Вулиця Нейгауза

        Тупик Театральний було перейменовано на вулицю Нейгауза.

        Вулиця знаходиться в Подільському та Фортечному районі. Центр.

        Театральність – це поняття, утворене на основі такої самої позиції, як і «література/літературність». Тому театральність – це все те,що є специфічно театральним (чи інакше сценічним). Театр у наш час потребує давно забутої театральності.

Генріх Нейгауз

        Генріх Густавович Нейгауз (30 березня (12 квітня) 1888 p., м. Єлисаветград – 10 жовтня 1964 p., Москва) – український радянський піаніст, педагог, публіцист і музично-суспільний діяч німецького походження. Фундатор сучасної вітчизняної фортепіанної школи. Його учні: С. Ріхтер, Е. Гілельс, Я. Зак, Є. Могилевський.

        Генріх Густавович Нейгауз народився 12 квітня 1888 року в місті Єлисаветграді (нині – Кропивницький) в німецькій сім’ї. Його батько, Густав Нейгауз, також піаніст, після закінчення консерваторії в Кельні переїхав з Німеччини спочатку до Росії, а згодом в Єлисаветград, де став фундатором місцевої музичної школи.

        Початкову музичну освіту Генріх одержав у свого батька. В загальній школі Генріх не вчився. Він займався у своїх тітки та дядька Тиниховських з математики, історії, географії та французької мови. Навчався залюбки і старанно, а головне – багато читав і розмірковував.

        В Єлисаветграді починаються перші педагогічні «досліди» Нейгауза: він допомагає батькам у їх викладацькій діяльності.

        В 1904 році, по закінченні гімназії в 16-річному віці Генріх Нейгауз дебютував з великим успіхом як виконавець в Дортмунді, після чого здійснив тривале концертне турне Німеччиною, Австрією та Італією. Однак у Відні він познайомився з піаністом і композитором Леопольдом Годовським, відомим своїм музичним перфекціонізмом. Під впливом Годовського Нейгауз збагнув, що хоч музичний талант і є природний дар, але здатність до музичних інтерпретацій потребує важкої праці. Пізніше поступив у Віденську академію музики в школу вищої майстерності, яку закінчив на відмінно.

        Після повернення на батьківщину Нейгауз здав екстерном у Петроградській консерваторії іспити і у 1916 році почав свою педагогічну діяльність у Тбілісі. В кінці літа 1918 р. Нейгауз знову на деякий період повертається на Україну. «До яскравих творчих переживань відносяться мої виступи перед новим слухачем. Склалося враження, що все місто і вся околиця відвідували ці концерти, таким великим був потяг до мистецтва! Єлисаветград ніколи ще, мабуть, не переживав такого розквіту музичного життя». Генріх Нейгауз як піаніст-виконавець згідно з відгуками численних критиків, мав особливу якість – надзвичайно тонке розуміння змісту музичного твору, який він передавав своєму слухачеві з граничною переконливістю.

        Повернувшись в Єлисаветград, працював у місцевому відділі народної освіти. Разом із своїм троюрідним братом, відомим польським композитором Каролем Шимановським він організує камерне товариство, читає лекції, пропагує найкращі зразки класичної музики.

        У 1920 році Нейгауз – профессор Київської консерваторії, а від 1922 року починається його творча діяльність у Московській консерваторії.

        Доля подарувала Київській консерваторії ще одну тривалу зустріч із Генріхом Нейгаузом. На жаль, привід для цього був трагічним: 4 листопада 1941 р. його було заарештовано в Москві, як свідчить протокол Особливої Наради при НКВС СРСР, – «за антирадянські висловлювання». Він сім місяців перебував у в’язниці. 4 липня 1942 р. було прийнято рішення «вислати його з Москви на п’ять років із забороною проживати в режимних містах».

        У серпні 1942 р. Генріха Нейгауза відправили на поселення у Свердловську область. На той час Київська консерваторія перебувала там в евакуації.

        Підсумував свій педагогічний досвід у книзі «Про мистецтво фортепіанної гри», яка впродовж 1958-87 pp. витримала 5 видань.

        Помер Генріх Густавович Нейгауз 10 жовтня 1964 року в Москві.

Дізнатися більше:

Книги

Генріх Густавович Нейгауз: календар 2013 / авт.-укл. Є. Малявкіна, Т. Фурлет; Відділ культури і туризму Кіровоградської міської ради, Кіровоградська музична школа №1 ім. Г. Г. Нейгауза, Народний меморіальний музей Генріха Нейгауза. – Кіровоград: ФОП Александрова М. В., 2013. – 24 с.: портр., фото.

Долгіх Марина Василівна. Нейгаузи: варіації на єлисаветградську тему / М. В. Долгіх; НАН України, Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського, Кіровоградське музичне училище. – Кіровоград: Видавець Лисенко В. Ф., 2013. – 336 с.: портр., фото, іл. – Бібліогр. C. 301-319.

Шимановські, Блюменфельди, Нейгаузи: музичні родини на перехресті культур: колективна монографія / Кропивн. музей муз. культ. ім. К. Шимановського, Ін-т мистецтвозн., фольклористики та етнографії ім. М. Т. Рильського, Об’єдн. поляків «Полонія» ім. К. Шимановського; ред. кол. Г. А. Скрипник, А. К. Терещенко, Л. О. Пархоменко, ред.-упоряд. О. І. Полячок. – Кропивницький: Видавець Лисенко В. Ф., 2019. – 664 с.: іл., фото.

Публікації

Бистрова Віолетта. День пам’яті Генріха Нейгауза / Віолетта Бистрова // Первая городская газета. – 2017. – 19 октября. – С. 10: фот.

Лісниченко Ю. Невідомий Нейгауз / Ю. Лісниченко // Вечірня газета. – 2010. – 9 квітня. – С. 6.

Підвисоцький В. У Кіровограді є музей, вулиця та пам’ятник Нейгауза / В. Підвисоцький // 21-й канал. – 2013. – 18 квітня. – С. 3.

Попович Л. У Кіровограді встановлять меморіальну дошку Нейгаузу / Л. Попович // Кіровоградська правда. – 2013. – 9 квітня. – С. 2.

Трипільський Р. Нові назви старих вулиць / Р. Трипільський // Народне слово. – 2013. – 28 лютого. – С. 2.