Вулиця Леонтовича Миколи

        Вулиця Козакова була перейменована на Миколи Леонтовича рішенням Кіровоградської міської ради №471 «Про перейменування вулиць, провулків та інших об’єктів топоніміки міста» від 30.07.2016 р.

        Вулиця знаходиться в Фортечному районі (Кіровський) – Балашівка, Озерна Балка.

        Василь Іванович Козаков (рос. Василий Иванович Казаков; 18 липня 1898 р. – 25 травня 1968 р.) – радянський воєначальник, маршал артилерії (11.03.1955). Герой Радянського Союзу (06.04.1945).

Леонтович Микола

        Микола Леонтович – композитор, хоровий диригент, громадський діяч, педагог.

        Микола Леонтович з’явився на світ у селі Монастирок, що на Вінниччині 13 грудня 1877 року. Батько хлопця був сільським священником, але володів багатьма інструментами і навчив сина грати на віолончелі, скрипці, гітарі, цитрі та балалайці. Мати композитора Марія Йосипівна була людиною «унікальної духовної та фізичної краси», гарно співала, навчила сина народних пісень. Хлопчик не лише співав, а й диригував своєрідним хором, що складався з брата та сестер. Батьки хотіли, аби Микола був священником.

        1898 закінчив Кам’янець-Подільську духовну семінарію.

        Протягом 1898-1918 років викладав спів, музику й деякі інші дисципліни у духовних і світських навчальних закладах Поділля та Донбасу. Але Миколу все одно тягнуло до музики, він займався самоосвітою. З 1898 року, після закінчення семінарії, він працював вчителем сільської школи в Чукові, де організовував хор, оркестр, залучив туди учнів. На власні кошти купив для нього інструменти. При місячній зарплаті 27 крб, за кожен інструмент віддавав по 25-40 крб.

        1901 уклав збірку обробок народних пісень для хорового співу без інструментального супроводу – «Перша збірка пісень з Поділля»; 1903 p. видав «Другу збірку пісень з Поділля». 1904 одержав свідоцтво регента. Товаришував з учнем М. Лисенка, майстром хорової музики К. Стеценком. Керував хором, кілька разів на рік давав концерти української музики, слухати які приїжджали гості з Вінниці, Києва, Одеси. Був головою тульчинської «Просвіти». Кілька років Леонтович був викладачем співів на Донеччині та Поділлі. Під час революції 1905 року Леонтович організував хор робітників, який виступав на мітингах. Це привернуло увагу поліції, через що Леонтович був змушений переїхати.

        Від 1909 періодично їздив до професора Б. Яворського в Москву та Київ, щоб навчатися композиції. 1916 на запрошення К. Стеценка, П. Козицького, О. Кошиця разом з хором виконував свої обробки у Києві.

        1918-1919 pp. брав активну участь у розбудові української народної музичної культури – був одним з організаторів 1-ї Української державної капели, викладав у Музичному драматичному інституті ім. М. Лисенка, Київській учительській семінарії, на диригентських курсах, керував хором як диригент. Восени 1919 p. заснував музичну школу у Тульчині, керував самодіяльними хорами, виступав з концертами у військових частинах. 1919-1920 років працює над першим великим симфонічним твором – народно-фантастичною оперою «На русалчин Великдень» за однойменною казкою Б. Грінченка. Автор обробок для хору класичних творів, понад 150 українських народних пісень; революційних пісень; хорових пісень; духовних творів; методичних статей.

        Одне з центральних місць у творчості Леонтовича посідають хори на побутові теми. Вони характерні динамічним розгортанням сюжету, активною драматизацією подій та образів. Взірцем такого високого драматичного піднесення може слугувати народна пісня «Пряля», в якій Леонтович досяг рівня трагічної балади. Найвищим досягненням композитора вважають пісні «Щедрик» і «Дударик», в яких Леонтович досягнув максимальної ритмічної організації.

        Особливо популярним був і залишається «Щедрик», в якій органічно поєднані прийоми народного багатоголосся з досягненнями класичної поліфонії й кожен голос відіграє цілком самостійну виражальну роль, відтворюючи найтонші зміни настрою в пісні, подаючи кожен художній образ у граничному завершенні.

        Значну частину свого життя (Леонтович прожив усього 43 роки), композитор поклав на роботу над «Щедриком». Перша авторська редакція з’явилася 1901 року, остання – 1919 р. Вперше «Щедрик» виконав хор Київського університету у 1916 році, а у 1921 р. його почули у США – твір виконали у Карнегі Холі в Нью-Йорку. Всесвітньо відома «колядка дзвонів» з’явилася у 1936 році. Тоді американець українського походження Петро Вільховський створив англійську версію слів. З тих пір під назвою «Carol of the Bells» українського «Щедрика» знає увесь світ. Почути легендарну пісню можна і у сучасних фільмах, зокрема «Сам удома», «Гаррі Поттер», «Міцний горішок» та інших. «Щедрик» став невід’ємним атрибутом різдвяних свят.

        Протягом 1919-1920 років Микола Леонтович працював над підручником з нотної грамоти для школи. Але жоден екземпляр не дійшов до нашого часу.

        Побувавши на Хортиці, подорож надихнула маестро на обробку козацьких пісень. Микола Дмитрович керував учнівськими колективами й творив власні обробки народних пісень.

        Видатного українського композитора вбили 23 січня 1921 року, коли він приїхав гостювати до батька. Багато років цю інформацію приховували, але зараз відомо, що вбивцею Леонтовича був чекіст Афанасій Грищенко, який напросився в хату переночувати. Вранці він пограбував будинок і застрелив Миколу Леонтовича. Текст рапорту, що розкриває ім’я вбивці композитора, оприлюднили лише у 1990-х роках.

        На дев’ятий день пам’яті Миколи Леонтовича друзі започаткували комітет Леонтовича, що через рік став Товариством. Цього ж року його ім’ям було названо одну з вулиць Києва. Вже 1977 року Київським театром опери та балету було поставлено оперу Миколи Леонтовича за казкою Бориса Грінченка. Її дописав і відредагував Мирослав Скорик, назвавши твір «Русалчині луки». А ще через 20 років було відкрито музей Леонтовича.

Дізнатися більше:

Книги

Гордійчук Микола Максимович. Микола Леонтович: [1877-1921] / Микола Гордійчук. – Київ: Муз. Україна, 1972. – 55 с.

Дяченко Василь Панасович. Микола Леонтович / Василь Дяченко; ред. П. О. Козицький. – Вид. 2-е. – Київ: Мистецтво, 1950. – 184 с.: портр.

Коляда Ігор Анатолійович. Микола Леонтович / І. А. Коляда; худ. О. А. Гугалова-Мєшкова. – Харків: Фоліо, 2020. – 122 с. – (Сер. «Знамениті українці»). – Бібліогр. с.: 118.

Леонтович Микола Дмитрович. Практичний курс навчання співу в середніх школах України: з педагогічної спадщини композитора / Микола Леонтович. – Київ: Муз. Україна, 1989. – 134 с.

Леонтович М. Д. Хорові твори: упоряд. В. Кузик / М. Д. Леонтович. – Київ: Музична Україна, 2005. – 376 с.: ноти.

Полевіна Ольга Миколаївна. Володарі скрипкового ключа / О. М. Полевіна; ред. О. Д. Архангельський, укл., ред. О. І. Полячок. – Кропивницький: Імекс-ЛТД, 2023. – 176 с.: фот. – Бібліогр. С. 171-172.

Публікації

Альтернативна історія про Миколу Леонтовича: Ірен Роздобудько презентувала у Кропивницькому роман «Прилетіла ластівочка» // Нова газета. – 2018. – 6 грудня. – С. 12.

Орел С. Його ластівочка облетіла світ / С. Орел // Наше місто. – 2017. – 9 лютого. – С. 4.

Полевіна Ольга. Леонтович. Дика канарейка / Ольга Полевіна // Первая городская газета. – 2020. – 9 января. – С. 11: фот.

Соколюк Ілля. Прибузькі штрихи Миколи Леонтовича / Ілля Соколюк // Народне слово. – 2018. – 17 травня. – С. 8.

Тимощук Т. Микола Леонтович – хорова душа України / Т. Тимощук // Шкільний світ. – 2012. – №27. – 7-10 (вкладка).

Хорцева М. Микола Леонтович, співець радощів і смутку / М. Хорцева // Мистецтво та освіта. – 2012. – №1. – С. 54-56.