Вулиця Миколи Левитського

        Вулиця Колгоспна була перейменована на Миколи Левитського розпорядженням «Про перейменування вулиць, провулків та інших об’єктів топоніміки міста» №24 від 19.02.2016 р.

        Вулиця знаходиться в Фортечному районі (Кіровський).

        Колгoсп – колективне сільськогосподарське підприємство в СРСР. Створювались під час суспільно-економічних перетворень, здійснюваних більшовиками, шляхом насильницької колективізації індивідуальних селянських господарств. Колгоспне будівництво розпочалося в РСФРР весною 1918, на укр. землях – після захоплення їх РСФРР 1919.

Левитський Микола

        Микoла Васильович Левитський – громадський діяч і кооператор, найвідоміший представник ліберального народництва в Україні, організатор кооперативного руху, публіцист.

        Народився в селі Хмільна (нині село Канівського району Черкаської обл.) в родині священика. Невдовзі сім’я переїхала у Чигирин, а 1861 році – у с. Федвар Олександрійського повіту на Херсонщині. Початкову освіту здобув у класах для дітей до 10 років при Єлизаветградському жіночому інституті. Навчання продовжив спершу в Златопільській прогімназії, а потім у гімназії м. Біла на Холмщині (у 1878 році заснував там учнівську артіль). У 1879 році став студентом медичного факультету Московського університету і цього ж року був виключений за участь у революційних гуртках. У 1881-1885 роках навчався на юридичному факультеті Харківського університету.

        М. Левитський навчався на другому курсі, коли помер батько. Відтепер господарські клопоти лягли на його плечі. Тоді, мабуть, і прокинулося у нього особливе відчуття близькості, спорідненості з природою, яке зігрівало впродовж усього життя: «Взимку я вчився, а влітку повертався до рідного поля і від лекцій прямо до плуга... близькість до природи, до праці, до народу якось підвищувала мене, піднімала мій дух... і тоді я особливо якось полюбив природу, землю, хліборобство. Цю любов я зберіг і донині, мабуть, збережу до могили; я не можу й досі, не радіючи, дивитися на добре оброблене поле, ниву, яка зеленіє, або на повні пожовклі колоски. Мені близькі радощі любові хлібороба до землі, до поля, до господарства; мені зрозуміла народна приказка: «Як згубиш господарство, неначе згубиш душу». Отож, М. Левитський закінчив Харківський університет, але юристом не став.

        З 1885 р. М. Левитський працював в статистично-подвірному відділі, а з 1886 р. на посаді секретаря Олександрійської земської управи. У тому ж році він подав доповідну записку до земства щодо влаштування селянами спільного обробітку землі й розгорнув широку агітацію за об’єднання їх у землеробські артілі. За цю діяльність М. Левитського було звинувачено у «неблагонадійності» й звільнено з посади.

        Займався адвокатською діяльністю, друкувався в газеті «Елисаветградский вестник». Вважав, що передумовою благополуччя селян і ремісників може бути лише їхня організована самодіяльність, однією з форм якої є кооперативний рух. 30 вересня 1894 на прохання своїх односельців із с. Федвар заснував там хліборобську артіль (це була перша у Російській імперії артіль). Бажання поліпшити своє економічне становище зробило «хліборобські» артілі досить популярними серед українських селян, особливо наприкінці XIX ст. Артільний рух досить швидко поширився з Херсонщини на Катеринославщину, Полтавщину, Чернігівщину, Київщину та інші райони України. На початку 1902 р. налічувалося близько 120 артілей. Був делегатом кількох міжнародних конгресів з кооперації, які відбувалися у Франції (1896 р.), Сербії (1898 р.), Італії (1907 р.), Швейцарії та Австрії (1909 р.), Німеччині й Англії (1910 р.). Левитського назвали «артільним батьком», а сам він запропонував 30 вересня кожного року відзначати День кооперації. На поч. 20 ст. займався створенням ремісничих артілей в Єлизаветграді (нині м. Кропивницький), Вінниці. Працював у багатьох періодичних виданнях. У 1917 році був членом Української Центральної Ради, обіймав посаду директора відділу Державного майна в Міністерстві земельних справ УНР, брав участь у заснуванні Українбанку, Дніпросоюзу, був постійним членом Ревізійної ради Кооперативних центральних рад. Протягом 1917-1920 рр. М. Левитський розвивав кооперативну ідею на вітчизняному грунті. Він входив до складу Центральної Ради, репрезентуючи українських кооператорів.

        У вересні 1918 року Микола Левитський прибув до Краснодара у складі делегації Українського Національного Союзу для привітання Кубанської Крайової Ради. Наприкінці січня 1919 року Боржинський виїхав із Краснодара до Києва. 13 лютого 1919 року на станції Волноваха фірмовий вагон посла оточили солдати Добровольчої армії. Боржинського з підлеглими із дипломатичної місії вивезли до Юзівки і М. В. Левитського. 1919-1920 pр. займався науковою роботою з вивчення історії кооперації. Артільний батько не полишив улюблену справу і у 20-ті роки. У 1927 р. він був у складі української делегації на Міжнародному кооперативному конгресі в Стокгольмі. Останні роки життя М.Левитський провів у Києві.

        Мав чітку позицію стосовно української церкви. Брав участь у 1-му та 2-му Соборах Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ). На Соборі 1921-го року, який відбувався у Києві в храмі Святої Софії Микола Левитський виступав за автокефалію. «Дорогі брати і сестри! Закінчується наш Собор… Ми засідали в храмі, який стоїть 900 літ, який переживав татарщину і всякі руїни. Хай же, дорогі брати, цей великий дзвін святого Собору лунає на цілу Україну – в вашій особі, – що ми йдем до вільного життя Церкви, що ми йдем незалежно, автокефальною, соборноправною Церквою. Кожен з нас повинен бути апостолом Церкви Української і боронить її від тих, хто хоче зруйнувати. Хай вам Бог допоможе».

        1929 року Миколу Левитського ув’язнили у справі Комітету визволення України.

        На зборах Всеукраїнського центрального кооперативного комітету було ухвалено призначити М. Левитському та В. Козлову по 500 карбованців щомісячної пенсії і заснувати пенсійний фонд їхнього імені для кооператорів-інвалідів.

        1 грудня 1936 року він пішов із життя, саме тоді, коли, за словами І. Витановича «сповнялася Голгофа українського народу і відбувався плановий розгром наслідків його колись вільної кооперативної діяльності».

Дізнатися більше:

Книги

Босько Володимир Миколайович. Історичний календар Кіровоградщини на 2021 рік. Етюди у червоному, чорному та синьо-жовтому кольорах про участь єлисаветрадців у революції 1917-1921 рр. / В. М. Босько. – Кропивницький: Імекс-ЛТД, 2020. – 340 с.: фото. – Іменний покажч. C. 334-336.

Між Бугом і Дніпром: науково-краєзнавчий вісник Центральної України / Кіровоград. обл. орг. Націонал. спілки краєзнавців України, Держ. архів Кіровогр. області; ред. О. О. Бабенко [та ін.]. – Кропивницький: Центрально-Українське вид-во, 2014. – Вип. 11. – 2019. – 230 с. – Бібліогр. в кінці ст.

Фареній Ігор Анатолійович. Про артільного батька Миколу Левитського: доповідь на урочистому засіданні Секції соціальної активності сільського населення з нагоди 150-річчя з дня народження Миколи Васильовича Левитського / Ігор Фареній; Наукове товариство істориків-аграрників. – Черкаси: Вертикаль, 2010. – 34 с.: портр. – Бiблiогр. в пiдрядк. прим.

Публікації

Батько української кооперації: 7 квітня – 160 років від дня народження економіста, громадського діяча, публіциста Миколи Левитського (1859-1935) // Позакласний час. – 2019. – №3. – С. 11-13 (вкладка): портр.

Вовченко, В. Архівна спадщина і бібліотека Миколи Васильовича Левитського (1859-1936) як джерело з історії українського просвітницького руху кінця ХІХ – 20-х років ХХ ст. / В. Вовченко // Бібліотечний вісник. – 2007. – №1. – С. 36-41.

Вовченко, Вікторія. Доробок Миколи Левитського у становленні та розвитку кооперативного руху в Україні: історіографічний аспект / В. Вовченко // Вісник Книжкової палати. – 2012. – №4. – C. 23-26. – Бібліогр. в кінці ст.

Скочко Олена. Чиє ім’я носить твоя вулиця: Микола Левитський – «батько української кооперації» / Олена Скочко // Первая городская газета. – 2019. – 5 декабря. – С. 4: фот.

Степанова, Ольга. «Згада колись земля моя...» / Ольга Степанова // Украина-Центр. – 2016. – 22 сентября. – С. 8-9: портр.; фот. кол.

Шевченко Сергій. Артільник, поет, член Центральної Ради: до 155-річчя М. Левитського / Сергій Шевченко // Народне слово. – 2014. – 17 квітня. – С. 9.

Шепель, Ф. Розвідники – наші земляки / Ф. Шепель // Наше місто. – 2017. – 6 квітня. – С. 14.