Вулиця Наталії Кобринської

        Вулицю 8-го Березня було перейменовано на Наталії Кобринської рішенням Кіровоградської міської ради №1477 «Про перейменування вулиць, провулків, тупика» від 09 лютого 2023 року.

        Вулиця знаходи ться в Фортечному районі (Кіровський), Некрасівка, м. Кропивницький.

        8-е Березня – Міжнародний жіночий день. Ідея Міжнародного жіночого дня запропонована Кларою Цеткін (Соціал-демократична партія Німеччини) на великій жіночій зустрічі, організованій Соціалістичним Інтернаціоналом у Копенгагені 26 і 27 серпня 1910 року. Святкування набуло поширення в основному в СРСР та соціалістичних країнах.

Наталія Кобринська

        Письменниця, видавчиня, громадська діячка, врешті-решт, зачинателька українського жіночого руху – роль Наталії Кобринської у нашій історії не втрачає своєї значимості.

        Саме ця видатна українка створила у 1884 році першу феміністичну організацію «Товариство руських жінок», видала перший жіночий альманах «Перший вінок» у 1887-му p. Словом, була першою всюди. Хоча життя її було не солодким – сучасники називали завжди усамітнену Кобринську «чорною пані»: усе життя вона носила чорний одяг і тільки на свята вдягала народний.

        Наталія Іванівна Кобринська народилася 8 червня 1855 року в селі Белелуя, Королівство Галичини та Лодомерії, Австрійська імперія у родині греко-католицького священника з поважними національно-культурними традиціями.

        Дід Кобринської – Іван Озаркевич (1795-1854 pp.) – відомий як перший популяризатор творів письменників України в Галичині, ініціатор українського театрального аматорства, автор і постановник п’єс.

        Змалку Наталя обожнювала читати, а бібліотека у Озаркевичів була знатна. Власне, саме любов до читання багато в чому й сформувала її – проштудіювавши твори провідних філософів, економістів та ідеологів того часу, Наталя натрапила й на тему боротьби за права жінок. І, читаючи християнську літературу, вже помічала суперечності й не розуміла, чому жінка має коритися чоловікові.

        У 1874 року 19-річна закохана Наталя вийшла заміж за теолога Теофіла Кобринського. Її обранець був досконалий – шляхетний чоловік з ніжною душею, чудовий співак та композитор, що цікавився етнографією, записував народні пісні, колядки та перекази. А також заснував у Снятині міську читальню і хор.

        Ґрунтовно освічений, він усіляко сприяв інтелектуальному зростанню й молодої дружини. Й цілковито прийняв її умови – не надто переобтяжуватися хатньою роботою, не робити культу з родинних обов’язків, не народжувати дітей, а натомість присвятити себе служінню своєму народові.

        Таке служіння Наталя вбачала зокрема й у боротьбі за жіночі права. У цьому чоловік теж її підтримував.

        Подружня ідилія тривала лише кілька років: у 1882-му p. Теофіл Кобринський несподівано помер, а Наталя у 27 років стала вдовою.

        У день поховання вона відрізала свої довгі коси й поклала коханому в домовину – на знак вічної вірності. А потім полишила Снятин і повернулася до батьківського дому. Не було меж її тузі й відчаю, без коханого життя здавалося геть порожнім…

        Аби донька не занедужала з туги, батько відвіз її до Відня – вдихнути вільного європейського духу. Тут Наталя увійшла до товариства українських студентів «Січ», познайомилася з публіцистом, літературознавцем та громадським діячем Остапом Терлецьким, який істотно вплинув на її подальший шлях.

        Саме Остап Терлецький, оцінивши майстерність та емоційність усних оповідей Наталі, умовив її взятися за перо. І у 1883-му p. Кобринська пише перше своє оповідання «Пані Шумінська», перейменоване згодом на «Дух часу» – про роздуми багатодітної матері, діти якої не слідують традиціям і звичаям, а обирають власні життєві шляхи.

        Оповідання отримало загальне схвалення віденського товариства українців, й успіх надихнув Наталю писати далі.

        У 1884 році виходить її повість «Задля кусника хліба», головна думка якої – жінка сама має дбати про своє місце в суспільстві, а не бути утриманкою чоловіка. Сміливо як для ХІХ століття!

        Наталя остаточно вирішила: її життєва мета – реалізувати ідеї фемінізму через літературні твори. Починання Кобринської привітав Іван Франко: «Чи знаєте Ви, що се Ви написали таку штуку, котрій рівної вся наша література галицька досі не видала?»

        Провідною темою творчості Наталі стало становище жінок у суспільстві та шляхи його покращення. Причому йшлося на лише про побут, а й почуття власної гідності. Своїми поглядами Кобринська випереджала навіть тенденції тогочасної Європи – звільнення українки від усталеної жіночої ролі, здобуття нею власного голосу і власних громадянських прав, зокрема на здобуття вищої освіти. Згодом Кобринська доведе, що здатна не лише озвучувати ідеї, а й реалізовувати їх.

        1884 року в Станіславові Кобринська зініціювала заснування першої української жіночої організації – «Товариство руських жінок».

        Наталія Кобринська та Олена Пчілка у червні 1887 року підготували й видали альманах «Перший вінок» – антологію жіночої творчості, що була зібрана, упорядкована й видана жінками. «Перший вінок» заклав основи розвитку жіночих часописів, які редагували і видавали членкині подібних гуртів. На сторінках альманаху Кобринська опублікувала програмні для фемінізму статті.

        Видання «Першого вінка» було здійснено завдяки приватним пожертвам та фінансовій підтримці Олени Пчілки. У 1893-1896 роках Наталія Кобринська займається видавничою справою.Її видавництво «Жіноча справа» випускає у світ три книги альманаху «Наша доля». Це незвичайний для того часу факт, високо оцінений Лесею Українкою та Іваном Франком.

        Вона планує новий великий проєкт, а саме – видати твори як українських авторів, так і переклади зарубіжних, в яких би йшлося про жінок, кожна з яких виконала якусь визначну місію у своєму житті. Тим вона сподівалася заохотити жінок вийти за поріг своєї хати й активно включитися в освітню, соціально-громадську, культурну й політичну працю для блага власного народу. На жаль, Перша світова війна завадила реалізації цих планів.

        Війна безпосередньо торкнулася Наталії – у 1915 pоці її заарештували й звинуватили в шпигунстві.

        Останні роки життя Кобринська майже не писала. Розчарування, самотність, постійна тривога віднімали геть усі сили. У 1918 pоці вона підготувала збірку «Воєнні новели», сповнену болю через долю українського народу, розділеного кордонами, втягненого у війни за чужі інтереси… Це бyла її лебедина пісня.

        Зима 1920 року вдалася сніжною й морозною. Повертаючись зі Львова до Болехова, Наталя змерзла і в дорозі заразилася тифом. Її знайшли мертвою 22 січня, тому й записали цю дату.

        У 2005 році в Болехові запрацював музей Наталії Кобринської.

Дізнатися більше:

Книги

Гундорова Т. І. Кобринська Наталія Іванівна // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба та ін.; НАН України, НТШ. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2013. – Т. 13: Киї-Кок. – С. 422.

Денисюк І. Поборниця прогрессу / І. Денисюк; К. Кріль // Кобринська Н. І. Вибр. твори / Н. І Кобринська. – Київ, 1980. – С. 5-20.

Кізченко В. І. Кобринська Наталія Іванівна // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. – Київ: Наукова думка, 2007. – Т. 4: Ка-Ком. – С. 373.

Книш Ірена. Смолоскип у темряві. Наталія Кобринська й український жіночий рух / передмова Олени Кисілевської. – Вінніпеґ: Новий Шлях, 1957. – 302 с.

Українська жіноча проза: збірка творів українських письменниць. – Харків: Прапор, 2007. – 640 с.

Публікації

Горовий А. Жінки, якими пишаємося (Анна Ярославна – королева Франції, Євпраксія, Софія Русова, Наталя Кобринська та ін.) / А. Горовий // Палітра педагога. – 2004. – №1. – С. 3-4.

Жовтуля І. Від літератури до фемінізму / І. Жовтуля // Сучасність, 2002. – №11. – С. 84-89.

Кобринська Н. І. Дух часу / Н.І. Кобринська // Дивослово. – 2012. – №12. – С. 48-51.

Кобринська Наталія. Свічка горить: новела. Подається за текстом пешодруку / Наталія Кобринська // Дивослово. – 2010. – №6. – С. 61-62.

Панченко В. Феміністка: Наталя Кобринська – перша феміністка в українській літературі / В. Панченко // Дивослово. – 2012. – №12. – С. 43-47.

Погребенник Ф. Три фотопортрети Наталії Кобринської // Слово і час. – 1995. – №5/6. – С. 31-32.

Швець Алла. «Вона ніколи не була завзятою феміністкою»: життєтворчість Наталії Кобринської / А. Швець // Дивослово. – 2020. – №4. – С. 52-60: портр. – Бiблiогр. в кiнцi ст.