Вулиця Князів Острозьких

        Вулиця Акмолінська була перейменована на Князів Острозьких рішенням Кропивницької міської ради від 27.07.2023 р. №1659 «Про перейменування вулиць, провулків, тупиків, проїзду».

        Вулиця знаходиться в Подільському районі (Ленінський).

        Акмолінськ – назва столиці Казахстану, містo Астана, у 1832-1961 роках.

Князі Острозькі

        Аристократичний рід князів Острозьких існував протягом понад трьох століть і відіграв важливу роль у відродженні та формуванні української культури. Спочатку зосереджуючи свою увагу на розвитку своїх володінь, члени цього роду активно брали участь у релігійних, освітніх і культурних подіях на теренах Великого князівства Литовського й Речі Посполитої. Князі Острозькі були також засновниками міст, жертводавцями для численних церков і меценатами першого вищого навчального закладу серед східнослов’янських народів – Острозької академії.

        Завдяки їхній діяльності світ побачив першу повну друковану Біблію слов’янською мовою, відому як Острозька Біблія. У піднесену епоху цієї родини, яка припадає на кінець XVI століття, князі Острозькі стали наймогутнішими й найбагатшими земельними власниками в Речі Посполитій. Останній представник роду створив Острозьку ординацію (неподільні приватні володіння), яка тоді була найбільшим таким утворенням на теренах Речі Посполитої та включала 24 міста й 592 села.

        Щодо походження Острозьких в історіографії існують різні точки зору. Їх вважають нащадками князів з турово-пінської гілки Рюриковичів (М. Максимович, Ю. Вольф), зараховують до Гедиміновичів (Ю. Пузина, Н. Яковенко). Більшість дослідників (К. Стадніцький, Д. Зубрицький, Г. Власьєв, М. Баумгартен, Л. Войтович, І. Мицько) підтримують родинну версію (зафіксовану Б. Папроцьким та ін.) походження цих князів від волинських князів та королів Русі Романовичів.

        Засновником роду вважають князя Данила Острозького, який у 1341 році був учасником повстання проти короля Казимира Великого, збудував замок в Острозі.

        1453 р. Іван- князь з Острога (син князя Василя) розбив під Теребовлею татар і відбив у них 9 тис. полонених християн.

        Поява родини Острозьких на Брацлавщині пов'язана з іменем князя Костянтина Івановича Острозького – відомого воїна і політика (з 1499 р. великий гетьман литовський). Вінницьке староство було надане Костянтину Острозькому 1497 року, і він володів цими землями понад 30 років. На самому початку XVI століття офіційний титул іменував його «намісником вінницьким, брацлавським і звенигородським».

        1514 року, під час нової московсько-литовської війни (1512-1522 рр.), московити після трьох місяців облоги захопили Смоленськ і наприкінці серпня вийшли на лівий берег Дніпра. Назустріч загарбникам на чолі дванадцятитисячного війська вирушив Костянтин Острозький. Дві армії зустрілися біля містечка Орша (Білорусь) на березі річки Дніпро. На іншому боці річки розташовувалося двадцятитисячне московське військо. 8 вересня розпочалася основна битва, під час якої князь Острозький виявив себе розсудливим стратегом, використовуючи розбіжності в московському таборі на свою користь і, попри чисельну перевагу ворога, здобув рішучу перемогу. Для вшанування Костянтина Острозького та його успіху в битві під Оршею в столиці Литовської держави Вільні було організовано тріумфальний в’їзд князя в місто.

        1516 р. у бою під Меджибожем загинув один із синів Острозького – Роман. У наступні роки князь Костянтин продовжував залишатись одним з найвпливовіших політиків Польщі і Литви і активно впливати на перебіг подій.

        Син Констянтина Острозького – Ілля Костянтинович- у 1530-1539 роках виконував обов’язки брацлавського і вінницького намісника. Однак особливе місце в українській історії належить молодшому сину Костянтина Острозького Василю-Костянтину. Заможний український магнат, «оборонець православ’я», один з найосвіченіших людей свого часу, фундатор Острозької академії і друкарні, він на своїй печатці звелів вигравірувати девіз: «Dei gratia dux Ostrogiae» («Божою милістю князь Острозький»).

        Про Василя-Костянтина Острозького написані сотні монографій і статей. Як воєвода Київський (1559-1608 рр.) В. К. Острозький контролював ситуацію на степових кордонах Брацлавщини.

        Найбільш значущою релігійною пам’яткою Острозьких стала Біблія. 1575 року князь запросив Івана Федорова, одного з перших майстрів друкарського мистецтва на теренах східних слов’ян, до Острога. Завдяки меценатській підтримці Василя-Костянтина в Острозі була організована друкарня та створені всі умови для роботи Івана Федорова. Острозький період став найпліднішим у його друкарській діяльності. Протягом життя він видав 12 праць, і половина з них була опублікована саме в Острозі, який тоді став важливим культурним центром на українських землях. Найвідомішою працею Івана Федорова є Острозька Біблія, яка була надрукована 1581 року та стала першим повним виданням усіх книг Святого Письма церковнослов’янською мовою.

        На останній сторінці Біблії, у післямові Івана Федорова, ми знаходимо слова: «…надрукована в Богом охороненому місті Острозі…». Із часом книга й місто поміняли свої ролі, оскільки студії Біблії започаткували інтерес до спадщини Острозьких.

        Нещодавно Острозьку Біблію та інші книги з колекції Державного історико-культурного заповідника міста Острога було оцифровано та розміщено у вільному доступі за підтримки Українського культурного фонду.

        Поява Острозької Біблії стала можливою завдяки заснуванню Острозької академії 1576 року – першого вищого навчального закладу на теренах східних слов’ян. Викладачі академії перекладали тексти Святого Письма, привезені з різних куточків світу. Острозька академія стала центром відродження української культури та освіти, і серед її випускників були видатні постаті, як-от гетьман війська запорозького Петро Конашевич-Сагайдачний, перший ректор Київської братської школи, а пізніше – перший Київський митрополит відновленої Київської митрополії Йов Борецький, автор першої «Граматики слов’янської» (1619 р.), учений-полеміст Мелетій Смотрицький, керівник козацько-селянського повстання Северин Наливайко. Першим ректором академії був Герасим Смотрицький – видатний учений-полеміст. Одним із ректорів був Кирило Лукаріс, якого потім обрали Олександрійським патріархом, а пізніше – Константинопольським патріархом. Досвід і програма Острозької академії були взяті на озброєння іншими братськими школами, зокрема Львівською та Луцькою. 1994 року з ініціативи місцевої громадськості Острозька академія була відновлена.

        Князі Острозькі мали в підпорядкуванні православні, католицькі та протестантські громади на своїх землях. Та й самі представники родини Острозьких належали до різних християнських конфесій. Наприклад, Януш Острозький був католиком, доньки князя Василя-Костянтина Острозького взяли шлюб із представниками кальвінізму й аріанства, що свідчить про толерантність у релігійних поглядах.

        Татарська вежа в Острозі стала символом пам’яті про татар, яких князь Костянтин Острозький узяв у полон під час битви під Вишневцем 1512 року. Ці полонені татари стали елітою, отримали значні привілеї та навіть були оборонцями князівської резиденції в Острозі. Документи 1608 та 1620 років описують вулицю в Острозі (вона й сьогодні називається Татарською), де оселилися десятки татарських родин, які із часом були частково асимільовані. Тут була зведена мечеть, перша на Заході України. На початку XIX століття в громаді Острога мешкала понад сотня татарських сімей, серед яких були родичі першого українського сходознавця Агатангела Кримського.

        Після смерті князя В. К. Острозького в 1608 році вплив родини значно зменшився; його син Януш Острозький виявився останнім представником роду по чоловічій лінії. Невдовзі рід князів Острозьких припинив своє існування. Як писав в зв’язку з цим український історик Михайло Грушевський, володіння дому Острозьких стали «здобиччю невеликої купки магнатів з тієї категорії, які… мали вплив при дворі».

        Величезні маєтності Острозьких перейшли до князів Заславських, а згодом – до князів Сангушків та інших шляхетських родів.

Дізнатися більше:

Книги

Князі Острозькі. – Київ: Балтія-Друк, 2014. – 280 с.: іл.

Кралюк П. М. Данило Острозький: образ, гаптований бісером: роман-дослідження / П. М. Кралюк. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2017. – 288 с.: фото.

Кралюк П. М. Князі Острозькі / П. М. Кралюк. – Київ: Укрвидавполіграфія, 2012. – 128 с.

Ричков П. А. Архітектурно-мистецька спадщина князів Острозьких / П. А. Ричков, В. Д. Луц. – Київ: Техніка, 2002. – 167 с. – (Національні святині України).

Публікації

Острозька Біблія // Шкільна бібліотека. – 2009. – №2. – С. 51-53.

Сім чудес України визначено!: 21 серпня у Софії Київській відбулося підведення підсумків та нагородження переможців Всеукраїнської акції «7 чудес України» // Культура і життя. – 2007. – 29 серпня. – С. 3.

У стінах замку – ключ його загадок // Наше місто. – 2019. – 8 травня. – С. 4: фото.