Провулок Бориса Лятошинського

        Провулок Сибірський було перейменовано на Бориса Лятошинського рішенням Кропивницької міської ради від 27.02.2024 р. №1837 «Про перейменування вулиць, провулків, тупиків, проїзду».

        Вулиця знаходиться в Фортечному районі (Кіровський) м. Кропивницький.

        Сибір – великий історико-географічний регіон в РФ.

Борис Лятошинський

        Життєвий та творчий шлях Б. М. Лятошинського розпочався в Житомирі. Тут народився майбутній композитор, провів раннє дитинство та прожив трохи більше двох років в юнацькому віці. Батько композитора наприкінці 1910 року очолював Житомирське комерційне училище і залишався на посаді директора до 1919 року. З 1 вересня 1908 року по 15 лютого 1911 року Борис навчався у чоловічій гімназії Златополя, де його батько працював директором (місто Златопіль в 1959 році було приєднане до Новомиргорода). Саме в Златопільській гімназії Борис Лятошинський навчався грі на скрипці, почав серйозно займатись музикою, грав в учнівському оркестрі. У віці 14-ти років написав кілька музичних творів мазурку, вальс, невеликі п’єси для фортепіано, а трохи пізніше фортепіанний квартет. У 1913 році Борис Лятошинський переїхав до Києва, де в подальшому навчався та працював. Ще в юності, під впливом батька, Борис Лятошинський зацікавився історичним минулим нашого народу.

        Вищу освіту Борис Миколайович здобув у Києві, навчаючись одночасно на юридичному факультеті Київського університету та в Київській консерваторії під керівництвом Р. М. Глієра.

        Восени 1920 року композитор почав викладати музично-теоретичні дисципліни на виконавчих факультетах Київської консерваторії, а через два роки дістав клас спеціальної теорії композиції.

        З 1922 року і до останніх днів професор Б. М. Лятошинський викладає теоретичні дисципліни в Київській консерваторії.

        Викладацька діяльність Лятошинського поєднується з творчою. Ім’я видатного композитора користується заслуженим визнанням не тільки в Україні, але й далеко за її межами. Важко назвати такий жанр вокальної чи інструментальної музики, який би не був засвоєний композитором.

        Потім працював у ній. Деякий час, у 1935-38 і 1941-44 рр., викладав курс інструментування і в Московській консерваторії. У творчій спадщині Б. Лятошинського фортепіанній музиці належить значне місце. Вона доволі популярна та часто виконується на концертній естраді. Фортепіанну музику Б. Лятошинський писав упродовж майже всього свого життя. Він створив двадцять чотири твори, з яких шістнадцять – маловідомі. Фортепіанні твори отримують опусні позначення тільки в 1920-і рр., коли художній стиль Б. Лятошинського сформувався, ставши самобутнім, неповторним явищем, характерним нерозривним сплавом психологічної глибини й експресивної насиченості в утіленні життєвих реалій. Фортепіанна творчість Б. Лятошинського цього періоду демонструє тяжіння композитора до філософськи узагальненого кола образності, його експресивно-динамічного подання, яке складає певну паралель до образно-значеннєвих пошуків символізму.

        Необхіно сказати про кіно, яке набувало поширення в той час. Передусім це принцип кадровості й монтажності. Побудова кадру має бути такою, щоб глядач або слухач міг включитися в сюжет одразу, у будь-яку мить. З іменем Б. Лятошинського пов’язаний значний етап в історії розвитку звукового кіно в Україні. У кінематограф композитор прийшов, маючи великий досвід роботи у сфері симфонічної музики. Кіномузика для Б. Лятошинського – це синтез видимого і почутого при художній самостійності і цінності останнього. Борис Миколайович писав прекрасну музику до кінофільмів «Тарас Шевченко», «Кармелюк», «Григорій Сковорода», «Повія»...

        У силу свого могутнього таланту, Лятошинський став головною жертвою «полювання на формалістів». Відкриваючи перед українською культурою сучасний європейський простір, він отримав тавро «найхарактернішого представника буржуазно-індивідуалістичного урбанізму». Виносили вирок московські ідеологи. На цьому судилищі творчість Лятошинського охрестили антинародною і назвали формалістичним мотлохом, який треба спалити.

        Він був делікатним, інтелігентним і порядним. Для нього багато важила етика відносин між людьми, такі поняття, як чесність, порядність, совість – усе те, на чому має триматися світ. Ці якості були сповна властиві Б. Лятошинському. Він багатьом допомагав – усім своїм учням, кожному, чим міг. Та й ставився до людей зі співчуттям. Але при цьому ніколи ні перед ким не розшаркувався, не прогинався – ні перед колегами, ні перед начальством. Тому він справді, без перебільшення, в усіх сенсах був особливою людиною. Він був закритим, адже багато чого пережив – «ідеологічну чистку» 1948 року, коли його, поряд із Д. Шостаковичем, С. Прокоф’євим, А. Хачатуряном, В. Мураделі, називали «антинародним композитором», до речі, на радість місцевим колегам. Це, звичайно ж, психологічно пригноблювало його, хоч зовні здавалося, що це не так, оскільки він не виявляв своїх переживань. Дуже болісно реагував на негативну критику, адже не даремно після нещадної критики у пресі Другої симфонії довго не звертався до симфонічного жанру: у нього величезний розрив між написанням Другої і Третьої симфоній – чотирнадцять років. Та й Третю симфонію теж «облили» лайкою у пресі, після чого знову був величезний розрив, перш ніж Б. Лятошинський почав писати нову симфонію, Четверту. На цей раз такий же часовий проміжок: Третю було написано 1950 року (друга редакція 1954 року), а Четверту – 1964-го р. Та головне, що Борис Миколайович після «ідеологічної чистки» не був знищений духовно і морально. Він продовжував писати, ішов своїм шляхом, саме так поводять себе люди, які виконують якусь місію на землі.

        Парадоксально, але перший авторський концерт Б. Лятошинського відбувся у Києві до його 60-річчя. Якщо оцінювати обставини звучання його музики загалом, то її виконували, але не так часто, як хотілося б Борису Миколайовичу.

        До творчої спадщини Лятошинського входять: опери «Золотий обруч», «Щорс» та «Український квінтет», п’ять симфоній, три симфонічні поеми, п’ять струнних квартетів, романси, кантати, музика до драматичних спектаклів, кінофільмів, а також хоровий цикл «З минулого».

        Б. М. Лятошинський пішов з життя 15 квітня 1968 року.

        В 1995 році диск із симфоніями Б. Лятошинського, виданий у США фірмою «Марко Поло».

        У 1995 в Україні заснували премію імені Бориса Лятошинського. Для реабілітації досягнень композитора ці кроки були потрібні, однак із того часу його музика все ще залишалася у тіні. Починаючи з 2010-х, поступово відбувається процес визнання Лятошинського, зокрема й завдяки державній премії його імені. У 2011 році Національний симфонічний оркестр знову виконав усі п’ять симфоній композитора на чолі з диригентом Володимиром Сіренком. Крім того, у Києві відкритий для відвідувачів кабінет-музей Бориса Лятошинського, яким опікуються нащадки композитора – сім’я Гомонів. Це місце, де композитор жив і творив, збережене у тому ж вигляді, яким воно було за його життя.

Дізнатися більше:

Книги

Белза І. Лятошинський Б. Н. / І. Белза. – Київ: Мистецтво, 1947. – 61 с.

Борис Лятошинський – Рейнгольд Глієр: епістолярна спадщина / упоряд. М. Копиця. – Київ: Музична Україна, 2016. – 768 с.: іл.

Ніколаєвська Ю. Символ дзеркала в музиці: від метафори до метафізики образу: автореф. дис. … канд. мистецтвозн.: спец. 17.00.03 «Музичне мистецтво» / Ю. Ніколаєвська. – Київ: НМАУ ім. П. І. Чайковського, 2004. – 18 с.

Рижова О. Український символізм та фортепіанна спадщина Б. Лятошинського: автореф. дис. … канд. мистецтвозн.: спец. 17.00.03 «Музичне мистецтво» / О. Рижова. – Одеса: ОДМА ім. А. В. Нежданової, 2006. – 18 с.

Самохвалов В. Борис Лятошинский / В. Самохвалов. – Київ: Муз. Україна, 1981. – 52 с.

Публікації

Авраменко Надія. Борис Лятошинський: штрихи до творчого портрета: художній нарис на основі епістолярів для учнів основної та старшої школи / Н. Авраменко // Учитель музичного мистецтва. – 2014. – №9. – С. 35-40.

Классова Олена. Пам’яті Лятошинського / Олена Классова // Народне слово. – 2015. – 12 березня. – С. 6: фото.

Лісецький Степан. Музика Бориса Лятошинського є класичною: до 125-річчя від дня народження / С. Лісецький // Культура і життя. – 2020. – 17 січня. – С. 15: портр.