Вулиця Михайлівська

        Вулицю Кірова було перейменовано на Михайлівську (історична назва) рішенням Кіровоградської міської ради №3760 від 16.12.2014 p.

        Вулиця знаходиться в Подільському районі (Ленінський). Центр міста.

        Кіров Сергій Миронович (справжнє прізвище – Костриков) – російський радянський державний і політичний діяч, 1-й секретар Ленінградського міського комітету ВКП(б). Організатор масових репресій. Член Політичного бюро ЦК ВКП(б). Член Організаційного бюро та секретар ЦК ВКП(б).

Михайлівська

        Наприкінці ХVІІІ століття почалося будівництво вулиці Михайлівської.

        Це – одна з найстаріших вулиць Єлисаветграда, що отримала свою назву від одного з бастіонів фортеці Святої Єлисавети – бастіону Святого Архистратига Михайла. Вона неодноразово згадується у різних історичних джерелах, зокрема в «Историческом очерке г. Елисаветграда» О. Пашутіна. У 1798 році в місті сталася велика пожежа. Вона почалася на вулиці Михайлівській у будинку Морозова та розповсюдилася на інші будівлі, знищила новозведений Преображенський храм та майже весь центр міста. Причиною швидкого поширення вогню були відсутність засобів пожежогасіння та дерев’яний характер споруд у місті. Сам же Морозов зазнав збитків на суму 14 тисяч 500 карбованців.

        У 1848 році Єлисаветград охопила епідемія холери. В єврейській лікарні, розташованій по Михайлівській, працювали штаб-лікарі Ундерович та Чернявський. Холера забрала не одне життя жителів міста. Відсутність водогону, каналізації, вживання неякісних продуктів харчування сприяли її поширенню. Втім, проблема епідемії частково була розв’язана у 1893 році з введенням в дію єлисаветградського водогону. Скористатись ним могли й мешканці Михайлівської вулиці, оскільки труби водогону неодноразово перетинали їхню вулицю. Єлисаветградці страждали не лише від епідемій та пожеж. Частими у місті були паводки Інгулу, які завдавали значних матеріальних збитків жителям. Так, у 1896 році під час чергового підйому води постраждало багато будинків вулиці Михайлівської.

        Не обходили вулицю й нововведення міської влади. Так, 1842 року частину Михайлівської було забруковано, за що міською владою сплачено один карбованець 24 копійки сріблом за сажень. Слід зазначити, що вулиця Михайлівська разом із вулицею Невською були забруковані одними з перших у місті.

        Важливим питанням у всі часи існування міста було відведення земель для різноманітних потреб. Наприкінці ХІХ ст. розмежування землі проведено і на Михайлівській вулиці. Але історія цієї вулиці буде неповною, якщо не згадати про установи та архітектурні шедеври, споруджені на ній. На місці хлібозаводу №1 ВАТ «Паляниця» колись розміщувалась земська пастерівська станція. Трохи нижче на вулиці стояв млин. Приваблює також споруда тубдиспансеру. Колись у цьому приміщенні на розі Михайлівської та Береславської вулиць знаходилась земська лікарня. Неподалік була ще одна лікарня, єврейська, разом з богодільнею. Вони розміщувались на розі з Успенською вулицею; утримувалися за рахунок пожертвувань єврейської громади, трохи коштів надавала Дума. При закладі працювали їдальня, бібліотека, безкоштовний лазарет. Була Михайлівська вулиця центром винокурної промисловості. Тут розташовувався місцевий спиртозавод братів Долинських, який виробляв якісну продукцію. З-поміж архітектурних шедеврів відзначимо будинок №6. Зведено його на початку століття. Автор проекту – не відомий. Проектувалась будівля як конторське приміщення і належала єврейській громаді. Зараз тут розташоване обласне підприємство автобусних станцій. Зведено будинок у стилі еклектики. Цікавою та вишуканою спорудою є будинок №59. В ньому розташовано міську загальноосвітню школу №24. Будівлю зведено з використанням єврейських традицій у 1910 році за проектом інженера-архітектора А. Вайсенберга. ЇЇ первісне призначення – єврейське училище Талмуд-Тори. Крім єврейських предметів, в училищі викладалась російська мова та арифметика. На одного учителя приходилось 30 учнів. Як правило, у чотирьох класах Талмуд-Тори навчалися діти від 6 до 12 років. Після революції приміщення училища використовувалося як гуртожиток для глухих, а з 1954 року у ньому розмістили середню школу №24.

        На Михайлівській вулиці знаходилось акцизне управління, в якому наприкінці ХІХ ст. працював батько видатного письменника Юрія Олеші – Кароль Адамович. Воно надавало дозволи на виробництво підакцизних товарів та стягувало акциз. Тут працювала сільськогосподарська виставка, що виходила на ярмарковий майдан.

        Під назвою Михайлівська вулиця проіснувала до 1924 року. Саме тоді у Радянському Союзі зародилася тенденція масово увічнювати вождів комуністичної партії. Ім'я Зінов'єва одержало не тільки місто, а ще залізнична станція. Не обійшло стороною і Михайлівську. Але з новою назвою місто і вулиця проіснували недовго. У грудні 1934 року в Ленінграді було застрелено першого секретаря тамтешнього обкому партії Сергія Кірова. У вбивстві звинуватили Зінов'єва. Його розстріляли, а місту і його вулиці дали назву жертви убивці.

        У 2014 році в рамках декомунізації вулиця Кірова повернула колишню назву – «Михайлівська».

Дізнатися більше:

Книги

Вулиці рідного міста: бібліографічний покажчик (з фондів ОУНБ ім. Д. І. Чижевського) / Департамент культури та туризму Кіровоградської обласної державної адміністрації, Обласна універсальна наукова бібліотека ім. Д. І. Чижевського; укл. О. Е. Нельга, Н. П. Пивовар; ред. Н. Ф. Калашнікова; відп. за випуск Є. Г. Літвінова. – Кропивницький, 2021. – Видавець Лисенко В. Ф. – 2021. – 100 с.

Матівос Ю. М. Вулицями рідного міста. – Кіровоград, 2008. – С. 18.

Публікації

Змінили назви чотири вулиці обласного центру // Наше місто. – 2014. – 18 грудня. – С. 1.

Шевченко С. Михайлівська, будинок Дебренанбера: Де пройшли перші роки Володимира Шульгіна? / С. Шевченко // Народне слово. – 2010. – 2 лютого. – С. 4.

Шульга М. Михайлівська: Вулиці старого Єлисаветграда / М. Шульга // Народне слово. – 2000. – 8 серпня. – С. 4.