Вулиця Просвіти

        Вулицю Ползунова було перейменовано на Просвіти рішенням Кропивницької міської ради від 27.02.2024 р. №1837 «Про перейменування вулиць, провулків, тупиків, проїзду».

        Вулиця знаходиться в Фортечному районі (Кіровський), с. Нове, м. Кропивницький.

        Ползунов Іван Іванович – російський шахтар і винахідник. Йому приписують створення перших парових двигунів у Росії, і перших двоциліндрових двигунів у світі. До міста стосунку не має.

Товариство «Просвіта»

        Товариство «Просвіта» (1868-1939 pр.) – громадська організація, утворена 8 грудня 1868 року у Львові з метою культурного розвитку, консолідації народної спільноти та піднесення національної свідомості українського народу.

        Товариство «Просвіта» має давню історію, ідея створення якого була викликана суспільнополітичними реаліями тогочасного суспільства. Пріоритетними завданнями новоствореної організації були наступні: поширення освіти; піднесення культури і добробуту українського народу шляхом ліквідації не писемності; видання і популяризація відомих читанок, календарів, творів класиків української літератури, журналу «Життя і знання»; заснування філіалів і читалень, бібліотек, хореографічних і драматичних гуртків, кас взаємодопомоги і ін. Співзасновником і головою був громадський діяч і політик, священник УГКЦ Микола Устиянович.

        Перша редакція Статуту визначала товариство «Просвіта» як науково- просвітницька організація, яка займається збиранням і видавництвом народних пісень, казок, переказів, «все, що уможливлює вивчення народу, його історії; а також популярні твори з усіх галузей науки, які відповідали б поняттям народу та його потреб». Передбачалося, що мета товариства не лише в «постачанні народові духовної їжі взагалі», а в «просвіті його в національній свідомості». Важливо, що пріоритетним напрямком діяльності товариства «Просвіта» було книгодрукування. Свідченням цього стало видання за короткий термін 6 збірників «Зоря», 2 випуски календарів, та окремі художні твори.

        За першим статутом в 1868 р. товариство мало назву «Наукове товариство “Просвіта”». Пізніше, після виникнення Наукового товариства ім. Т. Шевченка, подальші зміни статуту (1870, 1876, 1891, 1913 рр.) були націлені на те, щоб надати товариству чисто освітній характер, з метою поширення освіти серед найширших кіл українського народу.

        Одними з головних засобів підвищення загальноосвітнього й культурного рівнів українського населення, ліквідації неписьменності, навчання дітей українською мовою стали просвітянські бібліотеки. Населення Волині впродовж сторіч було позбавлене можливості писати, читати рідною мовою та видавати українську книгу. Тому просвітяни спрямували зусилля на поширення української літератури з-поміж населення, особливо на селі, де в ній відчувалася найбільша потреба. При просвітянських організаціях відразу створювали читальні й бібліотеки, а в містах – ще й книгарні З кожним роком «Просвіта» все ширше розгортала культурно-освітню діяльність серед українського народу, пробуджувала його національну свідомість, готувала добрий ґрунт для утворення різних громадських організацій і політичних партій. В умовах, коли нехтувалися життєві інтереси народу, утискувалася його інтеліґенція, винищувалася його мова і культура, коли 75% українського населення західного регіону України було неписемним.

        «Просвіта» зосередила головну увагу на культурно-освітній роботі серед селянства. По селах і містах почали виникати читальні «Просвіта» з бібліотеками, у містах – книжкові крамниці. Після прийняття нового Статуту (1891 p.) в діяльності Товариства наступає новий період – воно перетворюється в освітньо-економічне. Утворення читалень набуло небувалого розмаху. Так, якщо в 1891 р. їх було п’ять, у 1900 р. – 924, то в 1909 р. – 2185. Завдяки зусиллям просвітянського активу сільські читальні стали справжніми вогнищами освіти і культури. Силами сільських аматорів тут влаштовувалися вистави, вечорниці, проводилися Шевченкові і Шашкевичеві вечори, організовувалися хори й оркестри. Нерідко сільські колективи виїздили зі своїми виставами в сусідні повіти і села, при читальнях діяли вечірні школи неписьменних, різні курси, «Просвіта» також дбала про розширення мережі навчальних закладів для селянських дітей. Отже, селянська молодь мала можливість здобувати освіту й національне виховання. Важливим досягненням товариства «Просвіта» стало запровадження в шкільних підручниках живої народної мови (фонетичного правопису) і вилучення з них «язичія» (етимологічного правопису). Головний виділ і видавнича комісія товариства «Просвіта» налагодили видання популярних книг для народу, в першу чергу для селянства. Для малоосвічених селян видавалися невеликі за обсягом, цікаві за змістом книжки, що розсилалися безкоштовно всім членам товариства, а також продавалися за поміркованими цінами в книгарнях і крамницях. Виходили у світ підручники, співаники, молитовники, збірки колядок, популярно-наукові розвідки, твори видатних українських письменників. Тільки за період 1899 р. по 1909 р. видано книги, 71 назви на історичну, релігійну, економічну, рільничогосподарську та іншу тематику. Серед них – праці І. Франка «Панщина та її скасування», підготовлена ним збірка «Вибір декламацій для руських селян і міщан», О. Борковського «Богдан Хмельницький», О. Барвінського «Історія України-Руси», Г. Хоткевича «Сагайдачний», «Гетьман Мазепа», К. Левицького «Про нові спілки господарські», збірка «Тарасові поминки» та ін.

        Щоб задовільнити книжкову спрагу на селі, просвітянии запроваджували різні форми бібліотечного обслуговування. Найбільш розвиненими і дієвими стали «мандрівні бібліотеки», фонди яких головним чином складалися із бібліотечної літератури повітових товариств «Просвіти» та спеціально закуплених для цієї справи книжок. Такі «мандрівні бібліотеки» кількістю 10 – 50 книг перевозилися від філії до філії, а іноді доходили і до сіл, де не було просвітянських осередків зовсім. У кожному населеному пункті вони перебували по кілька місяців.

        Товариство «Просвіта» першою в Галичині почала пропагувати основи гігієни, медичних знань серед селянства, розвінчувала знахарство та сприяла утворенню «Товариство гігієнічне», «Товариство українських лікарів», товариство «Відродження», яке перейняло естафету антиалкогольного руху. «Просвіта» сприяла також зародженню і розвитку жіночого товариства «Союз українок» та юнацького «Пласту».

        Перша світова війна, та безпосередньо окупація Галичини російськими військами, стала важким випробуванням і для товариства «Просвіта».

        Влітку-восени 1918 року під час перебування українських січових стрільців в Єлисаветграді проводилася насичена культурно-освітня робота. Спільно з місцевими патріотами стрільці організовували читальні «Просвіти», народні школи, аматорські драматичні гуртки, хори, різного роду масові заходи.

        Влітку, коли школи були закриті на канікули, стрільці організовували народні, вечірні, недільні школи з однією метою: розповісти про славне козацьке минуле, розбудити національну свідомість селян.

        Лев Лепкий, відомий стрілецький поет та публіцист писав: «…хочемо забрати з собою усі театральні сили УСС і зорганізувати у Єлисаветграді осідку нашої головної команди, постійний польовий театр. Проєктуємо ще і книгарню в Єлисаветі з нашими виданнями для поширення українства в місті».

        Найбільше подобалися стрільці селянам за їхню артистичність. Аматорські вистави влаштовували на майданах, у покинутих казармах. Драматичні гуртки виникали спонтанно, стрільці приєднувалися до гуртків «Просвіти».

        Культурне життя в Єлисаветграді влітку-восени 1918 р. буяло різними фарбами. Місцева публіка мала можливість оцінити таланти галицьких акторів: разом із стрільцями приїхали в Україну талановиті актори М. Бенцаль та І. Рубчак, яким було доручено організувати театр. Судячи з анонсів у пресі, стрілецький театр у міському саду ставив українську класику кінця ХVІІІ століття: «15 липня – «Наталка-Полтавка», 21 липня – «Шельменко-денщик», 22 липня – «Сватання на Гончарівці».

        Стрілецька пісня була сильним чинником взаєморозуміння між галицькими стрільцями та місцевими жителями. Вона лунала повсюди, де з’являлися стрільці та заявляла про їхнє українство. Перебуваючи у селі Грузьке січові стрільці справили чотири весілля та написали відому пісню «Мав я раз дівчиноньку чепурненьку». У стрілецькому пісенному літопису записаний і виїзд на центрально-українські землі – «Зажурились галичанки».

        З Єлисаветградом пов’язаний найвизначніший період діяльності стрілецького оркестру. Керівником оркестру був Михайло Гайворонський, пізніше відомий український композитор, який написав в цей час пісні «Із-за Чорного моря», «Сон і доля».

        В Україну в стрілецьких лавах прийшли найкращі сини Галичини, Гуцульщини, Буковини – студентство, інтелігенція. Вони добре знали не тільки історію України, а й її кращих представників. Невдовзі після приїзду на Єлисаветградщину стрілецькі старшини відвідали Хутір «Надія», щоб поклонитися могилі визначного драматурга І. Карпенка-Карого.

        Вперше товариство «Просвіта» було ліквідоване восени 1919 р., що слугувало й скороченням кількісті читалень з 2944 до 50, бібліотек – з 2664 до 10; членів товариства – із 197 тис. до 2,5 тис. Проте в 1920 р. товариство поступово відновило свою діяльність, поширивши її у 20-х рр. на Волинь, Підляшшя, Полісся, Холмщину, але вже на початку 30-х рр., внаслідок репресій, філії й читальні Просвіти залишилися лише на території колишньої Галичини. Восени 1939 р. товариство «Просвіта» припинило свою діяльність у зв’язку з встановленням радянської влади на західноукраїнських землях. Влітку 1941 р., під час тимчасової окупації Львова німецькофашистськими загарбниками, окремі керівники товариства поновили діяльність «Просвіти».

        Не зважаючи на те, що «Просвіта» в Україні була створена задовго до того, як сюди прийшли «совєти» (ще у ХІХ ст.), радянська влада оголосила її ледь не терористичним угрупованням, спрямованим саме проти СРСР.

        Після знайомства з записами НКВС складається враження, що кожна освічена, розумна, мисляча людина, яка вважала, що треба не сліпо орієнтуватися на Москву, а розвивати культурну спадщину власного народу, була злочинцем – контрреволюціонером. Сам факт існування «Просвіти» вважався проявом так званого українського буржуазного націоналізму, ледь не криміналом, з яким треба боротися і викоріняти в будь-який спосіб.

        Активісти «Просвіти» (як дійсні члени, так і приписані до лав просвітників самими ж НКВСниками) визнавалися контрреволюціонерами, яких слід було знищити заради світлого майбутнього країни. З книги Світлани Орел «Розстріляна Просвіта» дізнаємося про комсомольця Івана Білодіда , що свідчив у ДПУ на своїх односельців Степана Ричка та Григорія Шашла. Говорив про те, що вони у минулому активні просвітяни, прихильники Української автокефальної церкви, організували в селі товариство «Молоде братство», гуртували навколо себе куркульську та шовіністично налаштовану молодь, намагалися перешкодити виборам, щоб у сільраду не обрали комсомольців. Цей факт зафіксований у книзі «Реабілітовані історією. Кіровоградська область», том 4, ст. 436.

        Степан Ричко і Григорій Шашло, коли заборонили «Просвіту», організовували в селі общину автокефальної церкви, церковний хор, який виконував і релігійні, і українські пісні. Вони знали, що багато чого залежить від того, якою ростиме молодь, тож згуртували її у Куцеволівці у «Молоде братство», перед членами якого ставили завдання вивчати історію України. Звісно, ДПУ, що покликане було оберігати інтереси і перспективу на цій землі російсько-радянського окупанта, розуміло, яка загроза йде від таких людей.

        На 3 роки чоловіків відправили до таборів, з забороною потім мешкати у великих містах. Серед стандартних звинувачень у контрреволюційній агітації значилось і таке: пропаганда українського шовіністичного характеру.

        У 1936 році НКВС констатувала, що С. Ричко поширював провокаційні чутки про надуманий голод (те, що це були не чутки, а страшна правда, переконуємося аж у наші дні), доводив, що українська культура зазнає гніту, співав націоналістичні (зрозуміло, українські) пісні. За це двічі був засуджений у 1936, 1937 роках.

        Це тільки приклад репресій щодо «Просвіти» радянської системи. С. Орел у книзі «Розстріляна «Просвіта»» дослідила понад 80 таких справ з архівних джерел.

        Товариство «Просвіта» сприяло обєднанню української нації, поставило на порядок денний питання культурно-освітнього зростання населення та розвитку національної самосвідомості українців. Відтак, у період бездержавності, стало для населення не тільки Західної України своєрідним «вогником порятунку» у просторі всеохоплюючого тоталітаризму. Взяло на себе не лише консолідуючі функції, а й дозволило нації зберегти самобутність, розвивати освітні та культурні рівні, виступала дієвим засобом самоідентифікації.

Дізнатися більше:

Книги

Орел С. В. Розстріляна «Просвіта» / Світлана Орел. – Кіровоград: Центрально-Українське вид-во, 2014. – 155 с.

Хома І. Я. Січові Стрільці: створення, військово-політична діяльність та збройна боротьба Січових Стрільців у 1917-1919 рр. / І. Я. Хома. – Київ: Наш час, 2011. – 104 с.: іл.

Публікації

Колєчкіна Тетяна. Стрілецькі музи на Єлисаветградщині / Тетяна Колєчкіна // Народне слово. – 2025. – 6 лютого. – С. 5: фот.

Орел С. Рідні гості – Січові стрільці / С. Орел, О. Петренко // Наше місто. – 2018. – 5 липня. – С. 2.

Орел С. Ті, хто не намащував мову на хліб... / С. Орел // Нова газета. – 2019. – 12 вересня. – С. 11: фото.

Січові стрільці у нашому місті // Наше місто. – 2018. – 25 жовтня. – С. 2: фото.

Скочко Олена. «А ми тую стрілецькую славу збережемо...» / Олена Скочко // Первая городская газета. – 2018. – 28 июня. – С. 3: портр.

150-річчя товариства «Просвіта»: визначна дата українського державотворення // Культура і життя. – 2018. – 14 грудня. – С. 2: фот.

Трибуцька О. Слідча справа №... / О. Трибуцька // Народне слово. – 2012. – 16 лютого. – С. 13: фото.

Хмара С. «Просвіта» в перший рік німецької окупації: З історії краю / С. Хмара // Народне слово. – 2008. – 21 серпня. – С. 3.

Цигульський С. Розстріляна «Просвіта» / С. Цигульський // Наше місто. – 2014. – 6 листопада. – С. 3.

Шевченко С. Драматургія центральноукраїнців у діяльності «Просвіти» / С. Шевченко // Ведомости Плюс. – 2012. – 10 августа. – С. 7.

Шевченко С. Січові стрільці на Хуторі «Надія» / С. Шевченко // Вечірня газета. – 2008. – 15 серпня. – С. 7.

Шепель Федір. Розстріляна «Просвіта» / Федір Шепель // Народне слово. – 2014. – №40 (12-18 вересня). – С. 9.