Вулиця Леся Курбаса

        Вулиця Казанська була перейменована на Леся Курбаса рішенням Кропивницької міської ради від 27.02.2024 р. №1837 «Про перейменування вулиць, провулків, тупиків, проїзду».

        Знаходиться в Фортечному (Кіровський) районі м. Кропивницький.

        Казань – столиця та найбільше місто Республіки Татарстан, російська федерація.

Лесь Курбас

        Він мав яскраві фізичні дані, артистичну зовнішність – екстравагантно вдягнений, стрункий, вродливий, з великими одухотвореними очима, гучним баритоном, імпульсивними рухами. На сцені створював яскраві, екзотичні образи, неповторні індивідуальності. Усі, хто знав і бачив Курбаса-актора, відзначали його інтелігентність, інтелектуальність, надзвичайні темперамент і емоційність, що були результатом майстерності.

        Лесь Курбас народився 25 лютого 1887 року в місті Самбір (тепер Львівської області) у родині акторів галицького театру Степана та Ванди Курбасів (за сценою Яновичі).

        Навчався у Тернопільській гімназії, у Віденському та Львівському університетах. Тому цілком природно, що Лесь увібрав у себе все те, що могла дати йому європейська культура. В 1916 році він вступає до демократичного театру Садовського в Києві. Акторська творчість Курбаса в театрі обіцяла розвинутися, але сталося так, що він приніс свій акторський талант у жертву режисерському. Головна увага й енергія молодого митця були скеровані на організацію студії молодих акторів, з якої виріс згодом Молодий театр – театр пошуків нових форм втілення сучасної та класичної драматургії.

        В 1919 працював режисером Київського оперного театру «Музична драма».

        Влітку 1920-го Лесь Курбас зібрав своїх найкращих акторів, хто добровільно приєднався з Київського театру ім Т. Шевченка, і під назвою «Кийдрамте» (Київський драматичний театр) трупа почала своє турне по містах Київщини. Спочатку осіли у Білій Церкві, потім в Умані.

        Лесь Курбас був засновником спочатку політичного (1922-1926 pp.), а потім і філософського (1926-1933 pp.) театру в Україні. У виставах свого філософського театру «Березіль» Курбас малює всесвіт, де головним стає особлива довіра до життя людини у всіх його суперечностях.

        Лесь Курбас заснував шість театрів, перший серед радянських діячів мистецтва отримав театральну медаль Парижа у 1925 році, на одеській кіностудії зняв декілька стрічок, виховав плеяду молодих і талановитих акторів українського театру, разом із драматургом Миколою Кулішем створив неперевершений творчий тандем, написав низку статей із драматургії.

        У 1924-1925 роках Лесь Курбас здійснює спроби опанувати специфіку кінотворчості. Його запросили до Одеської кінофабрики для постановки фільмів «Шведський сірник», «Вендета», «Пригоди Мак-Дональда», «Арсенальці».

        Багато чого з творчих пошуків Курбаса не розумілося широкими масами глядачів. Це стосується і його вистави «Маклена Граса», яка досягає справжньої філософської глибини. Але незважаючи на несприятливу для творчості атмосферу нерозуміння, недоброзичливості, Лесь Курбас не занепадав духом, він до останньої можливості вів боротьбу з поширеними у той час тенденціями спрощенства, вульгаризації мистецтва.

        Завдяки Курбасу українське сценічне мистецтво європеїзувалося, відкривало для глядачів нові теми, героїв, прийоми. Він намагався поєднати національні традиції з найновішими формами європейського театру. Митець хотів змусити глядачів позбутися відчуття національної меншовартості. Закликав подолати обмеження свободи самовираження й не боятися виходити до світу з мистецькими пошуками та експериментами.

        Цей рух до оновлення культури насильно припинили 1937 року. Курбаса та співзвучне йому покоління українських митців нарекли Розстрі-ляним відродженням.

        Можливо, саме тому, що режисер не поступився своїми переконаннями, його було наклепницьки обмовлено і заарештовано.

        Звинувачений у схильності до українського націоналізму, Курбас наприкінці 1933 року залишив свій театр у Харкові та переїхав до Москви. Тут працював у державному єврейському театрі. 26 грудня 1933 року чекісти заарештували Курбаса у Москві.

        9 квітня 1934 року судова трійка колегії ГПУ засудила Курбаса до 5 років таборів. Та на волю режисер ніколи не вийшов. 3 листопада 1937 року до двадцятої річниці «Жовтневої революції» у Соловецькому таборі особливого призначення Леся Курбаса розстріляли в урочищі Сандармох, а 1957 року його було посмертно реабілітовано.

        Пам’ять про Леся Курбаса вшанована у назвах вулиць, пам’ятних дошках, його ім’я внесено до календаря пам’ятних дат ЮНЕСКО. Ідеї Курбаса втілюються у створеному державному центрі театрального мистецтва ім. Леся Курбаса, новатори та революціонери театру нагороджуються премією його імені.

        Ім’я Леся Курбаса назавжди залишиться серед плеяди славетних імен світового театрального мистецтва – К. Станіславського, В. Мейєрхольда, К. Марджанішвілі, С. Міхоелса, Є. Вахтангова, С. Ахметелі.

Дізнатися більше:

Книги

Бобошко, Ю. М. Режисер Лесь Курбас / Ю. М. Бобошко. – Київ: Мистецтво, 1987. – 197 с.

Горак Роман. Втеча у прірву. Есеї про Леся Курбаса / Роман Горак. – Львів: Вид-во «Апріорі», 2014. – 600 с.

Коломієць Р. Г. Лесь Курбас [Текст] / Р. Г. Коломієць. – Харків: Факт, 2018. – 121 с. – (Знамениті українці).

Курбас Л. Березіль: із творчої спадщини / Лесь Курбас; упоряд. М. Лабінський. – Київ: Дніпро, 1988. – 518 с.

Лесь Курбас: спогади сучасників / за ред. В. С. Василька. – Київ: Мистецтво, 1969. – 359 с. – (Спогади. Листи. Щоденники).

Лесь Курбас: «Поворот до Європи і до самих себе»: бібліографічний покажчик / уклад. Л. Оленич; вступ. ст. Г. Веселовська; ред. О. Раскіна; відп. за вип. В. Вітенко. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2012. – 288 с. – (Родом з України; вип. 7).

Макарик І. Перетворення Шекспіра: Лесь Курбас, український модернізм і радянська культурна політика 1920 р. / І. Макарик. – 2-е вид., доповн. – Київ: Ніка-Центр, 2013. – 352 с.: іл.

Публікації

Курбас, Л. Драма і сцена / Л. Курбас // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2005. – №7. – С. 38-39.

Курбас, Л. Символістський театр. О. Олесь: з театрального архіву / Л. Курбас // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2010. – №3. – С. 40.

Голобородько, Я. Геніальний тріумфат: Лесь Курбас, Микола Куліш, Мар’ян Крушельницький / Я. Голобородько // Дивослово. – 2005. – №11. – С. 33-41.

Голобородько Я. Національний геніалітет: (Курбас, Куліш, Крушельницький) / Я. Голобородько // Слово і час. – 2006. – №1. – С. 72-84.

Лабінський, М. «Болючий уривок життя...»: до 120-ліття від дня народження Леся Курбаса / М. Лабінський // Українська культура. – 2007. – №3. – С. 6-7.

Рогозинский, В. Жизнь и судьба гениального Леся Курбаса / В. Рогозинский // Зарубіжна література в школах України. – 2007. – №7. – С. 60-64.

Рогозинський, В. Творчі пошуки Леся Курбаса та Макса Рейнхардта / В. Рогозинський // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2010. – № 3. – С. 38-39.

Романько, І. Глядач театру революційної епохи (1919-1920) / І. Романько // Історія України. Шкільний світ. – 2004. – №23/24. – С. 8-14.

Станішевський, Ю. Оперна режисура Леся Курбаса / Ю. Станішевський // Український театр. – 2009. – №1. – С. 22-29.

Юкало, В. Музей-садиба славетного засновника «Тернопільських театральних вечорів» і «Березоля» / В. Юкало // Дивослово. – 2007. – №2. – С. 63-64.