Вулиця Івана Пулюя

        Вулиця Курчатова була перейменована на Івана Пулюя рішенням Кропивницької міської ради «Про перейменування вулиць, провулків, тупиків, проїзду» №1359 від 15.11.2022 р.

        Вулиця знаходиться в Подільському районі.

        Курчатов І. В. – російський фізик, засновник інституту атомної енергії.

Іван Павлович Пулюй

        Пулюй Іван Павлович – видатний український учений-фізик, електротехнік і громадський діяч Іван Павлович Пулюй народився 2 лютого 1845 р. у містечку Гримайлові, нині Гусятинського району Тернопільської області. У 1857-1865 рр. навчався в Тернопільській класичній гімназії, де заснував таємну студентську «Громаду», члени якої посвятили себе «до ревної і невсипучої праці для народу». Під час навчання на теологічному факультеті Віденського університету у 1865-1869 рр. організував Товариство українських богословів, був одним із засновників славнозвісного товариства «Січ», що відіграло важливу роль у європеїзації галицької Руси. Продовжуючи розпочату в гімназії роботу з підготовки україномовних підручників для середніх шкіл, І. Пулюй приступив до реалізації великого задуму – україномовного видання духовної літератури. Для цього заснував товариство «Праця», а 1869 р. уклав і видав «Молитвослов» українською мовою. Своєю активною громадською позицією 24літній студент-богослов привернув увагу відомого письменника П. Куліша, що вже довший час працював над перекладом Святого Письма й потребував помічника з добрим знанням стародавніх мов. Їхня співпраця над перекладом Нового Завіту розпочалася в лютому 1871 р., і ще того ж року вийшли друком у Відні Євангелія від Матея, Марка, Луки та Івана. І лише 1903 р. за активної участі І. Пулюя завершено було Кулішів переклад Старого Завіту й видрукувано перший повний україномовний переклад Біблії.

        Закінчивши 1872 р. навчання на філософському факультеті, І. Пулюй залишився для дослідницької роботи у фізичній лабораторії університету. Його перші наукові праці, присвячені експериментальному дослідженню температурної залежності внутрішнього тертя повітря, містили оригінальні результати, що послужили утвердженню молекулярно-кінетичної теорії для реальних газів. Того ж року молодого науковця запросили на посаду асистента викладача кафедри фізики, механіки й математики Військово-морської академії в м. Фіюме. Пам’ятник Івану Пулюю у Гримайлові, встановлений 28 травня 1995 року (скульптор заслужений художник України Микола Обезюк), де він успішно розпочав активну педагогічну діяльність. Тут він зацікавився новим відгалуженням у фізиці – електротехнікою. І хоча наукові зацікавлення дисертанта обмежувалися чистою фізикою, саме електротехніка мала в майбутньому вирішальний вплив на його подальшу наукову кар’єру. У 1876 р. І. Пулюй захистив дисертацію з питань молекулярної фізики, здобув ступінь доктора і повернувся до Віденського університету. На посаді приват-доцента викладав молекулярно-кінетичну теорію газів і теорію теплоти, водночас продовжуючи науково-дослідну роботу у фізичній лабораторії, де проводив інтенсивні дослідження електричних розрядів у розріджених газах. На його думку, саме тут потрібно було шукати розгадку природи електричного струму. Дуже швидко І. Пулюй до сягнув значних успіхів у з’ясуванні механізму виникнення, природи та властивостей катодних променів. Висловлені ним припущення та ідеї випереджали наукову думку на десятиліття, а поставлені досліди й сконструйовані для цього апарати прислужилися до відкриття й дослідження Х-променів. Оволодівши мистецтвом видування скла, вчений виготовляв оригінальні вакуумні апарати, які експонувалися й були відзначені преміями та дипломами на різних міжнародних виставках. Деякі з них придбав для своєї колекції Паризький національний музей мистецтв і ремесел. Особливе захоплення у відвідувачів викликала перша люмінесцентна лампа. Як з’ясувалося через 14 років, вона була по тужним джерелом випромінювання Х-променів і стала прототипом рентгенівської трубки. У 1882 р. він став технічним директором електротехнічного бюро у Відні, розробляв освітлювальні лампи розжарювання, що за багатьма параметрами переважали лампи Едісона й Свана. На електротехнічній виставці, що відбулася невдовзі у Відні, І. Пулюй своїми винаходами привернув увагу не тільки промисловців, але й представників уряду і таких високопоставлених осіб, як принц Вільгельм Шаумерс-Ліппе. У 1888 р. професора І. Пулюя обрали ректором Німецької політехніки, а 1890 р. – деканом машинобудівного факультету. За його активної участі були підготовлені плани та проекти будівництва модерного електротехнічного інституту, а 1902 р. створено окрему кафедру електротехніки, яку він очолював до виходу на пенсію. І. Пулюй був організатором і довголітнім головою Електротехнічного товариства в Празі. На початку 1990х рр. вийшли друком його найважливіші теоретичні праці з електродинаміки змінних струмів. Саме на 1990-ті рр.. припадає пік активності його винахідницької діяльності в галузі практичної електротехніки й телефонії. Окремої уваги заслуговує діяльність І. Пулюя в галузі електроенергетики. Починаючи з 1990-х років, він стає найавторитетнішим експертом з питань проектування й будівництва електростанцій та електричних мереж на території Чехії. Серед іншого варто виділити електрифікацію Праги та спорудження гідроелектростанції поблизу міста Гогенфурт, здійснених за особистими проектами І. Пулюя. У реалізації цих проектів проявився глибокий, широкомасштабний і сучасний підхід вченого до вирішення проблем електроенергетики.

        Чи не найбільшої уваги заслуговує висловлене ним правильне трактування природи та мікроскопічного механізму виникнення Х-променів на відміну від помилкових гіпотез, які висунули К. Рентген та інші дослідники. Уперше продемонструвавши 6 лютого 1896 р. на засіданні математично-природничого відділу Віденської академії наук високоякісні світлини цілого хребта двомісячної дитини, туберкульозної руки одинадцятирічної дівчинки та інших частин людського тіла, виконаних за допомогою Х-променів, І. Пулюй звернув увагу на перспективу практичного застосування їх у медицині. Ці світлини довгий час репродукували на своїх сторінках провідні європейські газети й журнали завдяки їх високій якості. Запорукою цьому було використання лампи особливої конструкції, ви готовленої ним на 14 років раніше. Саме нею послуговувалися перші дослідники Х-променів на американському континенті. Кілька цих ламп І. Пулюй подарував і К. Рентгену під час їхнього перебування у лабораторії професора Кундта.

        Працюючи на ниві світової науки, І. Пулюй ні на хвилину не забував про освітні потреби рідного народу. Після затвердження 1892 р. статуту Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ) у Львові він опублікував деякі свої наукові й науково-популярні статті. Боротьбу за відродження й утвердження рідної мови, яку І. Пулюй розпочав ще юним гімназистом, він не припинив і будучи поважним, сивобородим професором, але тепер вона набуває більш яскраво вираженого політичного характеру. Не впадаючи в зневіру й відчай, він наполегливо, з року в рік, звертався до різних державних установ, дома гаючись відкриття українського університету у Львові, розширення мережі народних шкіл і гімназій, опублікував що до цієї справи низку статей у газеті «Діло». Протягом 1904-1906 рр. І. Пулюй написав кілька статей із гострою критикою злочинної політики Росії, зокрема щодо заборони української мови.

        Життя Івана Пулюя пройшло в основному за межами України. Але помислами і добрими справами він залишався серед свого народу, співпереживав за його долю, підносив його велич. Сьогодні ім’я вченого свiтової слави Iвана Пулюя назавжди повертається iз забуття, як символ iнтелектуальної могутностi українського народу і орiєнтир майбутнiх звершень нашої держави.

        «…Нема більшого гонору для інтеліґентного чоловіка, як берегти свою і національну честь та без нагороди вірно працювати для добра свого народу, щоб забезпечити йому кращу долю».

Іван Пулюй.                

Дізнатися більше:

Книги

Брега Г. С., Васильєва Н. Ф. Пулюй Іван Павлович // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. – Київ: Наукова думка, 2012. – Т. 9: Прил-С. – С. 60.

Таранюк В. Про І. Пулюя, В. Єрошенка, В. Каразіна, А. Кримського, Л. Заменгофа / В. Таранюк. – Київ: Грані-Т, 2009. – 88 с.: іл. – (Життя видатних дітей).

Публікації

Бондаренко В. М. Іван Пулюй – перший український фізик світового рівня / В. М. Бондаренко // Все для вчителя. – 2012. – №13-14. – С. 68-70.

Закоханий в науку: 175 років від дня народження Івана Пулюя // Шкільна бібліотека. – 2020. – №1. – С. 6-7: портр.

Історія в особах: 2 лютого – 175 років від дня народження Івана Пулюя, українського фізика і електротехніка, організатора науки, громадського діяча // Позакласний час. – 2020. – №1. – С. 6: портр.

Козачок Оксана. Іван Пулюй – видатний фізик, електротехнік, письменник: фізичний літературно-музичний вечір / Оксана Козачок // Фізика. – 2010. – №6. – С. 15-24.

Косинська Ю. «Немає більшого гонору, як працювати для свого народу...»: фізик Іван Пулюй перекладав української Біблію і молитовник, запускав у Європі електростанції і трамвай, зробив відкриття Х-променів, віддавши славу... Рентгену / Ю. Косинська // Україна молода. – 2012. – 3-4 лютого. – С. 5.

Мініч Є. А. Іван Пулюй: людина, яка змінила світ / Є. А. Мініч // Шкільна бібліотека. – 2013. – №1-2. – С. 156-157.

Перший український фізик зі світовим ім’ям: Іван Пулюй // Шкільна бібліотека. – 2016. – №1. – С. 8: портр.