Вулиця Олега Ольжича

        Вулицю Гайдара було перейменовано на Олега Ольжича розпорядженням «Про перейменування вулиць, провулків та інших об’єктів топоніміки міста» №24 від 19.02.2016 р.

        Вулиця знаходиться в Фортечному районі (Кіровський). Некрасівка.

        Гайдар Аркадій Петрович – російський радянський дитячий письменник-прозаїк, автор широковідомої свого часу повісті «Тимур та його команда», оповідання «Чук і Гек» тощо, колишній чекіст. Служив у лавах частини особливого призначення (ЧОП) – карних загонах, що боролися із контрреволюцією: ліквідовували антибільшовицькі формування, придушували селянські бунти, забезпечували силову підтримку продрозкладки (примусового вилучення у селян продовольства). Майбутній класик дитячої літератури брав участь у придушенні Григор’євського заколоту на Півдні України, воював із загонами армії УНР (яких, до речі, у своїх творах називав окупантами), боровся із «кулаками» в Башкирії тощо. Жорстким командиром Голіков проявив себе і під час придушення антибільшовицького повстання на Тамбовщині (відомого як Антонівський заколот). Це була одна з найбезжальніших операцій Червоної Армії на чолі з М. Тухачевським: селян, які на межі голоду відмовлялися віддавати останній хліб, труїли газом і кидали до концтаборів. Підлеглі неодноразово подавали рапорти зі звинуваченням Голікова у безпідставних арештах. А на початку літа 1922 р. він, усупереч наказу доставити до штабу полонених (п’ятьох селян, підозрюваних у співпраці з отаманом Соловйовим), розстріляв їх без допиту і слідства. Після цього молодого командира відкликали до Красноярська, сформували спеціальну комісію для розслідування на місці та на підставі її матеріалів порушили проти нього справу №234 «Про зловживання службовим становищем». Так, одразу чотири відомства інкримінували йому цілу низку злочинів і вимагали найвищої міри покарання – розстрілу. На свій захист Аркадій обґрунтував використання нагайок на допитах, довів належність розстріляних до бандитів і наголосив на неможливості ведення відповідних протоколів. Вирок справді пом’якшили: Голікова залишили на випробувальний термін без змоги обіймати керівні посади, але виключили з партії (пізніше він сам пояснював: «за жорстоке поводження з полоненими»). Після слідства відбувся психіатричний огляд, який поставив хрест на подальшій службі в армії. Входить до числа постатей, що підлягають декомунізації в Україні.

Олег Ольжич

        Син поета та письменника Олександра Олеся (Кандиби). Батько критикуватиме сина за надмірний радикалізм у житті та віршах, а Олег пізніше скаже, що батькові вірші для гімназисток і телеграфісток.

        Змалку відрізнявся особливими здібностями: чудово малював, грав на піаніно та скрипці. У три роки навчився читати, у п’ять – написав невеличку п’єсу на три дії і сам її обробив.

        Коли 1919-го р. його батько виїхав у Будапешт як аташе з питань культури УНР, сім’я жила впроголодь. Олег часто ходив в далекі села вимінювати за різні речі картоплю і борошно. І якщо все проходило вдало, то потім у сніг і холод ніс на плечах важкий мішок.

        Дуже любив мандрувати. Часто з товаришами пішки або поїздом вирушав для детального огляду певної місцевості. Одного літа об’їхав на велосипеді мало не всю Німеччину. Чудово знав Карпати.

        У неповні 23 роки захистив докторську дисертацію в Карловому університеті у Празі за темою «Неолітична розписна кераміка Галичини». Він першим розробив типологію форм і орнаментів, що дозволило знайти аналогії з українською розписною керамікою і створити її загальну класифікацію. Перш ніж стати поетом, мав славу відомого археолога. Працював на кафедрі археології Українського вільного університету, в археологічному відділі Чеського національного музею в Празі, брав участь у експедиціях. А його дослідження друкувалися в спеціалізованих виданнях Англії, Німеччини, Чехії, Югославії. Розробив періодизацію трипільських пам’яток Дністровського регіону, актуальну й донині.

        Самостійно вивчив кілька європейських мов, працював у музеях багатьох європейських країн. Читав лекції у Гарвардському університеті, отримав запрошення на роботу в Римі. Саме там познайомився з Євгеном Коновальцем. Для Ольжича ця зустріч змінила все подальше життя.

        Першим друкованим твором Ольжича стала дитяча оповідь «Рудько» (1928 р.), де описуються пригоди півня Рудька та інших мешканців подвір’я. Цього Рудька Олег намалював у п’ятирічному віці.

        У листах Олександр Олесь називав сина «довгоногим Лелеченькою». Псевдонімом Лелека Олег Кандиба підписув свої перші твори.

        Як член ОУН, у 1938-му р. брав участь у проголошенні Карпатської України, а після її розгрому вів партизанську боротьбу в Карпатах із угорськими окупантами. Потрапив у полон, деякий час перебував у концентраційному таборі, звідки дивом врятувався завдяки клопотанню угорських вчених.

        В жовтні 1941-го р. виступив одним із організаторів Української Національної Ради в Києві, маючи на меті відновлення української державності. Посилення репресій з боку гітлерівців змусили його переїхати до Львова. Саме тут жила його кохана – Катерина Білецька, що була молодша на 13 років. Друзі називали її Калинкою. Влітку 1943-го р. уклали шлюб, але з метою конспірації тримали його у повній таємниці, навіть мешкали окремо. Це робилося, аби уберегти Катерину від переслідувань за політичну діяльність чоловіка.

        Гестапо заарештувало Ольжича 25 травня 1944-го р. на квартирі у Львові. Його відправили в концтабір Заксенхаузен і жорстоко катували протягом двох тижнів. Однак він відмовився від будь-якої співпраці з німцями. Вже після його смерті, 31 липня, народився син Ольжича, названий на честь батька Олегом.

Дізнатися більше:

Книги

Відейко М. Ю. Наукова спадщина Олега Ольжича / М. Ю. Відейко, С. І. Кот. – Київ: Наш час, 2008. – 239 с.: іл. – (Невідома Україна).

Жулинський М. Г. Олег Ольжич і Олена Теліга: нариси про життя і творчість. Вибрані твори / М. Г. Жулинський. – Київ: Вид-во ім. Олени Теліги, 2001. – 144 с.: портр.

Ольжич О. Рудько: оповідання / худож. А. Фролов / О. Ольжич. – 3-є вид. – Київ: Веселка, 2006. – 32 с.: іл.

Публікації

Білятинська Ольга. Олег Ольжич – лицар української державності: урок у 10 класі / Ольга Білятинська // Дивослово. – 2011. – №1. – С. 11-15.

Деркач Валентина. Олег Ольжич – взірець для кожного з нас / Валентина Деркач // Освітянське слово. – 2015. – липень-серпень. – С. 4: фот.

Криворучко Катерина. «Треба закути серце, ідучи сюди...»: Олег Ольжич і Україна / К. Криворучко // Українська культура. – 2016. – №5. – С. 40-41: портр.; фот. кол.

Олег Ольжич (Олег Олександрович Кандиба): 10 червня виповнюється 65 років з дня смерті // Шкільна бібліотека. – 2009. – №5. – С. 14-17.

Олег Ольжич – український національний герой: 7 клас // Українська мова та література. – 2022. – №5-6. – С. 79-83.

Скочко Олена. Чиє ім'я носить твоя вулиця. Олег Ольжич / Олена Скочко // Первая городская газета. – 2020. – 9 января. – С. 3: фот.

Співець національного героїзму: 110 років від дня народження Олега Ольжича // Шкільна бібліотека. – 2017. – №7. – С. 31-32.