Вулиця Конотопська

        Вулиця Червоногірська була перейменована на Конотопську рішенням Кропивницької міської ради «Про перейменування вулиць, провулків, тупиків, проїзду» №1359 від 15.11.2022 р.

        Вулиця знаходиться в Фортечному районі (Кіровський).

        Червоний (рос. «красний») – прикметник, що використовується у топоніміці, сам по собі не є комуністичною символікою. В той же час, за комуністичного режиму додавання до назви населених пунктів прикметника «червоний» (або російською мовою «красний») у багатьох випадках було символом встановлення радянської влади. У такому випадку назви відповідно до пп. «є» п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» підлягають перейменуванню.

Конотопська битва

        Конотопська – на честь Конотопської битви чи Битви під Конотопом (27 червня – 29 червня / 7 липня – 9 липня 1659 року) – битва між військами гетьмана Івана Виговського та Кримського ханату з одного боку і московським військом з іншого біля міста Конотопа сучасної Сумської області. Один із ключових епізодів московсько-української війни 1658-1659 років. «Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська, – із сумом констатував російський історик Сергій Соловйов. – У жалібній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу й жах охопив москву… Після здобуття стількох міст, після взяття литовської столиці москва затремтіла за свою власну безпеку; у серпні з наказу царя люди всіх станів поспішали на земляні роботи для укріплення москви. Сам цар з боярами раз-у-раз приходив дивитися на ці роботи. Мешканці околиць зі своїми родинами й майном наповнили москву, пішла чутка, що цар виїздить за Волгу, за Ярославль».

        Після смерті Богдана Хмельницького (1657 p.) Україна переживала період нестабільності, який історики назвуть Руїною. Московське царство прагнуло скористатися ситуацією. Декларативно підтримуючи українського гетьмана Івана Виговського, Москва концентрувала військо на прикордонних землях та надіслала уповноваженого до полтавського полковника Мартина Пушкаря, який порозумівся з кошовим отаманом Запорозької Січі Яковом Барабашем і мріяв здобути гетьманську булаву за підтримки царя.

        Виговський придушив повстання Пушкаря і Барабаша, кількість жертв якого фахівці оцінюють майже в 50 тисяч чоловік. Між тим московський уряд і надалі втручався у внутрішні справи Гетьманщини, не дотримувався Переяславських статей 1654-го p., зазіхав на землі південно-східної Білорусі, завойованих Військом Запорізьким. Восени 1658-го p., після того як гетьман Іван Виговський уклав із поляками Гадяцький договір, Московія перейшла до збройного вторгнення.

        Армія білгородського воєводи Григорія Ромодановського з’єдналася з ворогами Виговського – Іваном Безпалим (у листопаді 1658-го p. його проголосили наказним гетьманом), осавулом Вороньком та запорожцями кошового Якова Барабаша – і захопила Миргород, Лубни, Пирятин. Ворогів вибили з України наприкінці 1658-го p. Пропозицію боярина Олексія Трубецького про переговори Іван Виговський відкинув, саркастично зауваживши, що вкрай небезпечно з боярами зустрічатися.

        Навесні 1659-го p. в Україну вторглася московська армія під командуванням Олексія Трубецького, Григорія Ромодановського і Семена Пожарського (сучасні дослідники стверджують, що чисельність її була 50 тисяч). Московіти зруйнувала Срібне, Борзну, передмістя Ніжина, однак застрягли під Конотопом, облогу якого розпочали 21 квітня 1659-го p. 5-тисячний козацький загін ніжинського полковника Григорія Гуляницького понад два місяці героїчно тримав оборону, що дало змогу Івану Виговському мобілізувати українське військо (16 тисяч) та залучити на допомогу наймані загони іноземців і 30-тисячне військо кримського хана Мухаммед-Гірея ІV.

        4 липня 1659-го p. Виговський розбив передовий загін московської армії біля села Шаповалівка і підступив до Конотопа.

        Вирішальна битва розпочалася 7 липня, коли гетьман з маршу атакував військо Трубецького і раптовим ударом захопив велику кількість коней. Наступного дня навздогін за Виговським рушила 30-тисячна кіннота Семена Пожарського, який переправився через річку Соснівку й отаборився. Тим часом непомічений ворогом загін Степана Гуляницького зруйнував переправу і загатив річку. Вранці 9 липня козаки атакували табір Пожарського, після чого імітували відступ. А коли ворог полишив табір і опинився у вузькому яру, із засідки нанесли потужний удар загони кримських татар. Московське військо було оточене і майже все знищене протягом дня.

        Вважається, що в Конотопській битві загинуло до 30 тисяч московитів, ще 15 тисяч потрапили в полон (у тому числі сам Пожарський і десятки знатних воєвод). Спостерігаючи такий погром, Трубецькой спішно зняв облогу Конотопа і ввечері почав відступ. Козаки й татари переслідували втікачів аж до московського кордону, Трубецькой дивом уник полону, хоча й отримав два поранення. Були втрачені артилерія, скарбниця, обоз, бойові знамена.

        Москва затремтіла за свою власну безпеку; у серпні з наказу царя люди всіх станів поспішали на земляні роботи для укріплення Москви. Сам цар з боярами раз-у-раз приходив дивитися на ці роботи. Мешканці околиць зі своїми родинами й майном наповнили Москву, пішла чутка, що цар виїздить за Волгу, за Ярославль.

        Скористатися перемогою під Конотопом не вдалося через несприятливе внутрішньополітичне становище та нові повстання промосковських сил у тилу.

        Поруч знаходиться вулиця Івана Виговського.

Дізнатися більше:

Книги

Бульвінський А. Конотопська битва 1659 року / А. Бульвінський. – Київ: [б. в.], 2009. – 64 с.: іл.

Карнацевич В. Л. Битва під Конотопом / В. Л. Карнацевич. – Харків: Фоліо, 2010. – 122 с. – (Знамениті події історії України).

Сокирко Олексій. Конотопська битва 1659 р.: тріумф в час Руїни / Олексій Сокирко. – Київ: Темпора, 2008. – 70 с.: іл. – (Militaria ucrainica).

Публікації

Бульвінський А. Перед Конотопом / А. Бульвінський // Україна молода. – 2009. – 9 липня. – С. 8-9.

Вертиль О. «...І жах охопив Москву»: грандіозна Конотопська битва закінчилася цілковитою перемогою українського війська / О. Вертиль // Урядовий кур'єр. – 2014. – 26 червня. – С. 9.

Єфремова, Валентина. Переможна битва українського народу / В. Єфремова // Культура і життя. – 2019. – 12 липня. – С. 2: iл.

Козацька слава Конотопа: історичні штрихи до переможної битви // Урядовий курєр. – 2009. – 9 липня. – С. 7.

Лихолап Б. Від Конотопа до Полтави / Б. Лихолап // Народне слово. – 2009. – 9 липня. – С. 11.