Вулицю 50 років Радянської Армії було перейменовано на Павла Луньова розпорядженням «Про перейменування вулиць, провулків та інших об’єктів топоніміки міста» №24 від 19.02.2016 p.
Вулиця знаходиться в Подільському районі (Ленінський).
Радянська армія – усі види колишніх Збройних сил СРСР, за винятком Військово-морського флоту СРСР. Як офіційна назва термін «Радянська армія» використовувався у проміжку з 25 лютого 1946 p. до 25 грудня 1991 p., до того Збройні сили СРСР носили назву Червона армія.
Луньов Павло
Павло Федорович Луньов (нар. 8 серпня 1918 p., Завадівка) – учасник Другої світової війни, Герой Радянського Союзу (1944 p.).
Народився в селі Завадівка на Кіровоградщині. Навчався у Кіровській восьмирічній школі №12. У 1934 p. закінчив семирічку, у 1935 p. – курси рахівників. У 1939 p. був призваний у прикордонні війська. У званні сержанта був призначений командиром вогневого взводу 608-го гаубичного полку. 12 травня 1941 року полк прибув на територію Білорусі. З початком Другої Світової війни полк потрапив у оточення, а більшість гаубиць було знищено. Через Молодчине і Борисів пробирався із залишками полку до лінії оборони, був поранений і потрапив в госпіталь. Потім вдосконалення вмінь в 13-му запасному артилерійському полку. Далі у квітні 1942 року Луньова призначено командиром взводу артилерійської підтримки 249-го мінометного полку. Поранення, госпіталь, повернення у листопаді 1942 в полк. У 1943 p. командував вже батареєю в званні молодшого лейтенанта.
Воював під Сталінградом, на Курській дузі, штурмував Берлін. Особливо відзначився в червневих боях 1944 p. на Першому Прибалтійському фронті.
24 червня 1944 року Павло Луньов – командир батареї 249-го мінометного полку 25-ї мінометної бригади 21-ї дивізії прориву 6 гвардійської армії Прибалтійського фронту.
Очоливши групу добровольців з 26 чоловік, 24 червня форсував Західну Двину й до підходу основних підрозділів утримував захоплений плацдарм. Гітлерівці кинули на них 25 танків 3-ї танкової армії. Відбивши шість контратак, викликав на себе вогонь артилерії радянських військ. Був тяжко поранений. За героїзм удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
Далі було звільнення литовських міст Акмяне і Жагаре. 22 вересня 1944 року біля міста Акмяне його тжко поранено і відправлено до тилового шпиталю. Того ж року було присвоєно звання капітан і після навчання у Вищій офіцерській школі артилеристів, у 1946-48 роках служив командиром батареї 228-го гаубичного артилерійського полку 308-корпусної артилерійської бригади у складі Групи радянських окупаційних військ в Германії.
У 1956-61 роках служив командиром 86-го винищувально-протитанкового артилерійського полку і помічником командуючого по артилерії 88-го гвардійського танкового полку 86-ї гвардійської мотострілкової дивізії Одеського воєнного округу.
З 1 червня 1961 року вийшов у запас, пройшовши шлях від рядового до підполковника, і поселився в Молдавії. Помер 10 квітня 1994 року, похований в Кишиневі.
Нагороджений орденами Леніна та двома Червоної 3ірки, дванадцятьма медалями.
Дізнатися більше:
Книги
Чабаненко В. В. «Прославлені у віках: Нариси про Героїв Радянського Союзу – уродженців Кіровоградської області». – Дніпропетровськ, 1983. – С. 190-191.
Ресурси Інтернет
Луньов Павло Федорович / В. В. Білошапка // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.]; НАН України, НТШ. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2017. – Режим доступу: .
