула назви вулиця 9 Січня, на знак пам’яті про «криваву неділю» 9 січня 1905 року в Санкт-Петербурзі, коли царські війська розстріляли мирну демонстрацію.

Січові стрільці

        Українські Січові Стрільці (УСС) – військове формування, засноване на принципі добровільності (легіонерства), за ініціативи передових кіл галицько-українського суспільства, насамперед молоді, яке, будучи структурним підрозділом австро-угорської армії, під час Першої світової війни виступило зі зброєю в руках проти Російської імперії. З 11 тисяч легіонерів-добровольців в австро-угорську армію взяли 2,5 тисячі. Національне за своєю природою, військо УСС стало реальним доказом ідеї української незалежності та державницьких устремлінь київських князів та козацьких гетьманів. Січові стрільці позиціонували себе як продовжувачі славних традицій Запорізької Січі, захисники прав свого народу. Доказом того, що УСС стояли на позиції боротьби за Українську державу, стало прийняття ними військової присяги на вірність українському народові; закріплення в установчих документах у якості завдання УСС «визволення братів-українців з ворожих кайданів»; запровадження у підрозділах української військової термінології та практики спілкування виключно українською мовою. Серцевиною особового складу УСС були представники української інтелігенції, і саме цим пояснюється високий рівень духовності та активності у проведенні січовиками патріотичної, політичної, культурної, просвітницької роботи. Основою військово-патріотичного виховання січового стрілецтва було формування національної свідомості та державницько-соборницької ідеології як найвищих духовних та морально-етичних цінностей українського воїна. Воно опиралося на здобутки національного відродження у Галичині у межах політичних, економічних, культурно-просвітніх інституцій та масових молодіжних мілітарних організацій «Січ», «Сокіл», «Пласт», де ідейно, морально і фізично гартувалися майбутні захисники УНР-ЗУНР. Там почали закладатися морально-бойові риси стрільців і старшин Галицької армії: непохитна відданість національній ідеї, революційний оптимізм, товариська солідарність, сміливий молодечий запал, дух самопожертви у боротьбі за незалежну соборну Україну. Піднесення національної свідомості особового складу було постійним і провідним завданням командного складу, виховних, культурно-освітніх структур, армійського духовенства. Вустами розробника ідеології УСС першого керівника сотника Дмитра Вітовського було сформульовано засади державотворчої діяльності Легіону: «Наша мета – Незалежна і Соборна Українська держава… Щоб її осягнути, треба готувати нашу молодь, виховувати її у військовому дусі, в почутті обов’язку і щиро і повсякчасно працювати для добра України та в готовності стати у відповідну хвилину до збройної боротьби за неї». Ці слова не втратили своєї актуальності і сьогодні. Протягом усього періоду свого існування УСС була організацією, яка, як ніяка інша, активно і послідовно, зі зброєю в руках, відстоювала національну ідею. Як заявляв Теофіл Мелень, «Українська справа живе, бо живе в таборі УСС». У період визвольних змагань українського народу 1917-1921 рр. ця ідея трансформувалася у державницьку ідею. Спадкоємцями УСС і продовжувачами їх справи були київські Січові стрільці – найбільш віддані загони збройних сил УНР та Директорії. З почину УСС постала також легендарна Українська галицька армія (УГА). Без масового героїзму стрілецтва, його самопожертви та подвижницької діяльності неможливим було би формування Української військової організації (УВО), Організації українських націоналістів (ОУН), Української повстанської армії (УПА). Таким чином, Легіон Січових стрільців без перебільшення можна назвати підвалиною процесу побудови Збройних сил України, що було реалізовано в умовах незалежності України.

        Січові Стрільці також військовий підрозділ Наддніпрянської Армії УНР, сформований у 1917 році початково із українців з Галичини та Буковини, військовополонених з австро-угорської армії.

        Назва «січові стрільці» була вперше використана під час Першої світової війни при формуванні в Австро-Угорщині добровольчого підрозділу – Легіону УСС, ядро якого становили активісти довоєнного січового, сокілського і пластового руху.

        Перше військове формування Січових стрільців у Наддніпрянщині – Галицько-Буковинський курінь Січових стрільців – було організовано у Києві у листопаді 1917 з українців – галичан та буковинців - російських військовополонених австро-угорської армії, які знаходились в Наддніпрянській Україні та добровільно згодилися захищати Українську Центральну Раду перед наступом більшовиків У грудні-січні курінь (батальйон) брав участь у боях під Бахмачем і в Києві, далі захищав уряд УНР під час відступу до Житомира. Наприкінці січня 1918 Галицько-Буковинський курінь Січових стрільців брав участь у придушенні Січневого повстання в Києві.

        Відтоді й аж до кінця існування формувань Січових Стрільців, їх верховним головнокомандувачем вважався полковник армії УНР, колишній фенріх австро-угорської армії, Євген Коновалець.

        По звільненню 1 березня 1918 року Києва, 1-й курінь Січових стрільців залишився в Києві для охорони порядку і розгорнувся в полк Січових стрільців у складі двох піших і одного запасного куренів, кінної розвідки і гарматної батерії.

        По відмові після гетьманського перевороту полку Січових стрільців продовжувати військову службу на користь Української Держави, його роззброїли німці й Січові стрільці розійшлися по Україні, але значна частина їх перейшла на службу до Запорізької дивізії збройних сил Української Держави, де у 2-му піхотному полку полковника Петра Болбочана склала 3-й курінь.

        У кінці серпня гетьман Павло Скоропадський погодився на формування Окремого загону Січових Стрільців і призначив для нього місце розташування у Білій Церкві.

        З галицьких старшин були відомі полковники: А. Мельник, І. Рогульський, Р. Сушко, сотник І. Андрух, підполковник М. Курах, сотник М. Турок.

Дізнатися більше:

Книги

Бойко О. Д. Січові Стрільці // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. – Т. 9. – Київ, 2012. – С. 590.

Якимович Б. Українські Січові Стрільці / Б. Якимович // Збройні сили України: нарис історії / Б. Якимович. – Львів, 1996. – С. 73–83.

Яневський Д. Б. Хто такі «Українські Січові Стрільці» / Д. Б. Яневський // Історія України в запитаннях і відповідях. – Київ, 1990. – Вип. 2. – С. 28–30.

Ковальчук М. На чолі Січових Стрільців. Військово-політична діяльність Євгена Коновальця в 1917-1921 рр. / М. Ковальчук. – Київ, 2010. – 288 с.

Хома І. Січові Стрільці. Створення, військово-політична діяльність і збройна боротьба Січових Стрільців у 1917-1919 рр. / Іван Хома. – Київ: Наш час, 2011. – 104 с.

Хома І. Євген Коновалець. Історія нескорених. – Харків: Клуб сімейного дозвілля. – 256 с.

Публікації

Дерев’яний Ігор. У центрі революції: Євген Коновалець та його січові стрільці: опір росіянам вони трактували як визвольну боротьбу, а не класову... / І. Дерев’яний // Українська культура. – 2017. – №2. – С. 8-17: портр.; фот.

Колєчкіна Тетяна. Стрілецькі музи на Єлисаветградщині / Тетяна Колєчкіна // Народне слово. – 2025. – 6 лютого. – С. 5: фот.

Кулик Аліна. «Вони повертаються»: до Кропивницького через 100 років знову прибули Січові стрільці / Аліна Кулик // Первая городская газета. – 2018. – 25 октября. – С. 1, 20: фот. кол.

Лісниченко Ю. Центр і Захід поєднали січові стрільці / Ю. Лісниченко // Вечірня газета. – 2016. – 20 травня. – С. 6.

Любарський Роман. «А ми нашу козацькую славу збережемо!»: до 100-річчя побратимства і духовної єдності / Роман Любарський // Народне слово. – 2018. – 18 жовтня. – С. 4: фото.

Орел С. Рідні гості – Січові стрільці / С. Орел, О. Петренко // Наше місто. – 2018. – 5 липня. – С. 2.

Пам’яті українських січових стрільців // Нова газета. – 2018. – 21 червня. – С. 2.

Роздольська Ірина. «Тим, що впали»: у світі поезії українських січових стрільців / І. Роздольська // Дивослово. – 2021. – №3. – С. 58-62: портр.

Січові стрільці у нашому місті // Наше місто. – 2018. – 25 жовтня. – С. 2: фото.

лена. «А ми тую стрілецькую славу збережемо...» / Олена Скочко // Первая городская газета. – 2018. – 28 июня. – С. 3: портр.

Тільнова І. Рідні гості / І. Тільнова // Нова газета. – 2018. – 25 жовтня. – С. 2.

Шевченко С. Січові стрільці на Хуторі «Надія» / С. Шевченко // Вечірня газета. – 2008. – 15 серпня. – С. 7.