Вулиця Дмитра Придатка

        Вулицю Кропоткіна було перейменовано на Дмитра Придатка рішенням «Про перейменування вулиць, провулків та інших об’єктів топоніміки міста» Кіровоградської міської ради №105 від 23.02.2016 p.

          Вулиця знаходиться в Подільському районі (Ленінський).

        Кропоткін Петро Олексійович – російський та європейський революціонер.

Дмитро Придатко

        Придатко Дмитро Миколайович (28 липня 1988 p. – 29 серпня 2014 p.) – сержант Збройних сил України.

        Зі школи Дмитро захоплювався футболом і боксом. Спочатку вчився у 16-й школі, а з 6-го класу в 30-ту.

        Батьки розлучилися, виховувався батьком, зі школи захоплювався футболом і боксом; у ПТУ №8 здобув професію столяра. Строкову військову службу проходив у 3-му полку спецпризначення, залишився у ньому за контрактом; після завершення терміну контракту працював складальником меблів, таксистом.

        Під час служби багато цікавився воєнною справою та приділяв час самовдосконаленню. Коли військових із нашого міста направляли на інші континенти на миротворчі місії, завжди рвався поїхати. Дівчині, яка його відмовляла, пояснював, що хоче подивитись, як служать у інших країнах, здобути досвід. Дмитрові було притаманне бажання вчитись новому, не тупцювати на місці.

        Якось він зустрів сімнадцятирічну Настю, яка стала коханням його життя і дружиною. Вони познайомились у селі в місцевому клубі. Дмитро танцював з іншою дівчиною, але в той момент його запримітила Настя. Ще тоді вона сказала своїй подружці: «Буде мій». Так і сталось. Уже в Кіровограді Дмитро знайшов її телефон і запросив на побачення. Вони любили прогулюватися разом тихими кіровоградськими вулицями і спілкуватися. Дівчина дуже пишалася, що поряд з нею такий хлопець у військовій формі. Настя тоді навчалася, і він допомагав їй писати конспекти, мав гарний почерк.

        Знайомство швидко переросло в кохання, і через кілька місяців вони почали жити разом. Настина мама страшенно з цього приводу сварилась. Мовляв, ще молода для цього. Але романтичний і добрий Дмитро вселяв Насті впевненість у правильності свого вибору. Обоє передусім керувалися коханням. Та й як молода дівчина могла встояти перед романтичними вечерями, прогулянками, квітами? Вони намагалися своєю увагою одне до одного створювати в домі затишок і атмосферу кохання. Молодята стали дуже близькі, справжні друзі, могли й серйозно поговорити, і поді-литись спільними тривогами, а могли й подуркувати, пообливатись водою чи ще щось. Так вони стали одним цілим.

        Але другою після коханої справжньою пристрастю Дмитра була армія. Він часто водив Настю до військової частини, традиційно святкував з нею і товаришами по службі 2-го серпня День десантника. Навіть, коли закінчився контракт, приходив з дівчиною в рідну частину в гості. Дмитро завжди хотів повернутися до армії, у нього був великий потяг до військової справи. Коли вдома по телевізору показували стрибки з парашутами чи щось подібне, його не можна було відірвати від екрану. Він і сам 7 чи 8 разів стрибав з парашутом. Це йому дуже подобалося. А ще тактична підготовка.

        Після його смерті, Настя знаходить вдома багато зошитів, куди він своїм каліграфічним почерком записував військові премудрості.

        Молодята сильно хотіли дітей, і Бог подарував їм Марійку. Дмитро навіть був присутнім під час пологів і казав: «Я нашу маленьку побачу раніше, ніж лікарі». Молода сім’я мала багато планів на майбутнє. Молодий татко завжди мріяв: «От виросте Маша, я її водитиму і в садок, і на гуртки, коли років 3-4 буде, віддамо обов’язково на танці, щоб дівчинка розвивалась, щоб була гарна фігурка і розтяжка. І на англійську треба віддати». Пізніше родина планувала ще одну донечку. Жартуючи, Дмитро казав: «У мене буде троє дівчат, і я з-поміж них – красунчик».

        Для Насті Діма став ідеальним чоловіком, вона ним пишалася. В розмовах на роботі з колегами, коли ті говорили про своїх чоловіків, вона не вгавала: «А от у мене Діма..», «А от мій Діма…». Їй усі дівчата заздрили, коли Дмитро приходив за нею на роботу з трояндами-деревами.

        «Він був такою людиною, що іншого такого просто немає», – тамуючи душевний біль, каже Настя.

        Коли з початком воєнних дій на Сході оголосили першу хвилю мобілізації, Дмитро повідомив, що чекає дзвінка чи повістки, що піде на фронт, бо це його обов’язок. Насті пояснював: «Хто, як не я? Ну от дивись, я не піду, потім ще хтось відмовиться – то ніхто не піде?» і заспокоював: «Зая, зі мною нічого не трапиться. Я не прикриватимусь ні дітьми, ніким».

        З початком російської агресії пішов до військкомату добровольцем, на фронті був з кінця березня 2014-го p. Старший розвідник-снайпер групи спеціального призначення загону спеціального призначення 3-го окремого полку спецпризначення.

        В серпні вивозив на особистій машині з-під обстрілу побратимів під Іловайськом. Загинув у бою під час виходу з оточення «зеленим коридором» на дорозі поміж селами Многопілля й Червоносільське – міна влучила у вантажно-пасажирський «Газель», якою їхав Дмитро. Побратим Олександр Плотніков зміг дотягнути Дмитра до свого УАЗа, однак Придатко був важко поранений – з опіками та переломами, він прожив ще 4 години. В тому ж автомобілі загинув сержант Максим Кривенко. Перед смертю Діма попросив товаришів передати дружині перстень, який вона подарувала йому на Новий рік, і що він її дуже любив.

        Цей перстень вона тепер завжди носить з собою. Розмовляючи з донечкою, звертається до Діми, фото якого висить у рамці на стіні. Маленька знає, що тато «брум-брум», тобто поїхав. А Настя, хоч і усвідомлює, що сталось непоправне, не може позбутися відчуття, що коханий рано чи пізно повернеться.

        3 вересня 2014-го p. тіло Дмитра Придатка разом з тілами 96 інших загиблих в Іловайському котлі було привезено до Дніпропетровського моргу. Упізнаний бойовими товаришами та родичами.

        Поховали Дмитра на Алеї Слави Рівнянського кладовища Кропивницького. Залишились батьки, дружина Анастасія та 1-річна донька Марійка.

        За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений – нагороджений 14 березня 2015 року – орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

        На честь Дмитра Придатка названо вулицю у місті Кропивницькому (колишня назва «вулиця Кропоткіна»). На його честь засновано футбольний турнір.

Дізнатися більше:

Публікації

Верстюк О. У пам’ять про подвиг героя / О. Верстюк // Вечірня газета. – 2016. – 22 квітня. – С. 2.

Герої не вмирають! // Нова газета. – 2015. – 16 липня. – С. 1.

Іван Марковський: Це перший крок до увічнення пам’яті загиблих // З перших уст. – 2015. – 29 січня. – С. 3.

Кучер Я. О. Співчуття керівного складу Кіровоградського гарнізону родинам загиблих військовослужбовців / Я. О. Кучер // Наше місто. – 2014. – 25 вересня. – С. 4.

Маламен, Оксана. Імена героїв у назвах вулиць / О. Маламен // Нова газета. – 2017. – 7 вересня. – С. 11.

На тому ж місці, тільки без татка // Наше місто. – 2016. – 25 лютого. – С. 3. Несен, Олена. Кузьменко вручив президентські відзнаки дітям загиблих вояків / Олена Несен // Кіровоградська правда. – 2015. – 14 липня. – С. 3: фото.

Пам’ятні дошки на школах // Наше місто. – 2015. – 8 січня. – С. 1 На фасадах кіровоградських шкіл будуть встановлені меморіальні дошки на честь героїв АТО.

Підлубна, Анна. Кіровоград знову в жалобі / Анна Підлубна // Народне слово. – 2014. – №40 (12-18 вересня). – С. 2: фото.

Попович, Любов. Кіровоградці попрощалися зі ще двома героями / Любов Попович // Кіровоградська правда. – 2014. – 16 вересня. – С. 3: фото.

Про Героїв нагадуватимуть меморіальні дошки // З перших уст. – 2015. – 1 січня. – С. 3.

Требунських, Ірина. Останній поштовх серця – за Україну / Ірина Требунських // Народне слово. – 2015. – 29 січня. – С. 4: фото.

Турнір пам’яті героя // Вечірня газета. – 2016. – 15 липня. – С. 12.