Вулиця Павла Рябкова

        Вулицю Артема було перейменовано на Павла Рябкова розпорядженням «Про перейменування вулиць, провулків та інших об’єктів топоніміки міста» №24 від 19.02.2016 р.

        Вулиця знаходиться в Фо ртечному районі (Кіровський).

        Федір Андрійович Сергєєв (відоміший як Артем. Глєбово, Курська губернія, Російська імперія – більшовик, радянський партійний діяч, засновник Донецько-Криворізької Радянської Республіки. Вів активну боротьбу проти державних органів Української Народної Республіки. Входить до списку постатей, що підпадають під декомунізацію.

Рябков Павло

        Павло Захарович Рябков – один із найталановитіших учнів видатного українського вченого-етнографа, антрополога й археолога Ф. К. Вовка, його учителями та ідейними натхненниками були М. Грушевський, І. Франко, О. Русов, М. Ковалевський. Роль вченого у дослідженні та розвитку етнографії та археології на теренах Півдня України є досить визначною. Засновник місцевого краєзнавчого музею, відомий плідною громадською діяльністю. Павло Захарович Рябков народився 29 червня 1848 року у Херсоні в родині художника. Після закінчення гімназії працював землеміром. За участь у революційній діяльності народників в Одесі був засланий до Якутії. В Єлисаветграді, куди він переїхав у 1892 році, обійняв посаду земського землеміра, і продовжував активну громадську і наукову діяльність. Павло Захарович невтомно працював на ниві просвітництва, створюючи, так би мовити, культурне середовище міста.

        2 лютого 1899 р зусиллями П. З. Рябкова у Єлисаветграді була відкрита перша міська громадська бібліотека (тепер Кіровоградська державна обласна універсальна наукова бібліотека ім. Д. Чижевського).

        Протягом 1901–1904 років навчався у Вищій школі суспільних наук у Парижі, викладачами якої були Ілля Мечніков, Максим Ковалевський, Федір Вовк та інші відомі вчені.

        Працюючи в земстві, Павло Захарович захопився історією та етнографією України. Саме на цьому грунті він зблизився з усесвітньо відомим у майбутньому вченим, професором Федором Вовком (Ф. Волковим). Під його керівництвом П. Рябков брав участь в етнографічних експедиціях на Буковині та Галичині.

        У дослідженні «Нариси з етнографії», здійсненому 1910 року, Рябков описує зразки орнаментів, знайдених на теренах України, особливу увагу приділяючи при цьому орнаменту на писанках.

        Співпраця з людиною, яка започаткувала українську етнологію як науку, спонукає Рябкова до проведення самостійних досліджень матеріальної культури українського населення, зокрема чумацтва.

        Щоправда, на дослідження чумацтва як явища було відпущено надто мало часу. Залізниці та пароплави не залишили повільним воловим возам жодного шансу для конкуренції. Чумаки перетворилися на звичайних візників. Тому П. Рябков досліджував чумацтво вже як релікт. П’ять зошитів, списаних чітким почерком П. Рябкова, об’єднані заголовком «Чумацтво». Датований 1909-1910 роками, рукопис містить відомості про історію промислу, його матеріальну культуру, чумацький фольклор тощо. Хоча в тексті наявні посилання на праці фольклориста І. Рудченка, значний інтерес становлять записані автором під час поїздок (тепер ми б назвали їх польовими) Херсонською та Катеринославською губерніями спогади колишніх чумаків про період розквіту промислу. Вони дають уявлення про його специфіку.

        Та найбільш вагомими можна вважати здобуті Рябковим під час цих поїздок матеріали щодо будови чумацького воза. Не виключено, що Рябков був чи не останнім з дослідників, якому вдалося детально описати справжній чумацький віз – свого роду витвір інженерного мистецтва, що міг степовими дорогами доставляти за сотні верст сотні пудів вантажу.

        На жаль, не збереглися фотографії, що їх П. Рябков збирався використати (в рукописному тексті зустрічаються помітки «Місце для фотографії»). Адже відомо, що в експедиціях Федора Вовка він виконував обов’язки фотографа.

        Протягом 1908-1911 років зібрав для міського музею 364 об’єкти культури, з яких найбільший інтерес становлять знаряддя чумацтва, зокрема віз «мажа» та інші види чумацького промислу. Проводячи плідну краєзнавчу та етнографічну роботу, П. З. Рябков збирав на Єлисаветградщині писанки (село Рівне), рецепти народної медицини тощо. Все це зберігається сьогодні у Російському етнографічному музеї.

        Як активний член Товариства поширення грамотності й ремесел, П. З. Рябков взяв участь у підготовці та відкритті 20 жовтня 1913 р. в Єлисаветграді першого безплатного народного дитячого садка для дітей віком від чотирьох до шести років.

        Павлом Захаровичем було проведено титанічну роботу в галузі землевпорядкування, про що свідчать чисельні архівні документи з його фонду: складені ним карти, рукописи про будівництво кварталів та площ м. Єлисаветграда та інші матеріали.

        Також значної уваги заслуговує його громадська діяльність. Він знаходив сили та час на такі благодійні діяння, як участь у роботі Єлисаветградського товариства поширення грамотності і ремесел, Єлисаветградського лекційного бюро з влаштування народних читань і дитячих майданчиків при міській управі.

        Окремо варто відзначити діяльність Павла Рябкова як історика, оскільки він не просто досліджував вузьку тематику, а й розробляв значний спектр проблематик, зокрема краєзнавчі дослідження, етнографічні експедиції, читання курсів лекцій із всесвітньої історії.

        Проте революційна епоха несла за собою багато негативного. П. З. Рябкова непокоїло варварське ставлення нової влади до культурних надбань минулого. В його рукопису початку 20-х років є такі рядки: «...гинуть товариства, гурткимузеї. Конфісковувались і піддавалися пограбуванню музеї, бібліотеки та багато іншого. Оскільки архіви потрапляли в руки невігласів, гинули цілі відділи товариств, не говорячи вже про приватні архіви, колекції, галереї тощо. Загинули й гинуть багато пам’яток природи, мистецтва, старовини».

        В умовах кінця XIX – першої чверті XX ст. самовіддана праця П. Рябкова на ниві освіти сприяла не лише підвищенню грамотності населення, але й формувала у його середовищі свідомих українців, патріотів своєї Вітчизни. І лише у 1925 році, у віці 77 літ, невтомний трудівник на ниві просвітительства залишив службу. Через два роки П. 3. Рябкова не стало. Спадщина П. З. Рябкова як свідчення його вагомої суспільно-політичної, громадської, наукової діяльності, дає нам підстави стверджувати, що він належав до кращих представників тогочасної передової української інтелігенції.

Дізнатися більше:

Публікації

Трибуцька О. П. З. Рябков: «Справа оздоровлення міста знаходиться в сумному стані» / О. Трибуцька // Народне слово. – 2011. – 12 травня. – С. 9.

Трибуцька О. Павло Рябков: «Управа наша выше всего этого» / О. Трибуцька // Народне слово. – 2011. – 7 квітня. – С. 8.

Трибуцька О. Чумацький віз: земський діяч Єлисаветградщини Павло Рябков заснував краєзнавчий музей у нашому місті та злійснив дослідження чумацтва в наших краях / О. Трибуцька // Наше місто. – 2013. – 4 липня. – С. 14.