Провулок Павла Полуботка

        Провулок Петровського був перейменовано на Павла Полуботка розпорядженням «Про перейменування вулиць, провулків та інших об’єктів топоніміки міста» №24 від 19.02.2016 р.

          Провулок знаходиться в Фортечному районі (Кіровський).

        Петровський Григорій Іванович (1878-1958 pp.) – організатор червоного терору в Україні, брав участь у знищенні українського національного руху. Один із ініціаторів організації Голодомору.

        Народився на Харківщині, в сім’ї шевця. Керував підпільними робітничими гуртками, брав участь в організації страйків у Катеринославі. У 1912 р. обраний членом ІV Державної думи від Катеринославської губернії. Працював у редакції газети «Правда», у 1913 р. був її офіційним випусковим редактором. У листопаді 1914 р. заарештований і засланий на довічне ув’язнення в Туруханський край (північ Східного Сибіру). Після Лютневої революції 1917 р. комісар Якутської губернії та голова Комітету громадянської безпеки. В червні 1917 р. перебрався до Петрограду. У липні 1917 р. ЦК РСДРП(б) направив його в Україну для боротьби проти Центральної Ради. В 1917-1919 рр. народний комісар внутрішніх справ РРФСР, один із організаторів ВЧК. Член російської делегації на мирних переговорах у Бресті. З березня 1919 до літа 1938 р. – голова ВУЦВК («всеукраїнський староста»). У квітні 1919 р. був одним із керівників операції з жорстокого придушення Куренівського повстання проти більшовиків у Києві. В 1922 р. з боку УСРР підписав Договір про утворення СРСР. У 1922-1937 рр. – один із заступників голови ЦВК СРСР. У 1937-1938 рр. – заступник голови Президії Верховної Ради СРСР. Член Політбюро ЦК КП(б)У (1919-1938 pp.).

        10 березня 1939 р. виведений зі складу Політбюро і призначений на скромну посаду заступника директора Музею революції.

        Орієнтуючись на Москву, Петровський повністю відкидав ідею українських націонал-комуністів про можливість існування української радянської державності. У 1923 р. під час підготовки конституції СРСР виступив проти позиції М. Скрипника, О. Шумського, X. Раковського, спрямованої на побудову державного устрою союзної держави на конфедеративних засадах. Проведена під керівництвом Петровського, примусова колективізація села й вилучення хліба призвели до Голодомору 1932-1933 рр. Наприкінці жовтня 1932 р. призначений відповідальним за виконання хлібних заготівель у Донецькій області. Мав копромат на Сталіна (в закордонному банку) і єдиний з опальних вищих парткерівників залишився в живих.

Павло Полуботок

        Павло Полуботок (бл. 1660-1724 pp.), Чернігівський полковник, наказний гетьман Лівобережної України.

        Народився Павло Полуботок близько 1660 року. Отримав гарну домашню освіту, згодом – у Києво-Могилянській академії. Одруження на небозі тодішнього гетьмана Єфимії Самойловичевій сприяло стрімкій кар’єрі. Полуботок швидко став значним військовим товаришем. Поступово Полуботки почнуть скуповувати землі на території Чернігівського та Переяславського полків. Тут вони успішно розвиватимуть різні промисли.

        Попри непрості стосунки родини Полуботків із новообраним гетьманом Іваном Мазепою, 1705-го p. той призначив Павла Полуботка Чернігівським полковником.

        Скоро Павло Полуботок став одним із найзаможніших магнатів Гетьманщини та Слобідської Україні. Йому належало понад 3 тисячі селянських дворів, а «двори з хоромами» розкидані по всьому Лівобережжю.

        Численні маєтки Павла Полуботка давали неабиякі прибутки, причому панщина траплялася в них лише зрідка, натомість головну повинність становила так звана «осінщина» – земельна рента, яку стягували з «підданих» грошима і натурою. Розмір «осінщини» варіювався в залежності від майнового стану. Очолював кожний більшменш значний маєток окремий староста, який за допомогою вибраних селянами війтів збирав «осінщину», організовував роботу млинів та ґуралень, контролював діяльність шинкарів. Олександр Лазаревський запровадив у науковий обіг документи села Оболоння, які дозволяють відтворити доволі раціональний механізм функціонування господарства чернігівського полковника. Водночас Полуботок споруджував у своїх володіннях гути, на яких виготовлялося скло та вироби з нього, і залізоробні підприємства – рудні, поташні буди і селітряні варниці, залюбки займався комерцією. Зокрема, він контролював і навіть намагався зосередити у своїх руках торгівлю зерном, горілкою й тютюном у межах Чернігівського полку, іноді здійснював масштабні торговельні операції за участю польських купців.

        Полуботок мав чималу бібліотеку, колекціонував картини, ікони, зброю та речі декоративно-ужиткового мистецтва. Жертвував церкві, особливою прихильністю користувався Вознесенський храм у Чернігові, який розташовувався неподалік садиби полковника.

        1722-го p. Павло Полуботок став наказним гетьманом, та його повноваження були обмежені Малоросійською колегією. Він намагався реформувати устрій Гетьманату, розпочавши із судочинства. Запровадив занедбаний колегіальний розгляд судових справ та винесення вироку. Добивався від російської влади нових гетьманських виборів. Після смерті Івана Скоропадського Сенат розробив низку заходів, спрямованих на забезпечення в Україні російських інтересів через Малоросійську колегію. Полуботок, з метою збереження української автономії вступив у протистояння із президентом колегії Степаном Вельяміновим. Наказний гетьман, щоб добитися правди, іде до столиці, хоч добре знає, що його чекає: «Ждуть мене важкі кайдани, вкинуть мене в холодну та темну тюрму, де загину я з голоду. Але що мені з того? Я бороню Україну і радий скоріше піти на люте катування, ніж бачити, як гине народ український». Прибувши до столиці разом з генеральним писарем Семеном Савичем і генеральним суддею Іваном Чернишем, Павло Полуботок подав цареві нову петицію про те, щоб Україні були повернені старі права в адміністрації й суді. Більше того, Полуботок докоряв цареві за його жорстоке і несправедливе ставлення до України й доводив, що не личить йому, християнському монархові, поводитись, як якомусь азіатському тиранові. 19 Все це настільки розлютило царя, що він звелів заарештувати Полуботка і всіх старшин, які були з ним, і вкинути до Петропавлівської фортеці.

        У петербурзьких помешканнях старшини провели обшуки. 26 листопада 1723-го p. на основі вилучених документів Сенат висунув Полуботкові звинувачення. Протягом року тривали допити. 1724-го p. справу передали на розгляд Вищого суду. До судового процесу не дійшло, бо Полуботок помер. Через місяць помер імператор Петро І.

        Похований Полуботок на цвинтарі церкви Св. Сампсонія Прочанолюбця у Санк-Петербурзі.

        В інтелігентних домах України ХVІІІ і першої половини ХІХ століття був дуже поширений портрет Полуботка з написом із промови, виголошеної Полуботком Петру: «Захищаючи Вітчизну, я не боюся ні кайданів, ні тюрми, і для мене краще найгіршою смертю померти, ніж дивитись на загибель моїх земляків».

Дізнатися більше:

Книги

Гетьмани України: Іван Мазепа, Іван Скоропадський, Павло Полуботок, Данило Апостол, Кирило Розумовський. – Харків: Промінь, 2004. – 66 с.: іл.

Горобець В. Павло Полуботок / В. Горобець. – Київ: [б. в.], 2009. – 64 с.: іл. – (Гетьмани).

Павло Полуботок-український гетьман. – Київ: Либідь, 1990. – 47 с.

Публікації

Золото Павла Полуботка // Наше місто. – 2019. – 7 листопада. – С. 14.

Павло Полуботок у Кіровограді // Кіровоградська правда. – 2010. – 2 березня. – С. 6.

Шевченко С. Єлисаветградцям про золото Полуботка / С. Шевченко // 21-й канал. – 2007. – 13 грудня. – С. 10.