Провулок Софії Окуневської

        Провулок Рибачий було перейменовано на Софії Окуневської рішенням Кропивницької міської ради від 27.02.2024 р. №1837 «Про перейменування вулиць, провулків, тупиків, проїзду».

        Провулок знаходиться в Подільському районі, Велика Балка, м. Кропивницький.

        Рибачий – малий русизм.

Софія Окуневська

        Софія Атанасівна Окуневська-Морачевська (12 травня 1865 р., с. Довжанка, нині Тернопільський район – 24 лютого 1926 р., Львів) – українська лікарка, освітянка, феміністка та ерудитка. Перша випускниця університету і перша жінка-лікарка в Австро-Угорщині. Першою в Галичині і Австро-Угорщині почала використовувати променеву терапію в боротьбі з онкологією. Уперше в Західній Україні організувала курси для сестер милосердя, курси акушерок, співініціювала створення першої лікарської профспілки. Уклала словник української медичної термінології. Перша гінекологиня в Галичині, відкрила власну лікарську практику, поміж того практикувала у Львові, Швейцарії, Чехії, австрійських таборах Першої світової.

        Народилася 12 травня 1865 року в с. Довжанка, нині Тернопільський район, Тернопільська область, Україна в сім’ї священника.

        У 1870 році померла мати. Разом із батьком у п’ятирічному віці переїхала на Буковину в с. Садгору (нині район Чернівців), де він став завідувати греко-католицьким приходом, а з 1881 року працював повітовим лікарем у Сторожинці.

        1884 року Окуневській вдалося отримати дозвіл на складання іспитів за гімназійний курс, і 1885 року вона їх блискуче склала при Львівській академічній гімназії, чим викликала сенсацію в усій Галичині (1886 року її закінчило лише 13 дівчат).

        Оскільки в Австро-Угорщині жінок не приймали до університетів, у 1887 році Софія та її своячка Наталія Кобринська вступили до вишу у Швейцарії. Кобринська на економіку, а Окуневська на медичний факультет Цюрихського університету, який закінчила в січні 1896-го р., ставши першою жінкою-лікаркою в Австро-Угорщині та першою українкою Галичини, що здобула університетську медичну освіту.

        У Цюриху Софія Окуневська познайомилася зі студентом Вацлавом Морачевським, уродженцем Варшави, який мав репутацію українофіла, і у 1890 році одружилася з ним. У цьому ж році опублікувала свою докторську дисертацію про зміни в крові під впливом анемії, здобувши докторський ступінь з медицини у Цюрихському університеті. Софія Окуневська практикувала у Швейцарії, Чехії, у Львові.

        Незважаючи на отриманий диплом та, навіть захищену дисертацію, гідну роботу Окуневська-Морачевська знайти не могла. Її лікарський фах в Польщі не визнали: не через професійну нездатність, а тому що вона – жінка.

        Подолавши цілу низку перешкод (на теренах Австро-Угорської імперії не визнавали закордонних дипломів), 15 березня 1900 року на засіданнях сенату Краківського університету підтвердила свій диплом і отримала право на медичну практику.

        Лише з 1 жовтня 1903 року Окуневська-Морачевська почала практикувати у Львові, у добродійній приватній «Народній лічниці» для бідних, яку очолив її двоюрідний брат Євген Озаркевич. Персонал працював на благодійних засадах. З-поміж різних відділень Окуневська одразу обрала гінекологію і, фактично, стала першою гінекологинею в Галичині.

        У 1884 році разом з Наталією Кобринською заснували в Станіславі (нині Івано-Франківськ) перше Товариство руських жінок, які прагнули рівноправності з чоловіками. Брала активну участь у підготовці літературного жіночого альманаху «Перший вінок» (1887 р.), на сторінках якого під псевдонімом Єрина надрукувала оповідання «Пісок, пісок…» і наукову працю «Родинна неволя жінок в піснях і образах весільних».

        Ще з юних літ була подружкою Ольги Кобилянської, якій дала поштовх до написання цілої низки творів (від «Людини» до «Апостола черні»), де присутній образ Софії під іменем різних персонажів.

        Під час Першої світової війни пішла лікувати українців в австрійські табори. По закінченню війни розлучилася з чоловіком та нарешті відкрила власну лікарську практику.

        Окуневська була першим лікарем Галичини і Австро-Угорщини, хто почав використовувати променеву терапію в боротьбі з онкологією.

        Останні роки провела у Львові, де вела невелику лікарську практику. Жила в будинку навпроти Собору святого Юра, цей будинок придбав Андрей Шептицький для художника Олекси Новаківського.

        Померла в лікарні від гнійного апендициту 24 лютого 1926 року. Похована на Личаківському цвинтарі в Львові.

        У 1997 році Чернівецькою обласною державною адміністрацією для відзначення професійної майстерності середніх медичних працівників заснована премія ім. Софії Окуневської.

Дізнатися більше:

Книги

Огуй О. Д. Окуневська-Морачевська Софія // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. – Київ: Наукова думка, 2010. – Т. 7: Мл-О. – С. 560.

Ліщук Д. Софія Окуневська в галереї портретів видатних українців – Чернівці: Технодрук, 2015. – 44 с.

Публікації

Гавришко Марта. «Переконувала мене писати не по-німецьки, а для свого народу – по-українськи» Софія Окуневська стала першою жінкою-доктором медицини в Австро-Угорщині / Марта Гавришко // Країна. – 2015. – №19. – С. 48-50: портр.

Ліщук Дмитро. Софія Окуневська в галереї портретів видатних українців: 150-річчю від дня народження присвячується / Дмитро Ліщук // Слово Просвіти. – 2015. – №18 (травень). – С. 8-9: фото.

Осипчук Наталія. Зцілювала суспільство і людей. Софія Окуневська – перша жінка-лікарка Буковини й Галичини, яка започаткувала боротьбу з онкохворобами методом Марії Склодовської-Кюрі / Наталія Осипчук // Україна молода. – 2020. – 13 травня. – С. 9: фото.

Погребняк Ф. Софія Окуневська – Морачевська / Ф. Погребняк // Слово і час. – 1995. – №11-12. – С. 70.