Вулиця Панаса Михалевича

        Вулицю Профінтерну було перейменовано на Панаса Михалевича розпорядженням «Про перейменування вулиць, провулків та інших об’єктів топоніміки міста» №24 від 19.02.2016 p.

        Вулиця знаходиться в Фортечному районі (Кіровський).

        Вулиця Профінтерну – колишня радянська назва вулиць у деяких населених пунктах України, на честь Червоного інтернаціоналу профспілок.

Михалевич Панас

        Опанас (Панас) Іванович Михалевич (5 липня 1848 p., с. Скулин Ковельський повіт Волинська губернія – 1 лютого 1925 p.) – український громадський діяч та етнограф, лікар за фахом.

        Опанас Михалевич народився 5 липня 1848 року в селі Скулин Ковельського повіту Волинської губернії у родині священика. Навчався у семінарії, але перевівся до Ровенської гімназії; закінчив навчання екстерном та вступив до медичного факультету Київського університету. Як здібного випускника Опанаса залишили працювати при університетській хірургічній клініці. Іще з часів студентства почався зв'язок Михалевича з київською українською громадою; близькими приятелями стали Дмитро Антонович та Михайло Драгоманов. Це привернуло увагу російської влади, тому через деякий час Михалевича було вислано з Києва.

        Опанас працює на посаді земського лікаря в різних містах, одружився з простою селянкою, із котрою щасливо прожив багато десятиліть.

        1878 року доктор Михалевич приїздить до Єлисаветграда – тут вже діяв український гурток, однією з центральних постатей якого був Іван Карпович Тобілевич; збиралися то у Михалевича, то в оселі Тобілевича (сучасне приміщення літературно-меморіального музею І. К. Карпенка-Карого).

        1885 року доктора Михалевича разом із іншими членами єлисаветградського гуртка було заарештовано; 2 роки він просидів в одиночній камері одеської в'язниці. Часу не гаяв, вивчив грецьку та англійську мови. Останню так добре, що згодом передплачував медичний журнал англійською мовою та читав Дарвіна в оригіналі. Михалевич не дав жандармам жодного приводу для арешту Тобілевича. Потім бунтівного лікаря заслали на поселення до Сибіру на п’ять років, куди за ним поїхала дружина і четверо дітей. У селі Тулпа, що за сто верст від Іркутська, за ним встановили суворий поліцейський нагляд. Перебуваючи далеко від цивілізованого світу, Панас Іванович не впав у розпач. Він зблизився з засланими революціонерами, продовжував вести пропагандистську і агітаційну роботу серед місцевого населення, надавав йому медичну допомогу.

        До Єлисаветграда Михалевич повернувся 1892 року; в політичних організаціях участі більше не брав (його засмучував брак одностайності серед українців). Наприкінці 1890-х працював на посаді лікаря міської лікарні. Практикою лікаря Михалевич заробляв значні гроші, але нічого не брав з бідних пацієнтів – допомагав їм ліками та грішми. Значну частку заробітку роздавав на купівлю книжок та брошур для шкільних бібліотек, також членам і приїжджим керівникам політичних антиурядових гуртків.

        Думка Опанаса Михалевича багато важила для Карпенка-Карого. Коли на початку 1880-х років для Тобілевича настали важкі часи – дружба з Михалевичем була єдиною моральною підтримкою пмсьменнику; спілкування між ними тривало все життя. Ба – навіть трагічний діагноз – рак селезінки – Тобілевичу вперше поставив Михалевич. На жаль, київські лікарі та німецький спеціаліст Боаз підтвердили цей сумний вирок.

        Лютневу революцію лікар Михалевич вітав. У роки громадянської війни посаду в міській лікарні втратив, приватної практики майже не було, в цей час померла дружина, у квартиру до нього підселили чужих людей. Лікар Михалевич дуже бідував та тільки на початку 1924 року «за заслуги перед революцією» дістав персональну пенсію 100 карбованців.

        Остання літературна праця доктора Михалевича – підготовка відомостей про місцевих діячів для біографічного словника на замовлення Української Академії Наук. Рукопис було надіслано до Академії, подальша його доля невідома.

        Опанас Іванович Михалевич застудив легені й помер 1 лютого 1925 року. Його було поховано на Биковому кладовищі поруч з дружиною. Зараз на цьому місті житловий масив, міська поліклініка №1, Кіровський РВВС. Могила Опанаса Івановича зникла під ножем екскаватора десь на початку 1970-х років. Зник прах, але не пам'ять.

        Друга дружина І. К. Карпенка-Карого Софія Тобілевич у книзі «Мої стежки і зустрічі» присвятила єлисаветградському лікарю не одну сторінку. «У нього була особлива здібність чи вміння будити й оживляти приспані, заглушені симпатії до свого рідного народу і направляти ці симпатії на корисні діла».

Дізнатися більше:

Книги

Босько В. М. Визначні постаті Степової Еллади / В. М. Босько. – Кіровоград: ВЦ «Інформаційна мережа», 2004. – С. 188.

Етюди у червоному, чорному та синьо-жовтому кольорах: про участь єлисаветградців у революції 1917-1921 рр. // Історичний календар Кіровоградщини на 2021 рік. – Кропивницький: Імекс-ЛТД. – 2020. – C. 182-185: фото.

Краєзнавчий вісник Кіровоградщини / Кіровоградська обл. організація Національної спілки краєзнавців України, Кіровоградська обл. спілка краєзнавців; ред. О. О. Бабенко, С. М. Янчуков, Т. А. Григор’єва. – Кіровоград: Центрально-Українське видавництво. Вип. 9: Спеціальний випуск, присвячений 130-річчю «Театру Корифеїв». – 2013. – 140 с. – Бібліогр. в кінці ст.

Матівос Ю. Панас Михалевич: лікар, громадський діяч / Ю. Матівос // Місто на сивому Інгулі. – 2005. – С. 199-201.

Публікації

Світло українця Михалевича // Наше місто. – 2018. – 30 серпня. – С. 4: фото.

Скочко Олена. Чиє ім'я носить твоя вулиця. Панас Михалевич: лікар-бунтар, демократ чистої води / Олена Скочко // Первая городская газета. – 2020. – 30 квітня. – С. 6: портр.