Вулиця Левка Лук'яненка

        Вулицю Костромську було перейменовано на Левка Лук'яненка рішенням Кропивницької міської ради «Про перейменування вулиць, провулків, тупиків, проїзду» №1359 від 15.11.2022 р.

        Вулиця знаходиться в Фортечному районі (Кіровський).

        Кострома – місто в Росії, адміністративний центр Костромської області, великий порт на річці Волга.

Лук’яненко Левко

        Левко Григорович Лук'яненко (24 серпня 1928 р., село Хрипівка, Городнянського району, Чернігівська округа, Українська СРР, СРСР – 7 липня 2018 р., Київ, Україна) – український політичний та громадський діяч, дипломат, письменник, юрист та радянський дисидент, учасник національного визвольного руху. Борець за незалежність України у XX сторіччі. Співзасновник та активний член Української Гельсінської Групи, голова Української Гельсінської Спілки, одним з організаторів Української робітничо-селянської спілки. Засновник та перший голова Української республіканської партії. Народний депутат УкраїниI-II, IV-V скликань. Кандидат в Президенти України на виборах 1991 року (3 місце, 1432556 голосів або 4,49%) Герой України (2005 р.). Співавтор Декларації про державний суверенітет України, автор Акту проголошення незалежності України. Голова Української асоціації дослідників голодоморів в Україні (1998 р.). Почесний доктор права Альбертського університету, Канада (1993 р.). Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 2016 року. Кавалер ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня, кавалер ордена Свободи (2016 р.).

        За переконання про від'єднання України від Радянського Союзу та її незалежність, був відправлений до камери смертників, як «небезпечний рецидивіст» та засуджений до найвищої міри покарання – розстрілу. Пізніше розстріл був замінений на 15 років позбавлення волі. Політичний в'язень СРСР. Був двічі ув'язнений (1961-1976 рр., 1977-1988 рр.). Сумарно провів 25 років у тюрмі і на засланні.

        Народився 24 серпня 1928 року у селянській родині у селі Хрипівка. Був найстаршим з чотирьох дітей в родині. Матір походила з козацького роду Скойбидів. Левко Лук'яненко зміг пережити Голодомор 1932-1933 років, від голодної смерті навесні 1933 року їх врятував батько, приховавши трохи картоплі в ямі під стежкою У 1953 року вступив на юридичний факультет Московського університету. 1954 року – одружився. Вів активне громадське життя.

        У вересні 1958 року, за розподілом був спрямований штатним пропагандистом райкому партії в Радехівський район Львівської області. Він бачив, як людей заганяли в колгоспи, знищували цілі хутори. Разом зі Степаном Віруном і Василем Луцьківим вирішили створити підпільну партію «Українська Робітничо-Селянська Спілка». У середині 1959 року переїхав до Глинянського району і, щоб мати більше вільного часу, з райкому перевівся в адвокатуру. Тут він знайшов однодумців Івана Кандибу та Олександра Лібовича.

        У травні 1961 року Львівський обласний суд засудив Лук'яненка до розстрілу за ст.56 ч. 1 і 64 КК УРСР. Звинувачення було побудоване на першому проєкті програми УРСС». Через 72 доби Верховний Суд замінив розстріл 15 роками позбавлення волі. Покарання відбував у Мордовській АРСР. Лук’яненку інкримінується участь у складенні програми групи, метою якої була мирна боротьба за добровільне відділення України (наприклад, шляхом плебісциту). Левко Лук'яненко і його товариші стояли тоді на соціалістичних позиціях. Питання стояло не про зміну ладу, а власне про конституційне право на самовизначення. Ніяких матеріалів для звинувачення у «зраді батьківщини» у слідства не було. Обґрунтовуючи на суді свої дії, він говорив, що відокремлення, самовизначення не суперечать Конституції.

        У березні 1988 р. пан Левко був заочно обраний головою відновленої Української Гельсінської Групи, яка від 7 липня діє як Українська Гельсінська Спілка (УГС). 23 квітня 1988 р. Л. Лук’яненку запропонували виїхати за кордон, але він відмовився, бо бачив, що ситуація в країні швидко змінюється, вимальовується перспектива створення політичної партії. Указом Президії Верховної Ради від 30 листопада 1988 p. Левко Лук'яненко був помилуваний, звільнений із заслання. На початку 1989 р. він повертається до України.

        У квітні 1990 р. на установчому з'їзді Української Гельсінської Спілки пан Левко був обраний головою створеної на її базі Української республіканської партії. У березні він був обраний депутатом Верховної Ради України ХІІ(І) скликання від Залізничного в/о № 196 (Івано-Франківська область). Був членом комісії з питань законодавства і законності, заступником голови Народної Ради.

        Левко Лук'яненко – автор Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., балотувався на посаду Президента України.

        У травні 1992 склав повноваження депутата і залишив посаду голови Української Республіканської Партії у зв'язку з призначенням Надзвичайним і Повноважним послом України в Канаді. У листопаді 1993 p. через незгоду з політикою уряду України подав у відставку і повернувся до України.

        У 1994 p. на II з'їзді Асоціації дослідників голодоморів в Україні пан Левко був обраний головою організації. Від 1996 до 2000 рр. він – її почесний голова. Народний депутат України V скликання від «Блоку Юлії Тимошенко», № 6 в списку. Склав депутатські повноваження, пославшись на поважний вік.

        16 квітня 2013 року ухвалив рішення піти у відставку з посади голови Української республіканської партії Лук'яненка, залишившись її почесним головою. Згодом вийшов із партії.

        Левко Лук'яненко був прибічником ідеї, що слід продовжувати економічні санкції проти Росії, поки вона економічно не буде знищена, а також підтримувати поневолені Росією народи. Під час антитерористичної операції на Донбасі Левко Лук'яненко часто їздив у зону АТО й передавав бійцям літературу, у тому числі власні книги.

        У 2017 році група депутатів Верховної Ради України з 35 чоловік підняли питання про присудження Левку Лук'яненку Нобелівської премії Миру і відправили всі документи до Нобелівського комітету. Туди ж написав звернення і професор Микола Мушинка із Словаччини.

        Документи були подані вчасно і було отримано відповідь про їх отримання. У жовтні 2018 року мало відбутися засідання Комітету, але Левко Лук'яненко не дожив до того часу. А по смерті премія не присуджується.

        Показово, що хоч він і провів кілька місяців у камері смертників, сам підтримував смертну кару в незалежній Україні: «Я б хотів повернути смертну кару. Щоб злодії, які крадуть мільярди гривень, щоб їх розстрілювали просто публічно на площі перед телевізійними камерами».

        У понеділок 9 липня 2018 року з Левком Лук'яненком попрощалися в селі Хотів, де він мешкав останні роки свого життя.

Дізнатися більше:

Книги

Лук'яненко Л. Г. Вірую в Бога і в Україну / Л. Г. Лук'яненко. – Київ: София-А, 2007. – 308 с.

Лук'яненко Л. Г. Маршал Жуков і українці у Другій світовій війні / Л. Г. Лук'яненко. – 2-е вид. – Київ: Нора-Друк, 2003. – 48 с.

Лук'яненко Л. Г. Національна ідея і національна воля: просвітницько-публіцистична праця / Л. Г. Лук'яненко. – Київ: [б. в.], 2008. – 192 с.

Лук'яненко Л. Г. Незнищенність / Л. Г. Лук'яненко. – 3-є вид., доповн. – Київ: [б. в.], 2008. – 78 с.

Публікації

Бондаренко С. «В індивідуалізмі – потужність» / С. Бондаренко // Літературна Україна. – 2013. – №6 (7 лют.). – С. 2.

Гунько О. Левко Лук`яненко: «Ми маємо вимагати від Росії морального каяття й матеріальних відшкодувань...»: Голодомор 1932-33 / О. Гунько // Народне слово. – 2008. – 2 серпня. – С. 2.

Карпенко В. За волю – 27 років неволі / В. Карпенко // Літературна Україна. – 2010. – №29 (19 серп.). – С. 3.

Коскін Володимир. Левко Лук'яненко: «Я буду просити Бога, щоб він протримав моє життя до перемоги над Москвою» / В. Коскін // Культура і життя. – 2018. – 13 липня. – С. 2: портр.

Лук'яненко Л. Зупинити навалу антиукраїнської орди: Звернення Левка Лук’яненка до співвітчизників / Л. Лук'яненко // Народне слово. – 2010. – 26 січня. – С. 5.

Самійленко Леся. Щасливий, бо йде шляхом. яким почав іти: цьогорічним лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка в номінації «публіцистика і журналістика» став відомий політик і письменник Левко Лук'яненко / Л. Самійленко // Культура і життя. – 2016. – 4 березня. – С. 11: фот. кол.

Судакова Наталія. Шляхом нескорених пішов у вічність Левко Лук'яненко / Н. Судакова // Літературна Україна. – 2018. – 12 липня. – С. 6: портр.