Вулиця Олени Курило

        Вулицю Краснодарська було перейменовано на Олени Курило рішенням Кропивницької міської ради №1556 «Про перейменування вулиць, провулків, тупиків» від 04.05.2023 р.

        Вулиця знаходиться в Фортечному районі (Кіровський), Балашівка, м. Кропивницький, Фортечний (Кіровський).

        Краснодарська вулиця названа на честь російського міста Краснодар.

Курило Олена Борисівна

        Олена Курило – видатний, але нині мало відомий український мовознавець, педагог. Належить до тих аристократів духу етнічно неукраїнського походження, які, волею долі поєднавшись з Україною, щиро полюбили її, віддано служили українській культурі і навіть життя віддали, як писав Юрій Шерех, «за свою свідомо прийняту нову батьківщину».

        Олена Курило народилася 6 жовтня 1890 р. у м. Слонемі (Білорусь). Вчилася на історико-філологічному факультеті Львівського університету, була ученицею Є. Тимченка у Варшавському університеті. Працювала співробітником історично-філологічного відділу УАН, консультантом Інституту української наукової мови, була членом Етнографічної та Діалектологічної комісій. Вражає широта і сумлінність діяльності вченої. Її перу належать елементарні граматики української мови для початкових класів і водночас серйозні монографії з фонетики («Дещо про фонеми української мови», 1928 р.; «До поняття «фонема», 1930 р.), діалектології («До питання про умови розвитку дисимілятивного акання», 1918 р.; «До характеристики і процесу монофтонгізації чернігівських дифтонгічних звуків», 1925 р.; «Спроба пояснити процес зміни О, Е в нових закритих складах у південній групі українських діалектів», 1928 р.), стилістики («Уваги до сучасної української літературної мови», 1923 р.; «Про українські безпідметові конструкції з присудковими дієприслівниками на -НО, -ТО», 1930 р.). Лінгвістичні погляди О. Б. Курило формувалися на тлі мовознавчої думки того часу. Звідси й інтерес до проблем нової мовної норми та культури мовлення. У післяреволюційний період українська мова поширюється в усіх сферах державнополітичного, науково-освітнього, культурно-мистецького життя, що викликало потребу створення нормативних загальномовних і термінологічних словників. Основне завдання, яке ставилося перед мовознавцями, – це розбудова української наукової мови і вироблення принципів цієї розбудови. Представники історичного романтизму схилялися до відновлення термінології козацької держави XVII ст. Ця тенденція проступала в ділянках державного апарату, війська. Відповідно документи Центральної Ради називалися «універсалами», парламент – «соймом», державний секретар – «генеральним писарем» і т. ін. Цей принцип у 1917 р. запропонував біолог О. Яната. Його підтримало багато вчених, серед них і О. Курило, яка в той час працювала в природничому відділі Інституту української наукової мови. Її перу належать термінологічні словники з різних дисциплін: «Словник української фізичної термінології (Проект)», 1918 р.; «Російсько-український словничок медичної термінології», 1918 р.; «Словник хемичної термінології (Проект)», 1923 р.; «Словник української ботанічної номенклатури», 1928 р. О. Курило стояла на позиціях етнографічної школи, до якої належали А. Кримський, Є. Тимченко, М. Гладкий, С. Смеречинський, а поза Україною – В. Сімович та І. Огієнко. Однак учена не абсолютизувала можливостей народної мови при творенні термінів. Вона писала: «Саме життя покаже, який принцип у термінології та науковій мові переможе, принцип народний чи принцип міжнародний, а певніше, що вони обидва матимуть однакову рацію існувати».

        Термінологічна лексика прагне до того, щоб для назви кожного спеціального поняття існував лише один термін. У словниках О. Курило цей принцип не витримується, у них знаходимо численні синонімічні ряди слів-термінів. Це пов’язано з тим, що українська наукова мова тільки формувалася. Автор розуміла, що не всі запропоновані утворення будуть схвалені мовцями. Так воно й сталося: одні слова стали надбанням лише лексикографічних праць, інші здобули функціональний статус і вживаються у науковій мові. Так, із «Словника хемичної термінології» О. Курило усталилися терміни: кислота (галицькі лексикографи вживали термін квас), хлороводень, сірководень; іменники із суфіксом -ан (міжнар. -ат): метан, пропан; прикметники із суфіксом -ист: сірчиста кислота. Іменники із суфіксом -ак (хлорак, сірчак), яким віддавала перевагу вчена, витіснилися лексемами з міжнародним суфіксом -ид (хлорид, сульфід). О. Курило намагалася українізувати лише терміни неорганічної хімії, які в інших мовах здебільшого оригінальні. На думку вченої, для найменування понять органічної хімії за міжнародною традицією в українській мові потрібно використовувати інтернаціоналізми. Лексикографічна праця початку XX ст. мала важливе суспільне значення, оскільки покликана була служити національній школі. О. Б. Курило поставила перед собою чітку мету – подати учням українську хімічну термінологію, яка у той час на Східній Україні ще не була розроблена. Вона писала: «Якщо мати за підставу розвідки спеціально наукові, то тут можна б здебільшого обмежитися міжнародною термінологією, цілком доступною й зрозумілою тим, хто читатиме ці розвідки. Але як виходити з того, що термінологія переважно для школи має бути, то педагогічний принцип повинен бути один із головних» Цим принципом керується вчена при створенні «Російсько-українського словничка медичної термінології» (1918 р.). У перекладі російських термінів на українську мову використано власне українські лексеми: рос. артерия – укр. б’ючиця, б’ючка; барабанная перепонка – плінка, тарабанчик; бронхи – дишка; ключица – дужка, перепело; радужная оболочка – веселкова оболонка; резцы – сміхунці. О. Курило пропонувала синонімічні ряди слів з народної мови, та коли їх не знаходила, подавала інтернаціоналізми. Не всі з них стали справжніми термінами, більшість вийшла з активного вжитку. Ю. Шевельов називає О. Курило представником крайнього пуризму. Вплив київської (пуристичної) школи, справді, сильно відчувається у «Російсько-українському словничку медичної термінології». Пошуки термінів із народної мови зумовлені були прагненням позбутися чужомовних впливів.

        Вболіваючи за долю української школи, Олена Курило створила ряд термінологічних словників, а в 1917 р. виходить у світ її «Початкова граматика української мови», яку академік А. Кримський поряд з граматикою О. Синявського визнав найкращою. Багато ще могла зробити О. Б. Курило у галузі українського мовознавства, та не судилося. Після несправедливих обвинувачень у шкідництві на мовному фронті вчена переїхала до Москви, де була на викладацькій роботі до арешту в 1937 р. На початку 1930-х рр. розгорнулася кампанія цькування українських мовознавців. Низку мовознавців було знищено, знищували та замовчували їхні праці. У жовтні 1938 року Олена Курило була заарештована й засуджена до 8 років концтаборів за «українську контрреволюційну націоналістичну діяльність». Ув’язнення відбувала в Карагандинському таборі (Казахстан). Звільнена у жовтні 1946 року. Подальша доля її не відома, до наукової діяльності вона більше не повернулася. Реабілітована 1989 року.

        Недовга наукова діяльність Олени Курило неподільно пов’язана з Україною та українською мовою.

        Блискуча постать Олени Курило та її праці навічно вписані в українське мовознавство.

Дізнатися більше:

Книги

Курило, Олена. Уваги до сучасної української літературної мови / О. Курило. – 2-е вид. – Київ: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2008. – 303 с.

Шерех, Юрій. Всеволод Ганцов, Олена Курило / Ю. Шерех. – Вінніпег: [б.в.], 1954. – 77 с.

Публікації

Матіяш Д. Внесок Олени Курило в розвиток сучасної української літературної мови / Д. Матіяш // Українська мова та література. – 1999. – 13 квітня. – С. 1-4.